Виробництво як основа життя та розвитку суспільства. Процес праці і процес виробництва. Суспільне виробництво і відтворення.

Тема 4

Форми організації суспільного виробництва та їх еволюція

1. Виробництво як основа життя та розвитку суспільства. Суспільне виробництво і відтворення.

2. Зміст і структура виробництва. Матеріальне і нематеріальне виробництво.

3. Основні фактори суспільного виробництва та їх взаємозв’язок Виробнича функція. Крива виробничих можливостей.

4. Ефективність виробництва та її економічні та соціальної показники.

5. Загальні форми організації суспільного виробництва натуральне і товарне, їх суть та основні риси.

6. Товар як фундаментальні категорія товарного виробництва. Вартість, споживна вартість цінність товару.

7. Альтернативні теорії формування вартості товарів та послуг. Закон вартості, його сутність та функції.

 

Тема 4

Форми організації суспільного виробництва та їх еволюція

1. Виробництво як основа життя та розвитку суспільства. Суспільне виробництво і відтворення.

2. Зміст і структура виробництва. Матеріальне і нематеріальне виробництво.

3. Основні фактори суспільного виробництва та їх взаємозв’язок Виробнича функція. Крива виробничих можливостей.

4. Ефективність виробництва та її економічні та соціальної показники.

5. Загальні форми організації суспільного виробництва натуральне і товарне, їх суть та основні риси.

6. Товар як фундаментальні категорія товарного виробництва. Вартість, споживна вартість цінність товару.

7. Альтернативні теорії формування вартості товарів та послуг. Закон вартості, його сутність та функції.

 

Виробництво як основа життя та розвитку суспільства. Процес праці і процес виробництва. Суспільне виробництво і відтворення.

Виробництво — це процес взаємодії людини з природою з метою створення матеріальних благ та послуг, які потрібні для існування та розвитку суспільства. Будь-яке виробництво є процесом суспільним і безперервним.

Суспільне виробництво — це сукупна організована діяльність людей із перетворювання речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для їх існування та розвитку.

Кінцевим результатом суспільного виробництва є суспільний продукт.

Суспільний продукт — це синтезоване поняття, яке включає різноманітні матеріальні й нематеріальні блага та послуги, які створюються в різних галузях виробництва.

Процес виробництва на окремих підприємствах може припинятись чи продовжуватися, у масштабах національної економіки виробництво має постійно повторюватись і відновлюватись, оскільки виробництво є основою забезпечення існування людини.

Виробництво — це процес суспільного відтворення, якщо його розглядати не як окремий акт, а як процес, що постійно повторюється.

Суспільне відтворення — це економічний процес, в якому власне виробництво, розподіл, обмін та споживання постійно повторюються та відновлюються через результат виробництва — продукт, через відновлення ресурсів, з яких виробляється продукт, якщо ці ресурси є відновлюваними, та залучення нових невідновлюваних ресурсів, а також через відновлення та розвиток форм і методів організації праці.

Розрізняють такі види суспільного відтворення: просте, звужене та розширене (рис. 1).

Рис. 1. Види суспільного (національного) відтворення

Просте відтворення — це відновлення виробництва і споживання на кількісно та якісно незмінному рівні.

Звужене відтворення — це відтворення виробництва та споживання в менших обсягах. Його спричиняють економічні кризи, політичні потрясіння, значні технологічні аварії, природні катастрофи, війни тощо. Звужене суспільне відтворення є явищем тимчасовим.

Розширене відтворення — це кількісне та якісне зростання обсягів виробництва і споживання.

Основною проблемою відтворення є дотримання пропорцій:

- між виробництвом і споживанням;

- між підрозділами національного виробництва;

- між витратами на виробництво та доходами від реалізації продукту виробництва;

- між відшкодуванням спожитого капіталу та нагромадженням;

- між споживанням і нагромадженням (заощадженням);

- між заощадженнями та інвестиціями та ін.

Для здійснення процесу виробництва на національному рівні необхідно відтворити спожитий фізичний (реальний) капітал.

Фізичний капітал — це непрямі блага в формі засобів виробництва, які використовуються для виробництва прямих благ у формі предметів споживання (речових товарів та послуг).

Особливість відтворення фізичного капіталу полягає в тому, що, на відміну від ресурсу праці, яка не існує відособлено від власника, фізичний капітал існує виключно відособлено як від того, хто його створює (найманого працівника), так і від його власника. Відтворюється цей ресурс у процесі виробництва основного й оборотного капіталу на підприємстві із залученням іншого фізичного капіталу та найманої праці. Наприклад, устаткування для хлібозаводу створюють машинобудівні підприємства, борошно виробляє комбінат з виробництва борошна і т. ін.

Для того, щоб зрозуміти процес суспільного (загальнонаціонального) відтворення, ми маємо абстрагуватися від цих багатогалузевих зв’язків, зосередитись на питанні дотримання пропорції між виробленим і спожитим продуктом. У різних моделях суспільного відтворення є певні особливості цієї пропорції.

Споживання на макроекономічному рівні має два різновиди: виробниче і невиробниче, тому виділяють два основних підрозділи виробництва:

I підрозділ — виробництво засобів виробництва, яке включає:

- виробництво засобів виробництва для виробництва засобів виробництва;

- виробництво засобів виробництва для виробництва предметів споживання,

II підрозділ — виробництво предметів споживання.

Між цими двома підрозділами теж мають дотримуватись певні пропорції.

Оскільки витрати одних суб’єктів є водночас доходами інших, важливим є дослідження пропорції між затратами на виробництво та доходами від його реалізації. Частина виробленого і реалізованого валового доходу країни споживається, а не спожита домогосподарствами частина використовується удвох напрямках: на відшкодування спожитого фізичного капіталу та на нагромадження.

Неспожита частина національного доходу утворює заощадження. В економіці важливо забезпечити дієвість механізму перетворення заощаджень на інвестиції. Якщо обсяги заощаджень та інвестицій не збігаються, це може призвести до відхилення обсягу національного виробництва від потенційного рівня.

За характером економічної діяльності людей суспільне виробництво поділяють на три великі сфери, або блоки галузей:

1) основне виробництво;

2) виробнича інфраструктура;

3) соціальна інфраструктура.

Основне виробництво — це галузі матеріального виробництва, де безпосередньо виготовляються предмети споживання й засоби виробництва. Основне виробництво включає промисловість, сільське і лісове господарство, будівництво.

Виробнича інфраструктура — це галузі, які обслуговують основне виробництво та забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві та в народному господарстві загалом. До них належать: транспорт, зв’язок, торгівля, кредитно-фінансові галузі; спеціалізовані галузі ділових послуг (інформаційних, рекламних, консультаційних).

Основне виробництво і виробнича інфраструктура в сукупності становлять сферу матеріального виробництва.

Соціальна інфраструктура — це нематеріальне виробництво, де створюються нематеріальні форми багатства та надаються нематеріальні послуги, які відіграють вирішальну роль у всебічному розвитку працівників, примноженні їхніх розумових та фізичних здібностей, професійних знань, підвищенні освітнього й культурного рівня. Сфера соціальної інфраструктури включає охорону здоров’я та фізичну культуру, освіту, побутове обслуговування, громадський транспорт і зв’язок, культуру, мистецтво та ін. В сукупності виробництво матеріальних послуг (виробнича інфраструктура) і нематеріальних послуг становлять сферу послуг.

Суспільне виробництво за своєю структурою складається з таких елементів, або фаз:

1) власне виробництво;

2) розподіл;

3) обмін;

4) споживання.

Виробництво — це вихідний пункт, в якому створюється продукт, а точніше, матеріальні блага та послуги. Без виробництва неможливі інші фази. Водночас розподіл, обмін і споживання здійснюють обернений вплив на виробництво. Розподіл залежить від безпосереднього виробництва в трьох відношеннях: по змісту: розподіляти можливо лише те, що вироблено; по кількості: розподіляти можливо лише стільки благ та послуг, скільки їх створено; по формі: характер виробництва визначає характер розподілу. Відносини розподілу, знаходячись в залежності від відносин виробництва, в свою чергу, прямо впливають на обмін і споживання і обернено — на виробництво.

Перед тим як надійти до споживання, продукт передусім має бути розподіленим (пройти стадію розподілу). Розподіл — фаза суспільного виробництва, де відбувається розподіл, по-перше, результатів суспільного виробництва; по-друге, ресурсів або факторів виробництва.

Розрізняють такі види розподілу:

1) розподіл засобів виробництва;

2) розподіл трудових ресурсів;

3) розподіл предметів споживання.

У процесі розподілу встановлюється частка кожного (трудового колективу чи окремої особи) в одержанні суспільного продукту. Але щоб отримати саме те, що необхідно для задоволення конкретних потреб суспільства, кожного виробничого підрозділу й окремої людини, продукт має пройти стадію обміну.

Обмін в економіці — це взаємний обмін діяльністю між людьми, який проявляється безпосередньо або в формі обміну продуктами праці. Обмін виступає в трьох видах:

1) обмін діяльністю і здібностями;

2) обмін засобами виробництва;

3) обмін предметами споживання.

Кінцевою стадією виробництва є споживання. Споживання — використання продукту в процесі задоволення потреб.

Розрізняють споживання виробниче і невиробниче. Виробниче споживання є процесом виробництва, коли використовуються засоби виробництва (знаряддя праці, сировина, матеріали тощо), а також робоча сила людини. Невиробниче споживання відбувається за межами виробництва. В його процесі використовуються або споживаються предмети споживання. Тобто, в виробничому споживанні продукти створюються, а в невиробничому — знищуються. Невиробниче споживання поділяється на споживання населення (або особисте) і споживання, в процесі якого задовольняються загальні суспільні потреби. В процесі особистого споживання задовольняються безпосередні потреби людини в харчуванні, одязі, житлі, освіті, відпочинку тощо. До суспільних потреб відносяться потреби в управлінні, науці, обороні, які існують в будь-якому суспільстві.

В залежності від виду споживчих благ, споживання складається з споживання матеріальних благ, які мають речову форму і споживання послуг. По формі (способу задоволення потреб) воно може бути індивідуальним і колективним.

Споживання, як заключна фаза суспільного процесу відтворення, органічно пов’язана з його іншими фазами: виробництвом, розподілом і обміном. Тому, виробництво, розподіл, обмін і споживання завжди слід розглядати як органічне ціле. Це дає змогу розкрити зміст економічного життя суспільства як субординованої системи економічних відносин.