Суть і характеристика монологічного мовлення

Монолог – це безпосередньо спрямований до співрозмовника чи аудиторії організований вид усного мовлення, який передбачає висловлювання однієї особи. [6; 242]

Монологічне мовлення виконує такі комунікативні функції:

- інформативну – повідомлення інформації про предмети чи події навколишнього середовища, опис явищ, дій, стану;

- впливову – спонукання до дії чи попередження небажаної дії, переконання щодо справедливості тих чи інших поглядів, думок, дій, переконань;

- експресивну – використання мовленнєвого спілкування для опису стану, в якому знаходиться той, хто говорить, для зняття емоційної напруженості;

- розважальну – виступ людини на сцені чи серед друзів для розваги слухачів;

- ритуально-культову – висловлювання під час будь-якого ритуального обряду.

Кожна з цих функцій має свої особливості мовні засоби вираження думки, відповідні психологічні стимули та мету висловлювання.

З погляду психології монологічному мовленню властиві такі риси [3; 102]:

- однонаправленість, яка не розрахована на відповідну реакцію у вигляді мовлення вголос;

- зв’язність, яка відрізняє монологічне мовлення від випадкового набору речень;

- тематичність як співвіднесеність висловлювання з будь-якою досить загальною темою;

- контектуальність, яку, однак, не слід протиставляти ситуативності, як рисі, властивій діалогічному мовленню. Монолог теж може бути ситуативним (наприклад, спонтанне висловлювання – розгорнута репліка (мікро-монолог у діалозі)).

- відносно безперервний спосіб мовлення. Монологічне висловлювання не обмежується однією фразою і триває протягом певного часу.

- послідовність і логічність. Ці якості реалізовуються в ідеї основної фрази шляхом уточнення думки, доповнення до неї.

Залежно від комунікативної функції та характеру логіко-синтаксичних зв’язків між реченнями розрізняють такі основні типи монологічних висловлювань: опис, розповідь і роздум. [3;104]

Монолог – опис є констатуючим типом монологічного висловлювання, в якому стверджується наявність будь-яких ознак в об’єкті, описується людина, природа, погода тощо.

Монолог-розповідь є динамічним типом монологічного висловлювання, в якому розповідається про розвиток подій, пригод, дій. Дійсність сприймається у процесі її розвитку та зміни в хронологічній послідовності.

Монолог-міркування спирається на умовиводи як процес мислення, в ході якого на основі вихідної тези робиться висновок.

Основними якісними показниками сформованості загального вміння укласти зв’язне монологічне висловлювання є такі спеціальні вміння:

- уміння з’єднувати декілька мовленнєвих зразків, наприклад: Хто це і який він? Що робить? тощо;

- уміння досить повно висловлюватись відповідно до запропонованої комунікативної ситуації;

- уміння відносно правильно оформити своє висловлювання мовними засобами англійської мови;

- уміння оптимально використовувати мовний матеріал певної теми;

- уміння залучати для викладу певної теми матеріал сумісних тем.

Мовленнєві завдання для реалізації різних типів монологу передбачають здійснення таких мовленнєвих дій [7; 65]:

а) для монологу-повідомлення:

- повідомити фактичну інформацію (Хто? Що робить? Який? Навіщо?), поєднуючи речення в логічній послідовності;

б) для монологу розповіді:

- розповісти про себе (свого друга, школу…);

- висловити при цьому свою думку;

в) для монологу-опису:

- описувати природу, місто, зовнішність…, використовуючи слова і словосполучення, що означають якості (добрий/злий тощо);

г) для монологу-міркування:

- переконати співрозмовника в чомусь;

- навести докази за чи проти певної дії;

- спонукати співрозмовника до певних дій.

Монологічне висловлювання можна класифікувати залежно від комунікативних умов, протяжності, ступеню оригінальності, характеру змісту, мотивації та ін.[5;28]

Одним із завдань курсу англійської мови в школі є навчання непідготовленого (спонтанного) мовлення. Використання попередньо відібраних учнями повідомлень слід розглядати як ефективний засіб розвитку вмінь спонтанного монологічного висловлювання.

З мовної точки зору монологічне мовлення характеризується структурною завершеністю речень, відносною повнотою висловлювання, розгорнутістю та різноструктурністю фраз. Крім того, йому властиві також досить складний синтаксис, а також зв’язність, що передбачає володіння мовними засобами.[7;73]

Такими засобами виступають лексичні та займенникові повтори, сполучники та сполучникові прислівники, прислівники або сполучення іменника з прикметником у ролі обставини місця та часу, артиклі тощо.

Наприклад, адвербіалії часу та послідовності: later that; адвербіалії причин та наслідку: why, that’s why, so, at first, so that …

Як сполучні засоби в монолозі вписуються також усно-мовленнєві формули, які допомагають почати, продовжити чи закінчити висловлювання: to begin with, well, let’s leave it at that; а також показують ставлення того, хто говорить; to my mind, there is no doubt, people say, because of that, in short.

Мінімальною структурною одиницею монологу є переважно повне речення.

Дослідження монологічного мовлення дозволяють говорити і про окремі його лексичні особливості. Перш за все мова йде про набір окремих усно-мовних формул, за допомогою яких розповідачі починають, продовжувати чи закінчують свою розповідь (to begin with; well; to continue; let’s leave it at that; I would like to tell you this); «вплітають» свою монологічну репліку в діалог (that reminols me; by the way); вводять в свій монолог елементи особистого ставлення до того, про що розповідають (fortunately; strange enough but; it seems to me).

Ціла група слів і словосполучень дозволяє розповідачеві систематизувати роздуми, що містяться в його розповіді (therefore; that’s why; because of that; in short).

Для навчання англійської мови в умовах середньої школи актуальним є лише два стильові регістри усної мови: нейтрально-розмовний та інформативний. Інвентар лексико-граматичних засобів, які відбираються для шкільного курсу і складають повний зміст комплексу шкільних підручників, практично задіяний саме в цих стильових реєстрах усної мови. [21; 98]

Функціонально-смислові типи монологічних висловлювань рідко зустрічаються в чистому вигляді. В описі, наприклад, може бути роздум, у розповіді — опис тощо. Найтісніше переплетені між собою повідомлення, розповідь та оповідь. Так, монологічне висловлювання учнів за темою "Свята", як правило, складатиметься з трьох взаємопов'язаних частин: повідомлення про одне із свят, розповіді про його історію та оповіді про святкування у школі (класі, сім'ї).

Основними якісними показниками сформованості загального вміння укласти зв'язне монологічне висловлювання є такі спеціальні вміння (наводяться в порядку наростання труднощів) [21; 105]:

а) уміння з'єднувати декілька мовленнєвих зразків, нанизуючи їх, на основі, певної логічної схеми, наприклад: Хто це? Який він? Що робить? тощо;

б) уміння досить повно висловлюватись відповідно до запропонованої комунікативної ситуації;

в) уміння відносно правильно, згідно з принципом комунікативної достатності, оформити своє висловлювання мовними засобами виучуваної іноземної мови;

г) уміння оптимально використовувати мовний матеріал (лексичний, граматичний) певної теми, збагачуючи мовлення з урахуванням рівня навченості, року навчання тощо;

д) уміння оптимально використовувати раніше вивчений матеріал даної теми, свідомо здійснюючи перенесення набутих знань, навичок і вмінь на нову ситуацію;

е) уміння залучати для викладу певної теми матеріал суміжних тем, розширюючи і поглиблюючи її, комбінуючи і варіюючи матеріал за формою та за змістом.

Державний освітній стандарт з іноземної мови (загальна середня освіта) передбачає оволодіння такими типами монологу [17;3]:

1) коротке повідомлення,

2) розповідь,

3) опис,

4) розмірковування/переконання.

З мовної точки зору монологічне мовлення характеризується структурною завершеністю речень, відносною повнотою висловлювання, розгорнутістю та різноструктурністю фраз. Крім того, монологічному мовленню властиві досить складний синтаксис, а також зв'язність, що, як було вже згадано, передбачає володіння мовними засобами міжфразового зв'язку. Такими засобами виступають лексичні та займенникові повтори, сполучники та сполучникові прислівники, прислівники або сполучення іменника з прикметником у ролі обставини місця та часу (так звані адвербіалії), артиклі тощо. [19; 35-37]

Як сполучні засоби в монолозі вживаються також усні мовленнєві формули, які допомагають почати, продовжити чи закінчити висловлювання.

Нагадаємо, що за характером логіко-синтаксичних зв'язків розрізняють такі типи монологічних висловлювань: опис, розповідь і роздум.