Формування меліоративної обстановки

 

Як зазначалося вище, меліоративна обстановка на осушуваних землях є одним із основних - критеріїв оцінки ефективності осушувальних меліорацій. Контроль за нею на території басейну здійснює Волинська ГГМП шляхом замірів РГВ по спостережних свердловинах, вивчення вологості грунтів зони аерації, оцінки технічного стану осушувальної мереж; і т. д. Контроль за меліоративною обстановкою здійснюється на всіх осушувальних системах басейну, але вірогідність даних меліоративного кадастру (кінцевий результат оцінки меліоративної обстановки) різна. Це пояснюється як тривалістю і систематичністю існуючих спостережень, так і кондиційністю точок спостережень. В цьому плані дані про меліоративну обстановку на Верхньо-Стохідській системі найбільш вірогідні, що дозволяє взяти їх за основу при розгляді питань про формування меліоративної обстановки в басейні. Дані ж про меліоративну обстановку на інших системах басейну також достатньо вірогідні, через те, що режимні спостереження на них перевіряються шляхом докладного їх обстеження на передпосівний і вегетаційний періоди. Наведені в попередньому розділі дані про зміни в природних комплексах при будівництві і в першому етапі експлуатації Верхньо-Стохідської осушувальної системи свідчили про відсутність негативних явищ, а також про те, що в 1975 - 78 рр. на переважній більшості осушуваних площ системи складалася сприятлива меліоративна обстановка (за винятком ділянок з потужними торфовищами і слабкопроникними грунтами).

Перезволожені землі були відмічені переважно в східній і північній частинах системи. Це переважно ділянки з близьким від поверхні заляганням слабкопроникних відкладів (кори вивітрювання верхньокрейдяної товщі), з розвитком потужних торфовищ. Це свідчило про те, що в первісному проекті осушення (осушення відкритою мережею каналів) до площ з незадовільним меліоративним станом були віднесені і площі з тимчасовим поверхневим перезволоженням покривних супіщано-суглинистих грунтів. Не була на той період досягнута і проектна врожайність основних сільськогосподарських культур. Стосовно останнього, співробітниками УкрНДІГіМ Ф. Н. Дудинцем, Д. І. Іллясевич-Новіковою і І. Б. Корсунською в 1978 році було проведене докладне обстеження осушувальної системи і ретельний аналіз матеріалів по сільгоспвикористанню осушуваних земель цієї системи за період з 1971 по 1977 рр. Результати цих досліджень вельми показові і типові для осушуваних земель усього басейну. Вони, зокрема, свідчать про наступне. У відповідності з проектом осушення основну частину осушуваних земель пропонувалося перевести в ріллю (близько 80% всієї осушуваної площі). Проте, докладний аналіз меліоративної обстановки і водогосподарських умов показав, що величина ця була значно завищена, що і обумовило невиправдано малий строк окупності в проекті (3—4 роки). Виходячи з особливого ґрунтового покриву, сприятливими для переведення в ріллю можна вважати тільки грунти, які підстеляються супісками, а також глибокі і середні торфовища, площа яких на той період на системі складала 47,4% усієї площі меліорованих сільгоспугідь. Фактично ж на всій площі системи на той період частка ріллі складала лише 20,9%, а сінокоси і пасовища - 77,7%, що природно значно знижувало продуктивність осушеного гектару. В результаті проведених осушувальних меліорацій в верхоріччі Стоходу за період з 1971 по 1977 роки змінилася і структура посівних площ.

Частка зернових культур у сівозмінах господарств зменшилася на 10,3%, що на 5,3% менше, ніж передбачалося проектом освоєння. Незважаючи на те, що зазначене положення в певній мірі було обумовлено спеціалізацією господарств, зниження площі, яка зайнята під зернові культури значною мірою відбилося на окупності капітальних вкладень.

За період освоєння меліорованих земель (1971 - 77 рр.) зменшилася також площа і знизилася питома вага (на 6,4%) посівів технічних культур (головним чином за рахунок цукрового буряку) і картоплі (на 3,3% менше проектного завдання). Пояснюється це, передусім, низьким рівнем агротехніки, зокрема, недостатньою кількістю вносимих мінеральних добрив, при якій виробництво зазначених культур робиться збитковим.

У складі кормової групи культур більшу частину — 56,7% всієї меліорованої площі сільгоспугідь займали однорічні трави і тільки 18% і 11,4% відповідно багаторічні трави і кукурудза. В той же час в одному з передових господарств на цей період 56% меліорованих земель, відведених під посіви кормових культур, були зайняті багаторічними травами, врожайність зеленої маси яких майже втричі вища, ніжу однорічних трав при значно менших витратах живої праці і технічних засобів (певна річ, вирощування багаторічних трав рентабельне тільки за умов налагодженого виробництва насіння у господарстві).

В середньому по системі врожайність зеленої маси багаторічних трав за даний період (1971 - 77 рр.) склала 189 ц/га, що на 65 ц/га більше, ніж однорічних трав. За 1975 - 77 рр. господарствами було одержано по 230 ц/га багаторічних трав, а в передовому господарстві Рожищенського району - по 258 ц/га. В цілому, врожайність сільськогосподарських культур (за винятком льону-довгунця, зернових і картоплі) за цей період тільки в окремі роки досягала в середньому по системі проектного рівня. При цьому аналіз показав, що проектні величини врожайності кукурудзи на силос (500 ц/га), багаторічних трав на сіно (55 ц/га) і збору сіна з поліпшених сіножать були також завищені. Так, наприклад, максимальний врожай кукурудзи на силос, який спромоглися одержати в найбільш сприятливі за метеорологічними умовами роки два, на той період, в передових господарствах Ковельського району складав відповідно 330 і 310 ц/га, середня ж врожайність значно нижча (189 ц/га). Відомо, що однією з головних умов одержання проектної врожайності (крім вологозабезпеченості рослин) є застосування мінеральних добрив, на торфових грунтах в першу чергу калійно-фосфорних. Якщо на мінеральних грунтах є великі резерви підвищення врожайності шляхом збільшення кількості внесених органічних добрив, то на торфових без мінеральних добрив не можна досягти бажаних результатів. В той же час необхідно зазначити, що, хоча за перші шість років експлуатації системи забезпеченість добривами зросла, проте і в 1977 році на 1 га меліорованих угідь все ще вносилися мінеральні добрива в 2,3 рази менші, ніж рекомендувалося для одержання гарантованих врожаїв сільгоспкультур в зоні осушення. Наведені дані наочно свідчать, що низька ефективність осушувальних меліорацій на цій системі була обумовлена не незадовільною меліоративною обстановкою на дуже незначній частині осушуваних земель, а рівнем їх сільськогосподарського освоєння. А проте, в 1979 році була здійснена реконструкція осушувальної системи, хоча на думку наукових співробітників УкрНДІГіМ в цьому не було особливої необхідності. Проведена реконструкція полягала в будівництві на перезволожених площах систематичного гончарного дренажу, комплексі агротехнічних заходів (плануванні, щілюванні і т. і.), відведенні застійних поверхневих вод і т. і. В проекті реконструкції передбачалися і природоохоронні заходи, які поділялися на грунтоохоронні, протиерозійні і протипожежні.

Була запроектована і система раціонального використання земель, яка включала агротехнічні, агрохімічні і культуртехнічні заходи, спрямовані на одержання проектних врожаїв. Це не було виконано, що позначилося на результатах реконструкції.

Після проведення реконструкції - меліоративна обстановка на системі змінилася не на краще. Найменш ефективним був вплив реконструкції на замкнені пониження (за рахунок їх акумулятивних особливостей) у східній частині осушувальної системи (біля с. Малинівка). На підвищених ділянках рельєфу реконструкція призвела до додаткового зниження середньо багаторічного рівня ґрунтових вод на 0,4-0,5 м. При цьому багаторічний максимум рівня ґрунтових вод після реконструкції зафіксований на глибині 1,9 м, мінімум - на глибині 2,7 м (амплітуда 0,8 м). До реконструкції максимум зафіксований на глибині 1,0 м, мінімум - 2,6 м (амплітуда 1,6 м). Все це свідчить не тільки про переосушення певної частини території системи (яка до реконструкції була в межах глибин від 0,75 до 2 м), але і про локальні прояви процесів осуходолення. В цій ситуації ефективне регулювання водно-повітряного режиму осушених земель може бути досягнуте тільки при наявності достатньої кількості джерел зволоження і відповідних технічних можливостей. Цей висновок підтверджується в повній мірі і результатами порівняльної оцінки меліоративного стану осушуваних земель на період до і після реконструкції, які свідчать про збільшення площ з глибиною залягання ґрунтових вод 0,75 -1,5 м; 1,5 - 2,0 м і більше.

Якщо в передпосівний період близько 18% всіх осушуваних земель були віднесені до категорії земель з несприятливою меліоративною обстановкою, то в вегетаційний період по цієї категорії належить тільки 2%. Інакше кажучи, це свідчить про те, що навесні, коли основним фактором формування меліоративної обстановки і регулююча дія внутрішньогосподарської мережі, вона не відповідала за своїм технічним станом вимоговим кондиціям, В той же час низька водозабезпеченість — в вегетаційний період 1994 року зумовила появу площ з так званим "пересушенням". В цілому, рівневий режим ґрунтових вод на осушуваних землях в басейні близький до оптимального на більшості площ, що свідчить про достатньо високу ефективність осушувальних (гідротехнічних) меліорацій.