Методичне та матеріальне забезпечення

Методична розробка лекції

Тема: Пожежна безпека під час виробництва

лікарських засобів.

Актуальність теми:

Одним з головних та найважливіших завдань держави є охорона життя та збереження здоров’я громадян у процесі виконання трудової діяльності. Отже, створення безпечних умов праці слід вважати провідною передумовою адекватного існування та плідної діяльності. Професійна діяльність у медичній та фармацевтичній галузях також пов’язана з впливом цілого комплексу несприятливих за своїм змістом негативних чинників різноманітного походження. Серед усіх професій, котрі слід віднести до форм інтелектуальної праці, робота медичного працівника є найбільш небезпечною, такою яка потребує розроблення, наукового обґрунтування та запровадження адекватних, доцільних та ефективних заходів щодо надійної охорони праці.

Навчальна мета:

- ознайомити студентів з умовами виникнення горючого середовища;

- ознайомити студентів з характеристикою пожежо-вибухонебезпечностю речовин і матеріалів;

- ознайомити студентів з оцінкою вибухо-пожежонебезпечності об’єкта.

 

Виховна мета:

Виховувати в студентів почуття професійного обов’язку, на матеріалах теми виховувати послідовність, обережність, відповідальність в данній роботі. Розвивати у студентів вміння виділити з усього матеріалу головне та застосовувати здобутті уміння.

Умови виникнення горючого середовища

Пожежа — це неконтрольоване горіння поза спеціальним вог­нищем, яке поширюється в часі та просторі. Пожежа супровод­жується знищенням матеріальних цінностей, створює загрозу життю та здоров’ю людей.

Вибух — надзвичайно швидке хімічне перетворення, що супроводжується виділенням енергії й утворенням стиснутих газів, здатних виконувати механічну роботу, що може призводити до руйнувань через виникнення ударної хвилі — раптового стрибко­подібного зростання тиску.

Пожежі та вибухи на підприємствах фармацевтичної про­мисловості можуть виникати в разі утворення горючого середови­ща всередині апаратів, обладнання, комунікацій та у виробничих приміщеннях. Горюче середовище є обов’язковою передумовою виникнення пожежі.

 

Горюче середовище — це середовище, здатне самостійно горіти після видалення джерела запалювання. Воно виникає за одночас­ної наявності трьох основних і деяких додаткових умов, наведе­них на рис. 4.

Горіння — екзотермічна реакція окиснення, що супровод­жується виділенням диму, полум’я та світінням.

Джерело запалювання — це теплова енергія, іцо призводить до займання. Воно повинно мати певний запас енергії та температу­ру, достатню для початку реакції.

 

До основних джерел запалювання належать:

— відкритий вогонь;

— іскри (термічні, електричні, статичної електрики);

— розжарені продукти горіння та нагріті поверхні;

— тепловий прояв електричної енергії;

— тепловий прояв механічної енергії;

— тепловий прояв хімічних реакцій;

— тепловий прояв сонячної енергії та ін.

 

Зазвичай окисник — це кисень повітря, вміст якого в атмосфері становить близько 21 %. За недостатньої кількості кисню під час горіння окислюється лише частина горючої речовини. Залишок роз­кладається з виділенням оксиду вуглецю та великої кількості диму. До складу диму входять тверді та рідкі часточки, що перебувають у завислому стані в газоподібних продуктах горіння та пересуваються разом з ними. Горіння на пожежах відбувається з браком окисника, що ускладнює пожежогасіння внаслідок погіршання видимості або наявності токсичних речовин у повітряному середовищі.

Горіння деяких речовин (ацителену, оксиду етилену тощо), які здатні під час розкладання виділяти велику кількість тепла, мож­ливе і без окисника.

 

Вогнегасні речовини

Вогнегасна речовина (ГОСТ 12.1.033-81) — це речовина, що має фізико-хімічні властивості, які сприяють створенню умов для припинення горіння.

 

Використовують такі види вогнегасних речовин:

— воду;

— воду з добавками, що посилюють її вогнегасну здатність;

— піну;

— газові вогнегасні суміші;

— вогнегасні порошки.

 

Вибір вогнегасної речовини та способу її подавання залежить від умов виникнення та розвитку пожежі.

Кожному способу припинення пожежі відповідає конкретний вид вогнегасних засобів, які поділяють на:

— охолоджувальні — вода, водні розчини, снігоподібна вугле­кислота тощо;

— розбавлювальні — діоксид вуглецю, водяна пара, інертні гази тощо;

— ізолювальні — хімічна та повітряно-механічна піна, пісок тощо;

— засоби хімічного гальмування — вогнегасні порошки, бро- метил, хладон тощо.

 

Вода — найпоширеніший і достатньо ефективний вогнегасний засіб. Порівняно з іншими вогнегасними речовинами вона має ви­соку теплоємність — 4Д910³ Дж/кг"'^г/К ¹ і придатна для гасіння більшості горючих речовин. Під час гасіння пожежі певна кіль­кість води унаслідок контакту з осередком горіння випаровується (з 1 л води утворюється понад 17 л пари), при цьому відбувається розбавлення речовин, які горять. І завдяки високим значенням теплоти пароутворення (2 260 Дж/кг¹) вода “забирає” з ділянки горіння велику кількість тепла. Вода має високу термічну стій­кість, температура її розкладання становить понад 1 700 °С (тем­пература горіння більшості горючих речовин і матеріалів не пере­вищує 1 300 °С).

Найбільший вогнегасний ефект спостерігають під час застосу­вання води в дрібнорозпиленому стані. За таких умов можна гаси­ти навіть горючі рідини, оскільки туманоподібна хмара дрібно- розпиленої води справляє ізолювальний ефект.

 

Таким чином, вода володіє трьома властивостями пожежогасіння:

— охолоджує ділянку горіння і речовини, що горять;

— розбавляє речовини, що реагують, в осередку горіння;

 

Недоліками застосування води як вогнегасної речовини є:

1. Неможливість гасіння органічних рідин, які спливають і продовжують горіти на поверхні.

2. Посилення горіння через закипання, розбризкування та ви­кид речовин, які горять, у разі потрапляння води на жири, масти­ла, натрію пероксид.

3. Взаємодія води з металоорганічними сполуками, карбідами лужних металів, кальцію, алюмінію, барію, гідридами металів, алюмінієм, магнієм та іншими металами супроводжується виді­ленням горючих газів, з алюмінійорганічними сполуками — ре­акцією з вибухом, із натрію гідросульфатом — самозайманням.

4. Утворення сумішей вибухонебезпечних концентрацій у разі потрапляння води на шари горючого пилу.

5. Існування небезпеки механічних пошкоджень контрольно- вимірювальної апаратури та травмування людей.

6. Неможливість використання води для гасіння пожеж в елект­роустаткуванні, що перебуває під напругою, оскільки вона містить різноманітні природні солі та добре проводить електричний струм.

 

Для підвищення проникної здатності води зменшують її по­верхневий натяг, додаючи змочувачі. Завдяки додаванню таких речовин, як натрію альгінат і натрійкарбометилцелюлоза, підви­щують гущину води, скорочують період гасіння пожежі та ви­трати води за рахунок зменшення її розтікання.

Піни — колоїдні системи, в яких дисперсною фазою є газ. Бульбашки газу містяться в тонких оболонках — плівках рідини. Бульбашки утворюються всередині рідини завдяки хімічним про­цесам або механічному змішуванню газу та рідини. Що менші розміри бульбашок газу та поверхневий натяг плівки рідини, то стійкіша піна.

За невеликої щільності (0,1—0,2 г/см³) піна розтікається по поверхні речовини, що горить, та ізолює її від навколишнього се­редовища, що містить окисник. Це сприяє припиненню горіння й охолодженню поверхні речовини.

Піну для пожежогасіння отримують за допомогою речовин-пі- ноутворювачів, до яких належать екстракти лакричного коріння, сапонін, альбуміни та ін.

Вогнегасні властивості піни визначають за такими показника­ми, як:

— стійкість — опірність процесу руйнування — оцінюють за терміном руйнування піни;

— кратність — відношення об’єму піни до об’єму розчину, з якого вона утворилася;

— дисперсність — середній діаметр бульбашок газу;

— вогнегасна ефективність — характеризується інтенсивніс­тю подачі та питомою витратою.

 

Піни поділяють на хімічні та повітряно-механічні.

Хімічна піна утворюється з порошку та води. Порошок містить у своєму складі сухі солі алюмінію сульфату або натрію бікарбо­нату та лакричного екстракту або іншої піноутворювальної речо­вини. Унаслідок взаємодії порошку та води утворюється діоксид вуглецю, що є основою піни. Стійкість хімічної піни становить понад 1 год. Її використовують для гасіння рідин, які горять і не розчиняються та не змішуються з водою.

Повітряно-механічна піна — це механічна суміш повітря, води та поверхнево-активної речовини — піноутворювача. Стійкість повітряно-механічної піни становить ЗО—40 хв. Її використовують для гасіння ЛЗР і твердих спалимих матеріалів і виробів.

Найефективнішим заходом запобігання вибуху внаслідок на­громадження у виробничих приміщеннях горючих газів і парів горючих речовин є утворення середовища, що не підтримує горін­ня. Для цього застосовують інертні розбавлювачі: діоксид вуг­лецю, азот, аргон, водяну пару та ін.

Діоксид вуглецю (СОД — газ, який не має кольору та запаху. Існує два основних методи гасіння пожеж за допомогою С0₂: об’ємний і поверхневий. У першому випадку механізм припинен­ня горіння ґрунтується на здатності С0₂ завдяки розбавленню зменшувати концентрації реагуючих речовин до меж, за яких горіння стає неможливим. Вогнегасний ефект спостерігають за концентрації С0₂ не менше ЗО % від загального об’єму. За поверх­невого методу пожежогасіння завдяки переохолодженню утворю­ють снігоподібний С0₂, і ефекту гасіння досягають за допомогою охолодження речовин, які горять.

Під час застосування системи об’ємного гасіння потрібно вра­ховувати вплив С0₂ на організм людини. Вміст в атмосфері вироб­ничого приміщення 10 % С0₂ є небезпечним, а за концентрації 20 % — настає смерть від паралічу органів дихання.

Діоксид вуглецю не застосовують для гасіння лужних і лужно­земельних металів і сполук, молекули яких містять кисень. Він не здатен загасити матеріали, що тліюють, бо не володіє змочу­вальними властивостями. Проте С0₂ широко застосовують для гасіння пожеж на електроустаткуванні.

Азот (ТУ,) — газ без кольору та запаху. Вогнегасна концентрація азоту в повітрі становить не менше 35 % від об’єму. Він здатен гасити пожежі завдяки зниженню концентрації кисшо в повітрі шляхом його розбавлення. Азот застосовують для гасіння газів і рідин, які горять полум’ям. Він погано гасить речовини, що тліють (дерево, па­пір), і не гасить волокнисті матеріали (тканини, бавовну тощо). Вміст азоту в повітрі понад 12—16 % (об.) небезпечний для людини.

Водяну пару використовують для утворення пароповітряних завіс на відкритих технологічних установках і для гасіння пожеж у приміщеннях невеликих об’ємів. Вогнегасна концентрація пари становить 35 % (об.).

Вогнегасні засоби на основі галогенових вуглеводнів належать до засобів гальмування (інгібування) швидкості реакцій горіння.

Найпоширенішими засобами пожежогасіння є хладони.

Хладон 114В2 (дибромтетрафторетан) —важка безбарвна рідина зі специфічним запахом і температурою кипіння 47 °С, ін­гібітор реакції горіння. Здатен гасити полум’я за концентрації близько 2 %. Має помірну токсичність.

Хладон 114В2 використовують для гасіння пожене на електро­обладнанні, що перебуває під напругою. Низька температура за­мерзання дає змогу застосовувати хладони за низьких темпера­тур, а добре змочування — під час гасіння речовин, які тліють.

 

Основними недоліками хладонів є:

— шкідливий вплив на організм людини. Хладони є слабкою наркотичною отрутою. Особливо небезпечними є продукти їх тер­мічного розпаду через високу токсичність;

— висока корозійна активність;

— неможливість використання для гасіння металів, металоор­ганічних сполук, гідридів металів і речовин, які містять кисень.

Для ліквідації невеликих загорянь, які не можна загасити во­дою або іншими вогнегасними речовинами, застосовують вогне­гасні порошки.

 

Вогнегасний ефект згаданих порошків полягає в:

— хімічному гальмуванні реакції горіння внаслідок дії порошку;

— утворенні на поверхні речовини, що горить, ізолювальної плівки;

— утворенні хмари порошку, що має властивості екрану;

— механічному збиванні полум’я твердими часточками по­рошку.

 

Недоліком порошків є здатність до злежування, що утруднює їх тривале зберігання.

Вогнегасні порошки поділяють на порошки загального та ці­льового (спеціального) призначення.

 

До порошків загального призначення належать:

1. Порошок ПСБ-3 (на основі натрію бікарбонату) — використовують для гасіння легкозаймистих і горючих рідин, газів, елек­троустаткування, двигунів. Він непридатний для гасіння ма­теріалів, які тліють, і лужних металів.

2. Порошки П2-АП, П-2АПМ (на основі амофосу) — мають та­кий самий спектр застосування, що і ПСБ-3, і крім того здатні га­сити матеріали з вуглецю (папір, деревину тощо), які тліюють.

3. ПФ (діамонійфосфат), СІ-2 — силікагель.

 

До порошків цільового призначення належать:

1. Пірант-А та його модіфікації, Пірант-АИ, Пірант-АК, які виготовляють на основі фосфорно-амонійних солей. Застосовують для гасіння тліючих і твердих горючих матеріалів, горючих рі­дин, газів, електроустановок.

2. Порошок П-4АП призначений для об’ємного гасіння — зда­тен гасити горючі гази, рідини та горючі матеріали в закритих об’ємах.

3. Порошок К-30 — здатен гасити лужні метали, титанову стружку, які горять на відкритих площах.

 

Термін зберігання більшості порошків становить не більше 5 років, температурний діапазон використання — від -50 до +50 °С.

Вогнегасні речовини вибирають з огляду на характер горючого середовища та клас пожежі (табл. 36).

Методична розробка лекції

Тема: Пожежна безпека під час виробництва

лікарських засобів.

Актуальність теми:

Одним з головних та найважливіших завдань держави є охорона життя та збереження здоров’я громадян у процесі виконання трудової діяльності. Отже, створення безпечних умов праці слід вважати провідною передумовою адекватного існування та плідної діяльності. Професійна діяльність у медичній та фармацевтичній галузях також пов’язана з впливом цілого комплексу несприятливих за своїм змістом негативних чинників різноманітного походження. Серед усіх професій, котрі слід віднести до форм інтелектуальної праці, робота медичного працівника є найбільш небезпечною, такою яка потребує розроблення, наукового обґрунтування та запровадження адекватних, доцільних та ефективних заходів щодо надійної охорони праці.

Навчальна мета:

- ознайомити студентів з умовами виникнення горючого середовища;

- ознайомити студентів з характеристикою пожежо-вибухонебезпечностю речовин і матеріалів;

- ознайомити студентів з оцінкою вибухо-пожежонебезпечності об’єкта.

 

Виховна мета:

Виховувати в студентів почуття професійного обов’язку, на матеріалах теми виховувати послідовність, обережність, відповідальність в данній роботі. Розвивати у студентів вміння виділити з усього матеріалу головне та застосовувати здобутті уміння.

Методичне та матеріальне забезпечення

Матеріал лекції, підручники.

Основна та додаткова література:

1. «Охорона праці у фармацевтичній галузі» - О.В.Жуковіна.

2. «Охорона праці в медицині та фармаціїї» -В.М. Мороз.

ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА І ЗМІСТ

№ П/П	Основні етапи заняття	Доповнення
І.	Підготовчий етап 1. Відмітка про відсутніх. 2. Оголошення теми лекції та постановка навчальної мети.
ІІ.	Основний етап а) план вивчення теми 1. Умови виникнення горючого середовища 2. Характеристики пожежовибухонебезпечності речовин і матеріалів 3. Оцінка вибухопожежонебезпечності об’єкта. 4. Категорії приміщень за вибухопожежною небезпекою. 5. Класифікація пожежо- та вибухонебезпечних зон. 6. Класифікація будівельних матеріалів і конструкцій залежно від займання та вогнетривкості. 7. Правила пожежної безпеки на фармацевтичних підприємствах. 8. Засоби та методи гасіння пожеж. а) Вогнегасні речовини.................................................. 204 9. Засоби первинного пожежогасіння........................... 209   б) короткий конспект, тези нового матеріалу. Пожежа — це неконтрольоване горіння поза спеціальним вог­нищем, яке поширюється в часі та просторі. Пожежа супровод­жується знищенням матеріальних цінностей, створює загрозу життю та здоров’ю людей. Вибух — надзвичайно швидке хімічне перетворення, що супроводжується виділенням енергії й утворенням стиснутих газів, здатних виконувати механічну роботу, що може призводити до руйнувань через виникнення ударної хвилі — раптового стрибко­подібного зростання тиску.   До основних джерел запалювання належать: — відкритий вогонь; — іскри (термічні, електричні, статичної електрики); — розжарені продукти горіння та нагріті поверхні; — тепловий прояв електричної енергії; — тепловий прояв механічної енергії; — тепловий прояв хімічних реакцій; — тепловий прояв сонячної енергії та ін.   Пожежовибухонебезпечні властивості — це сукупність влас­тивостей речовин і матеріалів, які характеризують їх схильність до горіння, його особливості, а також здатність піддаватися гасінню загорянь. За цими показниками виділяють три групи горючості.   Спалах — короткочасне інтенсивне займання обмеженого об’єму газо- і пароповітряної суміші над поверхнею горючої речо­вини, що супроводжується короткочасним видимим випроміню­ванням, але без ударної хвилі та стійкого горіння. Основним напрямом забезпечення пожежної безпеки є усунен­ня умов виникнення пожежі та мінімізація її наслідків.   Для запобігання пожежі потрібно здійснювати заходи з про­філактики: — утворення горючого середовища; — виникнення або внесення до горючого середовища джерел запалювання.   Існують два підходи до питань нормування в галузі забезпечен­ня вибухопожежної небезпеки: — детермінований; — імовірнісний.
ІІІ.	Заключний етап 1. Резюме, загальні висновки. 2. Фронтальне опитування, з метою закріплення теми.
	Домашне завдання 1. Матеріал лекції. 2. Підручник.
	Позааудиторна самостійна робота Стаціонарні устаткування та пристрої пожежогасіння................................................................................................. 226 Інструкції з пожежної безпеки....................................... 227

 

План

1. Умови виникнення горючого середовища

2. Характеристики пожежовибухонебезпечності речовин і матеріалів

3. Оцінка вибухопожежонебезпечності об’єкта.

4. Категорії приміщень за вибухопожежною небезпекою.

5. Класифікація пожежо- та вибухонебезпечних зон.

6. Класифікація будівельних матеріалів і конструкцій залежно від займання та вогнетривкості.

7. Правила пожежної безпеки на фармацевтичних

підприємствах.

8. Засоби та методи гасіння пожеж.

а) Вогнегасні речовини........................................................................... 204

9. Засоби первинного пожежогасіння.

 

ПОЖЕЖНА БЕЗПЕКА ПІД ЧАС ВИРОБНИЦТВА ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ