Міжнародний поділ праці та його значення у формуванні зовнішньоекономічних зв’язків

Сучасний світовий розвиток характеризується по­силенням економічних зв'язків і взаємодії між країнами. В першу чергу це пов’язано з необхідністю вирішення глобальних проблем, які стоять перед людством. В су­часних умовах жодна країна світу не може повноцінно розвиватися без участі в міжнародному співробітництві.

І наша незалежна Україна на сучасному етапі розвитку потребує входження у світове господарство на принципах рівноправності у взаємовідносинах. Світові економічні зв’язки потрібні Україні для того, щоб швидше подолати глибоку економічну кризу.

Жодна країна світу, на якому б рівні економічного розвитку вона не знаходилася, не може нормально розвиватися поза сві­товим господарством, без тісних економічних зв'язків з інши­ми країнами світу.

Розміщення продуктивних сил країн світу, і в тому числі Украї­ни, нерозривно пов'язано з розвитком міжнародного поділу праці і формуванням міжнародних економічних зв'язків.

Міжнародний поділ праці — це найвищий ступінь розвитку суспільно-територіального поділу праці між країнами, основою якого є економічно вигідна спеціалізація окремих країн і обмін випущеною продукцією визначеної кількості та якості. Це спеціалізація окремих країн на виробництві тієї чи іншої продукції чи наданні послуг у світовому масштабі.

Кож­на країна світу концентрує на своїй території виробництво пев­них видів продукції, для виробництва якої вона має найбільш сприятливі соціально-економічні і природні передумови. У вироб­ництві продукції галузей спеціалізації країна повинна мати певні переваги перед іншими країнами світу.

Для цього вона повинна мати:

- кваліфіковані кадри;

- розвинуту науково-дослідну базу;

- до­статній природно-ресурсний потенціал;

- вигідне економіко-геог­рафічне положення;

- специфічні агрокліматичні умови;

- значний попит на продукцію галузей спеціалізації на світовому ринку та високий рівень її конкурентоспроможності.

Фактори розвитку МПП

- природно-географічні умови;

- технічний прогрес;

- соціально-економічні умови.

Раніше головну роль відігравали природно-географічні умови (клімат, природні ресурси, розміри території, чисельність населення, економіко-географічне розташування). Розвиток технічного прогресу призвів до зменшення значення природно-географічних умов, надавши можливість використовувати переваги науково-технічних досягнень, розвитку науки і техніки.

Останнім часом стали помітні зрушення у міжнародному поділі праці:

- зменшилась роль сировинного фактору у розміщенні продуктивних сил у зв’язку з досягненням науково-технічного прогресу, а також зниженням матеріало- та енергомісткості виробництва;

- поглибилась спеціалізація виробництва у межах окремих держав, яка спрямована на поліпшення якості продукції, зниження її собівартості за умов жорстокішої конкурентної боротьби на світовому ринку (у більшості розвинених країн Європи понад 50% виробництва орієнтовано на експорт – а це є стимулом промислового прогресу);

- крім міжгалузевого поділу праці розвивається внутрішньогалузевий (один з напрямків внутрішньогалузевої спеціалізації – обмін деталями, вузлами та комплектуючими виробами, як приклад можна привести спеціалізацію у машинобудуванні);

- зросло значення міжнародної передачі технології, а також різко зменшився період від моменту наукового відкриття до його впровадження у виробництво (використання іноземних технологій викликало технічну революцію не тільки в Японії, але й у багатьох Нових Індустріальних Країнах. Завдяки науково-технічному прогресу на ринку постійно міняється лідерство у виробництві).

Розрізняють три типи міжнародного поділу праці:

1. Загальний ТПП – розподіл праці у сфері виробництва: добувна, обробна промисловість, сільське господарство (при цьому міжнародна спеціалізація окремих країн визначається наявністю сприятливих природно-кліматичних умов, при цьому країни-експортери поділяються на індустріальні, сировинні та аграрні);

2. Частковий ТПП – це спеціалізація на рівні певних галузей виробництва, видів готової продукції, що означає зростання ролі міжгалузевого обміну готовими виробами (цьому типу ТПП властивий вищий рівень диверсифікації виробництва та експорту);

3. Одиничний міжнародний ТПП – спеціалізація окремих країн на виготовленні окремих вузлів, деталей, агрегатів та компонентів продукції, на технологічних стадіях промислового виробництва (цей ТПП властивий високорозвиненим країнам).

 

Міжнародний поділ праці постійно зазнає змін як за структурою товарообігу, так і за набором країн спеціалізації.

У міжнародному поділі праці існують певні суперечності. Це насамперед надмірна спеціалізація країни на виробництві окремого виду продукції, оскільки це становить її господарство у залежність від коливань кон’юнктури світового ринку, а також збіднює її галузеву структуру.

У міжнародному поділі праці може застосовуватись політика протекціонізму і лібералізму.

Політика протекціонізму – економічна політика держави, спрямована на сприяння розвитку національної економіки шляхом захисту національного виробника від конкуренції іноземних фірм. Проявляється шляхом впровадження митних, податкових бар’єрів на шляху імпортних товарів, а також пільг та дотацій національним виробникам.

Політика лібералізму – передбачає вільну торгівлю всередині країни при обмеженому втручанні держави і встановленні вільного порядку руху товарів та послуг.

В Україні на даний момент панує політика захисту національного виробника – протекціонізму, проте для деяких імпортних товарів запроваджено ліберальні принципи економічної політики

Можна виділити основні тенденції міжнародного поділу праці:

1. У світовому господарстві зберігається і навіть поглиблюється розрив між промислово розвинутими країнами і країнами що розвиваються. На розвинуті країни припадає близько 25% населення і 80% сукупного національного продукту. Країни що розвиваються у світовому господарстві є, в основному постачальниками сировини і споживачами готової продукції. Але останнім часом встановлюється нова галузева спрямованість країн, що розвиваються.

2. Основним в МПП став внутрішньогалузевий поділ праці на основі предметної, а особливо по детальної та технологічної спеціалізації.

3. Змінилась участь в МПП колишніх країн соціалістичного табору. Відбувається переорієнтація їхніх економік та залучення їх до участі у МПП.

4. Постійно зростає роль ТНК у міжнародному економічному обміні та МПП. ТНК контролюють майже половину світового промислового виробництва та світової торгівлі.

5. Посилюються інтеграційні процеси. Відзначається тенденція до об’єднання зусиль провідних країн для колективного регулювання та зменшення наслідків економічних та валютних потрясінь. Зростає роль міжнародних організацій – МВФ, МБРР тощо.

6. На МПП періодично впливають структурні кризи, дисбаланси в міжнародній торгівлі. Так, енергетична криза 70-х років викликала необхідність переходу на менш енергомісткі типи виробництв, що призвело до змін в структурі й навіть географічному розподілі світової торгівлі, а також в експортній спеціалізації багатьох країн.