Енеоліт-бронзовий вік. Культура і досягнення племен.

У ХХІУ-ХІХ ст. до н. е. лісостепові простори краю заселяли племена ямної культури. Назва походить від типу поховань - у ямах під курганним насипом. У населенні ямної культури більшість дослідників убачає племена давніх аріїв.

Ямні племена вели напівосілий спосіб життя, займаючись землеробством і відгінним скотарством. Ямники освоїли верхову їзду на вже приручених конях, а також винайшли перші чотириколісні вози, в які запрягали биків. Вправні майстри виготовляли досконалі знаряддя праці й зразки озброєння: кам'яні свердлені поліровані сокири, крем'яні ножі, І скребачки, різці, скобелі, наконечники списів, дротиків і стріл, а також прикраси з міді, срібла та золота. Носії ямної культури створили перші в Україні переддержавні утворення і збудували укріплення окремих столичних центрів.

Ямні племена здійснювали набіги на Нижнє Подунав'я і, можливо, Анатолію. Внаслідок розселення на величезній території від пониззя Дунаю до Уралу утворилася ямна культурно-історична спільність, в якій виділилося кілька локальних варіантів.

Територію Полтавщини охоплював середньодніпровсько-лівобережний (орільсько-самарський) варіант ямної культури. В ямний час на теренах краю було зведено більше 2500 курганів (40% із існуючих посьогодні). Кургани споруджувалися над похованнями знаті й простих членів роду. Поховання близьких родичів вміщувалися у вже зведені насипи, які після здійснення захоронення досипалися. Таких «супутніх» впускних поховань нараховувалося 2-10 у кожному насипу. Могили перекривали товстими колодами чи кам'яними брилами. Навколо насипу іноді зводилися кам'яні «огорожі» з ґранітних брил - кромлехи, а поряд із похованням чи на вершині насипу встановлювалися кам'яні стели, що нагадували постать людини.

Найбільшими (висота 5-6 м, діаметр 50-110 м) поховальними спору­дами ямного часу на території області є кургани: 1) поблизу Тахтаївського ґранітного кар'єру; 2) неподалік від с. Світлогірське Кобеляцького р-ну (розкопаний Л.М. Луговою у 1978 р.); 3) Олександрівський неподалік с. Хейлівщина Чорнухинського р-ну (досліджений О.Б. Супруненком у 1989 р.); 4-5) Цегельня біля с. Підлужжя і Кормилиця поблизу с. Єристівка в околицях Комсомольська (вивчені Ю.О. Шиловим у 1992-1993 рр.); 6) Єристівська могила (висота понад 10 м) в однойменному селі у Кременчуцькому р-ні.

Прикладом типових ямних поховань можуть бути могили у курганах поблизу с. Мале Ладижине Полтавського р-ну (досліджені Л.М. Луговою у 1977 р.). Поховання містилися в ямах (розміром до 1,6x2,1 м при глибині понад 1 м), перекритих дубовими накатниками з колотих масивних плах. Небіжчики вкладалися випростано на спині на циновку, кошму а то й оче­рет, з підігнутими у колінах ногами (стопи ніг іноді навіть підв'язувалися). Тіла похованих майже суціль фарбувалися чи посипалися червоною вохрою. В поховальних камерах місцями розкладалося тліюче деревне вугілля.

Всього на історичній Полтавщині досліджено 200 поховань ямного часу. Більшість із них майже не містять напутнього інвентаря, за винятком окремих кременів, ліпних горщиків та шматочків вохри. З неординарних речей виявлено: кістяні деталі музичного інструменту типу «флейти Пана» (курган на Шар-горі поблизу с. Приліпка Козельщинського р-ну), сліди розмальованої вохрою циновки із зображенням колеса (курган поблизу с. Кліщинці, тепер Чорнобаївського р-ну Черкаської обл.), слідоподібне зображення стопи, нанесене вохрою на долівці (курган біля с. Лахни Новосанжарсь-кого р-ну), провушну бронзову сокиру (курган на хуторі Гречаники під Переяславом). У дитячих похованнях знайдено ліпні посудинки, кубки, зрідка - набори кістяного різьбленого намиста з амулетами з ікол тварин.

На терени нашого краю катакомбні племена просунулися у XIX ст. до н. е. з південного сходу і півдня - Поорілля і Донбасу. Певний час ямне та катакомбне населення співіснувало на одній території. Часто для своїх поховань катакомбники використовували насипи ямних курганів. У XVIII ст. до н. е. прибульці остаточно підкорили і, певно, асимілювали місцеве і населення.

На Полтавщині територія, обжита носіями катакомбної культурно-історичної спільноти, об'єднує пам'ятки трьох локальних культур - харківсько-воронезької, донецької та інґульської. Катакомбні племена опанували степові й передстепові ділянки узбережжя Дніпра, басейни Орелі, Середнього і Нижнього Поворскля та Попсілля, Нижньої Сули. Тут вони вели напівосілий спосіб життя, займаючись приселищним і скотарством, мотичним землеробством, а також ремеслом, мисливством і рибальством. Поселення споруджували на надзаплавних підвищеннях невисоких терас берегів великих рік, переважно на місці колишніх стійбищ ямного населення. У межах історичної Полтавщини виявлено більше 40 катакомбних поховань, кілька десятків решток поселень і стоянок.

Поховання катакомбників найчастіше здійснювалися у насипах ямних курганів або ж поряд із ними, з досипкою старого кургану. Для спорудження «домівки» для померлого відкопували вузьку яму-колодязь, від неї - кілька сходинок - ніш, що вели під давній насип, а вже на значнішій глибині (2-3, а то й більше метрів) споруджували підземну камеру з арковим склепінням -катакомбу. Саме до неї вміщувалося поховання й напутній інвентар.

Серед поховальних комплексів заслуговує на увагу поховання донецької культури кінця XIX ст. до н. е., досліджене А.В. Гейком під насипом зруйнованого кургану в с. Василівка Кобеляцького р-ну. Надзвичай; но цікавий комплекс - поховання підлітка 10-11 років - досліджено під одним із насипів курганів поблизу с. Волошине Кременчуцького району влітку 2003 р. Не менший інтерес викликають і поховальні комплекси пізньокатакромбного часу (поч. XVII ст. до н. е.), вивчені в 1987 р. у двох невеличких курганах на околиці с. Стінка Чутівського р-ну; із знахідок останніх років — поховання шаманкиу Гребінці та кілька дитячих комплексів у Сторожовому.

Північно-західні лісостепові райони Полтавщини у першій чверті II тис. до н. е. потрапили до сфери впливу культур шнурової кераміки, або бойових сокир, поширених на значних просторах Центральної й Східної Європи. Характерним для таких культур (звідки й назва) є посуд, прикрашений шнуровим орнаментом, а також кам'яні шліфовані свердлені сокири з отвором для руків'я. На Полтавщині пам'ятки цього типу представлені середньодніпровською культурою.

Бабинська культура. У XVІ-ХIV ст. до н. е. на Полтавщині були розповсюджені пам'ятки двох локальних варіантів культури - середньодніпровського та східного. У середньодніпровській групі пам'яток домінує прокреслений орнамент у вигляді заштрихованих трикутників, у східному - різноманітна валикова орнаментація.

На сьогодні на території краю вже відкрито 70 місцезнаходжень керамічних матеріалів культури та понад 30 поховань. За знахідками уламків посуду визначають розташування поселень. Люди середньобронзового віку селилися здебільшого на низьких надзаплавних терасах поряд із річками. Поселення були невеликими (0,2-0,5 га). Археологічні дослідження проводилися лише на поселенні в ур. Барбара, поблизу Комсомольська та ур. Татарський бугор в Новосанжарському районі. Крім кераміки, культурновизначальними виробами у середовищі племен культури багатоваликової кераміки є кістяні пряжки круглої чи овальної форми, кам'яні товкачі з чотирма конічними виступами-шишечками або рельєфним пояском, а також свердленні сокири чіткої ромбічної форми. Глиняні пряслиця (важки до веретена) засвідчують існування прядіння і ткацтва.

Краще досліджені на Полтавщині поховальні пам'ятки культури багатоваликової кераміки. Поховання здійснювалися в насипах більш давніх курганів у ямах зі зрубами, пере­критих плахами чи дошками. В таких тісних домовинах померлі укладалися у дуже скорченому стані на боці, руки перед тулубом, кистями до обличчя.

По міграції індоаріїв, наприкінці XVI - на поч. XV ст. до н. е. на Полтавщині з'явилися племена зрубної культурно-історичної спільноти, в носіях якої вбачають іранців. Своїх померлих вони ховали у дерев'яних зрубах, укладаючи в характерній позі: скорчено на лівому боці, кисті рук перед обличчям. Зверху над таким похованням насипався курган, або ж могила впускалася у насип попередньої епохи.

На Полтавщині розселилися носії бережнівсько-маївського варіанту зрубної культури. Уявлення про їхнє життя отримані завдяки вивченню матеріалів поселень, поховань та комплексів скарбів бронзових виробів. На території сучасної області відомі залишки близько 60 поселень зрубного часу, розташовані на узбережжі Дніпра і по ріках Орелі, Ворсклі, Пслу. Неукріплені селища займали миси та підвищення надзаплав­них терас. Населення мешкало у великих наземних та менших, злегка заглиблених у ґрунт, житлах. Археологічно досліджувалися лише невеликі ділянки поселень - в ур. Рубіжне поблизу Котельви та біля с. Волошине Кременчуцького району, ур. Татарський бугор та Сердюки Полтавського району.

Краще вивчені на території краю поховання зрубного часу, їх на сьогодні досліджено більше 50. Практично всі вони впущені у насипи більш ранніх курганів. Впускні зрубні могили на курганах групувалися у родинні некрополі й супроводжувалися підсипками ґрунту та жертвоприношеннями.

Поховання зрубного часу багато чим нагадують попередні - багатоваликової кераміки, але мають дещо більші ями, невеликі зруби чи дерев'яні перекриття. Відомі й поховання-кремації, з перепаленими людськими кістками, вміщеними в горщик. Часом у могилах виявляються лише окремі кістки й черепи (кургани поблизу с. Волошине).

Своєрідна група ранніх зрубних старожитностей досліджена на Нижньому Пслі Л.М. Луговою в 1981-1987 рр. У курганах поряд із сс. Баранівка Шишацького, Ярохівка Диканського, Байрак Великобагачанського та Приліпка Козельщинського р-нів виявлені поховання у невеликих зрубах, що супроводжувалися ритуальними кострищами. Поховальний інвентар складався з гострореберних ліпних посудин видовжених пропорцій з архаїчним зубчастим орнаментом, бронзових черешкових ножів.

Зрубні племена вели напівосілий спосіб життя. У господарстві приблизно рівноцінне значення мали відгінне скотар­ство і переліжне землеробство. Вирощували просо, пшеницю, ячмінь, боби. Для обробітку земельних ділянок використову­вали дерев'яні рала, кам'яні й рогові мотики, серпи з кременю і бронзи. Житла будували наземні, використовуючи як будівельний матеріал дерево, очерет, зрідка камінь.

Зрубники вправно обробляли кістку, виготовляючи знаряддя для обробки шкір тварин (т. зв. тупики, кочедики), лощила і штампи для виробництва кераміки, псалії для кінської упряжі, а також прикраси, амулети, музичні інструменти. Знахідки керамічних пряслиць засвідчують існування ткацтва.

Окрім цієї спільноти в епоху пізньої та фінальної бронзи тут проживали носії сабатинівської, білозерської, бондарихінської, білогрудіівської та лебедівської культур.