Класифікація маршрутизаторів за місцем застосування

Маршрутизатори залежно від місця їх застосування поділяють на чотири групи:

Магістральні маршрутизатори.

Регіональні маршрутизатори.

Маршрутизатори віддалених мереж.

Маршрутизатори локальних мереж.

Магістральні маршрутизатори призначені для побудови магістралей об'єд­наних мереж передавання даних. Це потужні швидкодіючі комунікаційні пристрої, які можуть обробляти до декількох мільйонів пакетів в секунду і підтримують протоколи як локальних, так і глобальних мереж. Конструктивно їх виконують за модульною структурою на основі спільного шасі з багатьма слотами (до 12-14 слотів). Порти таких маршрутизаторів виготовляються у вигляді окремих слотів, які згідно з відповідними стандартами підтримують фізичні середовища конк­ретних мережевих технологій.

Регіональні маршрутизатори використовують для під'єднання локальних мереж до глобальних мереж передавання даних. Ці комунікаційні пристрої середньої потужності обробляють декілька сотень тисяч пакетів в секунду. Вони

бувають як закритої структури з фіксованим числом портів, так і модульної структури з 4-5 слотами.

Маршрутизатори віддалених мереж використовують для під'єднання віддаленої локальної мережі до глобальної або іншої локальної мережі передавання даних. Для цих маршрутизаторів характерна невисока швидкість обробки пакетів і фіксоване число портів (здебільшого два порти). При цьому один порт підтримує стандарти локальної мережі, а інший відповідає стандартам глобальної мережі і містить АПД, яка забезпечує передавання даних лінією зв'язку (виділені аналогові або цифрові канали передавання даних, комутовані канали телефонної мережі, канали радіо- та супутникового зв'язку і т. п.). Функції маршрутизаторів відда­лених мереж можуть виконувати також виділені комп'ютери (програмні марш­рутизатори), обладнані відповідними портами.

Маршрутизатори локальних мереж (комутатори 3-го рівня) призначені для поділу LAN на підмережі. Ці маршрутизатори мають фіксоване число портів з мережевими адаптерами, які підтримують стандарти технології локальної мережі і характеризуються високою швидкістю обробки пакетів даних. Для виконання функ­цій таких маршрутизаторів здебільшого використовують комутатори, які виконують протоколи мережевого рівня і розділяють трафік на основі аналізу ГР-адрес пакетів.

8.6. Стек комунікаційних протоколів TCP/IP 8.6.1. Загальна характеристика стека

Стек (сімейство) комунікаційних протоколів TCP/IP (Transmission Control Protocol/Internet Protocol) — це стандартний промисловий набір протоколів, призна­чений для роботи в ОМПД, до складу якої входять мережі передавання даних, побудовані за стандартами різних мережевих технологій. Це сімейство протоколів було розроблено на замовлення Міністерства оборони США для зв'язку мережі ARPA з іншими мережами і впроваджено в експлуатацію в 70-х роках минулого століття.

Сьогодні стек ТСРЛР вважають найбільш досконалим і поширеним набором комунікаційних протоколів. Його підтримують всі сучасні операційні системи. Стек протоколів ТСРЛР використовують у великих мережах передавання даних, зокрема в мережі Internet, а також великому числі корпоративних мереж. У корпоративних мережах, які працюють під управлінням ОС Windows NT, взаємодію комп'ютерів забезпечує набір протоколів Microsoft ТСРЛР.

У 1992 році з метою розробки та розширення стандартів мережі Internet була створено Міжнародне Співтовариство Інтернету (Internet Society, ISOC), яке відповідає за розвиток сімейства ТСРЯР. Підрозділ ІАВ (Архітектурна група Інтернет), який входить до складу цього співтовариства, відповідає за опублі­кування та впровадження стандартів і здійснює нагляд за стандартизацією мережі. Стандарти TCP/IP публікуються в документах ISOC "Request for Comments" (Запит коментарів), RFC. Група IANA (Internet Assigned Numbers Authority) наглядає і кординує призначення кожного унікального ідентифікатора в мережі Internet.

До особливостей стека TCP/IP належать:

Забезпечення роботи ОМПД, до складу якої входять як локальні, так і
глобальні мережі, побудовані за стандартами різних мережевих технологій.

Відсутність обмежень на максимальну довжину пакетів, що досягається
шляхом їх фрагментації при передаванні в мережу з меншим значенням найбільшої
довжини кадрів.

Використання гнучкої адресації мереж та вузлів у цих мережах.

Багатофункціональність, широкий набір стандартних протоколів, які за­
безпечують збирання інформації про структуру мережі та визначення оптималь­
ного маршруту передавання пакетів та їх просування до адресата.

Висока надійність роботи.

До недоліків стека протоколів ТСРЯР можна віднести складність адміністру­вання мережі, в якій він використовується.