Міжнародне співробітництво у галузі дошкільної освіти

Виховання дітей дошкільного віку — проблема, яка здавна турбує широкі кола міжнародної громадськості, породжує спроби (нерідко успішні) врегулювання питань захисту прав та інтересів дітей на міжнародному рівні авторитетними документами.
Міжнародний захист прав дітей — система взаємоузгоджених дій державних і неурядових міжнародних організацій, спрямованих на забезпечення прав дитини з метою формування гармонійно розвиненої особистості, сприяння їх закріпленню у національних законодавствах.
До цієї системи належать міжнародні угоди, конвенції, пакти, статути та інші документи.
Першим міжнародним документом, який законодавчо закріпив права дитини, була Декларація прав дитини (1959), яка проголосила десять принципів, що гарантували права дітей: на ім'я, громадянство, любов, розуміння, матеріальне забезпечення, соціальний захист, освіту, фізичний, розумовий, моральний і духовний розвиток в умовах свободи.
У листопаді 1989 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла Міжнародну конвенцію про права дитини, яку ратифікували багато країн світу. В Україні вона набула чинності 27 вересня 1991 р. Цю конвенцію називають Великою хартією вільностей для дітей. Вона складається з 54 статей, які охоплюють громадянсько-політичні, соціально-економічні й культурні права дітей від народження до повноліття. Стаття 6 Конвенції гласить: “Кожна дитина має право на життя”. Це право, як і право на опіку, освіту, виховання, повинні забезпечити батьки, громадськість, держава. Наголошується, що дитина повинна бути повністю підготовленою до самостійного життя у суспільстві й вихованою в дусі миру, гідності, свободи, рівності та солідарності. Основні права дитини повторюють права дорослого за Всесвітньою декларацією прав людини (повага права дитини на свободу думки, совісті та релігії, вільне висловлювання власної думки та ін.). Конвенція передбачає адміністративні, соціальні та просвітницькі заходи з метою захисту дитини від усіх форм фізичного, психічного насильств, зневаги, зловживання, відсутності опіки, недбалого і грубого поводження, експлуатації, в тому числі сексуальних зловживань з боку батьків, законних опікунів чи будь-якої іншої особи, яка піклується про дитину. Законодавчо закріплені також права дитини на відпочинок, участь в іграх і розважальних заходах, захист від економічної експлуатації. Вважаються неприпустимими способи поводження чи покарання, які принижують гідність дитини.
Відповідно до Конвенції було створено міжнародний механізм контролю — Комітет із прав дитини, уповноважений раз на п'ять років розглядати звіти держав про вжиті ними заходи щодо втілення і захисту прав дитини.
Різноманітні аспекти міжнародного співробітництва у сфері освіти дітей регулюють організації ООН: ЮНЕСКО — спеціалізована міжурядова міжнародна організація, створена для багатостороннього регулювання співробітництва держав з питань науки, культури й освіти; Дитячий фонд ООН — ЮНІСЕФ, який здійснює міжнародний захист прав дитини, готуючи декларації, резолюції, конвенції, які визначають міжнародні стандарти щодо прав дитини. До його компетенції належать формування спеціальних контрольних органів із захисту прав дитини, сприяння забезпеченню відповідності національних законодавств міжнародним зобов'язанням, надання міжнародної допомоги через дитячий фонд ООН.
У світі також діють міжнародні організації підтримки та регулювання міжнародного співробітництва з питань освіти дітей.
1. Всесвітня організація з дошкільного виховання (ОМЕР) — ініціатор заходів з розвитку дошкільної освіти та виховання дітей у дусі миру.
2. ІРА — Міжнародна асоціація захисту права дитини на гру — керує проведенням акцій у більш ніж сорока країнах світу. У 1987 р. визнана ООН “посланцем миру”. Виступила з вимогою припинення виробництва і продажу “військових” іграшок та ігор із застосуванням насильства і розрухи.
3. АСЕІ — Міжнародна асоціація ранньої освіти.Ї
4. IASCL — Міжнародна асоціація з вивчення мови дитини.
Значну роботу здійснюють міжнародні благодійні фонди. Одним з них є Міжнародний благодійний фонд ім. Г. Гмайнера, що забезпечує міжнародне співробітництво у сфері охорони дитинства. Герман Гмайнер є засновником дитячих будинків-сімей в Австрії, призначених для виховання дітей поза їхніми родинами. Сім'ї, яку очолює мати, державний педагог зі спеціальною підготовкою, надають будинок, державну допомогу. Сімейні дитячі будинки об'єднані у Гмайнерівські селища. Нині вони організовані в багатьох країнах світу.
Різноманітні міжнародні педагогічні центри вивчають, узагальнюють і координують роботу у сфері виховання і навчання: Інтернаціональне бюро виховання (Швейцарія), Міжнародний інститут педагогічних досліджень (Німеччина), Міжнародний педагогічний центр (Франція), Міжнародний інститут освіти (США), Товариство з порівняльної педагогіки (Англія), Міжнародна Монтессорі-Асоціація (Данія), Педагогічне товариство ім. Я. Корчака (Польща), Міжнародне товариство послідовників В. Сухомлинського (Німеччина), Асоціація В. Сухомлинського (Україна) та ін.
Міжнародне педагогічне співробітництво сприяє використанню загальносвітових тенденцій виховання дітей дошкільного віку в удосконаленні національних систем дошкільної освіти.

Запитання. Завдання

1. Охарактеризуйте особливості розвитку вітчизняної системи суспільної дошкільної освіти. Якими є проблеми її розвитку на сучасному етапі?
2. Які напрями перебудови системи дошкільної освіти визначають державні документи, що регулюють діяльність системи народної освіти?
3. Проаналізуйте можливі шляхи удосконалення роботи дошкільних закладів з огляду на сучасні концепції виховання і розвитку дошкільників.
4. За якою з програм виховання дітей у дошкільних закладах ви хотіли б працювати? Свій вибір обґрунтуйте.
5. Хто з ваших педагогів найбільше вплинув на формування вашої особистості? Завдяки чому? Проаналізуйте рівень розвитку своїх якостей порівняно з якостями вашого педагога.
6. Чи може бажання дитини відвідувати (не відвідувати) дошкільний заклад бути пов'язане із ставленням до вихователя?
7. Прокоментуйте слова Л. Толстого “Виховання дітей є лише самовдосконалення, якому ніхто не допомагає стільки, як діти”. Які важливі висновки щодо взаємного впливу педагога і дитини можна зробити? Чого потрібно вчитися вихователю у дітей?
8. Зробіть порівняльний аналіз дошкільної освіти різних країн за схемою:
— країна;
— основні типи дошкільних закладів;
— вік дітей і дошкільний заклад, який для них призначений;
— засновники дошкільних закладів;
— особливості роботи закладів кожного типу.
У чому полягає зв'язок цих характеристик із загальною концепцією дошкільного виховання у країні?
9. Які складові частини систем суспільної дошкільної освіти інших країн світу ви залучили б до вітчизняної системи дошкільного виховання? Чому? Які для цього необхідні умови?
10. З досвідом дошкільного виховання якої країни ви хотіли б познайомитися? Вибір свій обґрунтуйте.
11. Чи може дошкільний заклад брати участь у контролі за дотриманням прав дитини? Положення яких документів дають йому це право?

Література

Амонашвили Ш. А. Здравствуйте, дети! — М., 1983.
Антология педагогической мысли Украинской ССР / Сост. Н. П. Калениченко. — М., 1988.
Базовий компонент дошкільної освіти в Україні. — К., 1999.
Буре Р. С, Островская Л. Ф. Воспитатель и дети. — М., 2003.
Вплив педагогічної майстерності вихователя на формування особистості дитини. — К., 1988.
Детский сад в Японии: Опыт развития детей в группе. — М., 1987.
Декларація прав дитини. Прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року.
Державна національна програма “Освіта. Україна XXI століття” // Освіта. — 1993. — № 44—46.
Дитина в дошкільні роки: Керівництво для вихователів і батьків. — Запоріжжя, 1991.
Дитина: Орієнтовний зміст виховання і навчання дітей 3—7 років у дитячих закладах. — К., 1992.
Дольто Ф. На стороне ребенка. — М., 1997.
Конвенція ООН про права дитини.
Концепція безперервної системи національного виховання. — К., 1994.
Концепція дошкільного виховання в Україні. Проект. — К., 1993.
Концепция дошкольного воспитания. — М., 1989.
Кузьмина Н. В. Методы исследования педагогической деятельности. — М., 1970.
Левківський М. В. Історія педагогіки. — К., 2003.
Масару И. После трех уже поздно. — М., 1991.
Люблинская А. А., Кулачковская С. Е. Современный воспитатель. Какой он? — К., 1981.
Малятко: Програма виховання дітей дошкільного віку. — К., 1999.
Миндлина Т. Дошкольное воспитание во Франции. — М., 1984.
Неліна Т. Приватний садок в Австралії // Дошкільне виховання. — 1994. — № 4.
Організаційно- педагогічні аспекти діяльності нових типів дошкільних закладів. — К., 1997.
Про дошкільну освіту: Закон України. — К., 2001.
Парамонова Л. А., Протасова Е. Ю. Дошкольное и начальное образование за рубежом: история и современность. — М., 2001.
Педагогічний пошук. — К., 1988.
Педагогика и народное образование за рубежом. — М., 1990.
Проскура О. С. С. Русова й концепція українського дитячого садка // Дошкільне виховання. — 1991. — № 10.
Радуга. Программа воспитания и обучения детей от 3 до 6 лет в детском саду. — М., 1991.
Розвиток освіти і педагогічної думки на Україні / За ред. М. Д. Ярмаченка. — К., 1991.
Русова С. Ф. Дошкільне виховання. — Катеринослав, 1918.
Современные образовательные программы для дошкольных учреждений / Под ред. Т. И. Ерофеевой. — М., 2000.
Сорокова М. Г. Современное дошкольное образование: США, Германия, Япония. — М., 1998.
Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям // Вибрані твори: В 5 т. — Т. 3. — К., 1980.
Українське дошкілля: Програма виховання дітей у дитячому садку. — Львів, 1990.
Улюкаєва І. Початок відродження // Дошкільне виховання. — 1994. — № 1.
Финляндия: проблема сотрудничества детского сада и семьи // Дошкольное воспитание. — 1987. — № 2.
Ушинський К. Д. Про народність у громадянському вихованні // Вибрані твори: В 2 т. — Т. 1. — К., 1983.