Економічні та політичні реформи 1950х-60х років 20ст .Їх суперечливий та непослідовний характер.

У середині 50-х рр., подолавши противників, М. Хрущов прибрав усю повноту влади в СРСР до своїх рук. Як і його попередник Сталін, він почав правління від здійснення «гігантських» планів будівництва комунізму. Проте, на відміну від Сталіна, Хрущов провів ряд реформ у промисловості, сільському господарстві й суспільно-політичному житті країни. Бажаючи покінчили з хронічною нестачею продуктів харчування, партія під його керівництвом почала «битву» за освоєння цілинних і перелогових земель у Казахстані та Західному Сибіру. Були розорані величезні площі, що дорівнюють території сучасної Німеччини. З України виїхало туди 100 тис. молодих людей, чимало з яких і донині живуть у Казахстані. Освоєння цілинних та перелогових земель дало змогу на деякий час забезпечити населення СРСР хлібом і хлібо-булочними виробами, але не вирішило проблему хронічного відставання сільського господарства.
У лютому 1956 р. на XX з'їзді КПРС М. Хрущов насмілився офіційно проголосити засудження культу особи Сталіна, що поклало початок оновленню радянського су-/спільства. Проти хрущовських реформ, курсу на засудження культу особи Сталіна виступила верхівка ЦК партії. Вважаючи, що М. Хрущов у викритті Сталіна пішов надто далеко, група членів політбюро ЦК КПРС вирішила усунути його від влади. Змовники не підтримані КДБ і армією, зазнали невдачі. Разом з тим М. Хрущов, який багато зробив для подолання культу особи, поступово й сам опинився в полоні цієї небезпечної «хвороби». На з'їздах компартії України, пленумах її ЦК, зборах республіканського і місцевих активів дедалі частіше звучали слова «особисто товариш Хрущов», «вірний ленінець» тощо. Згодом він зовсім відійшов від дальшої демократизації суспільства.
У 1957 р. почали реформувати управління народним господарством. Існуючі надцентралізовані галузеві міністерства, на думку М. Хрущова, були неспроможні забезпечити швидке зростання промислового виробництва. Замість них утворили територіальні управління — ради народного господарства. Ідея децентралізації управління економікою для такої великої країни як СРСР спочатку отримала позитивні відгуки. Проте в характерному для командно-адміністративної системи дусі автори пропонували цю реформу як чудодійний одномоментний акт, спроможний змінити економічну ситуацію в країні. Правда, організація раднар-госпів дала деякий ефект. Поменшало безглуздих зустрічних перевезень вантажів, були закриті сотні дрібних підприємств, які дублювали одне одного, ліквідовані окремі міністерства. Вивільнені площі використали для виробництва нової продукції. Прискорився процес технічної реконструкції багатьох підприємств. Зокрема, в Україні у 1956— 1960 рр. почали виробництво багатьох типів нових машин, агрегатів, приладів. Значно скоротили адміністративно-управлінський аппарат

 

 

2 Українська Гельсінська группа

Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод об'єднання діячів українського правозахисного руху, утворене в Україні 9 листопада 1976.

Мета та завдання діяльності

· збирати докази порушення тих постанов та скарги постраждалих;

· доводити факти порушення прав людини та націй в Україні до відома ширших кіл української та міжнародної громадськості, до урядів держав, які підписали Заключний акт.

 

Назвіть першу політичну партію в Наддніпрянській Україні та її засновника.

Перша політична партія в Наддніпрянській Україні - Революційна українська партія

заснована 29 січня 1900 р. у Харкові діячами студентських громад Д. Антоновичем, М. Русовим, Г. Андрїєвським, Л. Мацієвичем та ін.

 

Білет №32

Період Гетьманщини 18 ст. та її ліквідація

ГЕТЬМАНЩИНА - уславлена в науковій літературі назва української національної держави, відновленої внаслідок національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького, що існувала впродовж 1648-1782. Офіційна назва держави - Військо Запорізьке. Царський уряд уникав вживання терміну Г. і в офіційних документах називав її - Малоросією. Столицями Г. в різні часи були м. Чигирин, Гадяч, Батурин, Глухів.

На початковому етапі існування Г. Булла залежною від Речі Посполитої, а її територія обмежувалась Київським, Чернігівським та Брацлавським воєводствами. Однак фактично вона була незалежною, а влада гетьмана поширювалася на значно більшу територій. Державний устрій Г. на початковому етапі характеризувався наявністю власного військово-адміністративного управління, виборністю гетьмана, генеральної, полкової та сотенної старшини, єдиною податковою, судовою, фінансовою, військовою системою, наявністю дипломатичних зносин з іноземними дежавами тощо. Після Переяславської Ради і укладення Березневих статей 1654 між Україною і Росією, московський уряд розпочав систематичне обмеження прав та привілеїв Г., звівши її до стану автономії, повноваження якої постійно звужувалися.

У 1663 Г. поділилася на лівобережну (під контролем Росії) та правобережну (під контролем Речі Посполитої). Цей поділ був закріплений умовами Андрусівського перемир'я 1667. В адміністративно-територіальному відношенні Г. поділялася на полки та сотні. На Правобережжі козацький полково-сотенний устрій проіснував до 1714 (з перервами). На Лівобережжі він зберігся до 1782. Кількість полківта сотень часто змінювалася -виникали одні полки, зникали ін. На Г. найбільш тривалим був поділ на 10 полків: Київський, Чернігівський, Ніжинський, Стародубський, Преяславський, Лубенський, Прилуцький, Гадяцький, Миргородський, Полтавський. Складалися вони з 7-20 сотень.

Декларація про державний сувернітет.- політико-правовий документ, у якому проголошувалися державний суверенітет України, самостійність, повнота і неподільність влади в межах її території та незалежність, рівноправність у зовнішніх відносинах. 16 липня 1990р. ВР УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет. Декларація заклала юридичні основи для розгортання державотворчого процесу та реалізації на практиці укр.. нацією свого невід’ємного права на самовизначення.

3.Геноци́д — цілеспрямовані дії з метою знищення повністю або частково окремих груп населення чи цілих народів за національними, етнічними, расовими або релігійними мотива

3,2-Украина

 

Білет 34

1)Рух опору в Україні під час другої світової війни

22 червня 1941 p. Німеччина та її союзники без оголошення війни напали на Радянський Союз. Розпочалася Велика Вітчизняна війна. З перших днів окупації на території України розгорнулася антифашистська боротьба.

Причинами розгортання руху

1) окупація батьківщини іноземними загарбниками;

2) жорстокий окупаційний режим, який хотів перетворити українські землі на колонії Німеччини та її союзників, а українців частково знищити, а решту перетворити на рабів.

Форми опору були різноманітними:

— саботаж (випуск бракованої продукції, невиходи на роботу, виведення з ладу верстатів та устаткування, псування продовольства

— відмова співпрацювати з окупаційними властями;

— антигітлерівське підпілля;

В антифашистському русі Опору існували дві течії:

— радянська (партизанські загони, радянське підпілля), представники якої боролися за визволення України від німецько-фашистських загарбників, відновлення Радянської влади;

— націоналістична (ОУН(Б), ОУН(М), бульбівці, ОУН-УПА), представники якої боролися за визволення України від німецько-фашистських загарбників, створення незалежної Української держави.

З перших днів війни розпочалася боротьба українського народу проти німецько-фашистських загарбників. У червні-вересні 1941 р. На окупованій території було залишено 23 підпільні обкоми, 685 міських і районних підпільних комітетів, 4316 підпільних організацій і групп КП(б)У. У 1941 p. для партизанської та диверсійної роботи було залишено близько 3500 груп. Проте за перші місяці окупації України значну кількість підпільних комітетів і груп було викрито і розгромлено, а партизанські загони та диверсійні групи розпалися або були знищені. Активна боротьба із загарбниками розгорнулася на північному сході республіки. У Сумській області у вересні 1941 p. розпочав бойову діяльність Путивльський партизанський загін на чолі з С. Ковпаком. На Чернігівщині успішно діяли партизани під проводом О. Федорова, а на території Сумської і Брянської областей загін О. Сабурова. У західних областях України збройний опір окупантам чинили загони і групи М. Конищука, Ю. Собесяка, П. Самчука, П. Кундіуса. Зі створенням 30 травня 1942 p. Центрального штабу партизанського руху (ЦШПР), а згодом і Українського штабу партизанського руху (УШПР) (20 червня 1942 р.) на чолі з Т. Строкачем, розпочинається масовий партизанський рух. Штабам партизанського руху вдалося певною мірою виправити прикрі помилки, які були допущені під час формування партизанських загонів і нелегальних антифашистських організацій напередодні окупації та стали причиною загибелі багатьох підпільників і партизанів. Штаб налагодив координацію дій партизанських загонів з операціями Радянських військ, організував постачання партизан зброєю, боєприпасами, продуктами харчування, тощо. Почали створюватися партизанські з'єднання. На кінець 1942 р. в Україні не було міста, району, де б не діяли підпільні організації або партизани. Велику допомогу надали радянським військам та багато шкоди завдали окупантам підпільні організації: "Партизанська іскра", "Молода Гвардія" та інші. Партизанський рух особливо активізувався у вирішальному 1943 ро ці. У той час, коли Радянська армія громила німецько-фашистських загарбників та їхніх союзників на фронтах, партизани, координую чи свої дії з планами командування регулярних військ, завдавали відчутних ударів ворогу в його тилу. Фактично боротьба партизан та підпільників стала "другим фронтом" у війні. Незважаючи на великі втрати, кількість партизан зростала і в квітні 1943 p. налічувала 30 тис. чол. У першій половині 1943 p. Почали діяти Рівненський та Кам'янець-Подільський обласні штаби партизанського руху. Для проведення бойових операцій на півночі України були утворені з'єднання партизанських загонів під командуванням П. Куманька, М. Попудренка, І. Бовкуна та інші. На Київщині дуже активно діяло велике з'єднання під командуванням І. Хитриченка. Результати діяльності партизанів з кожним місяцем ставали більш вагомими. Влітку 1943 p. вони визволили велику територію в район і Новоград Волинський — Коростень — Київ — Житомир. Окупанти втратили контроль над сільською місцевістю в районі Шепетівки, Проскурова, Славути, на півночі та південному сході України. Головною формою партизанської війни в цей період було руйнування німецьких комунікацій ("рейкова війна", "шляхова війна"). Тактика "рейкової війни" під час Курської битви призвела до втрати противником сотень військових ешелонів, блокування руху на магістралях. Всього ж у 1943 р. на окупованій німецько-фашистськими загарбниками території було підірвано 3688 ешелонів, 1469 залізничних і шосейних мостів. Партизани своїми діями надали відчутну допомогу радянським військам під час наступу. Найбільше піднесення партизанського руху припадає на початок 1944 p. Чисельність партизанських загонів і з'єднань складала близько 60 тис. чол. У цей період партизанський рух набув нових рис. У зв'язку з визволенням військами Радянської армії значної частини України та зменшенням території, окупованої німецько-фашистськими військами, УШПР розформував частину партизанських загон ів та з'єднань, а їхній особовий склад було передано до регулярних частин. Натомість у тил німецько-фашистським військам засилалися групи спеціального призначення. Вони підпорядковувалися НКВС та Головному розвідувальному управлінню Генштабу Радянської армії. У 1944 p. практикувалися також рейди загонів та з'єднань.

2)Ві́йсько Запоро́зьке Низове́ — державне утворення українського козацтва, яке виникло наприкінці XVII ст. на територіїї Запорожжя через розкол у Війську Запорозькому. Очолювалося кошовим отаманом. Центром Війську слугувала Запорозька Січ.

Устрій Низового Війська базувався на демократичних засадах. Головою Війська був кошовий отаман, якого обирала січова рада, що складалася з усіх запорожців. Кошовий затверджував обрану січовою радою кошову старшину — військового писаря, військового суддю, військового осавула, які були його найближчими радниками і помічниками. Призначав паланкову і наказну старшину, інколи й військових службовців — військового довбиша, військового товмача, військового кантаржія, військового гармаша (пушкаря) та інших. Кошовий отаман, виконуючи функції верховного судді, затверджував вироки, винесені кошовим суддею, в тому числі і смертні, приймав духовних осіб з Києва і призначав священиків у січову і паланкові церкви. На час своєї відсутності призначав свого заступника — наказного отамана.

Владу кошового отамана обмежували звіт, час і рада запорожців. Кожен кошовий щороку 1 січня звітувався перед побратимами на раді. Якщо козацтво було невдоволене його діями, то кошовий покидав свою посаду і починалися вибори нового кошового отамана.Кіш збирався щороку на загальній козацькій раді 1 січня, 1 жовтня (свято Покрови) та на 2—3 день Великодня.

3.1. Тестове завдання. (Дисиденство).

3.2. Декларація про державний суверенітет України — документ про проголошення державного суверенітету України. Прийнята Верховною Радою Української PCP 16 липня 1990 року. Декларація приймалася в роки розвалу СРСР. Декларацією визнавалося право української нації на самовизначення, держава повинна була захищати й охороняти національну державність українців. Єдиним джерелом державної влади визнавався народ, а Верховна Рада УРСР могла виступати від його імені. У документі йшлося про принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову. Генеральний прокурор мав здійснювати контроль над виконанням законів. Територія України проголошувалася недоторканною. Уперше після багаторічного замовчування Декларація визнавала невід'ємні права і свободи людини. Вона складається з 10 розділів. У розділі про економічну самостійність проголошувалося, що "земля, її надра, повітряний простір, водні й інші природні ресурси є власністю українського народу, тобто громадян усіх національностей України". Передбачалося створення власних збройних сил. Україна брала зобов'язання не поширювати, не виготовляти й не нарощувати ядерну зброю. Одним із ключових пунктів - "Екологічна безпека" - передбачалося створення національної комісії для радіаційного захисту населення, що було необхідно у зв'язку з аварією на ЧАЕС. Майбутня зовнішня політика України, визначена Декларацією, вбачалася як нейтральна, першочерговим її завданням визначалося забезпечення національних інтересів України. Цим документом декларується також право держави на власні Збройні сили, внутрішні війська та органи державної безпеки. Україна урочисто проголосила про свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не застосовувати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. Важливе значення мала Декларація й для розвитку зовнішніх зносин України як суб’єкта міжнародного права. В розділі, присвяченому її ролі в міжнародних відносинах, було закладено основоположні принципи й пріоритети української зовнішньої політики. Ці основні засади, розроблені ще коли Україна була у складі Радянського Союзу, й зараз визначають спрямування нашого зовнішньополітичного курсу. Визнавши перевагу загальнолюдських цінностей над класами, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньо-державного права, Декларація заклала необхідну базу виходу України – остаточного і незворотного – на міжнародну арену, починаючи з грудня 1991 року.

 

Білет36

1)Соціально-політичне становище України в складі Росії (19-20ст)

У цей період у суспільно-економічному житті продовжували панувати кріпосницькі відношення. Засноване на феодально-кріпосницькій системі, сільське господарство було малопродуктивним. Панувала в землеробстві відстала трипільна система сівозміни, часто, із неправильною черговістю озимого, ярових і пару. Рутинна техніка, недостача в селян тягла, стихійні лиха й інші причини обуславливали низьку врожайність. У результаті основними постачальниками хліба на ринок залишалися поміщицькі господарства, що давали до 60%, а селянські господарства давали біля 40% хлібних надходжень на ринок.

Ступінь товаризации був найбільше високої в значних поміщицьких господарствах, а дрібніселянські господарства фактично мали натуральний характер. Підвищення товарності поміщицьких маєтків досягалося шляхом посилення феодальної експлуатації: як шляхом зменшення надельной землі, так і за рахунок збільшення панщини, оброку і натуральних повинностей. По суті це була форма насильницького наймання.

Експлуатація фортечних супроводжувалася повним соціальним безправ'ям. Поміщик мав право продати селянина, відібрати майно, худоба. Посилення експлуатації підривало і поміщицькі, і селянські господарства, і узагалі всю систему, засновану на примусовій праці.

Чумацький промисел сприяв соціальному розшаруванню селянства і був основним із джерел первісного нагромадження капіталу. Активна підприємницька діяльність буржуазії,що нарождается, ставала усе більш істотним чинником розвитку економіки У по капіталістичному шляху розвитку. Спад фортечної промисловості проявився в повній перемозі капіталістичного виробництва над поміщицьким.

Ріст на ринках збуту сільськогосподарської і промислової продукції сприяв прирісту торгівлі на У. Велику роль грали ярмарки. З 13 ярмарків, що мають усеросійське значення - 10 знаходилися на У. Наявність широкої мережі ярмарків, торгів і базарів, великий товарообіг, постійна торгівля в містах - усе це говорило про зростання товарно-грошових відношень, поглибленні суспільного поділу праці, підриві основ кріпосницької системи. Процес розкладання феодально-кріпосницької системи в першій половині. XIX в. приймав більш інтенсивні форми, чим раніш. Продуктивні сили, що розвиваються, входили в конфлікт із відсталими виробничими відношеннями.

Пацифікація Зах. України-(від. лат. расіfісаtіо – умиротворення) – державна політика масових репресій щодо українського населення Галичини, проведена урядом Польщі на чолі з головою уряду Ю. Пілсудським та міністром внутрішніх справ Ф. Славой-Складовським восени 1930 року.

І - Період Гетьманату- квітень-грудень 1918

Білет 37

1)Відносини між УЦР і Тимчасовим урядом Росії, політичні умови і результати

У кінці лютого 1917 р. в Петрограді в результаті збройного повстання робітників і солдатів царизм було повалено. Проте боротьба за владу не закінчилася. Паралельно існували дві політичні структури, які представляли інтереси різних соціальних верств: Тимчасовий уряд, сформований в основному з ліберально-буржуазних депутатів IV Державної Думи, і Рада робітничих і солдатських депутатів. В Україні ситуація виявилася ще складнішою. Поряд з органами Тимчасового уряду та робітничими і солдатськими Радами (лише у березні 1917 р. їх було вже понад 170) виник ще один орган, який згуртував українські національно-демократичні сили – Центральна Рада. Це громадське об’єднання спочатку було створене 7 березня 1917 р. у Києві з ініціативи ряду політичних, громадських, наукових організацій. Головою Ради обрали визначного історика і громадського діяча М. Грушевського Серед партій провідну роль у Центральній Раді відігравали УПСФ, УСДРП і УПСР. Заручившись підтримкою, УЦР стала пред’являти все більші претензії на владу. Між нею і Тимчасовим урядом наростала напруженість. Тимчасовий уряд відмовлявся вирішувати питання автономії України до скликання Всеросійських Установчих зборів. У відповідь на це УЦР прийняла 10 (23) червня І Універсал, у якому проголосила автономію України. Фактично УЦР брала на себе державні функції. Був створений виконавчий орган – Генеральний секретаріат на чолі з В. Винниченком. І Універсал УЦР викликав величезний суспільний резонанс. Тимчасовий уряд змушений було піти на врегулювання відношень із УЦР. Результатом компромісу став ІІ Універсал УЦР, ухвалений 3 (16) липня. В цьому документі вказувалося, що поповнена представниками національних меншин, які проживають в українських землях, УЦР перетвориться на єдиний найвищий орган революційної демократії України. Передбачалося формування УЦР відповідального перед нею органу — Генерального секретаріату, який після затвердження Тимчасовим урядом мав стати носієм найвищої крайової влади Тимчасового уряду в Україні. УЦР брала зобов’язання боротися проти намірів самовільного здійснення автономії України до Всеросійських Установчих Зборів. Ці положення були підтверджені спеціальною Інструкцією Тимчасового уряду, в якій, між іншим, той обмежив владний вплив УЦР п’ятьма з дев’яти українських губерній – Київською, Волинською, Подільською, Чернігівською і Полтавською. Влада УЦР була виключно формальною. УЦР основну увагу приділяла безкінечним суперечкам із Тимчасовим урядом стосовно межі своїх повноважень, у той час, як найважливіші проблеми – продовольча, земельна, охорони правопорядку й т.ін. – залишалися невирішеними. Після ІІ Універсалу почалося повільне,але неухильне падіння авторитету УЦР.

2) Березне́ві статті́ 1654 року (інші назви — «Статті Богдана Хмельницького», «Березневі статті Богдана Хмельницького», «Статті війська Запорозького», «Переяславські статті») — угода між російським царським урядом і українською козацькою старшиною, комплекс документів, які регламентували політичне, правове, фінансове і військове становище України післяПереяславської ради.

 

3) Представники Литви поставили свої умови: загальний сейм для вибору короля на кордоні Литви і Польщі, коронування короля у Вільно литовської короною, скликання сеймів поперемінно в Литві та Польщі, призначення на посади в Литві лише її уродженців.

Умови Польщі: обрання та коронування в одній Польщі, один вальний сейм, сенат, також монета.

4) Безпосередньою причиною розпаду Центральної Ради стала її неспроможність задовольнити німецькі вимоги. Але серед головних причин поразки, була відсутність двох основних підвалин державності: дієздатної армії та відрегульованого адміністративного апарату. Саме відсутність останнього позбавила Центральна Раду ефективного зв'язку з повітами і селянами, які були її потенціальною опорою. У кінцевому підсумку Центральну Раду привів до поразки недостатній розвиток українського національного руху.

Білет 38

1. Україна в першій світовій війні, світовий баланс сил, національні інтереси України;

Перша світова війна почалась 1 серпня 1914 р. як протистояння двох військово-політичних блоків європейських держав — Антанти (Англія, Франція і Росія) та Австро-німецького блоку. З початком війни українські землі перетворилися на театр жорстоких боїв. Українці змушені були воювати на боці російської (3,5 млн.) та австрійської (250 тис.) армій, за чужі інтереси і вести братовбивчу війну.
Події на Південно-Західному фронті, який проходив саме через українські землі, розгорталися успішно для російської армії. Війська генералів Брусилова та Рузського виграли Галицьку битву у вересні 1914 р. і зайняли усю Східну Галичину, вторглися у Буковину і відтіснили австрійців до Карпат. Були захоплені Львів, Борислав, Дрогобич, Стрий. 22 березня 1915 р. після облоги війська Брусилова оволоділи Перемишлем.
Однак російська армія недовго знаходилась на зайнятій території. 1915 р. становище на фронтах стало змінюватись. У квітні почався контрнаступ німецьких і австро-угорських військ. Під їх тиском російська армія до осені 1915 р. змушена була залишити завойовану територію і фронт стабілізувався на лінії Кам'янець-Подільський—Тернопіль, Кременець—Дубно.
1916 р. російські війська під командуванням Брусилова провели вдалий наступ на позиції противника, який дістав назву «брусилівський прорив», внаслідок якого знову були зайняті Чернівці, Коломия, Броди, Луцьк. З початку 1917 р. німецька і австро-угорська армія, перейшовши, в наступ, знову потіснила росіян, після чого основна частина західноукраїнських земель знову опинилася під контролем австро-німецького блоку.

2. Південне товариство декабристів — таємна революційна організація декабристів в Україні. Створено в березні 1821 року на базі Тульчинськоїуправи Союзу благоденства. Очолювала товариство Директорія у складі Павла Пестеля, Олексія Юшневського та Микити Муравйова.