Охарактеризуйте лексико-семантичні групи іменників.

За семантичними ознаками і морфологічною характеристикою іменники поділяються на такі лексико-граматичні розряди: конкретні й абстрактні іменники; іменники - назви істот і неістот; власні й загальні іменники; збірні іменники; матеріально-речовинні іменники.

Конкретні й абстрактні іменники

Іменники з конкретним значенням називають предмети, явища, що сприймаються безпосередньо органами чуттів, наприклад: стіл, дерево, дощ, дівчина, день, ліс. До цієї групи належать іменники, що є назвами:

а) одиничних предметів - назви людей, тварин, рослин, предметів неорганічного світу (хлопець, заєць, квасоля, килим, річка);

б) речовин, маси, матеріалу (молоко, повітря, полотно, деревина);

в) простору чи часу (берег, слуга, степ, місяць, урок, година);

г) власних назв (Петро, "Дніпро" (часопис), "Сонечко" (дитсадок), Київ).

До абстрактних належать іменники на позначення:

а) якостей і властивостей (щирість, чорнота, ясність, патріотизм);

б) психічних і фізичних станів (сон, тиша, страх, любов, непритомність);

в) дій і процесів (біг, хід, горіння, приїзд, перемовини);

г) понять етикету (вітання, прощання);

г) наукових понять (діалектика, функція, модальність, сюжет);

Чіткої межі між іменниками з конкретним та абстрактним значенням немає: іменники з конкретним значенням можуть набувати абстрактного значення, іменники з абстрактним значенням переходять у розряд іменників з конкретним значенням, наприклад: іменник берег у сполученні берег річки має конкретне значення, а в сполученні берег самоти - абстрактне.

Іменники - назви істот і неістот

Категорія істот і неістот охоплює іменники з конкретним значенням. За семантичними ознаками до категорії істот належать іменники, які означають:

а) назви людей за різними ознаками, їхні імена, прізвища, псевдоніми (активіст, учитель, секретар, Варвара, Петро);

б) назви птахів, тварин, риб, комах (вовк, корова, ворона, щука, короп, комар, метелик);

в) назви міфічних істот (Мавка, Бог, Господь, Венера);

г) імена, прізвища героїв казок, байок; ґ) назви померлих (мрець, небіжчик, покійник);

д) назви іграшкових виробів, що наділяються властивостями людей (лялька, манекен);

е) загальні назви, що вживаються на позначення людей (зірки кіно).

Інші іменники належать до категорії неістот - це назви:

а) речей, рослин (дерево, мальва, пальто);

б) сукупності осіб (гурт, загін, натовп);

в) частин організму людини й тварини (рука, нога, дзьоб, легені);

г) страв (локшина, борщ, краби);

г) мікроорганізмів (бактерія, мікроб).

Отже, поняття істот/неістот не цілком збігається з уявленнями про живе/неживе в природі.

Примітка: Деякі іменники - назви Істот у знахідному відмінку мають паралельні форми - подібну до родового і називного відмінків (пасти корів (корови), телят (телята); назви неістот теж можуть вживатися в обох формах (одягти плащ (плаща), взяв ніж (ножа).

Власні і загальні іменники

Всі іменники розподіляються на іменники власні і загальні.

Загальні іменники - це узагальнені назви класів однотипних предметів або явищ: син, явір, калина, лоша, родина, поет.

Власні іменники - це індивідуальні назви предметів. Вони виокремлюють конкретний предмет із ряду однотипних предметів: Світлана, Любомир, Надія, Тернопіль, Кавказ.

До власних іменників передусім належать:

а) прізвища, імена, по батькові, псевдоніми людей (Клименко, Василь, Леся Українка);

б) назви найвищих державних та урядових посад (Президент України, Голова ВРУ);

в) індивідуальні назви установ, організацій, газет, часописів, творів, готелів, пароплавів (Театр ляльок, Український дім)

г) географічні й астрономічні назви (Волинь, Рівне, Дніпро, Кавказ, Меркурій);

д) назви релігійних свят, постів, культових імен (Різдво, Покрова, Христос, Бог);

е) клички тварин (Рябко, Пушок).

Власні іменники можуть переходити у загальні, а загальні у власні. Переходячи у загальні іменники, власні назви втрачають суто індивідуальне значення і вживаються як узагальнена назва типу людей або якогось класу однорідних предметів. У свою чергу на основі загальних назв виникають власні: "Перлина" (магазин), Орел (місто).

Збірні іменники

Збірними називаються іменники, які означають сукупність однакових або подібних предметів, що сприймається як одне ціле: маковиння, мишва, гудиння, селянство.

Збірні іменники характеризуються такими граматичними ознаками:

* вони вживаються лише в однині (відсутня форма множини);

o з ними не поєднуються власне кількісні числівники, оскільки поняття сукупності не підлягає рахункові. Із збірними іменниками можуть поєднуватися неозначено-кількісні чи дробові числівники: трохи квасолиння, багато рідні, одна друга молодняка.

Матеріально-речовинні іменники

До розряду речовинних іменників належать назви речовин, однорідних мас, що підлягають виміру, а не підрахункові. У межах цього розряду можна виокремити кілька семантичних підгруп, що є назвами:

а) металів (сталь, мідь, бронза);

б) рідин (молоко, вода, вино);

в) хімічних елементів (кисень, водень, вуглець);

г) ліків (цитрамон, аспірин, валідол, клофелін);

г) продуктів харчування (хліб, борошно, цукор, кава);

д) будівельних матеріалів (глина, цемент, гіпс, пісок, цегла);

е) овочів, ягід (капуста, морква, малина, смородина); є) тканин (сатин, шовк, ситець, льон) тощо.

 

34. Підготуйте план до теми: «Другорядні члени речення. Додаток: прямий і непрямий».

План:
1. Означення
2. Додаток (прямий і непрямий)
3. Обставина
Другорядними називаються члени речення, що пояснюють головні або інші другорядні члени й синтаксично залежать від пояснювальних слів. Другорядні члени речення поділяються на означення, додатки та обставини.

 

Означення — другорядний член речення, що вказує на ознаку предмета й відповідає на питання який? чий? котрий? скількох?: Візьми моє маленьке я. Скоро народився і третій син. Узгоджені означення узгоджуються з означуваним словом у роді, числі й відмінку: Батьківська тепла і привітна хата давно, давно заждалася тебе. Неузгоджені означення приєднуються до означуваного іменника керуванням (народ України) або приляганням (прохання заспокоїтись).

Прикладка — різновид означення, що виражається іменником, узгодженим з означуваним іменником у відмінку й числі. Прикладка дає іншу, паралельну назву означуваному: Слався й ти, могутня Дніпро-ріка. Всіх владарка-ніч покорила.

Додаток означає предмет, який є об’єктом дії. Відповідає на питання непрямих відмінків. Додатки бувають прямими і непрямими. Прямий додаток означає предмет, на який дія спрямована безпосередньо; виражається формою знахідного відмінка без прийменника або родового відмінка: Море било й гризло його як прибережну скелю. Непрямий додаток означає об’єкт, який тільки певною мірою причетний до дії; виражається непрямими відмінками: Ніч осіння на дощ та туман багата.

Обставина — другорядний член речення, що характеризує дію або ознаку з погляду їхньої якості, кількості, інтенсивності, місця, часу, мети, причини. Обставини поділяються на такі групи:

- ступеня і способу дії (як? у який спосіб?): Іван заговорив достойно та урочисто.

- місця (де? куди? звідки?): Здалеку повіяло вогкістю, недалеко була мета.

- часу (коли? відколи? доки?): Другого дня рано небо було синє надзвичайно, садок був веселий, барвінок усміхався.

- причини (чому? через що? з якої причини?): Тарас аж крякнув з досади, спересердя.

- мети (для чого? з якою метою?): Роман наготувався стрибнути на допомогу.

- умови (за якої умови?): Отак жив Чіпка, виростав у голоді та холоді, у злиднях та недостачах;

- допусту (не зважаючи на що?): Незважаючи на малесенький вітерець, парило і робилося душно.