Визначення несучої здатності палі

Для визначення показника несучої здатності проводяться польові дослідження та випробування: статичні, динамічні, випробування грунтів, випробування зондів і статичне зондування. Кожне випробування проводиться не менше шести разів. За результатами проведених статичних і динамічних випробувань визначають ставлення нормативного значення граничного опору до коефіцієнта надійності по грунту, при цьому враховують коефіцієнт умов роботи. За визначенням з урахуванням вдавлюють або горизонтальних навантажень коефіцієнт приймається рівним одиниці. У тому випадку, якщо випробування проводяться висмикувальними навантаженнями, то коефіцієнт приймається в залежності від глибини занурення в грунт: менше 4 м – 0.6, більше 4 м – 0.8.

Визначення несучої здатності палі відбувається з урахуванням багатьох коефіцієнтів і показників. Для проведення досліджень використовують не менше шести паль. При цьому грунтові умови повинні бути однакові. У цьому випадку коефіцієнт навантаження по грунту буде дорівнювати одиниці, а граничне значення опору прирівнюється до найменшим значенням, отриманим в результаті досліджень. Показник несучої здатності залежить і від кількості випробовуваних паль. Їх може бути представлено більше шести. У цьому випадку проводиться аналіз виведення статичної обробки, отриманого в результаті проведених дослідів.

У розрахунку такого варіанту застосовується методика з урахуванням тимчасового опору. Тут потрібно враховувати, що показник і розрахунок для вдавлюється, висмикують і горизонтальних навантажень, а також для динамічних буде різним.

Під час статичних випробувань на вдавлювання навантаження доводять до безперервного зростання просадки без збільшення ступеня тиску.

При застосуванні висмикує і горизонтальної статичних навантажень для проведення дослідних робіт за числове граничне значення опору приймають значення навантаження на один щабель менше того значення, при якому йде безперервне переміщення палі.

У тому випадку, якщо досліджують динаміку забивних паль, її результати заносять в таблицю і потім за спеціальними формулами проводять технічний розрахунок приватного показника несучої здатності. В даних розрахунках враховують наступні показники: негативні сили тертя; площа бічної поверхні; прискорення; висота ударної частини молота; енергія удару молота; висота першого відскоку молота; всілякі коефіцієнти; маси.

Визначення несучої здатності палі методом польових досліджень проводять для успішного і правильного конструювання пальового фундаменту.

 

1. Типи паль і види пальових фундаментів.

Паля - вертикальний або похилий стояк, розташований у ґрунті, з бетону, залізобетону, металу, дерева, який сприймає навантаження від споруди і передає його на більш щільні шари ґрунту вістрям та боковою поверхнею. Палі класифікуються за такими ознаками: способом виготовлення, характером роботи в грунті, конструктивними особливостями.

За способом виготовлення палі поділяються на такі види:

а) готові, які виготовляються в заводських умовах і занурюються в ґрунт за допомогою пальобійних молотів, віброзанурювачів або іншим шляхом;

б) набивні, що улаштовуються в грунті в свердловинах і виготовляються безпосередньо на будівельному майданчику; в свою чергу вони підрозділяються на такі види:

• буронабивні, що виготовляються в попередньо пробурених свердловинах з розширенням або без нього з подальшою установкою інвентарної бетоноподавальної труби та подальшим витягуванням в міру укладання бетону:

• набивні у виштампуваних свердловинах, що улаштовуються методом попереднього забивання інвентарних труб із закритим нижнім кінцем, які залишаються в грунті або витягаються в міру заповнення свердловини бетоном.

За характером роботи в грунті палі розділяються на палі - стояки і висячі палі.

До паль - стояків належать палі, що прорізують слабкі ґрунти і спираються нижнім кінцем на скельні, або ґрунти, що практично не стискаються. Внаслідок того, що вертикальне переміщення палі вниз неможливе, тертя по боковій поверхні відсутнє.

Висячі палі (палі тертя) передають навантаження нижнім кінцем на грунт, що стискається, а також працюють боковою поверхнею.

За конструктивними особливостями палі поділяються за формами поперечного та поздовжнього перерізів.

За формою поперечного перерізу палі бувають квадратні, прямокутні, круглі, трикутні, та інші. Ці палі можуть бути як суцільними так і порожнистими.

За формою поздовжнього перерізу палі поділяються на призматичні або циліндричні, пірамідальні або конічні, трапецієподібні та гвинтові, що занурюються в грунт способом вгвинчування.

Найбільше застосування знаходять забивні призматичні палі квадратного поперечного перерізу, номенклатура яких наведена в табл. 4.1

Буронабивні палі доцільно застосовувати під важкі споруди, коли щільні ґрунти залягають глибше 12-20 м. За вартістю та трудомісткістю вони значно поступаються перед забивними палями. Номенклатура буронабивних паль наведена в табл. 4.2.

Суттєвий ефект досягається при застосуванні пірамідальних паль під розпірні конструкції (рами), оскільки при їх забиванні утворюється значна зона ущільненого ґрунту, що дає змогу витримувати значні горизонтальні навантаження у порівнянні з іншими видами паль.

Гвинтові палі застосовуються тільки при наявності висмикуючих навантажень.

Усі забивні палі маркуються буквеними та цифровими позначками із зазначенням типу та стану арматури. Наприклад, П8-30 - паля довжиною 8м з поперечником 30 см без попередньо напруженої арматури; ПН10-35-паля довжиною 10 м з поперечником 35 см з попередньо напруженою арматурою; ПН_др 12-30 - паля довжиною 12м з попередньо напруженою арматурою.

Стандартних марок буронабивних паль не існує, відрізняють їх типи в залежності від виду, стану ґрунтів та способу їх виготовлення

1. Палі що виготовляються в грунті.