Поняття і джерела права міжнародних договорів.

Варіант 1

Поняття і джерела права міжнародних договорів.

Право міжнародних договорів - галузь міжнародного права, яка об'єднує сукупність правових норм, що регулюють порядок укладення, дії, зміни і припинення міжнародних договорів.

Об'єктом права міжнародних договорів є власне міжнародний договір. Він укладається для конкретного і чіткого визначення взаємних прав і обов'язків сторін договору. Договірна форма закріплення міжнародних відносин обумовлює стабільність міжнародного правопорядку. Значення договорів визначається також і тим, що немає жодної галузі міжнародного права, становлення і розвиток якої не пов'язані з договорами.

На практиці використовуються такі поняття як "міжнародне договірне право" (норми, створювані договором, на відміну від норм звичаю) і "міжнародне договірне право держави" (сукупність договорів певної держави).

Тривалий час єдиним джерелом права міжнародних договорів були правові звичаї. Перший кодифікований акт у сфері права міжнародних договорів був прийнятий 1928 р. на конференції американських держав - Гаванська конвенція про договори, яка мала регіональний характер, оскільки діяла лише в Латинській Америці. З появою Організації Об'єднаних Націй і створенням в її рамках Комісії міжнародного права кодифікація права міжнародних договорів стала одним з головних завдань, поставлених перед комісією.

Так, 1969 року було прийнято Віденську конвенцію про право міжнародних договорів, яка стосується договорів, укладених між державами. Вона набула чинності в 1980 році і значною мірою кодифікувала цю галузь міжнародного права, детально регламентувала всі стадії укладення договору. Україна є учасницею цієї конвенції.

Окремі принципові положення права міжнародних договорів відображені в Статуті ООН, Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975 p., Декларації ООН про принципи міжнародного права 1970 року.

У свою чергу, Віденська конвенція про право міжнародних договорів, укладених між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 р. також результат кодифікації і прогресивного розвитку міжнародного права. Вона містить положення, що враховують специфіку договорів з участю міжнародних організацій.

Важливе місце в здійсненні договірної правоздатності держав займають норми їх внутрішнього права. Як правило, такі норми містяться в конституціях, а також деякі держави прийняли спеціальні нормативні акти, що стосуються відповідної компетенції державних органів стосовно укладення, виконання і припинення дії міжнародних договорів та інших питань. Насамперед, тут доцільно відзначити Закон України "Про міжнародні договори України" 2004 p., який ґрунтується на загальновизнаних нормах права міжнародних договорів; Закон України "Про дію міжнародних договорів на території України" 1991 р.

Основним принципом права міжнародних договорів є Pacta sund servanda - договори повинні виконуватися.

 

Варіант 2

1. Поняття і види міжнародних договорів (форма, структура та дія міжнародних договорів).

договір - це врегульована міжнародними правом угода, укладена державами та іншими суб'єктами міжнародного права у письмовій формі, незалежно від того, чи міститься така угода в одному, двох або декількох пов'язаних між собою документах, а також незалежно від її найменування. Як правило, міжнародний договір є угодою двох або більше держав щодо встановлення, зміни або припинення взаємних прав та обов'язків у

Об'єктом міжнародного договору є відносини суб'єктів міжнародного права з приводу матеріальних і нематеріальних благ, дій і утримання від дій. Будь-який об'єкт міжнародного права може бути об'єктом міжнародного договору. Самі держави визначають, що є об'єктом міжнародного договору, проте вони утримуються від того, щоб об'єктом договорів були питання, що становлять виключно внутрішню компетенцію держав. Як правило, об'єкт договору відображається в найменуванні договору.

Найважливіший елемент договірних правовідносин - сторони.

Держави — члени міжнародної організації можуть шляхом міжнародної угоди створювати для неї права і обов'язки.

Договори зобов'язують тільки учасників. Для третіх сторін, тобто держав, що не беруть участь, вони не створюють ні прав, ні зобов'язань. Договір може встановити правові наслідки для третіх держав тільки у разі їх згоди. Якщо така держава користується правами, що витікають з договору, вона повинна дотримуватись і пов'язаних з цим обов'язків.

Так, держава, що користується правами згідно із Конвенцією про судноплавство по Дунаю, повинна дотримуватись встановлених нею правил. Сторони мають право змінювати зміст договору без згоди третіх держав, що користуються витікаючими з нього правами.

До структури договору відносяться його складові частини, а саме назва договору, преамбула (зазначаються цілі укладення даного договору, сторони договору й ін.), основна частина (предмет договору, права та обов'язки сторін), заключна частина (передбачаються умови вступу договору в силу, строк його дії, порядок припинення і т.д.). Договір переважно складається з розділів, глав, статей, пунктів.

Іноді договори супроводжуються застереженнями сторін, додатками, у яких містяться норми, що пояснюють основний текст, правила процедури, вирішення суперечок (протоколи, описи, технічні умови, стандарти, карти тощо). Усі частини договору мають однакову юридичну силу.

Обов'язковим елементом є підписи уповноважених сторін договору.

Міжнародний договір, як правило, складається в одному документі. Проте текст договору, укладеного, наприклад, шляхом обміну нотами або листами, міститься в двох або більше пов'язаних між собою документах.

Мова, на якій складається текст договору, визначається договірними сторонами. Двосторонній договір складається зазвичай мовами обох договірних сторін, хоча вони можуть вибрати й іншу мову. Іноді крім двох мов договірних сторін вони складають текст і третьою (нейтральною) мовою. На пострадянському просторі міжнародні договори укладаються мовами договірних сторін, а також російською мовою.

Багатосторонні договори укладаються мовами, які визначаються договірними країнами. Встановилася практика укладання договорів під егідою ООН, спеціалізованих установ ООН або інших міжнародних організацій офіційними мовами цих організацій (англійською, арабською, іспанською, китайською, російською, німецькою, французькою).

Тексти договорів різними мовами є аутентичними і мають однакову юридичну силу.

Як основне джерело міжнародного права міжнародний договір може мати різні форми і найменування: договір, угода, пакт, декларація, трактат, конвенція, комюніке, протокол, обмін нотами, акт, заключний акт-картель, конкордат, статут, хартія тощо, які мають однакову юридичну силу, створюють права і обов'язки для їх учасників.

Протокол (договірний) - офіційний документ (як правило, додаток до основного), яким доповнюється міжнародний договір; акт рішення міжнародної конференції, що має силу міжнародного договору. Наприклад Женевський протокол про заборону задушливих, отруйних або інших речовин і бактеріологічної зброї під час воєнних дій 1925 р.

Факультативний протокол - різновид багатостороннього міжнародного договору, що існує самостійно або як додаток до іншого договору (не є його невіддільною частиною), в якому окремі учасники фіксують домовленість щодо питань, з яких не змогли дійти згоди всі учасники основного договору. Участь сторін основного договору в такій додатковій угоді не обов'язкова (факультативна).

Комюніке - офіційне урядове повідомлення про міжнародні переговори, угоди, важливі події у внутрішньому житті країни, про перебіг воєнних дій тощо; одна з назв міжнародного договору.

Модус вівенді (лат. modus vivendi — спосіб життя) — у міжнародному праві й дипломатичній практиці тимчасова, зазвичай короткострокова угода, яку укладають, коли обставини не створюють умов для досягнення постійного або довготривалого договору. У подальшому така домовленість має стати постійною.

Трактат - багатосторонній договір між усіма суб'єктами міжнародного права стосовно політичних, військових, економічних питань.

Картель - міжнародний договір, предметом якого є обмін військовополоненими, або про видачу злочинців.

Конкордат - міжнародна угода з релігійних, релігійно-політичних питань, однією зі сторін якої є Ватикан.

Договори можуть класифікуватися за різними підставами.

1. За колом учасників: двосторонні і багатосторонні. Основну масу договорів складають двосторонні, які враховують

специфіку конкретних держав і їх відносин. Разом з тим зростає значення багатосторонніх договорів. За їх допомогою розв'язуються важливі проблеми загальнолюдського значення. Наприклад Договір про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 року, конвенції з морського і космічного права. Багатосторонні конвенції є основним засобом кодифікації і прогресивного розвитку міжнародного права.

2. За змістом (предметом) договору: політичні, економічні, угоди зі спеціальних питань. Така класифікація полегшує облік і систематизацію міжнародних договорів. Зокрема, політичними є договори про ненапад, нейтралітет, роззброєння, мирні договори, з прикордонних і територіальних питань (Статут ООН, Договір про дружбу і співробітництво).

3. За доступом до договорів (за способом приєднання): відкриті та закриті.

Договори, в яких можуть брати участь інші сторони без надання згоди сторін, які уклали цей міжнародний договір, та не передбачається виконання особливих умов, називають відкритими.

4. За географічною чи просторовою ознакою: універсальні, регіональні, локальні. Договори, кодифікуючі міжнародно-правові норми, об'єкт і цілі яких представляють інтерес для всіх держав, називають загальними або універсальними договорами.

Ст. 3 Закону "Про міжнародні договори України" 2004 р. виділяє міжнародні договори України, укладені:

- Президентом України або за його дорученням - від імені України;

- Кабінетом Міністрів України або за його дорученням - від імені Уряду України;

- міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, державними органами — від імені міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних органів.

 

Варіант 3

Варіант 1

Поняття і джерела права міжнародних договорів.

Право міжнародних договорів - галузь міжнародного права, яка об'єднує сукупність правових норм, що регулюють порядок укладення, дії, зміни і припинення міжнародних договорів.

Об'єктом права міжнародних договорів є власне міжнародний договір. Він укладається для конкретного і чіткого визначення взаємних прав і обов'язків сторін договору. Договірна форма закріплення міжнародних відносин обумовлює стабільність міжнародного правопорядку. Значення договорів визначається також і тим, що немає жодної галузі міжнародного права, становлення і розвиток якої не пов'язані з договорами.

На практиці використовуються такі поняття як "міжнародне договірне право" (норми, створювані договором, на відміну від норм звичаю) і "міжнародне договірне право держави" (сукупність договорів певної держави).

Тривалий час єдиним джерелом права міжнародних договорів були правові звичаї. Перший кодифікований акт у сфері права міжнародних договорів був прийнятий 1928 р. на конференції американських держав - Гаванська конвенція про договори, яка мала регіональний характер, оскільки діяла лише в Латинській Америці. З появою Організації Об'єднаних Націй і створенням в її рамках Комісії міжнародного права кодифікація права міжнародних договорів стала одним з головних завдань, поставлених перед комісією.

Так, 1969 року було прийнято Віденську конвенцію про право міжнародних договорів, яка стосується договорів, укладених між державами. Вона набула чинності в 1980 році і значною мірою кодифікувала цю галузь міжнародного права, детально регламентувала всі стадії укладення договору. Україна є учасницею цієї конвенції.

Окремі принципові положення права міжнародних договорів відображені в Статуті ООН, Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975 p., Декларації ООН про принципи міжнародного права 1970 року.

У свою чергу, Віденська конвенція про право міжнародних договорів, укладених між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 р. також результат кодифікації і прогресивного розвитку міжнародного права. Вона містить положення, що враховують специфіку договорів з участю міжнародних організацій.

Важливе місце в здійсненні договірної правоздатності держав займають норми їх внутрішнього права. Як правило, такі норми містяться в конституціях, а також деякі держави прийняли спеціальні нормативні акти, що стосуються відповідної компетенції державних органів стосовно укладення, виконання і припинення дії міжнародних договорів та інших питань. Насамперед, тут доцільно відзначити Закон України "Про міжнародні договори України" 2004 p., який ґрунтується на загальновизнаних нормах права міжнародних договорів; Закон України "Про дію міжнародних договорів на території України" 1991 р.

Основним принципом права міжнародних договорів є Pacta sund servanda - договори повинні виконуватися.