Розділ 1. Методологія дослідження проблеми формування інформаційної безпеки держави.

Завдання

 

-Дослідити методологію та джерельну базу інформаційної безпеки держави.

-Проаналізувати історичну еволюцію розвитку інформаційної безпеки.

-Здійснити когнітивний аналіз чинників формування інформаційної безпеки Естонії.

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Методологія дослідження проблеми формування інформаційної безпеки держави…………………………………………………………………..6

1.1.Джерельна база дослідження ………………………………………..9

1.2. Методологія дослідження інформаційної безпеки держави….. 25

РОЗДІЛ 2. Аналіз історичної еволюції розвитку інформаційної безпеки Естонії…………………………………………………………………………….58

2.1. Історичні етапи формування інформаційної безпеки в Естонії...58

2.2 Правові механізми формування інформаційної безпеки Естонії ………………………………………………………………………………….…62

РОЗДІЛ 3. Когнітивнийаналіз чинників формуванняінформаційної безпеки в Естонії…………………………………………………………………………..75

3.1 Аналіз чинників формування інформаційної безпеки в Естонії…..75

3.2 Когнітивний аналіз чинників формування інформаційної безпеки Естонії…………………………………………………………………………….80

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

АНОТАЦІЯ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Головною метою політики національної безпеки Естонії є збереження та зміцнення незалежності та територіальної цілісності країни, а також забезпечення конституційного порядку і безпеки населення. Політика безпеки Естонії ґрунтується на принципі неподільності безпеки, необхідність міжнародного співробітництва і захисту демократичних цінностей. Естонія намагається внести максимальний внесок у забезпечення міжнародного миру і стабільності, будучи не лише споживачем, а й виробником безпеки.
Головними принципами політики безпеки і оборонної політики країни є активна участь у забезпеченні міжнародної безпеки, участь у миротворчих місіях і місіях з врегулювання криз, що проводяться під егідою різних міжнародних організацій (НАТО, ООН, ОБСЄ, ЄС).

Ці принципи зафіксовані в“Основах оборонної політики Естонії, затверджених у парламенті країни (Рійгікогу) у 2004 році. Приєднання Естонії до НАТО і ЄС значно зміцнило безпеку країни, а також включило її в процес співробітництва в області оборони і безпеки, координованого цими організаціями.

Забезпечення інформаційної безпеки досягається у процесі свідомої цілеспрямованої діяльності органів державного управління, по запобіганню можливого порушення їх нормального функціонування в результаті дії загроз та небезпек.

Ціллюзабезпечення інформаційної безпеки є створення нормальних умов функціонування конкретного органу державного управління, а також проведення моніторингу стану інформаційної безпеки для розроблення оптимальної моделі функціонування системи забезпечення інформаційної безпеки. На дану обставину також зазначають і інші дослідники.

Об’єкт дослідження: інформаційна безпека.

Предмет дослідження: дослідження чинників формування інформаційної безпеки в Естонії.

Методи, використані при написанні дипломної роботи. У роботі використано різні методи наукового дослідження. Структурно-функціональний метод – для вивчення політичного становища Естонії після визнання незалежності. За допомогою методів аналізу та синтезу досліджувану проблеми формування інформаційної безпеки в Естонії, розчленовано на взаємопов’язані елементи та проаналізовано євроінтеграційний та євроатлантичний курс та причини їх впливу на формування системи національної безпеки, та інформаційної. У роботі широко використано методи емпіричних досліджень, зокрема аналіз документів та матеріалів.

Джерельна база дослідження

Теоретичною базою концепції глобальної безпеки в інформаційну добу є теорії сталого миру, що орієнтують міжнародне співтовариство в умовах триваючого процесу глобалізації та розширення можливостей міжнародного співробітництва на попередження загрозливих конфліктних ситуацій на всіх рівнях: глобальному, регіональному і національному. Провідна ідея концепції - врахування всіх конструктивних ініціатив, філософських і політичних принципів, морально-етичних цінностей, релігійних і суспільних норм різних цивілізацій у забезпеченні існування і життєдіяльності людства. У концепції глобальної безпеки виділяються такі компоненти, як політичний, економічний, інформаційний, військовий, гуманітарний, екологічний, антитерористичний, зважаючи, що кількість цих компонентів та їх важливість і пріоритетність для міжнародного співробітництва трансформуються відповідно до стану миру, суспільного розвитку, вдосконалення науково-технологічного прогресу, досвіду міжнародної інтеграції, визначення нової типології загроз.

Так, у концепції глобальної безпеки, яку викладено в науковому дослідженні американського політолога Д. Гудбі, запропоновано таку класифікацію стану миру: 1) нестабільний мир («холодна війна»), досвід якого полягає в детальному аналізі співвідношення сил у світі, стриманості у кризовихситуаціях, у пошуку консенсусу з політичних, військових, економічних, гуманітарних позицій; 2) обумовлений мир (напружена конфліктна взаємодія між державами), в якому усвідомлення глобальних загроз має вирішальне значення для попередження конфліктів. З огляду на особливості історичного розвитку держав, що становлять сучасну систему міжнародних відносин, їх політичну культуру та ідеологію, суспільну свідомість, формування глобальної безпеки і стабільності маг до деякої міри прогностичний характер; 3) сталий мир (забезпечення глобальної безпеки), при якому жоден з акторів міжнародних відносин не розглядає використання силових принципів переваги як засіб вирішення конфліктів і попередження загроз. Дж. Гудбі підкреслює, що на початку XXI століття концепція «сталого миру» стане реальністю для держав західної моделі цивілізації, близьких за політичними стратегіями і політичними процедурами державних інститутів, які входять до відомих у системі міжнародної безпеки воєнних блоків НАТО, АСЕАН, ЗЕС/ЄС, АНЗЮС.Поділяючи погляди на класифікацію Дж. Гудбі, все ж необхідно підкреслити відносність положень про незастосування силових методів розв'язання або попередження міжнародних конфліктів.

У найбільш загальному плані під системою забезпечення інформаційної безпеки будемо розуміти систему інформаційно-аналітичних, теоретико-методологічних, адміністративно-правових, організаційно-управлінських, спеціальних та інших заходів, спрямованих на забезпечення стійкого розвитку об'єктів інформаційної безпеки, а також інфраструктури її забезпечення.

Безперечно, можна довго дискутувати з приводу того чи іншого терміну, можна пропонувати численні варіанти, водночас змістовними вони будуть лише тоді, коли будуть визначені основи формування і функціонування СЗІБ.

Основами формування і функціонування системи забезпечення інформаційної безпеки є:

- комплексне визначення поняття інформаційної безпеки та її складових елементів, світоглядне та концептуальне закріплення у концепції, доктрині, програмах, планах та інших документах;

- формування і діяльність оптимальної структури системи інформаційної безпеки, аналіз функціонування її окремих елементів, організація функціонування даної системи в цілому;

- формування єдиного методологічного підходу, а також вироблення і прийняття єдиного цілісного і узгодженого законодавства з питань інформаційної безпеки;

- створення чіткого механізму, метою якого було б координування діяльності елементів системи забезпечення інформаційної безпеки на усіх рівнях державного управління;

- підготовка і забезпечення найкращими професійними кадрами всі складові елементи підсистеми інформаційної безпеки.

За наявності даних основ можна говорити про їх системну взаємодію, яка забезпечить створення і функціонування чіткої і надійної СЗІБ.

Відповідно до основ формування можна виокремити основніфункції системи забезпечення інформаційної безпеки України.

Зважаючи на глобальність проблеми інформаційної безпеки, розвинуті країни розпочали реалізацію довгострокових державних програм, спрямованих на забезпечення захисту критично важливих інформаційних структур, а з 1996 року проблему міжнародної інформаційної безпеки було винесено на політичний та міжнародно-правовий рівень: а) концепцію міжнародної інформаційної безпеки було обговорено на міжнародній конференції з проблем становлення інформаційного суспільства та глобальної цивілізації (ПАР, 1996 р.); б) у спільному комюніке зустрічі на найвищому рівні США - Російська Федерація було підкреслено загрозу створення інформаційної зброї і визнано наявність воєнної складової глобального процесу інформатизації; в) на 53-ій сесії ГА ООН було консенсусом прийнято резолюцію 53/70 від 4 грудня 1998 р., в якій зазначалося, що міжнародне співтовариство визнає проблему інформаційної безпеки як багатоаспектний стратегічний здійснено блокування і модифікація сайтів урядових структур, зламано системи захисту одного з основних Іпіегпеї-провайдерів Ізраїлю №1 Уізіоп, який підтримує 70 відсотків мережевого трафіка країни: розгорнуто кампанію кіберджихаду для впливу на всю інфраструктуру ізраїльського сегмента мережі Іпіегпеї. З боку Ізраїлю було створено коаліцію Ізраїльське Інтернет-підпілля для захисту національної інфраструктури від хакерської злочинності, запроваджено національний проект для протиборства з пропалестинськими та арабськими організаціями, зокрема з відомою пропалестинською хакерською організацією Ш. Рогсе Раківіап.

Подібна ситуація склалася навколо проблеми Кашміру, де несанкціонована агресія проти сайтів урядових структур набула масового і загрозливого для функціонування державних інститутів Індії характеру і стала приводом для з'ясування відносин між Індією, Пакистаном та Бангладеш. Міністерство національної оборони Тайваню розпочало підготовку спеціальних заходів захисту інформаційних ресурсів від китайської експансії і прийняло програму спеціальної підготовки особового складу військ для інформаційного протиборства з Китаєм, зважаючи на численні порушення в інформаційному просторі країни.[2]

Інтервенція СИК проти американського уряду та формування відповідної міжнародної громадської думки обумовили втручання США у внутрішні події в Сомалі («Відродження надії» (1992 р.), «Спільний щит» (1995 р.), а засоби масової комунікації Югославії, застосовуючи доктрину вибіркового інформування, сприяли ескалації етнічного конфлікту на Балканах; інформаційна блокада щодо перебігу конфлікту в Чечні вплинула на характер рішень Ради Безпеки ООН, ОБСЄ та НАТО щодо Росії.

1. Створення та забезпечення діяльності державних та недержавних органів та організацій - елементів системи забезпечення інформаційної безпеки, що включає:

* розроблення адміністративно-правових засад для побудови та функціонування системи інформаційної безпеки (доктрини інформаційної безпеки, організаційної та функціональної структури системи);

* системне забезпечення діяльності елементів системи: інформаційне, аналітичне, адміністративно-правове, матеріально-технічне, кадрове, ресурсне забезпечення усієї системи державного управління.

2. Управління системою інформаційної безпеки - здійснення свідомого цілеспрямованого впливу суб'єкта управління на загрози та небезпеки, внутрішні та зовнішні чинники, що впливають на стан інформаційної безпеки:

* розроблення на підставі доктрини інформаційної безпеки конкретних планів та технологій забезпечення інформаційної безпеки відповідно до потреб кожного рівня державного управління;

* здійснення прогнозування, планування, організації, регулювання та контролю усією системою інформаційної безпеки та окремими її елементами;

* оцінка результативності дій, витрат на проведення заходів щодо забезпечення інформаційної безпеки.

3. Здійснення планової та оперативної діяльності щодо забезпечення інформаційної безпеки:

* визначення інтересів органів державного управління в інформаційній сфері та їх пріоритетності відповідно до державної інформаційної політики;

* діагностування загроз та небезпек, виявлення джерел їх виникнення, а також прогнозування можливих наслідків у разі настання із відпрацюванням відповідних превентивних заходів.[3]

4. Міжнародне співробітництво в сфері інформаційної безпеки:

* розроблення нормативно-правової бази, що регулює інформаційні відносини між державами та їх взаємодію в галузі інформаційної безпеки;

* входження в існуючі та утворення нових двосторонніх і багатосторонніх структур (організацій), діяльність яких спрямована на розв'язання проблем інформаційної безпеки з урахуванням національних інтересів України;

* участь у роботі керівних, виконавчих та забезпечуючих підрозділів цих структур (організацій), спільне проведення планових та оперативних заходів.

Звичайно, що перелік функцій не є вичерпним, водночас за їх наявності можна говорити про формування певної підсистеми, мета функціонування якої корелюватиме із загальною метою функціонування системи національної безпеки. Актуальним в контексті розглядуваних проблем вбачається проаналізувати зміст та призначення системи забезпечення інформаційної безпеки.

Забезпечення інформаційної безпеки досягається у процесі свідомої цілеспрямованої діяльності органів державного управління, по запобіганню можливого порушення їх нормального функціонування в результаті дії загроз та небезпек.

Метоюзабезпечення інформаційної безпеки є створення нормальних умов функціонування конкретного органу державного управління, а також проведення моніторингу стану інформаційної безпеки для розроблення оптимальної моделі функціонування системи забезпечення інформаційної безпеки. На дану обставину також зазначають і інші дослідники.

Вживаючи термін "система", і ми свідомо акцентуємо увагу на цьому, нами робиться логічний наголос на утворенні нової якості, яку складають загрози та небезпеки, суб'єкти забезпечення інформаційної безпеки. Адже структурна зв'язаність елементів системи забезпечення інформаційної безпеки є істотною її якісною характеристикою і розрив зв'язків між цими елементами може призвести до зникнення самої системи, а отже актуалізується питання забезпечення структурної єдності даної системи.

Так, наприклад, захищеність Кабінету Міністрів України і незахищеність місцевої адміністрації міста Києва у своїй сукупності не утворять стан захищеності усієї системи інформаційної безпеки органів державного управління.

Таким чином, суб'єкти системи забезпечення інформаційної безпеки держави мають тісно взаємодіяти між собою, водночас кожний з них спеціалізується на вирішенні конкретних завдань відповідно до своєї предметної компетенції, вживаючи при цьому відповідні, визначені законом, адміністративно-правові форми та методи. У результаті такої взаємодії зазначені суб'єкти доповнюють один одного, внаслідок чого утворюють струнку організаційно-функціональну систему, об'єднану як системою владно-розпорядчих повноважень, так і функцією по забезпеченню інформаційної безпеки. Отже, об'єктамисистеми забезпечення інформаційної безпеки України є:

o інтереси органів державного управління в інформаційній сфері;

o система органів державного управління, а також їх компетентні особи і відносини між ними (суспільні відносини в інформаційній сфері);

Визначальним елементом створення будь-якої системи є її мета. Отже, очевидним є розгляд даного компоненту і при створенні системи забезпечення інформаційної безпеки України.

Виходячи з наведеного, мета функціонування системи забезпечення інформаційної безпеки полягає в організації управління системою інформаційної безпеки через ефективне функціонування самої системи її забезпечення. У більш загальному плані мета полягає у створенні необхідних економічних і соціокультурних умов та правових і організаційних механізмів формування, розвитку і забезпечення ефективного використання національних інформаційних ресурсів в усіх сферах життя і діяльності громадянина, суспільства й держави.

Ефективність системи державного управління національними інформаційними ресурсами та їхнім захистом значною мірою визначає загальний рівень національної безпеки, а будь-які недоліки в структурі й функціонуванні системи державного управління цими процесами призводять до непоправних збитків суспільству й державі. Наприклад, відомо, що втрати економіки Німеччини від індустріального шпигунства перевищують 20 млрд євро на рік, втрата торгових і технічних секретів США (за неофіційними даними) обійшлась американським компаніям у 1992 році в 100 млрд доларів.

Істотні прояви інформаційних чинників міжнародної безпеки кардинально змінили оцінку доктрини інформаційної безпеки в цілому і позиції більшості країн світу, які усвідомили потенціал інформаційних загроз і необхідність створення відповідного міжнародного механізму для контролю інформаційного протиборства. Політичні дискусії на Міжнародному семінарі з проблем інформаційної безпеки (Женева, 1999 р.), який відбувся під егідою Інституту ООН з проблем роззброєння (ЮНІДІР) за участю департаменту з питань роззброєння Секретаріату ООН та представників більш як 50-ти країн світу, підтвердили актуальність проблеми та своєчасність її розгляду в рамках ООН. Проте у визначенні підходів до її учасників дискусії. Позиція розвинутих країн передбачала визнання проблеми міжнародної інформаційної безпеки як гіпотетичного силового протистояння; перенесення розгляду концепції міжнародної інформаційної безпеки на регіональний або тематичний рівень; виділення з комплексної проблеми міжнародної інформаційної безпеки таких складових, як кримінальні та терористичні міжнародні інформаційні загрози і створення міжнародного механізму контролю подібних інформаційних злочинів. Позиція країн, які не належать до західної моделі цивілізації, передбачала пропозиції щодо встановлення міжнародно-правової норми про заборону застосування засобів впливу на інформаційні ресурси та інформаційний потенціал міжнародного, регіонального та національного призначення; створення спеціального Міжнародного суду з інформаційної злочинності; спільні розробки технології глобального захисту від інформаційної агресії. У Заяві міжнародної зустрічі було проголошено про узгодження Програми дій з попередження інформаційних війн та обмеження гонки інформаційних озброєнь.[10]

Особливу позицію «наздоганяючого лідера» з проблеми міжнародної інформаційної безпеки зайняла Росія, представники якої активно лобіюють в ООН та інших міжнародних Форумах ініціативи щодо протидії потенційним загрозам нових інформаційних технологій, підкреслюючи новий фактор дисбалансу сил і домінування в глобальній міфосфсрі однієї країни (США) або альянсу країн (ЄС). Суть пропозиції Російської Федерації - створення міжнародного механізму під егідою ООН та загальних принципів забезпечення міжнародної інформаційної зиски, які були б закріплені поетапно в багатосторонній декларації, Масштабній концепції міжнародної інформаційної безпеки, міжнародному договорі або конвенції комплексного характеру з урахуванням 61 руктури інформаційних загроз (військових, кримінальних, терористичмпх, цивільних). Для реалізації пропозицій Росія запропонувала розробити систему понять для аналізу і обговорення проблеми, визначити її технологічні джерела та характер інформаційних загроз; розробити її повні принципи побудови глобальної системи міжнародної інформаційної безпеки; прийняти в рамках ООН багатосторонні декларації, Конвенції з міжнародної інформаційної безпеки на основі розроблених принципів; узгодити принципи протидії міжнародному інформаційному тероризму та злочинності з принципами функціонування міжнародних організацій у галузі інформації, телекомунікацій, ЗМК та прав людини; розробити основні принципи для гармонізації національних законодавств із відповідною міжнародною нормою; розробити основні принципи організації механізму контролю безпеки міжнародної інфосфери та його взаємодію з міжнародними системами регулювання глобальної комунікації та економічного контролю (інформаційні продукти та послуги подвійного застосування, а також засоби для виробництва психотропної зброї); таким чином гарантувати міжнародному співтовариству вирішення нових складних проблем у добу становлення глобальної цивілізації та інформаційного суспільства і реальне забезпечення глобальної та міжнародної інформаційної безпеки. Женевська зустріч (1999 р.) виявила стратегічну проблему міжнародної інформаційної безпеки - проблему домінування в глобальній інфосфері із застосуванням інформаційних озброєнь, тобто прагнення до контролю значних територій та соціумів, проблему інформаційного дисбалансу сил міжнародного світопорядку

Слід підкреслити, що стратегії глобального інформаційного протиборства лежать в основі аналітичних розробок дослідницьких інституцій різних країн, метою яких є саме забезпечення інформаційного лідерства у сфері міжнародної безпеки. За результатами досліджень аналітики виділяють такі моделі системи глобальної інформаційної безпеки:

Модель А - створення абсолютної системи захисту країни-інфолідера проти будь-якого виду наступальної інформаційної зброї, що обумовлює об'єктивні переваги в потенційній інформаційній війні, змушує інші країни шукати альянсу у військово-інформаційних діях із країною-інфолідером. При цьому може бути використано систему жорсткого контролю над інформаційним озброєнням противника на підставі потенційних міжнародних документів з інформаційної безпеки. Погляд на такий розвиток подій викладено у відомому дослідженні Дж. Ная та У. Оуенса у 1996 році, («Головна сила Америки - її інформаційні можливості»), в якому стверджується домінуюча роль США в інформаційній революції, тобто у використанні надважливих засобів комунікації та інформаційних технологій (супутникового спостереження, прямого мовлення, швидкісних комп'ютерів, унікальних можливостей в інтегруванні складних інформаційних систем), у політиці стримування і нейтралізації традиційних воєнних загроз та нових видів озброєнь. У сучасному світі, де трансформовано поняття „ядерної парасольки" та стратегії неядерного стримування, зазначають автори дослідження, наявність інформаційних переваг обумовлює інтелектуальний зв'язок між зовнішньою політикою США та їх військовим потенціалом, збереження світового лідерства за допомогою нових засобів впливу та закріплення домінуючої ролі в альянсах і тимчасових коаліціях. Інформаційне лідерство посилює ефект американської дипломатії як інструменту „м'якої сили", уможливлює використання інформаційних ресурсів для конструктивного діалогу із потенційними противниками -Китаєм, Індією, Росією та іншими інформаційно розвинутими країнами і проблем міжнародної безпеки, і одночасно інфолідерство США забезпечує протидію нарощуванню інформаційних озброєнь у потенційно агресивних країнах (Іран, Ірак, Пакистан). Переваги США в інфосфері, на думку експертів, сприятимуть попередженню і врегулюванню регіональних конфліктів, вирішенню проблем, пов'язаних із глобальними загрозами, які виникли після закінчення „холодної війни", такими, як міжнародна злочинність, тероризм, поширення зброї масового знищення, глобальна екологічна деградація. Концепція глобальної Інформаційної безпеки з точки зору політичних інтересів США полягає у впровадженні доктрини „інформаційної парасольки", що замінить доктрину „ядерної парасольки", на основі взаємовигідного обміну інформацією різного характеру (переважно військового) для міжнародною співробітництва і підтримання миру..[7]

Для досягнення поставленої мети на систему забезпечення інформаційної безпеки покладаються певні завдання.

Головним завданням системи забезпеченняінформаційної безпеки України є створення умов для організації управління системою інформаційної безпеки.

До основних завдань системи забезпечення інформаційної безпеки належать:

- створення умов для забезпечення інформаційного суверенітету України;

- участь у вдосконаленні державного регулювання розвитку інформаційної сфери шляхом створення нормативно-правових та економічних передумов для розвитку національної інформаційної інфраструктури та ресурсів, впровадження новітніх технологій у цій сфері, наповнення внутрішнього та світового інформаційного простору достовірною інформацією про Україну;

- створення умов для активного залучення засобів масової інформації до боротьби з корупцією, зловживанням службовим становищем, іншими явищами, які загрожують національній безпеці України;

- забезпечення неухильного дотримання конституційного права громадян на свободу слова, доступу до інформації, недопущення неправомірного втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у діяльність засобів масової інформації, дискримінації в інформаційній сфері і переслідування журналістів за політичні позиції;

- вжиття комплексних заходів щодо захисту національного інформаційного простору та протидії монополізації інформаційної сфери України.

- забезпечення інформаційної безпеки усіх складових елементів системи державного управління;

- забезпечення інформаційно-аналітичного потенціалу країни;

- реалізація державної політики інформаційної безпеки;

- ведення активної розвідувальної, контррозвідувальної і оперативно-розшукової діяльності з метою забезпечення інформаційної безпеки для відпрацювання стратегічних, тактичних і оперативних рішень у сфері державного управління інформаційною безпекою та вироблення механізмів їх реалізації;

- виявлення, попередження і припинення розвідувальної та іншої, спрямованої на нанесення шкоди інформаційній безпеці України, діяльності спеціальних служб, а також окремих осіб чи організацій;

- виявлення, попередження і припинення інформаційного тероризму та іншої діяльності, спрямованої на підрив функціонування системи державного управління;

- моніторинг (спостереження, оцінка і прогноз) стану інформаційної безпеки у зв'язку із впливом загроз та небезпек як зсередини, так і ззовні системи державного управління;

- протидія технічному проникненню до інформаційних системи органів державного управління з метою вчинення злочинів, проведення диверсійно-терористичної та розвідувальної діяльності;

- запобігання можливої протиправної та іншої негативної діяльності суб'єктів системи забезпечення національної безпеки зсередини системи їй на шкоду;

- забезпечення збереження державної таємниці;

- організація демократичного цивільного контролю за функціонуванням системи органів державного управління тощо.

Відповідно до окресленої мети і завдань, доцільно визначити функції системи забезпечення інформаційної безпеки України.

Під функціями системи забезпечення інформаційної безпеки

ми розуміємо здійснення суб'єктами системи забезпечення інформаційної безпеки України діяльності зі створення умов для оптимального управління системою інформаційної безпеки.

Зазначимо, що погляди щодо функцій даної системи різняться. Так, на думку Є.Кравця,серед основних функцій системи забезпечення інформаційної безпеки в умовах надзвичайної ситуації слід виділити: виявлення і прогнозування загроз життєво важливим інтересам об'єктів інформаційної безпеки, здійснення комплексу оперативних і довгострокових заходів для попередження та нейтралізації загроз; створення та підтримання напоготові сил і засобів забезпечення інформаційної безпеки; управління силами і засобами забезпечення інформаційної безпеки в умовах надзвичайної ситуації; здійснення системи заходів з відновлення нормального функціонування об'єктів інформаційної безпеки у регіонах, які потерпіли внаслідок виникнення надзвичайної ситуації; участь в заходах, покликаних забезпечувати інформаційної безпеку за межами України відповідно до міжнародних договорів та угод, укладених або визнаних українською державою.

Аналогічними за своїм змістом є пропоновані функції В.Ю.Богдановичем. Ураховуючи зазначене, до основних функцій СЗІБ можна віднести:

* розроблення й прийняття політичних рішень, законодавчих і нормативно-правових актів щодо забезпечення системи управління національними інформаційними ресурсами та удосконалення механізмів реалізації правових норм чинного законодавства;

o визначення і здійснення повноважень системою органів державного управління щодо оперативного управління (володіння, розпорядження, користування) державними інформаційними ресурсами;

o розроблення і реалізація організаційних заходів і нормативно-методичного забезпечення відомчих і регіональних структур в сфері формування та використання інформаційних ресурсів за умови координації діяльності згаданих структур;

o розроблення і реалізація фінансово-економічних засад регулювання процесів формування та використання інформаційних ресурсів;

o здійснення державної реєстрації інформаційних ресурсів, забезпечення повноти створення первинних і похідних інформаційних ресурсів на засадах використання інформації, що виникає (створюється) у процесі діяльності органів державного управління;

o введення технологічно та методологічно єдиних засад формування інформаційних ресурсів за результатами діяльності органів державного управління (крім інформаційних ресурсів, що мають відомості, віднесені до державної таємниці та до іншої інформації з обмеженим доступом);

o забезпечення ефективного використання інформаційних ресурсів у діяльності органів державного управління;

o оптимізація державної політики інформатизації щодо забезпечення науково-технічних, виробничо-технологічних і організаційно-економічних умов створення та застосування інформаційних технологій, інших елементів інформаційної інфраструктури для формування, розвитку і ефективного використання інформаційних ресурсів та сприяння доступу уповноважених суб'єктів управління до світових інформаційних ресурсів, глобальних інформаційних систем;

o забезпечення функціонування ефективно діючої комплексної системи захисту інформаційних ресурсів системи органів державного управління;

o забезпечення захисту системи державного управління від хибної, спотвореної та недостовірної інформації;

o забезпечення розробки та застосування правових, організаційних і економічних механізмів стосовно форм та засобів обігу інформаційних ресурсів України (ринку інформації, інформаційних технологій, засобів обробки інформації та інформаційних послуг);

o регулювання інформаційного співробітництва, спрямованого на забезпечення рівноправного та взаємовигідного використання національних інформаційних ресурсів у процесі міжнародного обміну, здійснення єдиної державної політики наукової підтримки системи державного управління формуванням, розвитком і використанням національних інформаційних ресурсів;

o кадрове забезпечення функціонування системи державного управління національними інформаційними ресурсами;

o адміністративно-правове забезпечення функціонування системи державного управління;

o інформаційно-аналітичне забезпечення прийняття управлінських рішень у сфері управління інформаційними ресурсами;

o контроль за встановленим порядком і правилами формування, розвитку і використання інформаційних ресурсів;

o нагляд за додержанням законодавства в сфері формування, розвитку, використання інформаційних ресурсів та здійснення правосуддя у сфері суспільних інформаційних відносин.

У межах мети завдань та функцій постає необхідність в окресленні методів і структури системи забезпечення інформаційної безпеки.[6]

ВИСНОВКИ

Отже, кожна нова оцінка іншої країни – це можливість оцінити Україну збоку. Кожна країна з колишнього Радянського Союзу – це можливість зробити аналіз того, як Україна скористалася своїми можливостями порівняно з іншими. На жаль, після оціки Естонії не можна сказати, що ми аж такі молодці.

Навіть порівняно із іншими балтійськими країнами цій дуже маленькій країні є чим пишатися. Перш за все, перемогою над корупцією. Секрет Естонії унікальний, бо навіть самі естонці зізнавалися, що не стільки щось дуже нове створили, а скільки вдало впровадили те, що придумали інші.

Відповідно до свідчень місцевого населення і до звітів міжнародних організацій, корупція в Естонії є скоріше винятком і не становить сьогодні реальну загрозу ні населенню, ні інвесторам. Як і в Грузії, місцеве населення говорить, що дати хабар поліцейському неможливо – всі дії службовців записуються на відео та реєструються у відповідному журналі. Відразу ж після набуття незалежності Естонії суспільство спромоглося ініціювати новий договір, який би створив рівні умови для всіх.

Досліджуючи методологічну та джерельну базу інформаційної безпеки держави, ми зрозуміли, що її можна представити двома складовими частинами: інформаційно-технічною та інформаційно-психологічної безпекою яка удосконалює системи управління інформаційною безпекою на державному та місцевому рівнях; Проаналізувавши історичну еволюцію розвитку інформаційної безпеки, ми бачимо активну роботу Естонії, стрімкий розвиток та постійне вдосконалення інформаційної безпеки. Європейська Рада розробила програму та узгодила конкретні заходи з її виконання для Естонії тому в ній розвинута галузь інформації, її безпеки та безпеки суспільства. За допомогою когнітивної аналізу очевидно реальний факт, що в Естонії здійснено багато програм та актів які формують інформаційну безпеку та забезпечення миру в країні, також розроблено багато стратегій щодо усунення проблем з безпекою інформації в цілому. Аналізуючи переваги на недоліки інформаційної безпеки Естонії за допомогою когнітивної карти, ми бачимо перевагу позитивних чинників формування ніж негативних.

Також країна активно бере участь у Міжнародний організаціях. Історія еволюції Естонії говорить про те,що за роки її існування сворювала агенції, проводила консультативні збори з метою попередження і реагування на проблеми, пов’язані з інформаційною безпекою.

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1. О.М. Городецька. «МІЖНАРОДНА ІНФОРМАЦІЯ». Навчальний посібник для вищих навчальних закладів 2001.

2. Офіційний веб-сайт Посольства Естонії в Києві [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.estemb.kiev.ua/ukr

3. Стаття у мережі «Естонці розмірковують про інформаційні війни». Режим доступу: http://bbs-news.info/security/estontsyi-rassuzhdayut-ob-informatsionnyi/

4. Гуцалюк М.В. Інформаційні технології у професійній підготовці працівників правоохоронних органів // Наук. вісник Національної акад. внутрішніх справ України. – К., 2000. – № 1. – С. 140

5. Варакин Л.Е. Глобальное информационное общество: критерии развития и социально‒экономические аспекты / Л.Е Варакин.‒ М.: Междунар. акад. связи, 2001. ‒ 43с., ил.

6. 2010 – A European Information Society for growth and employment [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.epractice.eu/files/media-/media_212.pdf

7. Information Society Index [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.idc.com

8. Measuring information society 2010 [Електронний ресурс] // International Telecommunication Union. – Режим доступу: http://www.itu.int-/ITUD/ict/publications/idi/2010/Material/MIS_2010_without_annex_4-e.pdf

9. Measuring information society 2012 [Електронний ресурс] // International Telecommunication Union. – Режим доступу: http://www.itu.int/net/pressoffice/backgrounders/general/pdf5.pdf

10. Чернов А.А. Становление глобального информационного общества: проблемы и перспективы [Електронний ресурс] / А.А. Чернов. – Режим досту