Особливості та фази трансформації посткомуністичних суспільств.

Проаналізований раніше другий тип переходу та його перебіг (стадії) притаманні країнам третьої хвилі демократизації, де цей процес відбувся до 90-х років ХХ ст. Головним завданням тут було зруйнування авторитарних політичних систем і розбудова демократії. Пізніше, після подій 1989р.,основні положення теорії переходу були підтверджені і розвинуті на досвіді посткомуністичних трансформацій у країнах Центральної та Східної Європи – у працях таких вчених як І.Банах, І.Бальцерович, С.Фіш,Д.Поттер та інші.Це країни, куди комуністичні режими були принесені ззовні і не пустили тут надто глибокого коріння. В останній перііод свого існування вони мали тут більше спільного з авторитаризмом, ніж з тоталітаризмом.

Окремий випадок складають пострадянські суспільства. Хоч перехідні процеси в них мають багато спільного з вище зазначеними групами країн, вони тут є значно складніші і йдуть з більшими труднощами. Адже комунізм у цих державах протримався понад 70 років, а інститути громадянського суспільства або не існували ніколи, або були викоренені не лише з практики, але й з свідомосі людей репресіями та голодоморами. Цим суспільствам належить реформувати не лише політичну систему, але й увесь суспільний устрій, економічну систему, політичну свідомість і політичну культуру. Дослідження цих глибоких змін, на думку ряду київських політологів, можуть скласти самостійну галузь – політологію посткомунізму.

Процес переходу до демократії посткомуністичних країн має декілька фаз, які відрізняються певними змінами як у політичному устрої, так і в економіці. Американський політолог З. Бжезінський запропонував наступну періодизацію посткомуністичної трансформації (див. табл. 9.3).

Як видно з таблиці, на першій фазі, яка є переломною, започатковоються фундаментальні зміни в існуючих політичних та економічних системах, здійснюється політична трансформація вищих органів влади, відбувається встановлення демократії “зверху”. Ліквідується монополія однієї партії, закладаються основи демократії, виникає і зміцнює свої позиції вільна преса, формуються перші демократичні об’єднання і громадсько-політичні рухи. На цій фазі важливо усвідомити необхідність радикальних економічних і політичних переворень та досягти у суспільстві демократичного консенсусу і спільної згоди з тим, щоб дістати підтримку народу у проведенні реформ, подоланні труднощів та соціальних негараздів, які неминучі на цій стадії.

В економічній галузі здійснюється лібералізації цін, зовнішньої торгівлі, стабілізація грошової одиниці, розпочинається приватизація (поки що безсистемна) одержавленої власності.

Швидка і всебічна трансформація економіки (т. зв. “шокова терапія”) можлива лише за наявності об’єктивних і суб’єктивних передумов. В іншому випадку вона може спричинити економіч­не безладдя та політичну конфронтацію.

На другій фазі трансформації відбувається закріплення демократичних процесів і інсти­ту­тів на основі прийняття нових конституцій та нових законів про вибори. Проводяться демократичні вибори, формується стала демократична коаліція-нова політична еліта. Створюється законодавча база відносин власності і підприємництва, банківська система. Здійснюється мала і середня прива­тизація. Відбуваються істотні зміни в соціальній структурі на основі появи нового класу власників і підприємців.

Таблиця 9.3

ФАЗИ ПОСТКОМУНІСТИЧНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ /за З. Бжезінським/

Фази, мета	Політичні ознаки	Правові ознаки	Економічні ознаки
Перша фаза: 1-5 років. Політична мета: перетворення. Економічна мета: стабілізація.	Основи демократії. Вільна преса. Політичний плюралізм. Кінець поліцейської системи.	Усунення невиправданого державного контролю.	Лібералізація цін припинення дотацій. Кінець усуспільненого виробництва товарів.
Друга фаза: 3-10 років. Політична мета: від перетворень до стабілізації. Економічна мета: від стабілізації до перетворень.	Нові конституція та виборчий закон. Демократичні вибори. Децентралізація управління регіонами. Стала демократична коаліція – нова політична еліта.	Створення нормативної бази відносин власності і підприємництва.	Банківська система. Мала і середня приватизація. Демонополізація. Поява нового класу власників і підприємців.
Третя фаза: 5-15 і більше років. Політична мета: закріпленя перетворень. Економічна мета: стабільне піднесення.	Утворення стабільних політичних партій. Утвердження демократичної політичної культури.	Виникнення незалежних судів. Встановлення правової культури.	Велика приватизація. Сформоване капіталістичне лобі. Виникнення культури підприємництва.

Розв’язання завдань другої фази дає можливість перейти до третьої, заключної фази, якій притаманна політична стабілізація демократії і економічне піднесення. Демократичні процеси набирають незворотного характеру, утворюється стабільна демократична партійна система. Формується демократична культура і підприємницька традиція. Відбувається становлення системи неза­лежних судових органів та демократичної правової культури. Здійснюється велика приватиза­ція. На основі значних іноземних інвестицій проводиться реструктуризація виробництва. На перебіг демократичних перетворень, їх темпи, а отже і тривалість основних фаз пост­кому­ніс­тич­ної транс­формації впливають як об’єктивні, так і суб’єктивні чинники зумовлені ступе­нем підготовленості різних країн до політичних, економічних та ідеологічних змін (див. табл. 9.4).

Таблиця 9.4

Чиники, що впливають на перебіг та успіх трансформації посткомуністичних країн в напрямку демократії

Тривалість комуністичного режиму і ступінь знищення усіх проявів приватної власності та громадянського суспільства. Рівень політичного та економічного лібералізмів, що дозволялися комуністичною владою ряду країн в останні роки свого панування (режим Кадара в Угорщині. Герека і Ярузельського в Польщі). Рівень догмагтизму комуністичної еліти та її відданості старому режиму. Чисельність нової еліти й наявність у неї політичної волі для здійснення рішучого переходу до демократії. Ступінь консолідації суспільства навколо ідеї трансформації, розвиненість інститутів громадянського суспільства. Фінансово-економічне становище країни, доступність ресурсів. Характер стосунків з міжнародним співтовариством. Гострота і складність додаткових проблем, які доводиться вирішувати в період трансформації: наявність чи тільки становлення власної держави і національної еліти, повноцінність структури економічного комплексу та інше.

Отже, в залежності від об’єктивних і суб’єктивних умов для переходу до суспільства з вільною ринковою економікою і плюралістичною політичною системою кожна з пост­комуніс­тичних країн перебуває на різних фазах перетворень, здійснює їх різними темпами, з різною послідовністю. Неоднаковим є і ступінь незворотності трансформаційних процесів. За цими ознаками дослідники виділяють чотири групи країн (див. табл. 9.5).

Звичайно, запропонований поділ посткомуністичних суспільств за темпами демократичних і ринкових перетворень є досить умовним. Країни розвиваються дуже не рівномірно і одні з них можуть вирватися вперед, а інші – відставати. Деякі держави взагалі важко з впевненістю віднести до тієї чи іншої групи, передусім, через несинхронність змін в економічній та політичній сферах. Наприклад, Білорусь і Туркменія, що не є останніми з економічної точки зору, навряд чи можуть похвалитися успіхами в становленні демократії.

Таблиця 9.5

Класифікація країн за темпами ринкових і демократичних перетворень

Група	Країни	Темпи ринкових і демократичних перетворень
І	Чехія, Польща, Угорщина, Естонія, Словенія	Ці країни вступили в третю фазу переворень, чітко визначили свої перспективи і послідовно будують життєздатні суспільства.
ІІ	Словатчина, Хорватія, Латвія, Литва, Румунія, Болгарія, Киргистан.	Знаходяться на другій фазі трансформації і мають добрі шанси в найблищі 10 років зробити суттєві кроки в напрямку демократії.
ІІІ	Азербайджан, Грузія, Вірменія, Казакстан,Росія, Узбекистан, Україна.	Країни знаходяться на першій фазі перетворень. Демократичні і економічні реформи ведуться без достатньої послідовності і глибини.
ІV	Албанія, Сербія, Боснія, Македонія, Молдова, Таджикістан.	Ці країни не просунулися достатньо істотно в першій фазі трансформаційних перетворень, або навіть не вступили в неї.

 

У деяких аспектах політичного розвитку близькими до них є Узбекистан та Казахстан. Однак, у цілому, наведений аналіз показує, що посткомуністичні перетворення в різних державах відрізняються як за змістом, так і за темпами, якщо деякі країни остаточно стали на шлях демократичного розвитку, або, принаймні, принипово визначилися в прспективах переходу до демократії, то для частини з них це ще належить зробити.