Розділ 1. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності людини

Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ

Концепція сталого людського розвитку — основа науки про безпеку людини

Питання безпеки життя і здоров'я людини тісно пов'язані із процесом сталого розвитку людства. У XXI столітті цю проблему треба розглядати як одну із пріоритетних у діяльності світової спільноти в умовах глобалізації всіх сфер життєдіяльності людства: матеріально-виробничої, побутової, соціально-політичної та культурно-духовної. Зважаючи на це, ще на початку 90-х років XX століття спеціалістами ООН розроблена стратегічна Концепція сталого розвитку людської спільноти, так званий Порядок денний на XXI століття. Незважаючи на песимістичні прогнози щодо майбутнього людства, Концепція містить нову парадигму безпеки життя людей, в якій переконує у тому, що глобальні проблеми людства (голод, зубожіння, безробіття, хвороби, різного роду війни, інфекційні захворювання та інше) можна вирішити лише шляхом організованої взаємодії населення всієї планети й урядів усіх держав.

Мета концепції ООН — це створення умов для безпечного існування як кожної окремої людини сучасності, так і наступних поколінь. Вона, як зазначає академік Михайло Згуровський, значною мірою є продовженням концепції ноосфери, сформульованої нашим співвітчизником В. Вернадським ще в першій половині XX століття. Суть її полягає в обов'язковій узгодженості економічного, екологічного та людського розвитку таким чином, щоб від покоління до покоління не погіршувалися якість та безпека життя людей, стан навколишнього середовища й відбувався соціальний прогрес, який визнає потреби кожної людини.

Проаналізувавши Концепцію, можна виділити такі її основні напрямки:

Рис. 1.1. Узагальнена модель підготовки випускника ВНЗ щодо БЖДЛ

Сьогодні БЖД як галузь наукових знань глибоко вивчає проблеми безпеки життєдіяльності, намагаючись охопити всі сфери життя і діяльності людини. Вона сміливо розширює свою "територію" досліджу вальних проблем і вже довела свою життєздатність. А нинішні тенденції подальшого її розвитку і вдосконалення лише продовжують її еволюційний шлях.

Підтвердженням цього е слова великого українського вченого В. Вернадського про те, що "наука є створенням життя. З навколишнього життя наукова думка бере матеріал, який вона перетворює у форму наукової істини. Саме це є стихійним відображенням людини в середовищі, що оточує її".

 

 

1.3. Мета, завдання, структура та зміст дисципліни "Безпека життєдіяльності"

Метою дисципліни є теоретична і практична підготовка майбутніх фахівців з опанування знань, умінь і навичок створювати безпечні умови життя і діяльності у середовищі перебування, осягнення світоглядних принципів гармонійних стосунків людини з технікою, природою та суспільством.

Завдання полягає у чіткому розумінні небезпечних і шкідливих чинників у ситуаціях, що виникають у навколишньому середовищі, їх ідентифікація, пошук і обґрунтування оптимальних безпечних умов життя людини.

Об'єктом вивчення є людина у всіх аспектах її діяльності (фізіологічному, духовному, суспільному).

Предметом вивчення є аналіз негативного впливу різного роду небезпек на життя та здоров'я людини, а також методів, засобів і заходів захисту від них.

Кількість і складність проблем з БЖД вимагають певної структуризації розділів цієї дисципліни, послідовності викладу і вивчення її відповідно до внутрішньої логіки. У методологічних роботах автори це називають архітектонікою, композицією, структурою.

На наш погляд, структура і зміст дисципліни повинні охоплювати вивчення:

— теоретичних основ БЖД;

— взаємодії людини і навколишнього середовища;

— небезпек і їх впливу на життєдіяльність людини;

— забезпечення безпечної життєдіяльності людини.

Для глибшого розуміння поняття "безпека життєдіяльності" розглянемо його структуру та характерні ознаки.

Рис. 1.2. Взаємозв'язок БЖД з іншими науковими дисциплінами

Для кращого розуміння проблем безпеки життєдіяльності наведемо визначення основних термінів і понять дисципліни БЖД.

Безпека — відсутність недопустимого ризику, пов'язаного з можливістю завдання будь-якої шкоди.

Небезпека (небезпечні умови) — явище, процес, об'єкт, суб'єкт, властивість або їх сукупність, які здатні за певних умов спричинити небажані наслідки.

Безпека життєдіяльності людини — відсутність недопустимого ризику, пов'язаного з можливістю завдання шкоди організму людини в будь-яких умовах її існування.

Ризик — усвідомлена можливість виникнення події з певними небажаними наслідками. Термін "ризик" вживається з доповненням (чого?), наприклад, ризик отруєння тощо.

Небезпечна ситуація — певна сукупність небезпек(и) та умов існування, яка обов'язково призводить до небажаного наслідку, якщо не вжити превентивних заходів. Небезпечна ситуація — процес реалізації небезпеки.

Аварійна ситуація — різновид небезпечної ситуації, що об'єктивно вимагає термінових і правильних превентивних заходів.

Індивідуальне поле діяльності — простір, в якому відбувається діяльність певної особи з метою задоволення потреб.

Шкідливий чинник — певний вид негативного впливу під час дії небезпечної ситуації. Види шкідливих чинників, для людини зокрема, — це умови існування, відмінні від нормальних: тиск, температура, фізико-хімічний склад атмосфери або їжі, рівень електромагнітного випромінювання, психологічний подразник тощо.

Уражаючий чинник — певний вид негативного впливу під час дії аварійної ситуації.

Зовнішній захист (людини) — комплекс заходів і засобів, метою якого є збереження життя та дієздатності певної особи й який може бути реалізованим без її активної участі.

Середовище життя людей (навколишнє середовище) включає у свій склад природне, штучне і соціальне середовище життя і суспільну діяльність людини.

Параметри середовища — забезпечення комфортних умов проживання людей.

Штучне середовище — все те, що створено виробничою діяльністю людини для забезпечення життя (будівлі, споруди, транспортні та повітряні комунікації, системи енергопостачання тощо).

Біосфера — це сфера життя, оболонка Землі, яку утворюють живі організми. Включає в себе нижню частину атмосфери, всю гідросферу та верхню частину літосфери.

Атмосфера — повітряна оболонка Землі, яка оточує планету з усіх боків і рухається разом з нею. Поступово переходить у космічний простір. Повітря атмосфери — це суміш газів з домішками рідких і твердих речовин. Повітря (до висоти 100 км) складається з 78 % азоту, 21 % кисню, 1 % інертних газів.

Гідросфера — це водяна оболонка нашої планети; її утворюють океани, моря, води континентів та льодовикових покривів, підземні води, водяна пара в атмосфері. Загальний об'єм природних вод становить близько 1,39 млрд. км. Води вкривають 71 % поверхні планети (361 млн. км). Але прісної води на Землі лише 2 % від її загальної кількості. Добова норма споживання води людиною — 1,5 л. Люди Землі споживають щодобово води на харчові продукти близько 9 млн. тонн.

Екологія — це наука про взаємодію організмів між собою і навколишнім середовищем. Є науковою основою раціонального природокористування й охорони живих організмів. Соціальна екологія вивчає закономірності взаємодії суспільства і навколишнього середовища.

Людина — вищий ступінь розвитку живих організмів на Землі, суб'єкт суспільно-історичної діяльності та культури. Визначальною особливістю людини є розробка і створення нею знарядь виробництва і використання їх для впливу на навколишнє середовище.

Населення — сукупність людей на Землі, які живуть на певній території та в єдиному географічному середовищі. Населення — суб'єкт виробництва і всіх виробничих відносин. В Україні проживає близько 47 млн. осіб. З них переважна більшість проживає в містах, решта — в сільській місцевості.

Їжа — сукупність неорганічних і органічних речовин, які одержує живий організм із навколишнього середовища, вона використовується для побудови і відновлення тканин, підтримання життєдіяльності і поновлення втраченої енергії. Добова кількість їжі на одну людину називається харчовим раціоном. Він залежить від багатьох факторів: віку, статі, характеру праці, клімату тощо.

Споживання може бути індивідуальним і колективним. Виробництво і споживання взаємопов'язані й обумовлюють одне одного. Особисте споживання — це використання населенням споживацьких благ для задоволення потреб в їжі, одязі, житлі, освіті, культурі тощо.

Норми споживання — це сукупність різних параметрів вжитку, при яких життєдіяльність людини не може опинитися в умовах дискомфорту.

Норма права — форма виявлення права, санкціоноване державою обов'язкове правило загального характеру (закон, указ, постанови) в тій чи іншій сфері суспільних відносин. Сукупність норм права, які регулюють однорідні відносини, утворюють галузь права (громадянське, кримінальне, господарське тощо).

Інші поняття і визначення, які застосовуються при викладанні матеріалу в наступних розділах посібника:

Проблеми життєдіяльності

Можна виділити ряд важливих проблем, які постійно перебувають у полі зору людства для забезпечення нормальних умов життя і праці.

1. Дотримання параметрів середовища перебування людини в необхідних для життєдіяльності межах. Це одна із складних проблем, які стоять перед світовим співтовариством. Це пов'язано з тим, що трудова діяльність людей з року в рік активізується, ускладнюється, вводяться новіші знаряддя праці і технології. Виникає проблема технологічної безпеки.

Це означає, що збільшується навантаження на всі структурні частини навколишнього середовища, є очевидною небезпека виснаження природних ресурсів, незворотних забруднень і зміни безпечних параметрів середовища, за якими створюються реальні умови для виникнення різного роду небезпек.

Отже, кожна держава повинна мати професійно придатні структури і системи захисту від наслідків імовірних небезпек. Головною метою таких систем є захист населення та зниження рівня ризику при виникненні певних небезпек шляхом запобігання, реагування і ліквідації їх наслідків.

2. Забезпечення населення всіма видами енергоресурсів (електроенергією, газом, нафтопродуктами, кам'яним вугіллям, водою тощо). Енергетична криза, що існує сьогодні, суттєво впливає на життєдіяльність людей. Це одна з найбільш актуальних проблем забезпечення безпеки будь-якої країни світу.

3. Забезпечення населення всіма необхідними параметрами і нормами матеріального середовища життя. Гострою проблемою для багатьох людей у різних країнах є недостатня кількість житла, комунального транспорту, суспільних закладів, спортивних комплексів, медичних закладів та інших елементів системи життєзабезпечення.

4. Забезпечення продуктами харчування. Продукти харчування є фізіологічною основою життєдіяльності. Із збільшенням чисельності населення ця проблема стає особливо гострою. Якщо людство не розробить нові перспективні технології вирощування продуктів харчування і своєчасно не адаптується до них, може виникнути небезпечна ситуація глобального масштабу.

5. Наявність і раціональне використання питної (прісної) води. Йдеться про охорону прісної води від забруднення, що може призвести до непридатності її використання для потреб населення. Звідси випливає важливість очищення води, боротьба з промисловим і побутовим забрудненням, виснаженням водойм.

6. Ліквідація, переробка або використання відходів виробництва. Особливо небезпечними є відходи атомних, хімічних, біологічних виробництв, кількість яких щорічно зростає і, відповідно, збільшується кількість відходів.

Тому основні проблеми життєдіяльності людини зводяться до комплексу заходів щодо захисту, раціонального використання природних ресурсів і відновлення живої природи (рослинний і тваринний світ) і неживої (ґрунт, вода, атмосфера, надра, клімат та ін.).

Принципи забезпечення життєдіяльності:

1. Безперервне забезпечення фізіологічних процесів організму людини повітрям, питною водою, продуктами харчування, теплом, світлом тощо.

2. Взаємозв'язок і взаємозалежність з навколишнім середовищем. Життєдіяльність забезпечується такими факторами навколишнього середовища, як параметри споживання, енергоресурси, корисні копалини, продукти харчування, елементи штучного середовища тощо.

З іншого боку, життєдіяльність впливає на середовище життя: змінює (регулює) параметри споживання, виснажує енергоресурси, корисні копалини, видозмінює клімат, рослинний і тваринний світ, забруднює навколишнє середовище.

З огляду на те, що науково-технічний прогрес ще не досяг такого рівня, коли всі технологічні процеси безпечні, безвідходні та неаварійні, вірогідність виникнення техногенних і технологічних криз не виключається.

3. Раціональна організація праці за ціллю, часом, місцем і нормами. Грамотна організація праці передбачає управління, принципи організації, цілі і завдання, засоби праці, виробничу діяльність і результати праці.

Порушення норм праці, технологічних процесів, моральне і фізичне за старіння засобів виробництва, як правило, призводять до аварійних ситуацій.

4. Матеріальне заохочення при організації життєдіяльності. Безпосередньо пов'язане з продуктивністю праці, яка визначається:

— людським фактором (способом матеріального заохочення);

— працездатністю виробничого персоналу;

— ступенем підготовленості до праці (професійним, фізіологічним, психологічним).

Певний вплив на продуктивність праці мають також індивідуальні особливості працівників, їх фізіологічні та психологічні можливості, параметри навколишнього середовища, технічні та організаційні умови.

Неуважність, недотримання послідовності виконання технологічних операцій, норм і вимог технічної документації, низький рівень професійної підготовки також можуть призвести до виникнення надзвичайних ситуацій.

5. Захист здоров'я, меж і умов життєдіяльності. Для реалізації цього принципу людство створило спеціальні інститути: медичного забезпечення, екологічного захисту, оборони, моралі та ін. Окремі інститути як структурні частини життєдіяльності створюються для захисту людей і об'єктів господарювання в особливих (надзвичайних) ситуаціях. До них можна зарахувати: Міністерство з надзвичайних ситуацій, комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій, штаби цивільної оборони.

6. Ліквідація негативних наслідків життєдіяльності. У вищеназваних принципах зазначені випадки, при яких життєдіяльність окремих груп людей і населення Землі загалом супроводжується небезпечними ситуаціями техногенного, природного, соціально-екологічного характеру. Тому кожна держава повинна мати професійно придатні структури для ліквідації наслідків небезпечних ситуацій.

Таблиця 1.1. Порівняння окремих ризиків щодо загибелі людей (за чинниками) у США та Україні

Для цього, на основі аналізу й оцінки ризику, потрібно вжити заходів щодо вдосконалення управління системою безпеки. Досвід розвинутих країн свідчить, що саме цей метод дозволяє передбачати і здійснювати ефективні запобіжні заходи щодо ймовірних можливих небезпек. За оцінками експертів, його впровадження дозволяє за рахунок підвищення ефективності заходів у 7—10 разів скоротити витрати на розробку і створення безпечних систем.

У наукових дослідженнях управління ризиком визначається як системне регулярне дослідження виникнення ймовірних ризиків, які загрожують людині, майну, інтересам, діяльності. Дослідження ризику дозволяє заздалегідь передбачати певні тенденції розвитку небезпек, допустимості параметрів їхнього впливу на людину, навколишнє середовище. Зрештою, як зазначають окремі автори, врахування ризику повинно стати невід'ємною складовою всіх сфер життя людини. У словнику ризик визначається як "можливість небезпеки". Людина, якій від народження властивий інстинкт самозбереження, зазвичай схильна уникати ризику залежно від виховання, умов життя, світогляду, досвіду, інформованості, але абсолютна безпека не може бути гарантована жодному індивідууму.

У повсякденну діяльність фахівців увійшли такі поняття, як ризик, аналіз ризику, допустимий ризик, оцінка ризику та ін.

Ризик — це усвідомлена кількісна оцінка ймовірності виникнення події з певними небажаними наслідками.

Аналіз ризику — це систематичне використання інформації про ризик, порівняння його з прийнятним ризиком, обґрунтування раціональних заходів захисту.

Допустимий ризик — це ризик, який у конкретній ситуації вважається допустимим до рівня, прийнятого у суспільстві, виходячи з економічних і соціальних чинників.

Прийнятний ризик — це ризик, який не перевищує на території об'єкта підвищеної небезпеки або за її межами гранично допустимого рівня.

Оцінка ступеня ризику — це кількісна оцінка впливу будь-якої небезпеки.

Оцінка ступеня ризику (R) визначається математичною формулою як відношення кількості небезпек (n) до максимальної можливої частоти їх виникнення за конкретний період часу (N)

На підставі аналізу ризику та його кількісної оцінки здійснюється управління ризиком.

Управління ризиком — це процес прийняття рішень і здійснення заходів, спрямованих на забезпечення мінімально можливого ризику. Мета управління ризиком — завчасне передбачення (прогнозування) ризику, виявлення чинників, що впливають на ситуацію, вживання відповідних заходів щодо їхнього відповідного впливу.

Управління ризиком — це інтерактивний процес з чітко визначеними етапами:

• Виявлення та ідентифікація небезпек (ситуацій), які можуть призвести до небажаних результатів.

• Аналіз і оцінка ризику небезпек (визначається ймовірність та рівень ризику).

• Моніторинг і прогнозування розвитку небезпек.

• Оцінка можливих наслідків небезпек.

• Розробка заходів і засобів щодо мінімізації наслідків небезпеки.

Ідентифікація небезпек — це кількісна та якісна оцінка небезпеки за можливими передбачуваними наслідками.

Моніторинг і прогнозування небезпек полягає у спостереженні, контролі та передбаченні небезпечних процесів і явищ природи, технічної та соціальної сфер, які є джерелом небезпек; динаміки їх розвитку з метою зменшення негативного впливу.

Існують довгострокові і короткострокові прогнози. Довгострокові прогнози — це далекоглядне передбачення наслідків, наприклад, у сейсмонебезпечних районах, у районах, де можливі сельові потоки або зсуви, затоплення; окреслення кордонів ураження у разі техногенних аварій тощо. Короткострокові прогнози орієнтовно визначають час виникнення можливої небезпечної ситуації.

Загалом усі ці етапи можна охарактеризувати як процес розробки й обґрунтування оптимальних програм діяльності" покликаних ефективно реалізувати рішення у сфері забезпечення безпеки (рис. 1.3):

Рис. 1.3. Етапи моделі управління ризиком

Реалізація цього завдання передбачає застосування математичних методів і моделей оптимізації безпеки життєдіяльності, які дозволяють чітко уявити прогноз моделі різних небезпечних подій і на основі цього приймати оптимальні (розумні) рішення.

Зауважимо, що управління ризиком широко використовується в багатьох сферах науково-виробничої діяльності (техніка, економіка, екологія, психологія, соціологія та ін.). Щоб чіткіше уявити, як на практиці використовується методика управління ризиком, розглянемо приклад, пов'язаний з ризиком небезпеки під час виконання технологічної операції.

Наприклад, столяр має намір розпиляти дошку на циркулярній пилі зі знятим огородженням. Це може призвести до порізу руки. Використовуючи бальну шкалу виміру ймовірності ризику і його наслідків, визначаємо категорію ризику (табл. 1.2):

Таблиця 1.2. Вимірювання ймовірності ризику на робочому місці

Тяжкість наслідків	Ймовірність події
Висока (А)	Середня (В)	Мала (С)
Великі (І)	(5) Дуже високий ризик, неприпустимий	(4) Високий ризик, неприпустимий	(3) Середній ризик, припустимий
Середні (П)	(4) Високий ризик, неприпустимий	(3) Середній ризик, припустимий	(2) Малий ризик, припустимий
Малі (Ш)	(3) Середній ризик, припустимий	(2) Малий ризик, припустимий	(1) Дуже малий ризик, припустимий

Із табл. 1.2 видно, що рівень ризику збільшується пропорційно збільшенню ймовірності події і тяжкості наслідків. На підставі цієї таблиці встановлюється категорія ризику, а за необхідності здійснюються запобіжні заходи.

Тяжкість наслідків — середня (П), ймовірність події — висока (А). Із табл. 1.2 визначаємо категорію ризику — (4) — високий ризик, неприпустимий.

У цьому випадку ми маємо високий ризик, неприпустимий, запланована робота не може бути розпочата до встановлення огородження.

Оцінка професійного ризику повинна здійснюватися перед запуском обладнання, робочого місця в експлуатацію, а згодом — у разі впровадження змін у конструкції обладнання, організації праці, технологічному процесі, у випадку аварії чи травми працівника.

Працівник повинен бути ознайомлений з результатами ідентифікації, оцінки категорії професійного ризику і проведеними заходами щодо його зменшення.

Оцінка ризику може здійснюватися різними методами:

1. Інженерний. Базується на використанні теорії надійності матеріалів та передбачає виявлення можливих шляхів виникнення відмов на об'єктах з розрахунком імовірності їх виникнення. При цьому ризик може оцінюватися не тільки за нормальних умов безаварійної експлуатації об'єктів, але й у разі виникнення аварійної ситуації.

2. Експертний. Полягає в проведенні оцінки ризику з залученням експертів (спеціалістів) у тій чи іншій галузі.

3. Статистичний. Дозволяє проводити оцінку ризику небезпеки за допомогою інформаційного матеріалу (звіти про небезпечні ситуації, які траплялися на досліджуваному об'єкті).

4. Аналоговий. Базується на використанні та порівнянні небезпек і факторів ризику, які відбувалися в подібних умовах та ситуаціях.

5. Соціологічний. Здійснюється з метою експертної оцінки можливого виникнення ризику у працівників певних професій, спеціальностей, груп населення.

Важливу роль в управлінні ризиком відіграє так званий людський чинник.

Людський чинник — це причини ризику, що пов'язані з помилкою людини у середовищі, де відбувається її діяльність. Він включає різнобічні елементи. Серед них: поведінка людини та її працездатність, проектування, улаштування засобів виробництва на робочому місці; прийняття рішень на виконання виробничого завдання та інші елементи. Здебільшого причиною аварій, катастроф, нещасних випадків є людський чинник (рис. 1.3):

Рис. 1.3. Розподіл чинника ризику в системі "людина — техніка — середовище"

Таким чином, застосування методики оцінки ризику небезпек дає можливість обґрунтувати раціональні заходи, які дозволяють знизити природні, техногенні, соціальні ризики до мінімально можливого рівня.

Контрольні запитання

1. Розкрийте суть системи "людина — середовище". Назвіть основні її компоненти.

2. Дайте визначення БЖД та сформулюйте її основні завдання.

3. Сфери та категорії, вивчення яких охоплює безпека життєдіяльності.

4. Назвіть і обґрунтуйте основні пріоритетні напрямки Концепції сталого розвитку людства у XXI столітті.

5. Назвіть основні проблеми безпеки життєдіяльності та найважливіші висновки.

6. Охарактеризуйте роль фізіології, психології праці та гігієни в системі знань про БЖД.

7. Розкрийте поняття "небезпека", "безпека", "ризик".

8. Назвіть загальні принципи забезпечення життєдіяльності.

 

 

Розділ 2. НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ І ЖИТТЄДІЯЛЬНІСТЬ ЛЮДИНИ 2.1. Система "людина — навколишнє середовище" та її компоненти Життєдіяльність людини відбувається у певному середовищі, яке називають навколишнім. Існують різні / підходи до визначення поняття "середовище". Дехто ототожнює його із "природним середовищем", тобто довкіллям, інші — з поняттям "життєве середовище", тобто як частину Всесвіту. Ще інші — з культурним середовищем, де діють фактори як матеріальної культури, так і духовної. Але найбільш вдалим є визначення, сформульоване Р. Лацко, який стверджує, що середовище — це єдність системоутворюючих компонентів природного і матеріального походження, які формують умови функціонування середовища. Забезпечення безпеки життєдіяльності людини завжди було однією з найважливіших умов гармонійного розвитку цивілізації. Успіху на цьому шляху можливо досягти тільки тоді, коли людство осягне й усвідомить той реальний світ, в якому минає його життя. Таке розуміння породжує вирішення цілого комплексу складних і багатогранних проблем. Насамперед, людині необхідні знання про навколишній світ і правила безпечної поведінки в ньому. Колись, на ранніх стадіях свого розвитку, людина безперервно відчувала вплив факторів природного походження: коливання температури повітря, атмосферні опади, стихійні явища тощо. Незахищеною була і від тваринного світу. Постійна боротьба за своє існування спонукала людину винаходити засоби захисту: вогонь, одяг, житло та ін. З часом ці засоби захисту вдосконалювались, з'являлись нові, що призвело до виникнення факторів впливу на людину техногенного походження; це вібрація, шум, концентрація токсичних речовин у повітрі, водоймах, ґрунті, електромагнітні поля, іонізуючі випромінювання та безліч інших. Окрім зазначених негативних чинників природного і техногенного походження, з'явились чинники соціального характеру: тероризм, міжетнічні та релігійні війни, наркоманія, психопатія тощо. У сучасному глобалізованому суспільстві їх кількість постійно зростає і дестабілізує життя людини. Як бачимо, вступивши у третє тисячоліття, людство досягло вражаючих успіхів у своєму розвитку, створило відносно комфортні умови для свого існування на Землі, вийшло в космос, пізнало деякі закони Всесвіту, але, у той же час, своєю активною діяльністю тільки створило ще більше небезпек, які загрожують його життю і здоров'ю. А це спонукає винаходити та вдосконалювати системи захисту. Отже, життєдіяльність людини відбувається у певній системі взаємопов'язаних компонентів природного, техногенного і соціального походження. Сукупність цих компонентів творить навколишнє середовище. Людина, як будь-який живий організм, активно взаємодіє зі всіма компонентами середовища, в якому перебуває. Як твердив старогрецький філософ Протагор: "Людина є мірилом усіх речей". Діяльність людини може бути як позитивною, так і негативною. Критерієм діяльності є знання чи незнання. Наслідком людської діяльності є користь або шкода. Тобто, адаптуючись у середовищі, людина або суперечить законам природи, або, пізнавши їх, пристосовує до своїх життєвих потреб. Взаємодія людини і середовища підпорядкована певним закономірностям, які були сформульовані визначним українським ученим В. Вернадським. А саме: — людина і середовище — діалектична єдність; — середовище сприяє існуванню людини; — провідна роль у взаємозв'язках "людина — середовище" належить людині. Отже, по-перше, людина і середовище завжди були, є і будуть взаємопов'язані та взаємозалежні. Це цілком об'єктивна закономірність. По-друге, існування людини, її діяльність і поведінка повинні підкорятись певним умовам функціонування середовища. Принцип "Людина — цар природи" змінюється на "Людина — для природи". Система "людина — навколишнє середовище" ("Л — НС") має свою структуру та властивості. Може існувати і розвиватись тільки за умови підтримання гомеостазу. Відповідно система "Л — НС" змінюється у разі зміни будь-якого з її компонентів. Адже компоненти системи залежать один від одного і чутливо реагують на будь-які зміни. Так, наприклад, природний компонент середовища змінюється у зв'язку із впливом на нього матеріально-енергетичних та інформаційних чинників техногенного компонента. У той же час соціальний компонент підтримується життєво забезпечувальними функціями природного. Система "Л — НС" належить до відкритих систем, де здійснюється обмін енергією та інформацією як між компонентами системи, так і між зовнішнім середовищем (так званий метаболізм). Розвиток системи — це зміна її стану, який визначається сукупністю характерних для цієї системи величин, які називають параметрами. Для кожного компонента системи існують свої характеристики параметрів. У разі відхилення параметрів від норми може знижуватись ефективність функціонування як кожного компонента зокрема, так і ефективність функціонування системи в цілому. Це може призвести до її деградації або до припинення існування. Тому так важливо визначити оптимальний рівень параметрів кожного компонента системи. Варто зазначити, що завдання е надзвичайно складним, якщо зважати на масштаб антропогенного впливу на НС. Отже, навколишнє середовище, в якому перебуває людина можна уявити як систему взаємопов'язаних компонентів природного, техногенного та соціального походження (рис. 2.1). Між людиною та навколишнім середовищем існує діалектичний зв'язок, де людина відіграє провідну роль, тобто відповідає за розвиток і стан системи "людина — навколишнє середовище". І саме вона повинна слідкувати за тим, аби параметри компонентів системи наближались до оптимального рівня. Рис. 2.1. Модель життєдіяльності людини в системі "Л — НС"

 

 

Таблиця 2.1. Зростання кількості населення

Роки	Населення світу, млрд.	За регіонами, %
Азія/ Океанія	Північна і Південна Америка	Африка	Європа
	3,0	57,0	13,3	9,2	20,5
	5,4	59,4	13,7	11,9	15,0
	8,1	58,6	12,8	20,9	7,7
	12,0	57,0	11,0	23,9	8,1
	12,2	56,8	10,8	24,5	7,9

У той же час, за даними ООН, приблизно дві людини з трьох, що живуть на Землі, голодують, а приблизно 1 млрд. живе у злиднях.

У країнах, де відбувається швидке демографічне зростання населення (Азія та Африка), спостерігається нестача природних ресурсів і, в першу чергу, питної води, а також збільшується навантаження на ресурси, які скорочуються і не відновлюються.

Урбанізація міст. Сьогодні більшість жителів планети проживають у містах. Це спричиняє зростання промислового виробництва та енергоспоживання, що, у свою чергу, ще більше забруднює навколишнє середовище, а відтак — погіршує стан здоров'я людей.

Найбільш високі темпи урбанізації спостерігаються в країнах, що розвиваються.

Утилізація виробничих та побутових відходів. З розвитком НТП, винайденням нових технологій виробництва почали проявлятися деякі негативні сторони взаємодії людини і природи.

На перше місце серед них необхідно поставити проблему промислових, сільськогосподарських і побутових відходів. Відомо, що виробництво військово-промислового комплексу (ВПК) дає основну масу найбільш токсичних і небезпечних відходів, які негативно впливають на біосферу.

Варто зазначити, що проблема утилізації відходів існувала в біосфері завжди, ще задовго до існування людини, оскільки функціонування будь-якої системи без відходів неможливе. Але ця проблема вирішувалася самою природою на основі закону кругообігу речовин, збереження і перетворення енергії, фотосинтезу.

Наприклад, органічні рештки відмерлих рослин, листя, трупів тварин унаслідок природних процесів і життєдіяльності Ґрунтових мікроорганізмів перетворювались у шар гумусу, який позитивно впливав на родючість ґрунту.

Усі ці організми перебували у стані ідеальної рівноваги. І навіть поява людини та створення нею речовин, що раніше не існували в природі, цієї рівноваги не порушували. Проте через соціальні процеси (демографічне зростання чисельності населення, урбанізація міст, війни) та бурхливий розвиток науково-технічного процесу ця рівновага поступово порушувалась. Природа за допомогою своїх механізмів нейтралізації, утилізації вже не в змозі знищити значну частину відходів, які накопичуються у біосфері в геометричній прогресії.

Сьогодні до вже існуючої маси відходів щорічно додаються близько 150 млрд. тонн твердих, рідких і газоподібних відходів. Площі звалищ дедалі зростають, особливо поблизу великих міст і промислових центрів, поступово отруюючи середовище.

Наприклад, найбільше в світі звалище побутових відходів знаходиться у Нью-Йорку на Стейтн-Айленді. За 48 років його існування там накопичилося 68 млн м3 сміття.

У Стамбульському регіоні Умраніс, що знаходиться поблизу протоки Босфор, розташоване найбільше в Туреччині звалище побутових відходів. За деякими даними, йому навіть поступається Нью-Йоркське сміттєзвалище. У його надрах довгий час відбувалася хімічна реакція і 28 квітня 1993 року звалище вибухнуло. Квартали районів, розташовані поблизу звалища, відчули поштовх силою до 6 балів. Унаслідок цього було зруйновано 11 будинків, загинуло 39 людей. Після вибуху звалище закрили, а цю подію назвали "турецьким Чорнобилем".

Сучасні очисні споруди дозволяють знешкоджувати не більше 40 % відходів, а решта у вигляді неочищених стоків потрапляють в озера, ріки, моря.

Заводи, що займаються спаленням сміття, утилізують 15—20 % побутового сміття, решта 80—85 % відкладається на поверхні землі. Крім того, щорічно у водоймища з полів потрапляють мільйони тонн пестицидів, гербіцидів та інших хімічних речовин.

Паралельно з цією небезпекою існує небезпека поширення отруйних речовин, які залишилися з часів Другої світової війни. Технологій їх знищення та утилізації не існує й до сьогодні, тому рештки просто затоплюють у морях. Тільки у Балтійському морі дружніми зусиллями Німеччини, Великої Британії, Росії затоплено 303 тисячі тонн хімічних боєприпасів і компонентів до них, які знаходяться зараз на глибині 100 м при температурі 2—4 °С.

Аналогічна ситуація і у Чорному морі, на дні якого на глибині 50—80 м були захоронені тисячі тонн хімічних і звичайних боєприпасів. Це лише частина тих відходів цивілізації, які наповнюють води річок, морів, океанів та ґрунти. Можна сказати, що відходи поступово витісняють людину з її території, на зразок того, як людина витісняє природу.

Це Сьогодні в Україні загальна кількість цікаво накопичених відходів перевищує 25 млрд. тонн, що в розрахунку на 1 м2 території становить близько 40 тисяч тонн. На одну людину припадає понад 400 тонн.