Історія туризмології в контексті історії туризму.

Генезу туризмології доцільно розглядати у нерозривному зв’язку з історією виникнення і розвитку головного об’єкта цієї науки - туризму. Осмислити процеси становлення, еволюції та внутрішні закономірності допомагає періодизація історії туризму. Саме такий методологічний спосіб уможливлює теоретичне узагальнення цього соціального явища.

Історія туризмології в контексті історії туризму. Періодизація як хронологічно-змістовий поділ історичного розгортання певного процесу потребує попереднього розв’язання низки теоретико-методологічних завдань, зокрема: визначення сутності процесів, що досліджують, їх змісту, етапів послідовного розгортання тощо. В історіографії використовують різні підходи до періодизації історії подорожей і туризму. Наприклад, основою періодизації історії туризму, запропонованою російським вченим В. Грицкевичем, є історико-хронологічний підхід, згідно з яким виокремлено такі періоди цієї історії:

1) виникнення перших елементів туризму у давньому світі;

2) розвиток окремих видів туризму в середні віки;

3) становлення туризму як способу отримання освіти і культурного виховання в період Просвітництва (XVII - початок XIX ст.);

4) розвиток туризму у формі організованого масового руху (з 40-х років XIX ст.).

Американський дослідник Д. Уокер обґрунтовує техніко-індустріальний (економічний) підхід до періодизації історії туризму, критерієм якого обрано розвиток транспортних засобів, що використовують під час подорожей, поділяючи цей процес на п’ять періодів:

- передіндустріальний, коли послуговувалися найпростішими засобами пересування;

- період залізничного транспорту;

- період автомобільного транспорту;

- період реактивних авіалайнерів;

- період круїзів на морських лайнерах.

Аналогічний підхід до періодизації історії туризму підтримує і білоруський учений Г. Шаповал.

Основою періодизації історії туризму і гостинності, запропонованою російською дослідницею Л. Воронковою, є критерій якісних відмінностей історичних епох. Вона виокремлює такі періоди:

- історія давніх подорожей і зародження традицій гостинності;

- подорожі часів середньовічної культури;

- епоха великих географічних відкриттів;

- подорожі і традиції гостинності у європейській культурі XVI - XVIII ст.;

- еволюція індустрії гостинності і туризму в XIX ст.;

- розвиток масового туризму в XX ст.;

- міжнародний туризм на межі XXI ст.

Для з’ясування проблематики періодизації історії доцільно чітко розмежувати поняття «період» та «етап». Період - тривалий проміжок часу, в межах якого відбувається будь-який завершений процес. Етап - стадія будь- якого процесу, обмежений відрізок часу, що характеризується певною якісною зміною, помітними подіями. З огляду на це можна запропоновувати таку періодизацію історії туризму:

I період (III - II тис. до н. е. - перша половина XIX ст. н. е.).

Доіндустріальне суспільство. Його поділяють на такі етапи:

- виникнення перших ознак туризму у подорожах людей давнього світу відповідно до мотивації (пізнавальна, оздоровчо-рекреаційна, розважальна);

- розвиток цих ознак туризму у середні віки (зародження елементів організованих подорожей);

- епоха Великих географічних відкриттів (розширення соціального простору подорожей, удосконалення транспортних засобів та розвиток інфраструктури подорожування);

- змістовне збагачення подорожей у часи Просвітництва (поширення подорожей із метою здобуття освіти, поява екскурсійної практики).

Подорожі, які здійснювалися до XIX ст., не можна вважати туризмом у сучасному розумінні цього поняття. Коректніше їх характеризувати як прообраз сучасного туризму - пратуризм, коли в межах різноманітних подорожей з’являються і еволюціонують певні ознаки туризму як організованої подорожі. Перші спроби осмислення феномену подорожей самими мандрівниками містяться у міфології, географічних, філософських текстах.

II період (перша половина XIX - початок XX ст.). Індустріальне суспільство. Час виникнення і становлення власне туризму. Виокремлюють такі етапи:

- з 1847 р. - до Першої світової війни. Поява перших національних і міжнародних туристських організацій, початок формування сучасної інфраструктури туризму;

- 1914-1918 рр. Фактичне припинення туристської діяльності, масові примусові переміщення людей;

- 20-30-ті роки XX ст. Відродження та вдосконалення інфраструктури туризму, становлення соціального туризму.

Основними чинниками виникнення і становлення туризму були:

а) стрімкий науково-технічний прогрес (удосконалення традиційних та поява нових видів транспорту і зв’язку);

б) інтенсивне освоєння світового географічного простору;

в) зростання добробуту населення та збільшення частки вільного часу;

г) розвиток туристичної інфраструктури;

ґ) підтримка туризму з боку держави;

д) підвищення культурного рівня населення.

Науково-технічний прогрес, соціальні реформи, підвищення рівня життя, відпустки (у Німеччині, наприклад, з 1873 р.) зумовили поступову зміну пропорції робочого і вільного часу на користь відпочинку. З другої половини XIX ст. до індустрії відпочинку ввійшли підприємства готельного господарства; з’явилися перші бюро подорожей.

Значну роль у поширенні туризму відіграли революційні зміни в розвитку транспорту. Винахід пароплава (1807), паровоза (1814), вдосконалення поштового зв’язку, що супроводжувалося розширенням мережі шляхів у Європі, пасажирські перевезення через Атлантику (1830) забезпечили зростання швидкості і надійності пересування за зниження його вартості.

Економічні кризи та соціальні потрясіння (революції, війни, голод тощо), прагнення поліпшити свій соціальний статус, підвищити рівень життя змушували людей переїжджати на нові місця проживання, інколи навіть за океан. Колонізація американського континенту, швидкий економічний і культурний розвиток СІЛА, зростання населення цієї країни та добробуту її громадян уможливили виокремлення пасажирських перевезень через Атлантику як самостійної сфери бізнесу. Зі Старого Світу до американського континенту рушили тисячі мігрантів і підприємців.

Із розвитком індустріального суспільства, поліпшенням шляхів сполучення, появою залізничного транспорту та пароплавства подорожі набули форми організованого активного відпочинку й отримали власну назву - туризм. У 1847 р. у Великій Британії виникла перша в історії туристська організація (прообраз сучасної туристської фірми) - «Томас Кук і сини». У другій половині XIX ст. у багатьох країнах Європи було створено самодіяльні (громадські) туристські організації - клуби, товариства (у Великій Британії - в 1857 р., в Австрії - 1862 р., Італії, Швейцарії - 1863 р., Німеччині - 1869 р., згодом у Франції, Росії та ін.. Вони розробляли маршрути, дбали про забезпечення мандрівників місцями відпочинку, сервісом.

У цей час накопичувалися різноманітні знання про туризм різними науками - історичними, географічними, економічними, педагогічними, соціальними. Тому вказаний період можна назвати розвитком туризмографії (будь-які відомості про туризм, зафіксовані у письмовій формі).

III період (друга половина XX - початок XXI ст. - перехід до постіндустріального суспільства). Перетворення туризму на масове соціальне явище, розвинуту галузь суспільного виробництва. У XX ст., особливо у його другій половині, до туризму долучилися сотні мільйонів людей. Попит на туристські послуги стимулював швидкий розвиток туристської галузі у багатьох країнах. Залучалися величезні валютні надходження, створювались численні робочі місця у сфері обслуговування туристів, що сприяло економічному піднесенню країн з розвинутою туристською інфраструктурою. З 1950 р. до 2000 р. кількість міжнародних туристичних поїздок зросла більш ніж у 20 разів. За прогнозами ЮНВТО у 2020 р. кількість міжнародних туристів досягне 1,6 млрд.

Туризм також набув величезного значення і як соціально-культурне явище, став одним з проявів способу життя широких суспільних верств у розвинутих країнах. Розв’язання проблеми забезпечення туристської галузі кваліфікованими кадрами стало неможливим без теоретичних знань, а отже, наукового осмислення цього складного, багатоаспектного явища.