І. Короп, Є. Ревтюк, В. Петренко

І. КОРОП, Є. РЕВТЮК, В. ПЕТРЕНКО

Конспект лекцій

для студентів всіх спеціальностей та всіх форм навчання Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу

Івано-Франківськ

МВ 02070855 – 1859 – 2007

Короп Ігор Володимирович, Ревтюк Євген Антонович, Петренко Віктор Павлович – Інтелектуальна власність / Конспект лекцій для студентів Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу. Вид. 2-ге перероблене та доповнене. - Івано-Франківськ: ”Нова зоря”. - 2007. – 180 с.

Конспект лекцій розроблений у відповідності до листа Міністерства освіти і науки України від 11.06.03 № 1/9-903 «Про впровадження програми варіативної навчальної дисципліни «Інтелектуальна власність».

В конспекті, який ґрунтується на чинній законодавчій базі і міжнародних конвенціях, стисло розглянуті основні питання, що стосуються об’єктів інтелектуальної власності: поняття, еволюція, системи охорони та захисту, алгоритми отримання охоронних документів.

Окремо виділені права і обов’язки власників охоронних документів, теорія розв’язання винахідницьких завдань. Використані останні статистичні дані, наведені цікаві приклади.

Зважаючи на те, що багато, якщо не більшість підприємців, мають обмежене уявлення про інтелектуальну власність, конспект міг би і їм надати першу допомогу у новій для них сфері.

Книга може бути корисна також менеджерам підприємств, науковцям, всім, хто займається інноваційною діяльністю зі створенням, управлінням і комерціалізацією об'єктів інтелектуальної власності.

 

Дане видання охороняється нормами авторського права і є спільною власністю Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу та авторів.

Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу, 2007 р.

ЗМІСТ

		Стор.
	ВСТУП
	ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІ ПРОДУКТИ, ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ КАПІТАЛ
1.1	Поняття про інтелектуальні продукти, власність та капітал
1.2	Об’єкти інтелектуальної власності
1.3	Еволюція правової охорони інтелектуальної власності
	СИСТЕМА ОХОРОНИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
2.1	Органи державної охорони інтелектуальної власності в Україні
2.2	Міжнародні та вітчизняні законодавчі акти та угоди у сфері інтелектуальної власності
2.3	Інститути авторських, суміжних та патентних прав
	ТВОРИ НАУКИ, ЛІТЕРАТУРИ І МИСТЕЦТВА
3.1	Виникнення та здійснення авторського права
3.2	Реєстрація об’єктів авторського права і авторських договорів
3.3	Особливості авторського права на комп’ютерні програми та інтернет-твори
3.4	Суміжні права виконавців
	ВИНАХОДИ ТА КОРИСНІ МОДЕЛІ
4.1	Поняття винаходу та корисної моделі
4.2	Критерії патентоспроможності винаходу (корисної моделі)
4.3	Об’єкти винаходів
4.4	Заявка на винахід
4.5	Проведення державної експертизи заявок на винаходи
4.6	Патентна інформація і патентні дослідження
4.7	Приклад складання навчальної заявки на винахід
4.8	Про деякі успішні винаходи людства
	ПРОМИСЛОВІ ЗРАЗКИ
5.1	Промислові зразки
	ЗНАКИ ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЇ ТОВАРІВ ТА ПОСЛУГ
6.1	Знаки для товарів та послуг
	НЕТРАДИЦІЙНІ ОБ’ЄКТИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
7.1	Наукові відкриття
7.2	Раціоналізаторські пропозиції
7.3	Секрети виробництва
7.4	Інжиніринг
7.5	Інші нетрадиційні об’єкти інтелектуальної власності
	ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ АВТОРІВ (ПРАВОВОЛОДІЛЬЦІВ) ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИХ ПРОДУКТІВ
8.1	Охоронні документи на об’єкти інтелектуальної власності
8.2	Форми передачі прав на об'єкти промислової власності
	ЗАСОБИ УСПІШНОГО ВЕДЕННЯ БІЗНЕСУ
9.1	Гудвіл
9.2	Франчайзинг
	МЕТОДИ АКТИВІЗАЦІЇ ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
10.1	Евристика та теорія розв’язування винахідницьких завдань
10.2	Метод спроб та помилок
10.3	Метод мозкового штурму
10.4	Метод гірлянд асоціацій
10.5	Морфологічний аналіз
10.6	Синектика
10.7	Функціонально-вартісний аналіз
10.8	Метод контрольних питань
	ЗАХИСТ ПРАВ ВЛАСНИКІВ ОБ’ЄКТІВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
11.1	Недобросовісна конкуренція
11.2	Проблеми піратства щодо інтелектуальних продуктів
11.3	Промислове шпигунство
11.4	Форми і способи захисту прав інтелектуальної власності
	ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

У сучасному світі вивчення основних засад дисципліни “Інтелектуальна власність” стає доцільним і корисним для фахівців будь-якої сфери активної життєдіяльності людського суспільства. Ця доцільність обумовлена тим, що поняття інтелектуальної власності сьогодні, як ніколи раніше, відіграє все більш значущу роль у формуванні конкурентоздатності і потенціалу економічного поступу як будь-якої окремішньої особистості, так і будь-яких регіональних суспільних систем інноваційного типу - від найменшого трудового колективу установи чи підприємства до людських спільнот територіальних громад, державних і міждержавних утворень. У зв’язку з цим сьогоднішні об’єкти права інтелектуальної власності, від моменту їх появи і аж до прибуткового використання, потребують вміння всебічного фахового забезпечення процесів їх створення, правової охорони, комерціалізації та захисту прав.

Необхідність цього чудово демонструє уривок із відомої у древньому світі поеми “Природа речей”, автор якої давньоримський філософ і поет Тіт Лукрецій Кар, ще у І-му столітті до нашої ери стверджував, що:

 

“... мореплавство, рільництво, закони, укріплення, вежі,

Зброя, одежа, дороги, та й інші подібні здобутки,

Як і все те, що дарує нам радість життя, насолоду:

Вірші, малюнки, пісні, та різцем одшліфовані твори –

Все почалось од потреби якоїсь, до всього багатий

Досвідом розум дійшов, уперед поступаючи мірно”.

 

Дозволимо собі виділити з цього уривку і проаналізувати наступний ланцюжок послідовних трансформацій:

ПОТРЕБА Þ БАГАТИЙ ДОСВІДОМ РОЗУМ Þ МІРНИЙ ПОСТУП РОЗУМУ Þ ОТРИМАНІ РЕЗУЛЬТАТИ.

Хоча сьогодні цей ланцюжок згідно чинного законодавства виглядає дещо інакшим, отримані результати творчої діяльності РОЗУМУ, визнаються інтелектуальними продуктами або продукцією (об’єктами права інтелектуальної власності), в зв’язку з чим будь-які витвори людського інтелекту в сферах МОРЕПЛАВСТВА, РІЛЬНИЦТВА, ЗАКОНІВ, УКРІПЛЕНЬ, ВЕЖ, ЗБРОЇ, ОДЕЖІ, ДОРІГ, ВІРШІВ, МАЛЮНКІВ, ПІСЕНЬ, РІЗЦЕМ ОДШЛІФОВАНИХ ТВОРІВ повинні були б мати за авторів тогочасних купців, господарників, юристів, інженерів-будівельників, інженерів-конструкторів, модельєрів-дизайнерів, поетів, художників, скульпторів тощо.

Вказаний перелік професій перераховує людей-новаторів, здібності яких були колись, є сьогодні і будуть в майбутньому дуже корисними для прогресивного поступу в економічному і соціальному розвитку людського суспільства, так як, тільки завдяки використанню інтелектуальних продуктів творчої роботи ініціативних і небайдужих людей, людство прогресує у своєму розвитку, що чудово ілюструється ще однією цитатою цього ж автора:

“Їжу і спосіб життя почали повертати на краще

Ті, хто кмітливістю з-поміж усіх вирізнявся і хистом”.

Авторське право тих людей, “хто кмітливістю з-поміж усіх вирізнявся і хистом” – авторів нових “здобутків” в часи Лукреція ще не захищалося такими поняттями як винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки тощо. В зв’язку з цим сьогодні людство не пам’ятає імен тих АВТОРІВ, які винайшли перші колесо і парус, сокиру і заступ, забуло АВТОРІВ першої греблі і млинового колеса, кам’яної кладки і мощеної дороги. Авторами, які залишили слід в історії, були, як правило, тільки поети, філософи та історики, які узагальнювали набуті їхніми сучасниками знання, досвід та інформацію і передавали їх в своїх творах наступним поколінням.

З переходом людства до етапу розвитку цивілізаційного континууму, економічні характеристики якого ґрунтуються на засадах інтенсивної капіталізації інтелектуально-інформаційних результатів творчої активності людей, виникли значні проблеми із захистом нового виду капіталу, доступного, на відміну від попередніх формацій, значній кількості членів суспільства. Адже знаннями та інформацією сьогодні може оволодіти і успішно використовувати їх будь-яка особистість незалежно від рівня багатства і здоров’я, соціального статусу і посади, місця проживання і національності. В зв’язку з цим поняття авторства і авторського права стають надзвичайно важливими, а високий рівень інтелектуалізації та інформованості сучасного суспільства дозволяє автору корисної інновації зберегти за собою право на її пріоритетне використання і отримання від цього додаткових прибутків. Однак, все залежить від ознайомленості останнього з системою правової охорони інтелектуальної власності, про об’єкти і суб’єкти цього права, структуру державної системи її правової охорони та законодавче поле в цій царині.

Тому неперервний і динамічний поступ людства в його інтелектуальному, економічному і соціальному розвитку ґрунтується не тільки на здатності більшості членів суспільства до генерування інновацій в усіх сферах його активної діяльності, а й у вірному та належному їх використанні, включаючи дотримання і збереження цивілізаційних норм права інтелектуальної власності.

Представлений увазі читача короткий конспект лекцій з інтелектуальної власності, надає можливість першого знайомства з основними засадами цієї важливої дисципліни і першого кроку в усвідомленні можливості, не тільки самому стати АВТОРОМ інноваційних ідей, рішень і пропозицій, а й захистити останні у повній відповідності із існуючою світовою практикою.

Метою вивчення даної дисципліни є формування у студентів чіткої уяви про предмет інтелектуальної власності, її сутність, про те як вона охороняється і до яких негативних наслідків може приводити порушення прав на неї.

Слід наголосити, що сьогодні світа з питань правової охорони, практичного використання та захисту об’єктів інтелектуальної власності значно відстає від існуючих у суспільстві потреб і вимагає надання студентам вищих навчальних закладів, як майбутнім інноваторам і рушіям виробництва, комплексу відповідних знань та умінь.

Обсяг навчальної дисципліни “Інтелектуальна власність” визначений програмою Міністерства освіти і науки України, є достатнім для освоєння і наступного практичного використання отриманих знань з питань інтелектуальної власності, та вивчається протягом семестру із складанням заліку.

В процесі аудиторних занять і самостійної роботи студента буде розкрито і засвоєно коло важливих питань, що стосуються інтелектуальної власності і охоплюють:

· поняття, значення і властивості інтелектуальної власності та інтелектуального капіталу;

· світову і вітчизняну системи правової охорони інтелектуальної власності;

· основні закони і нормативно-правові акти, що регулюють правовідносини у сфері інтелектуальної власності;

· інформацію про об’єкти промислової власності, авторського і суміжного прав, нетрадиційні інтелектуальні продукти;

· алгоритми правової охорони винаходів, корисних моделей, раціоналізаторських пропозицій, наукових відкриттів, промислових зразків, товарних знаків, творів науки, літератури і мистецтва;

· методи активізації технічної творчості;

· права та обов’язки власників об’єктів інтелектуальної власності;

· систему захисту інтелектуальної власності від неправомірних посягань.

У зв’язку з тим, що часу для аудиторної роботи в навчальних планах спеціальностей передбачено недостатньо, значну частину навчального матеріалу студенти повинні опановувати самостійно.

Обов’язковою складовою самостійної роботи є підготовка навчальної заявки на винахід або реферату про розвиток відомих інтелектомістких компаній і підприємств, про життєвий шлях видатних винахідників, історії створення значних винаходів, еволюцію об’єктів техніки і новітніх технологій в самих різноманітних галузях економіки.

 

В зв’язку з тим, що результати праці завжди присвоювались в минулому, присвоюються сьогодні і будуть присвоюватись в майбутньому суб’єктами, які з різних причин претендують на це, момент присвоєння автоматично перетворює інтелектуальну продукцію в інтелектуальну власність.

Інтелектуальна власність, яка в цивілізованих країнах охороняється уже протягом двохсот років, сьогодні є одним з найбільш могутніх стимуляторів прогресу у всіх сферах нашого життя. Це обумовлено тією роллю, яку в умовах постіндустріальної економіки стали відігравати об'єкти цього виду власності – інтелектуальні продукти наукової, комерційної, виробничої і зовнішньоекономічної діяльності персоналу підприємств і організацій.

Інтелектуальна власність – це матеріально виражений результат розумової діяльності, який охороняється встановленими нормами і офіційними документами (патентами, свідоцтвами) і надає автору виключне право на нього.

Зауважимо, що відсутність офіційної реєстрації, не позбавляє автора права на свою інтелектуальну власність, а просто ускладнює її захист.

Ще у першомуПатентному законі США зазначалося, що немає власності, яка належить людині більше, ніж та, котра є результатом її розумової праці. В теперішніх умовах пріоритетні позиції в тих чи інших галузях завойовуються не компаніям з багатими сировинними ресурсами, а компаніями, які володіють сукупністю інтелектуальних продуктів.

Сукупність інтелектуальних продуктів, що складається з винаходів, корисних моделей, раціоналізаторських пропозицій, специфічних баз знань та даних, комп’ютерних програм, інших інтелектуальних об’єктів, а також менеджерського досвіду і організаційних можливостей окремих людей, які можна конвертувати в прибуток, складає інтелектуальний капітал організації.

В сучасному суспільстві інформаційної або інтелектуальної економіки інтелектуальний капітал відіграє домінуючу роль і є важливим компонентом, який визначає ринкову вартість компанії та проявляється у здатності колективу генерувати нові ідеї, впроваджувати інновації, максимально використовувати всі види внутрішніх ресурсів і, таким чином, зміцнювати та утримувати конкурентні позиції підприємства на певному сегменті ринку.

Прискорений розвиток високотехнологічних галузей орієнтується на максимальне використання наявного у них інтелектуального капіталу. Тому у ХХІ столітті саме інтелектуальний капітал, а не матеріальні активи підприємств має найбільшу цінність і є одним з найважливіших активів, який в сучасних умовах використовується українськими підприємствами неефективно, є по-справжньому “невидимим” для багатьох керівників активом і не виказує своєї справжньої цінності.

У конкурентному ринковому середовищі і боротьбі за виживання перемагатиме те підприємство, яке найбільш продуктивно використовує потенціал свого інтелектуального капіталу – інноваційні ідеї, виробничі секрети, бренди, франчайзинг, різноманітну комерційну інформацію – саме тут містяться приховані резерви. Інтелектуальні (нематеріальні) активи поки-що не фігурують в традиційних бухгалтерських звітах, а тому доходи від використання цих „невідчутних” активів важко виділити із загального доходу, а їхній правовий статус часто ще є невизначеним або тлумачиться невірно. Однак ці активи є тим неоціненим скарбом, який на певному етапі може і повинен зіграти вирішальну роль в стратегії підприємства і надати йому серйозні конкурентні переваги.

Ефективне використання інтелектуального капіталу підприємства з метою підвищення доходу останнього вимагає, насамперед, ідентифікації всіх належних йому інтелектуальних об’єктів і проведення їх вартісної оцінки. Оцінка інтелектуальної власності - достатньо складний процес, пов'язаний з необхідністю детального аналізу безлічі різноманітних чинників, кожен з яких впливає на кінцеву ціну інтелектуального продукту. Головна складність цієї роботи пов’язана з труднощами збору достовірної інформації та у вірному виборі необхідних методів оцінки в кожній конкретній ситуації.

Роботу з оцінки інтелектуального капіталу проводять спеціалізовані фірми – оцінювачі, які мають ліцензії на цей вид діяльності. Визначення інтелектуальних активів і підрахунки їх вартості – процеси, значно розтягнуті в часі. Чим вище потенційна вартість інтелектуальної власності, тим складніша її оцінка і вищі вимоги до оцінювачів.

Слід розуміти, що для підприємства головним є не тільки визначення своїх інтелектуальних продуктів, а і вміння ефективно управляти ними. Розробка стратегій управління інтелектуальними капіталами підприємства передбачає вміння його керівників знаходити адекватні методи захисту від неправомірних посягань на нематеріальні активи і запобігати порушенням виключних прав, одержувати і підтримувати в силі правовий статус об’єктів промислової власності, визначати надлишкові активи і організовувати їх реалізацію шляхом продажу ліцензій або ноу-хау тощо. Це низка серйозних управлінських завдань, які повинні вміти розв’язувати керівники підприємства, якщо хочуть за рахунок вдалого управління інтелектуальним капіталом забезпечити активне просування на відповідні ринки вироблених товарів та послуг.

Таким чином, підтвердженням належного управління накопиченими знаннями і досвідом є здатність компанії не просто створювати і примножувати інтелектуальний капітал, а й примушувати його активно працювати, виконуючи його основну функцію – одержання додаткових прибутків за рахунок технологічних та організаційних переваг над конкурентами.

Сьогодні в Україні, як і в цілому світі, бізнесмени та керівники підприємств намагаються навчитися виявляти у продукції своїх фірм об'єкти інтелектуальної власності, забезпечувати їх захист в країні і за кордоном та перетворювати їх у дорогу, „патентовану” конкурентоспроможну продукцію. Не менш важливим для них слід вважати і вміння захистити задекларовану інтелектуальну власність від конкурентів, попутно скориставшись прорахунками останніх. Це вміння поступово також стає модним товаром, здатним приносити високі прибутки.

Інтелектуальні активи наукомістких підприємств, зазвичай, набагато цінніші за їх матеріальні ресурси. Відомі співвідношення інтелектуального капіталу до загальної вартості таких підприємств в середньому складає 10:1.

Для прикладу, успішна корпорація Microsoft, володіючи матеріальними активами на суму всього в 6 млрд.доларів, на ринку оцінюється в сотні мільярдів доларів. Говорячи про Microsoft, неможливо не згадати її засновника – Білла Гейтса, який, завдяки вмінню ефективно використовувати власний інтелект та інтелект свої працівників, став мультімільярдером і одним із найуспішніших бізнесменів світу.

Білл Гейтс народився у 1955 році. Вже у сьомому класі він захопився комп’ютерами, просиджуючи за програмуванням до ранку, і мріючи стати професором математики. У 15 років Білл з приятелем Аленом написали програму для регулювання вуличного руху, заробили 20 тис.доларів і більше до школи не ходили. А через 2 роки Гейтс за 30 тис. доларів створив програмний пакет з розподілу енергії місцевої дамби, після чого уклав договір зі школою, що вона зарахує цю роботу замість багатьох контрольних і курсових та видасть йому атестат. Того ж року Білл поступив до Гарварду, під час навчання в якому більшу частину часу грав в пінбол і покер, здобувши репутацію дивака, схибленого на техніці.

У 1975 році у літературі з’явився опис комп’ютера компанії MITS. Працюючи по 18 годин на добу, Гейтс з тим же приятелем Аленом в найкоротші терміни створили для цього комп’ютера унікальну програму. Наступним кроком стала реєстрація фірми Microsoft, яка встановила відносини з MITS, Apple, IBM, Commodore та іншими. В кінці 70-х років оперативні системи, розроблені Microsoft, стали абсолютним лідером світового ринку комп’ютерних технологій.

У 1981 році Гейтс переконав компанію IBM замовити у нього нове програмне забезпечення. Компанія IBM, змінивши попередні проекти, уклала угоду з Гейтсом, якою передбачила перебудову індустрії персональних комп’ютерів. Гейтс отримав найвигідніший контракт в історії комп’ютерів, одночасно зберігши право продавати свої програми іншим користувачам, навіть конкурентам IBM, а IBM – систему MS-DOS, на той час єдину, яка дозволила компанії до кінця 80-х років домінувати на комп’ютерному ринку. Пізніше, удосконалюючи конфігурацію системи, Гейтс використовував її в наступних поколіннях комп’ютерів. Система MS-DOS – творіння і тяжка праця генія, принесла власникам шалені прибутки. Хто виграв більше, Microsoft чи IBM, – питання суперечливе.

У 1986 році гігабайти інформації перетворилися у мільярди доларів – продалися на біржі акції Microsoft, миттєво зробивши 31-річного Білла Гейтса мільярдером, казково багатою людиною. Сьогодні у 85 відділеннях Microsoft працює понад 60 тис. працівників, а майно Гейтса оцінюється у $50 млрд.

Засоби масової інформації навперебій відшукують нові факти про Гейтса:

· його заробітки складають 4,6 млн. доларів на годину;

· його статок перевищив річний валовий продукт більшості країн світу, поступившись лише 18 з них;

· його річний дохід дорівнює сукупному доходу 5 млн. британців;

· він 10-ий рік поспіль займає перше місце серед найбагатших людей світу;

· якщо всі його гроші перетворити у 100-доларові купюри і розкласти на ліжку, утвориться гора висотою у 30 км.

Гейтс – втілення істинного підприємця–інноватора, який зробив карколомну кар’єру, а його Microsoft – лідер, якому належить 44% надходжень ринку програмних продуктів. Згідно типології особистостей, Гейтс темпераментний інтроверт, має високий IQ, мислить математично і раціонально, його дії відзначаються неординарним інтелектуальним розвитком і прагненням до ризикованої конкуренції.

Гейтс не працює заради грошей, жертвує власними благами і можливостями заради досягнення більш високих цілей. Він жертвує на лікування і навчання бідних, приймає участь у численних благодійних акціях, нещодавно передав 400 млн. доларів для вакцинації дітей тощо.

Можна передбачити, що основна кількість інтелектуальних продуктів, які випускники такого вищого навчального закладу як Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу, будуть створюватись у майбутньому при виконанні своїх службових обов'язків, здебільшого стосуватимуться раціоналізаторських пропозицій, винаходів та наукових творів. Якщо винаходи і раціоналізаторські пропозиції до авторського права не належать (про них мова піде нижче), то яким чином можна запобігти порушенням авторство на наукові твори?

В Законі визначено, що самі наукові ідеї, теорії, наукові методи, відкриття тощо, тобто їх суть, не захищаються авторським правом. Натомість, авторським правом захищається форма вираження, втілення зазначених наукових ідей. Іншими словами, захищаються тексти наукових дисертацій, монографій, статей, тез тощо. Виходячи з цього, науковець, який використав наукові або технічні ідеї свого колеги, але втілив їх в іншу словесну форму, тобто виклав своїми словами, фактично не порушив норм авторського права. Виходить і запобігти „запозиченню” ідей майже неможливо. Тому конфлікти, які нерідкі у науковому середовищі щодо незаконного використання колегами наукових теорій, лежать поза межами авторського права, скоріше, в моральній площині.

Не охороняються нормами авторського права, насамперед, ті твори, що не мають хоча б однієї з ознак творів науки, літератури чи мистецтва або, якщо автором досягнуто не творчий, а суто технічний результат, а саме:

1 Новини або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації - повідомлення інформаційних агентств, офіційна хроніка, світська хроніка, кримінальні події. Щоправда, автор, який першим опублікував повідомлення, має право вимагати від інших засобів масової інформації, які передають дану інформацію, вказувати її джерело. Правову охорону отримує те повідомлення, яке супроводжується авторським коментарем, аналізом чи прогнозами.

2 Фольклорні твори – частівки, коломийки, приказки, анекдоти, танці, твори народних художніх промислів, народні костюми тощо за умов, якщо вони піддавалися укладачами збиранню, обробці та систематизації даних і експонатів у вигляді збірників та колекцій.

3 Офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру, видані органами державної влади.

4 Державні символи та нагороди, символіка громад, підприємств і організацій.

Грошові знаки.

6 Розклади руху транспорту, розклади телепередач, телефонні довідники та інші дані за умови, що укладачем не була застосована оригінальна система викладу довідкових даних.

У суперечливих випадках наявність творчого внеску встановлює експертиза.

Якщо значних проблем з охороною і захистом переважної більшості творів літератури, науки і мистецтва не виникає, то охорона деяких специфічних об’єктів, які з’явилися в другій половині ХХ сторіччя, викликає певні труднощі. Це ствердження стосується, в першу чергу, комп’ютерних програм та Інтернет-творів.

За своєю суттю, комп'ютер, без необхідного програмного забезпечення, ні на що не здатний. Саме комп'ютерні програми забезпечують можливість діалогу між машиною і людиною. З іншого боку, комп'ютерні програми без комп'ютера – перелік, ні для чого не придатних, кодів.

Специфіка сучасних інформаційних технологій спричиняє ситуацію, коли саме комп'ютерні програми, а не комп'ютери, є найбільш вразливими щодо неправомірного використання об’єктом інтелектуальних крадіжок. Це спричиняє з одного боку безліч випадків незаконного привласнення та використання комп'ютерних програм без дозволу осіб, які мають на них авторське право - так зване комп'ютерне піратство, а з іншого – численні намагання авторів і виробників цих програм захистити своє право власності як на державному, так і на міждержавному рівнях.

Необхідність захисту прав на комп'ютерні програми виникла разом з їх появою. Щоб зрозуміти підходи до правового захисту програм тих часів, варто брати до уваги ту обставину, що вони не були легко доступними через обмежену кількість комп'ютерів та відсутність компактних засобів і зручних методів перенесення та збереження інформації. Окрім того, компанії, які виробляли комп'ютери, створювали і відповідне програмне забезпечення, яке розроблялося за власними стандартами, постачалося разом з комп'ютером і не було уніфікованим. Саме ця обставина давала змогу виробникам легко і ефективно контролювати розповсюдження своїх програм, в зв’язку з чим порушень прав власності на комп'ютерні програми практично не існувало. Найбільш перспективні і оригінальні комп'ютерні програми могли стати хіба тільки об'єктами промислового шпигунства.

Ситуація суттєво змінилася наприкінці сімдесятих років минулого століття з появою персональних комп'ютерів. Комп’ютерні програми стали доступними не лише для великих фірм, а й для представників малого бізнесу і приватних осіб. Невдовзі програмне забезпечення почали створювати не тільки виробники комп’ютерів, а й інші незалежні компанії та програмісти - фізичні особи. За таких умов зріс рівень піратства і зменшилася зацікавленість у розробці та просуванні на ринок комп'ютерних програм, так як вони перестали приносити очікувані прибутки. Піратство ж набуло міжнародного характеру. Серед держав, в яких спостерігається активне комп’ютерне піратство, є як економічно розвинені – розробники левової частки світового ринку комп'ютерних програм (США, Канада, Японія), так і країни, економіка яких розвивається (Китай, Росія, Україна, Малайзія тощо). В зв’язку з цим виникла потреба в ефективному захисті прав на програми.

У більшості держав комп'ютерні програми віднесені до об’єктів авторського права, тому що виражені знаками, подібними на слова і зовнішнім виглядом нагадують літературні твори. Охорона комп'ютерних програм на міжнародному рівні здійснюється нормами авторського права.

Перший прецедент використання норм авторського права щодо комп’ютерних програм мав місце на Філіппінах, де програми зарахували до категорії наукових творів, що охороняються згідно положень Бернської конвенції та Угоди з торгових аспектів прав інтелектуальної власності (TRIPS). Перший Закон про авторське право на комп'ютерні програми був у 1980 році прийнятим у США. Приклад підтримали Австралія, Франція, ФРН, Японія, Великобританія, Іспанія, Канада і Китай.

Нагадаємо, що під правом автора на комп'ютерну програму розуміється виключне право дозволяти або забороняти використовувати її в будь-якій формі і будь-яким способом. Використання авторського права дає змогу контролювати копіювання і продаж програм, гарантуючи автору певні фінансові надходження. Така охорона є простою, доступною і охоплює всі комп'ютерні програми.

Відомо, що система авторського права забезпечує охорону твору у тому вигляді, в якому він представлений – ніяких вимог до форми вираження комп'ютерних програм немає, охороняється не форма твору, а його вигляд. Програма підлягає охороні, якщо вона оригінальна, у тому розумінні, що є результатом власної інтелектуальної діяльності автора.

У більшості країн правова охорона виникає після створення комп'ютерних програм і не потребує реєстрації. Щоправда, в деяких країнах така реєстрація все ж існує. Наприклад, у Франції програми можна зареєструвати в Асоціації інженерів і вчених, у США – не тільки зареєструвати, але й депонувати. У разі судового процесу, депоновані твори виступають як докази, що дозволяє визначити, про що іде мова – оригінал, копію чи підробку.

Депонування в УААСП є необхідним засобом правового захисту комп'ютерних програм в Україні.

Специфіка програмних продуктів призводить до того, що норми авторського права не можуть захистити від запозичення реалізованих в них логічних принципів, побудови алгоритмів програм тощо. Той факт, що програми пишуться згідно з алгоритмами на одній з мов програмування, рядок за рядком, став одним з головних критеріїв їх зарахування до літературних творів. У 70-80-х роках минулого століття це було цілком логічним. Однак, комп'ютерні програми суттєво відрізняються від літературних творів за функцією, дією та призначенням.

Сьогодні одну комп'ютерну програму створюють сотні людей, кожен з яких в межах службового завдання та суворої відповідності стандартним інструкціям працює над конкретним її фрагментом. Таким чином організований процес майже не залишає місця для вияву творчої індивідуальності автора. Сучасні тенденції у програмуванні свідчать про перехід від мов програмування (Basic, Fortran, Paskal) до їх візуальних засобів (Visual Basic, Delphi), що дає автору можливість не тільки записувати програму, як літературний твір, а й використовувати для її створення елементи конструювання з готових блоків та форм.

В зв’язку з цим суть програми перестає бути зв’язаною з її виглядом (як в літературному творі), а представляє собою послідовність технологічних операцій у вигляді команд для комп’ютера. Тому цілком логічно, щоб програми охоронялись патентним правом, так як комп'ютерна програма набуває вигляд об'єкту винаходу на спосіб (сукупність дій, порядок, умови та режими їх виконання).

З іншого боку, аналізуючи різні об'єкти авторського права, можна прийти до висновку, що кожний з них створений людиною, безпосередньо сприймається також людиною через органи відчуття, породжуючи певні асоціації. Тобто, кінцевим користувачем об'єкту авторського права завжди є людина. Комп'ютерні ж програми не підпадають під наведені ознаки – у вигляді слів, цифр і кодів вони не породжують у людини ніяких асоціацій, а кінцевим користувачем програми є комп'ютер.

В зв’язку з цим у багатьох країнах застосовується системний підхід до охорони програм, який містить норми, як авторського, так і патентного права.

В Японії і Франції були спроби створити спеціальні системи охорони комп'ютерних програм. США, Канада, Японія, Франція дозволяють розглядати заявки на винаходи, які містять програми. Таким чином, патент на винахід автоматично захищатиме програму, що входить до його складу. Особливо гнучкий підхід до патентування програм демонструють США, де на базі Мічиганського університету створено спеціальний інститут з проблем патентування комп'ютерних програм. В США і в Японії в патентні закони були введені пункти стосовно охорони винаходів, які містять комп'ютерні програми. Спеціальні правила з експертизи винаходів, пов'язаних з програмами, встановлено також патентними відомствами Австралії і Канади.

Не дивлячись на те, що Великобританія, Італія, Німеччина, Швеція наполягають на непатентоздатності комп'ютерних програм, в Європі щорічно видаються десятки тисяч патентів на винаходи, які містять комп'ютерні програми. Проблема щодо прийняття відповідного законодавства про захист програмних продуктів у європейських країнах може негативно вплинути на конкурентоспроможність європейської електронно-обчислювальної техніки на світовому ринку.

З вищевикладеного стає зрозумілим, що використання Бернської конвенції для класифікації комп'ютерних програм як літературних творів не є коректною, а їх захист нормами авторського права не є достатнім. Вочевидь, комп'ютерні програми, як унікальний інтелектуальний продукт, для трансформації в об’єкт інтелектуальної власності потребують захисту спеціальним законодавством або комбінованими нормами патентного і авторського прав.

Для того, щоб переконатися, що проблема патентування комп’ютерних програм є доволі непростою, подивимося на неї дещо під іншим кутом зору. Один із антиаргументів щодо доцільності патентування звучить приблизно так: отримавши охоронний документ на свій твір, автор стає монополістом з його використання на довгі роки і може на свій розсуд забороняти використовувати його іншими. А якщо мова йде про стратегічні комп'ютерні програми, які могли б принести неабияку користь людству? А якщо вони стосуються охорони здоров’я і можуть допомогти вилікувати десятки тися