Регулювання норм обов'язкових резервів як метод грошово-кредитної політики

Мінімальні обов'язкові резерви – це інстру­мент грошово-кредитної політики, сутність якого полягає в установ­ленні обов'язкової норми ресурсів, яку комерційні банки повинні зберігати в центральному банку у відсотках до залучених депозитів.

Обов'язковому резервуванню підлягають усі залучені банком кошти юридичних і фізичних осіб як у національній, так і в інозем­ній валюті, за винятком кредитів, одержаних від інших банків та іноземних інвестицій, залучених від міжнародних фінансових орга­нізацій, а також коштів, залучених на умовах субординованого бор­гу.

Сума коштів обов'язкових резервів у національній ва­люті повинна перебувати на кореспондентському рахунку банку або на окремому рахунку в Національному банку України за встановле­ний період регулювання або за рішенням Правління Національного банку України має бути перерахована на окремий рахунок в опера­ційному або територіальному управлінні Національного банку Украї­ни.

Обов'яз­кове резервування покликане виконувати в економіці дві основні функції, а саме:

- засобу підтримання ліквідності комерційних банків;

- інструмента регулювання грошової маси в обігу.

Національний банк періодично змінює норму обов'язкового резер­вування залежно від ситуації на ринку і типу політики, що ним про­водиться. За обмежувальної грошово-кредитної політики цент­ральний банк вдається до підвищення норми обов'язкових резервів, що веде до зменшення кредитних можливостей комерційних банків і скорочення грошової маси в обігу.

За здійснення стимулювальної (експансивної) грошово-кредит­ної політики центральний банк знижує норму обов'язкових резервів, внаслідок чого більша частка ресурсів залишається в розпорядженні комерційних банків, що дає можливість збільшувати обсяги кредиту­вання та веде до зростання грошової маси в обігу

 

50. Рефінансування комерційних банків як інструмент грошово-кредитної по­літики

Для підтримання ліквідності банківської системи Національний банк України здійснює рефінансування комерційних банків – кредитування окремих банків на їх прохання у випадках тимчасової нестачі ліквідності.

Для виконання функцій кредитора останньої інстанції НБУ застосовує такі механізми рефінансування банків:

- рефінансування шляхом операцій на відкритому ринку;

- надання стабілізаційного кредиту;

- операцій купівлі-продажу цінних паперів.

 

51. Облікова ставка як інструмент грошово-кредитної по­літики

Облікова ставка Національного банку України – один із монетарних інструментів, за допомогою якого Національний банк України встановлює для банків та інших суб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів

Політика облікової ставки у першу чергу спрямована на зміну по­питу на гроші через вплив на ринкову процентну ставку, що виступає ціною грошей. Вплив політики облікової ставки на економічні проце­си є багатоканальним.

Крім впливу на кредитну діяльність комерційних банків і на співвідношення між попитом і пропозицією на грошовому ринку, зміна облікової ставки суттєво впливає на стан кон'юнктури ринку цінних паперів. Зазначений зв'язок має обернений характер. Так, підвищення облікової ставки зумовлює зменшення попиту на цінні папери і зни­ження їхнього курсу, внаслідок зростання ефективності депозитних операцій. У разі зниження облікової ставки привабливість депозитів у комерційних банках зменшується, обумовлює спрямування вільних ресурсів на фондовий ринок і підвищення курсу цінних паперів.

Вплив політики облікової ставки центрального банку на основні макроекономічні показники

Ще один аспект використання політики облікової ставки полягає в тісному зв'язку національного фінансового ринку з міжнародним. Так, підвищення облікової ставки стимулює надходження іноземних інвестицій до країни. Зниження ж облікової ставки при­зводить до відпливу капіталу за межі країни туди, де мають місце вищі процентні ставки. Крім того, цей інструмент грошово-кредит­ної політики може використовуватися для впливу на зростання кон­курентоспроможності як вітчизняних банків, так і всіх національних підприємств.

На відкритому ринку Національний банк може здійснювати кредитну підтримку комерційних банків шляхом:

- проведення короткострокового рефінансування банків;

- проведення середньострокового рефінансування банків;

- використання постійно діючої лінії для надання кредитів “овернайт”;

- купівлі-продажу цінних паперів.

Національний банк проводить тендери з рефінансування банків шляхом операцій на відкритому ринку.

 

52. Проведення Національним банком тендерів з рефінансування банків як інструмент грошово-кредитної по­літики

Тендер НБУ – це форма задоволення попиту на грошові кошти при рефінансуванні, що передбачає надання Національним банком кредитів комерційним банкам, які потребують підтримання ліквідності шляхом відбору за критеріями, що встановлюються НБУ.

Національний банк проводить кількісний або процентний тендер.

Кількісний тендер – це тендер, на якому НБУ наперед установлює ціну (процентну ставку), за якою банки можуть одержати кредити шляхом рефінансування.

Процентний тендер – це тендер, на якому банки у своїх заявках до НБУ, крім суми очікуваного кредиту, пропонують ціну (процентну ставку), за якою вони погоджуються одержати кредити шляхом рефінансування.

Розподіл кредитів при проведенні кількісного тендера здійснюється відповідно до поданих заявок в межах суми, яка запропонована на тендер. Якщо суми, яка запропонована на кількісний тендер, недостатньо для задоволення всіх заявок, кредитні кошти за однією тендерною ціною розподіляються між усіма банками пропорційно до поданих заявок.

У разі проведення процентного тендера банківські установи самостійно пропонують процентну ставку з точністю до 0,1 процентного пункту, за якою вони погоджуються одержати кошти, але не нижчу від облікової. На процентному тендері заявки задовольняються відповідно до зниження запропонованої в них процентної ставки, починаючи з найвищої, і надалі поступово до закінчення запропонованого обсягу кредитів або задоволення всіх заявок банків.

Кредит “овернайт” – це кредит у межах обумовленого ліміту та визначеної процентної ставки, який надається банку-позичальнику Національним банком за постійно діючою лінією рефінансування строком на один день під забезпечення державних цінних паперів за умови щоквартального укладення договору між комерційним банком і НБУ.

Стабілізаційний кредит – це кредит НБУ, який може надаватися комерційному банку на виконання заходів фінансового оздоровлення для забезпечення його ліквідності на строк, визначений правлінням банку. Стабілізаційний кредит надається банкам строком до 3 років. Плата за нього встановлюється на рівні, який не нижчий від облікової ставки.

 

53. Операції з цінними паперами на відкритому ринку (репо) як інструмент грошово-кредитної по­літики

Операція репо – це операція з цінними паперами, що складається з двох частин, для здійснення якої укладається договір між учасниками ринку (НБУ та банком) про продаж (купівлю) державних цінних паперів на певний строк із зобов’язанням зворотного їх продажу (купівлі) у визначений строк за обумовлену в договорі ціну.