Встановлення радянської влади: передумови,причини, наслідки

Протягом зими—весни 1919 р. більшовики вдруге захопили владу в Україні. Був сформований більшовицький уряд — Тимчасовий робітничо-селянський уряд України (ТРСУУ). Політичні заходи більшовиків почалися зі зміни назви держави: УНР було перейменовано на Українську Соціалістичну Радянську Республіку (УСРР). Для зміцнення влади на місцях більшовики створили надзвичайні органи влади — ревкоми (революційні комітети) і військревкоми (військові революційні комітети). У сільській місцевості опорою більшовиків були комнезами (комітети незаможників). Надзвичайні органи влади контролювали діяльність рад, але більшості в радах більшовики поки не мали. ТРСУУ було перейменовано на Раду Народних Комісарів України (РНКУ) на чолі з Християном Раковським.
У березні 1919 р. було прийнято першу радянську Конституцію України. Вищим органом державної влади став Всеукраїнський з’їзд рад, а між з’їздами — Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК).
Процес радянізації в Україні мав такі риси:
• здійснювався за принципами радянської Росії і під її керівництвом;
• відрізнявся суворою централізацією;
• провідниками цієї політики були чиновники неукраїнського походження, унаслідок чого радянізація мала антинаціональний характер.
Політика більшовиків викликала масове невдоволення населення України, розгорнувся широкий селянський рух опору. Тим часом наступ на Україну розпочала білогвардійська армія Денікіна, активізувала свої дії армія УНР, захопивши 30 серпня 1919 р. Київ. Радянська влада в Україні знову (уже вдруге) впала. Але ж і Директорія змушена була капітулювати перед білогвардійцями і вивести війська з Києва.
Восени 1919 р. більшість української території опинилася під владою генерала Денікіна. Антинародна політика білого режиму (відновлення поміщицького землеволодіння, права власності на підприємства, нехтування соціально-політичними правами трудящих) викликала масовий опір населення. У тилу білогвардійських військ ширився повстанський рух, особливо активно діяли загони Н. Махна.
На початку 1920 р. Червона армія подолала опір військ Директорії і розгромила денікінців. Рештки білогвардійців зосередилися в Криму, Денікіна заступив Врангель.
Намагаючись урятувати українську справу, Директорія пішла на вимушений крок — переговори з Польщею. 21 квітня 1920 р. між урядами УНР і Польщі було укладено Варшавський договір, який передбачав спільну боротьбу проти більшовиків, відновлення незалежності УНР на чолі з Директорією і Головним отаманом С. Петлюрою. Як своєрідна компенсація до Польщі відходили західноукраїнські землі (Підляшшя, Посяння, Галичина, Західна Волинь, Лемківщина, Холмщина, частина Полісся по річках Збруч і Горинь), що викликало обурення серед населення Західної України.
Під час наступу польсько-українські війська 6 травня 1920 р. взяли Київ. Далі відбувся успішний контрнаступ радянських військ (дійшли до Львова і Варшави). У липні 1920 р. в Східній Галичині був утворений Тимчасовий радянський уряд на чолі з В. Затонським, який проіснував до відступу радянської армії у Галичину. Росія і Польща не були готові до затяжної війни і в жовтні 1920 р. уклали перемир’я. Це означало розрив Польщі з УНР. Українські війська (17 тис. осіб) продовжували війну самостійно, але після запеклих боїв із частинами Червоної армії змушені були відступити на окуповану поляками територію, де були роззброєні та інтерновані в польських таборах. Уряд УНР переїхав до Австрії.
18 березня 1921 р. між Польщею, Радянською Росією і Радянською Україною був підписаний Ризький мир, згідно з яким Польща визнала існування самостійної Радянської України. До Польщі відійшли Східна Галичина, Західна Волинь, Західне Полісся, Холмщина та Підляшшя. Боротьба за незалежність України завершилася поразкою: Західна Україна увійшла до складу Польщі, Румунії, Чехословаччини, а в Наддніпрянській Україні остаточно утвердився більшовицький режим.
Білогвардійська армія Врангеля (150 тис. осіб), яка утримувала Крим, вирішила скористатися радянсько-польською війною і розгорнула наступ на Україну. Упродовж червня—листопада 1920 р. радянська армія розгромила війська Врангеля, остаточно встановивши радянську владу в Криму.
Отже, у 1920—1921 рр. радянську владу в Україні було встановлено вже втретє (практично вся територія УНР опинилася під радянським контролем). Більшовики доклали максимум зусиль, щоб більше ніколи її не втратити.

27. Аграрне питання в Україні у період революційних перетворень і громадянської війни

25 жовтня (7 листопада) 1917 р. до влади прийшла одна з радикальних партій Росії — РСДРП(б). її економічні завдання були визначені на VI з´їзді партії (1917) і мали характер не соціалістичного будівництва, а суспільно-державного втручання у виробництво, розподіл, фінанси та регулювання робочої сили на основі введення загальної трудової повинності.

До основних заходів цього періоду входили: організація робітничого контролю, націоналізація банків, проведення у життя Декрету про землю, націоналізація промисловості та організація системи управління нею, введення монополії зовнішньої торгівлі.

На практиці ідея націоналізації поступово зводилась до конфіскації, що негативно позначилось на роботі промислових підприємств, оскільки порушувались господарські зв´язки, утруднювалося налагодження контролю в масштабі країни. Незважаючи на таке становище, з початку 1918 р. націоналізація промисловості на місцях стала набувати характеру масового, стихійного і зростаючого конфіскаційного руху. Відсутність досвіду призводила до того, що інколи усуспільнювались підприємства, до управління якими робітники фактично не були готові, а також малі підприємства, які ставали тягарем для держави. Поширення набула практика незаконної конфіскації за рішенням фабрично-заводського комітету (фабзавкому) з наступним її затвердженням державними органами. На цьому фоні відбувалося погіршення економічного становища країни.

У власність держави до 1 липня перейшло 513 великих промислових підприємств. В умовах громадянської війни розпочалась націоналізація всіх промислових підприємств. До осені 1918 р. промисловість була майже повністю націоналізована.

Декрет про землю, прийнятий на II з´їзді Рад (1917), заклав основи нових аграрних відносин. У ньому поєднувались радикальні заходи — скасування приватної власності на землю і передача поміщицьких маєтків, "як і всіх земель удільних, монастирських, церковних, із всім живим і мертвим інвентарем" у розпорядження волосних земельних комітетів і повітових Рад селянських депутатів — з визнанням рівноправності всіх форм землекористування (подвірної, хутірської, общинної, артільної) і правом розподілу конфіскованої землі за трудовою або споживчою нормами з періодичним переділом.

Націоналізація і розподіл землі проводились на основі Закону про соціалізацію землі.У 1917—1919 pp. розподіл проведено у 22 губерніях. Землю отримали більше 6 млн. селян. їх звільнили від сплати за оренду землі, від боргів Селянському банку. Деякі зразкові господарства не підлягали поділу, а реорганізовувались у дослідні показові форми радянського господарства — радгоспи.

Одночасно з цим було вжито заходів воєнного характеру, що було проявом "зверхреволюційності" на селі. Зокрема, встановлено державну монополію на хліб; 27 травня 1918 р. продовольчі органи отримали надзвичайні повноваження щодо закупівлі хліба (їх формування почалось після затвердження декрету про надання Народному комісаріату продовольства надзвичайних повноважень у боротьбі з сільською буржуазією, яка приховує хлібні запаси і спекулює ними); на основі декрету від 11 червня 1918 p., створено продзагони і комбіди (комітети бідноти), завданням яких було вилучення надлишків хліба за твердими цінами (весною 1918 р. гроші фактично знецінились і хліб фактично вилучали безкоштовно, у кращому випадку — в обмін на промислові товари). Названі заходи сприяли збільшенню щоденного вивозу, наприклад з України, продовольства зі 140 вагонів у березні до 400 у червні 1918 р. Вивіз хліба супроводжувався реквізиціями, насильством над селянами, здійснювався терор щодо українського села. Але і в цих умовах В. Ленін ставив питання не про експропріацію куркулів, а лише про придушення їх контрреволюційних намірів.

У цілому до початку громадянської війни склалась система управління народним господарством: ЦК партії розробляв теоретичні основи діяльності апарату; Раднарком вирішував найбільш важливі питання; народні комісаріати керували окремими сторонами народногосподарського життя, їх місцевими органами були відповідні відділи виконкомів Рад; Вища рада народного господарства (ВРНГ) — центр загального управління промисловістю, який здійснював керівництво через свої головні управління, а на місцях — через губернські й міські раднаргос-пи. Підприємство очолювало правління, 2/3 членів якого призначав місцевий раднаргосп, а 1/3 обиралась на півроку. При цьому домінував галузевий підхід до управління.

У сфері аграрних відносин більшовики дотримувалися ідеї конфіскації поміщицьких земель і їх націоналізації. У Декреті про землю, прийнятому на II з'їзді Рад на наступний день після перемоги революції, поєднувалися радикальні заходи скасування приватної власності на землю і передачі поміщицьких маєтків, «так само як всіх земель удільних, монастирських, церковних, з усім живим і мертвим інвентарем» в розпорядження волосних земельних комітетів і повітових Рад селянських депутатів з визнанням рівноправності всіх форм землекористування (подвірної, хутірська, общинної, артільної) і правом розділу конфіскованої землі за трудовою або споживчої нормі з періодичними переділами.