Суміжні права на міжнародному рівні регулюють такі документи:

1. Міжнародна конвенція про охорону прав виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення (Римська конвенція) від 26. 10. 1961 р.

2. Договір ВОІВ про виконання і фонограми (ДВФ), прийнятий у 1996 р.

3. Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм від 29. 10. 1971 р.

4. Брюссельська конвенція про поширення сигналів, що несуть програми, які передаються через супутники, від 21. 05. 1974 р.

Значення міжнародних документів для розвитку ефективної системи авторського права в Україні важко переоцінити, а участь у них нашої держави сприятиме підвищенню авторитету в світовому співтоваристві. Водночас, необхідно наголосити, що в умовах стрімкого розвитку інформаційного суспільства, появи нових засобів передання інформації та форм засобів масової інформації, деякі положення цих міжнародних “постулатів” виявилися частково застарілими.

Адаптація українського законодавства до норм та стандартів ЄС має ключове значення для європейської інтеграції України. Вона має охоплювати в цілому національну правову систему і чинне законодавство, правотворчий процес, правозастосування та процесуальні норми зокрема і поряд із цим співробітництво з ЄС у сферах правосуддя і внутрішніх справ, зовнішніх відносин та безпеки.

Суттєві норми авторського права з'явилися в національному законодавстві за останні десять років.

Приєднання України у травні 1995 року до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів дало змогу забезпечити ефективний захист прав вітчизняних та зарубіжних авторів. Основними принципами Бернської конвенції є принципи національного режиму і мінімальності прав.

У ст. 2 Римської конвенції встановлено, що національний режим означає правовий режим, який надається внутрішнім законодавством Договірної Держави, у якій запитується правова охорона:

a) виконавцям, які є її громадянами, щодо здійснюваних на її території виконань, їх передачі в ефір чи першого запису;

b) виробникам фонограм, які є її громадянами, щодо фонограм, вперше записаних чи вперше опублікованих на її території;

c) організаціям мовлення, штаб-квартири яких розміщені на її території, щодо передач в ефір, здійснюваних за допомогою передавачів, розміщених на її території.

Згідно зі ст. 4 Римської конвенції держави-учасниці зобов’язані надавати виконавцям національний режим за умови дотримання однієї з таких умов:

a) виконання має місце в іншій Договірній Державі;

b) виконання включено у фонограму, що охороняється відповідно до статті 5 Конвенції;

c) виконання, яке не є записаним на фонограму, поширюється шляхом передачі в ефір, яка охороняється відповідно до ст. 6 Конвенції.

Умови надання національного режиму виробникам фонограм зафіксовані у п. 1 ст. 5 Конвенції:

a) виробник фонограм є громадянином іншої Договірної Держави (критерій громадянства виробника);

b) перший запис звуку здійснено в іншій Договірній Державі (критерій місця першого запису);

c) фонограма вперше опублікована в іншій Договірній Державі.

У п. 2 цієї статті зазначається: якщо фонограму вперше опубліковано у державі, яка не є учасницею Конвенції, але протягом тридцяти днів її також опубліковано у Договірній Державі (одночасна публікація), то вона розглядається як така, що опублікована в Договірній Державі.

Під принципом мінімального обсягу прав розуміється обов’язок держави-учасника забезпечити мінімум правової охорони іноземним творам і визначити мінімальний рівень охорони авторських прав у країнах учасниках Союзу.

Так само приєднання до Міжнародної конвенції «Про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення» (Римської конвенції) надало можливість застосовувати принцип національного режиму: охорона прав українським виконавцям, виробникам фонограм і організаціям мовлення надається за кордоном та іноземним виконавцям, виробникам фонограм і організаціям мовлення на території України.

Проте, для захисту своїх прав за кордоном українському автору необхідно потурбуватися про те, щоб у нього були вагомі аргументи, які підтверджують, як факт створення твору, так і авторство цієї особи на твір.

Можливість застосовувати принцип національного режиму є і відповідно до вимог частини III Угоди TRIPS "Захист прав інтелектуальної власності" країни-учасниці зобов'язу­ються забезпечити на своїй території дію таких процедур, які дозволяють здійснювати заходи, що запобігають пору­шенню законодавства у сфері охорони прав інтелектуаль­ної власності та їх недопущення.

Стаття 41 Угоди TRIPS зазначає, що законодавство кожної країни повинно мати норми, що дозволяли б удати­ся до ефективних дій, спрямованих проти будь-якого по­рушення прав інтелектуальної власності, включаючи тер­мінові заходи для запобігання порушень і правові санкції на випадок подальших порушень.

Угода TRIPS передбачає захист прав інтелектуаль­ної власності за допомогою адміністративних процедур, цивільно-правові способи захисту прав, а також карні про­цедури і штрафи, що можуть бути застосовані до порушни­ків прав.

Законодавство України у сфері авторського права і суміжних прав адаптоване до вимог Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності виконання яких є обов'язковими при вступі України в СОТ.

Сьогодні Закон України “Про авторське право і суміжні права” - один з основних законів, які регулюють діяльність в контексті дотримання авторських прав.

• Авторське право — копірайт (copyright),
• Суміжні права (related rights, neighbouring rights).

За змістом і трактуванням юридичних норм Закон максимально наближений до найавторитетнішої міжнародної угоди – Бернської конвенції про охорону літературних та художніх творів. Однак, характерною рисою українського Закону є його ринкова спрямованість. Він значно розширює права учасників авторсько-правових відносин і дає можливість вільно розпоряджатися правами, що їм належать. І якщо в цьому аспекті порівнювати Бернську конвенцію та Закон України “Про авторське право і суміжні права”, необхідно визнати, що останній значно випередив Конвенцію, акцентуючи увагу на так званих “вторинних”, тобто майнових, правах.

Справді, в межах національних систем і в міжнародних конвенціях, відповідно до традицій континентального (європейського) права, особливе значення надається володінню автором первинними правами. Та не менш важливим є регулювання відносин, які виникають у зв’язку зі створенням і подальшим використанням твору, тобто на етапі, пов’язаному з економічною реалізацією автором отриманих у межах Закону широкомасштабних прав.

Бернська конвенція більшу увагу приділяє моральним правам автора, й тільки у ст.6 наявне побіжне згадування майнових прав.

Реальність сьогодення поставила матеріальні права, що є джерелом прибутку для автора, на перше місце. Тож неабиякою заслугою українського законодавства є орієнтація на економічний характер відносин.

Позитивним фактом є доповнення українського Закону новими термінами та їх визначеннями.

І це стало можливим завдяки п риєднання до Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограм, яка передбачає охорону суб'єктів суміжних прав, а саме: виконавців і виробників фонограм на рівні охорони прав, що надається передовими країнами світу, що дозволяє ефективно здійснювати охорону прав українських та іноземних виконавців і виробників фонограм на території України.

То ж в українському законодавстві з’явилися визначення таких термінів, як: фонограма, відеограма, контрафактний примірник твору, організація ефірного та кабельного мовлення.

За національним законодавством підстави для судового захисту у разі порушення авторського права і суміжних прав візначені у ст. 50 Закону.

Такими підставами є вчинення будь-якою особою дій, які порушують: