Непанкреатична недостатність (2-й тип діабету)

Для діабету 2-го типу (застаріла назва — інсулінонезалежний діабет) характерні порушення, зазначені в пункті 2 (див. вище). При цьому типі діабету інсулін виробляється в нормальних або навіть у підвищених кількостях, однак порушується механізм взаємодії інсуліну з клітинами організму (інсулінорезистентність).^[13]

Головною причиною інсулінорезистентності є порушення функцій мембранних рецепторів інсуліну при ожирінні (основний фактор ризику, 80% хворих на діабет мають надлишкову масу тіла^[13]) — рецептори стають нездатними взаємодіяти з гормоном через зміну їх структури або кількості. Також при деяких видах діабету 2-го типу може порушуватися структура самого інсуліну (генетичні дефекти). Поряд з ожирінням, похилий вік, куріння, вживання алкоголю, артеріальна гіпертонія, хронічне переїдання, малорухливий спосіб життя також є факторами ризику для цукрового діабету 2-го типу. В цілому цей вид діабету найчастіше вражає людей старше 40 років.^[8][13]

Доведена генетична схильність до діабету 2-го типу, на що вказує 100% збіг наявності захворювання у гомозиготних близнюків. При цукровому діабеті 2 типу часто спостерігається порушення циркадних ритмів синтезу інсуліну і відносно тривала відсутність морфологічних змін в тканинах підшлункової залози.

В основі захворювання лежить прискорення інактивації інсуліну або ж специфічне руйнування рецепторів інсуліну на мембранах інсулін-залежних клітин.

Прискорення руйнування інсуліну найчастіше відбувається при наявності портокавальних анастомозів та, як наслідок, швидкого надходження інсуліну з підшлункової залози у печінку, де він швидко руйнується.

Руйнування рецепторів до інсуліну є наслідком аутоімунного процесу, коли аутоантитела сприймають інсулінові рецептори як антигени і руйнують їх, що призводить до значного зниження чутливості до інсуліну інсулінозалежних клітин. Ефективність дії інсуліну при тій самій концентрації його в крові стає недостатньою для забезпечення адекватного вуглеводного обміну.

У результаті цього розвиваються первинні та вторинні порушення

 

У клінічній картині діабету прийнято розрізняти дві групи симптомів: основні та другорядні.^[16]

До основних симптомів відносяться:

1. Поліурія — посилене виділення сечі, викликане підвищенням осмотичного тиску сечі за рахунок розчиненої в ній глюкози (в нормі глюкоза в сечі відсутня). Виявляється прискореним рясним сечовипусканням, в тому числі і в нічний час.

2. Полідипсія (постійна невгамовна жага) — обумовлена значними втратами води з сечею і підвищенням осмотичного тиску крові.

3. Поліфагія — постійний невгамовний голод. Цей симптом викликаний порушенням обміну речовин при діабеті, а саме нездатністю клітин поглинати і переробляти глюкозу в відсутність інсуліну).

4. Схуднення (особливо характерно для діабету першого типу) — частий симптом діабету, який розвивається незважаючи на підвищений апетит хворих. Схуднення (і навіть виснаження) обумовлено підвищеним катаболізмом білків і жирів через виключення глюкози з енергетичного обміну клітин.

Основні симптоми найбільш характерні для діабету 1-го типу. Вони розвиваються гостро. Пацієнти, як правило, можуть точно назвати дату або період їх появи.

До вторинних симптомів відносяться малоспеціфічни клінічні знаки, що розвиваються повільно впродовж довгого часу. Ці симптоми характерні для діабету як 1-го, так і 2-го типу:

§ свербіж шкіри та слизових оболонок (вагінальний свербіж),

§ сухість у роті,

§ загальна м'язова слабкість,

§ головний біль,

§ запальні ураження шкіри, що важко піддаються лікуванню,

§ порушення зору,

§ наявність ацетону в сечі при діабеті 1-го типу. Ацетон є результатом спалювання жирових запасів.

Діагностика

Діагностика діабету 1-го і 2-го типу полегшується присутністю основних симптомів: поліурії, поліфагії, схуднення. Проте основним методом діагностики є визначення концентрації глюкози в крові. Для визначення вираженості декомпенсації вуглеводного обміну використовується глюкозотолерантний тест.

Діагноз «діабет» встановлюється в разі, якщо:^[18]

§ концентрація цукру (глюкози) в капілярній крові натще перевищує 6,1 ммоль/л (мілімоль на літр), а через 2 години після прийому їжі (постпрандиальная глікемія) перевищує 11,1 ммоль/л;

§ в результаті проведення глюкозотолерантного тесту (в сумнівних випадках) рівень цукру крові перевищує 11,1 ммоль/л;

§ рівень глікозильованого гемоглобіну перевищує 5,9 %;

§ в сечі присутня цукор;

§ в сечі міститься ацетон (ацетонурія).

Цукровий діабет 1-го типу

Перший тип цукрового діабету характеризується втратою бета-клітин, які виробляють інсулін, так званих острівців Лангерганса, що призводить до дефіциту інсуліну. Головна причина втрати бета-клітин — автоімунне ураження Т-лімфоцитами. Поки не відомо жодного профілактичного заходу, що може запобігти захворюванню на діабет типу 1, що включає 10 % від усіх хворих на цукровий діабет у Північній Америці та Європі. При діабеті цього типу чутливість до інсуліну звичайно нормальна, особливо в ранніх стадіях. Діабет першого типу може уражати як дорослих, так і дітей, але його традиційно називають «юнацьким діабет», бо на нього найчастіше хворіють діти.

Лікування цього типу діабету, навіть на ранніх стадіях, полягає в заміні інсуліну разом з уважним контролем рівня глюкози в крові, використовуючи глюкометри. Без інсуліну діабетичнийкетоацидоз може призвести до коми чи навіть смерті. Також придається значення дієті та фізичним вправам. Крім підшкірних ін'єкцій, зараз також широко використовують так звані інсулінові помпи, що дозволяють доставляти інсулін 24 години на добу на заданому рівні та можуть бути запрограмовані.

Лікування діабету типу 1 може тривати до кінця життя. Це лікування не порушує діяльність людини, якщо вона дисциплінована у дозуванні інсуліну та вимірюванню кількості глюкози в крові. Середній рівень глюкози в крові для хворого на діабет типу 1 повинний бути якомога ближчій до нормального (80—120 мг/дл, 4—6 ммол/л). Деякі лікарі рекомендують 140—150 мг/дл (7-7,5 ммол/л) для тих людей, у яких виникають проблеми при нижчому рівні через часті напади гіпоглікемії. Рівень більше 200 мг/дл (10 ммол/л) інколи супроводжується дискомфортом та частими сечовипусканнями, що призводить до зневоднення. А рівень більше 300 мг/дл (15 ммол/л) потребує негайного лікування, бо призводить до кетоацидозу, хоча при швидкому наданні допомоги не небезпечний для життя. Низький рівень глюкози в крові сприяє розвитку гіпоглікемічної коми, яка в свою чергу, може спровокувати еквіваленти епілептичних нападів та нестямку.

Цукровий діабет типу 2

Хронічне ендокринно-обмінне захворювання, зумовлене відносною недостатністю інсуліну внаслідок поєднаного впливу різних ендогенних (генетичних) та екзогенних чинників, що призводять до порушення всіх видів обміну речовин, насамперед вуглеводного, ураження судин, нервів, різних органів і тканин. Специфічним обов’язковим проявом захворювання є порушення вуглеводного обміну з прогресуючим наростанням рівня глюкози в крові і глюкозурією.

Цукровий діабет (ЦД) – одне з найпоширеніших захворювань з неухильною тенденцією до зростання. За даними ВООЗ, частота його в середньому коливається від 1,5 до 3-4%, значно зростаючи в розвинутих країнах світу (до 5-6%). При цьому майже 90% припадає на хворих із ЦД 2 типу. У структурі ендокринних захворювань ЦД займає близько 60-70%. Тепер у світі налічується близько 150 мільйонів хворих на діабет, в Україні – до 1 мільйона. Захворюваність вища серед осіб похилого віку. За прогнозом американських експертів, у разі збільшення середньої тривалості життя до 80 років кількість хворих на ЦД 2 типу в США становитиме більш ніж 17% усього населення. Населення України також невпинно старішає. Геронтологивважають, що через 25 років практично кожний третій житель країни буде старшим за 60 років. Ураховуючи соціально-економічну й екологічну ситуацію в Україні, вірогідність непередбачуваного зростання ЦД, особливо 2 типу, дуже значна. Найбільший відсоток захворюваності спостерігається серед осіб з ожирінням. Так, у людей з помірним ступенем ожиріння частота діабету збільшується в 4 рази, з різко вираженим ожирінням – у 30 разів. Таким чином, ожиріння і похилий вік належать до основних чинників ризику, які зумовлюють схильність до розвитку діабету. Пропонуємо вашій увазі галузевий протокол ведення хворих із ЦД 2 типу, розроблений Інститутом ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка АМН України. Зростання захворюваності, тяжкі, інвалідизуючі наслідки та висока летальність, особливо серед працездатного населення, призвели до того, що ЦД увійшов до тріади хвороб, які є найчастішою причиною інвалідизації й смертності (атеросклероз, рак, ЦД). ВООЗ констатує, що ЦД зумовлює підвищення смертності в 2-3 рази і скорочує тривалість життя на 10-30%. Економічна й соціальна шкода, якої завдає це захворювання своєю поширеністю та інвалідизуючими наслідками, величезна. Боротьба з ЦД віднесена до медико-соціальних проблем. ЦД є важким тягарем для охорони здоров’я, при цьому 80% усіх витрат на обстеження і лікування ЦД припадає на хворих з ускладненнями. Тому в багатьох країнах світу розроблені спеціальні національні програми з ЦД. В Україні у травні 1999 року була прийнята до виконання Комплексна програма «Цукровий діабет». Ця програма спрямована на здійснення профілактичних, психосоціальних, санітарно-освітніх заходів щодо захворюваності населення України на ЦД, удосконалення організації служб охорони здоров’я, проведення фундаментальних, епідеміологічних і клінічних досліджень у цій сфері. Причини, що впливають на зростання захворюваності на діабет, такі: збільшення в структурі населення осіб із спадковою схильністю до ЦД; зростання середньої тривалості життя людей з підвищенням відсотка осіб похилого віку, які частіше хворіють на діабет; інтенсифікація темпів життя; погіршення екологічної і соціальної ситуації, особливо в країнах, які розвиваються; лікування, що забезпечує продовження життя хворих на діабет; характер харчування населення, який у поєднанні з гіподинамією приводить до зростання кількості осіб з ожирінням; підвищення частоти хронічних серцево-судинних захворювань (гіпертонічна хвороба, атеросклероз), що також є чинниками ризику; поліпшення виявлення хвороби.

Для лікування застосовуються такі лікувальні засоби: Ексенатид,