Історія економічних учень - Базилевич:7.1.1. Передумови виникнення та етапи еволюції німецької історичної школи

Формування економічної думки в Німеччині на початку XIX ст. відбувалося у своєрідних історичних умовах, які відобразили специфіку соціально економічного розвитку країни та підготували підґрунтя для появи неортодоксальних теорій.
Історичні передумови виникнення німецької історичної школи: • Економічна відсталість країни, нерозвиненість індустрії, збереження залишків феодалізму, пережитків середньовічних аграрних відносин Промисловий переворот відбувся у Німеччині на півстоліття пізніше, ніж Англії та Франції. До 1840 р. за умов приблизно однакової кількості населення (близько 27 млн) Німеччина добувала у 14 разів менше вугілля, виплавляла у 8 разів менше чавуну, переробляла у 16 разів менше бавовни ніж Англія. Загальмованість соціально-економічного розвитку країни була зумовлена слабкістю національної буржуазії, економічним та політичним пануванням великих земельних власників. У Німеччині численні феодальні повинності не були знищені буржуазною революцією, а обмежувались шляхом поступових державних реформ та викупу феодальних повинностей.
Економічно-територіальна роздробленість країни, політичний консерватизм та протиборство дрібних відособлених держав, об'єднаних у конфедерацію за національною ознакою. Заснування Митного союзу та реформування торговельно-економічних відносин, здійснені Пруссією у 1818 p., хоча і мали певні позитивні наслідки, однак не вирішили проблеми економічного та політичного об'єднання усіх німецьких земель.
Відсутність єдиного внутрішнього ринку, єдиної грошової одиниці, нерозвиненість системи транспорту, зв'язку тощо. Формування національного внутрішнього ринку в Німеччині наштовхувалось на численні перешкоди у вигляді митних кордонів між окремими німецькими державами. У країні існувала розбіжність мір, ваг, карбувалось до 600 видів монет тощо.
Несприятливий вплив зовнішньоекономічних факторів на розвиток національної економіки, який знайшов відображення:
у відсутності зовнішніх джерел нагромадження капіталу через втрату Німеччиною позицій одного з центрів світової торгівлі після великих географічних відкриттів XV—XVI ст.;
пануванні індустріально розвиненої Англії на німецьких ринках внаслідок відсутності протекціоністських бар'єрів на шляху просування в країну конкурентоспроможних мануфактурних та фабричних імпортних товарів.
Тягар феодальних відносин, тривале відставання національної промисловості, яка потребувала митного захисту, необхідність економічного та політичного об'єднання країни, загроза перетворення її на сировинний придаток та ринок збуту готової продукції більш розвинених країн засвідчували непридатність для практичного застосування в Німеччині рекомендацій класичної політичної економії, зорієнтованої на свободу зовнішньоекономічної діяльності і фритредерство.
Водночас на початку XIX ст. в Німеччині склалися певні теоретико-методологічні та ідеологічні передумови появи неортодоксальних ідей та теорій:
Давні традиції історико-філософських досліджень, формування історичної школи права на чолі з відомим вченим, правознавцем Ф.К. фон Савіньї (1779—1861), представники якої звертались до проблем моралі, духу суспільства, широко використовуючи поняття інституцій як узагальнюючих
норм, що мають значення для певного відрізка часу. Суспільна думка Німеччини на початку XIX ст. перебувала під впливом ідей знаменитого філософа Г.В.Ф. Гегеля (1770—1831), який визначав культуру як дослідження історії людського духу, здатне виявити істинні напрямки розвитку суспільних явищі процесів. Мислитель був переконаний, що у процесі розвитку людського суспільства держава (з етичного погляду) завжди посідає панівне становище порівняно з окремими індивідами.
Прикладний характер розвитку економічного знання в рамках камералістики — сукупності суспільних наук, зорієнтованих на теорію і практику управління державою. У XVI—XVIII ст. камералістика викладалась у Німеччині з метою підготовки чиновників для камеральних управлінь. Відтак велика увага приділялась конкретним прикладам розвитку соціально-економічного середовища, формуванню практичних навичок в галузях права, політики, фінансів тощо. Камералісти розглядали розвиток суспільства як позитивну практику, трактуючи державу як найголовніший інститут у ієрархії суспільних явищ.
Зростання національної громадянської самосвідомості та поширення ідеології романтизму, заснованої на вимогах національної єдності та побудови могутньої німецької держави. Романтизм виник як вияв національної самобутності на противагу універсалізму просвітництва і особливо яскраво виявився у країнах, позбавлених державності, — Німеччині, Італії, Польщі. Пронизана ідеями національної єдності, суспільна думка Німеччини того часу знайшла відображення у творах видатних філософів І. Канта (1724—1804), Й. Фіхте (1762—1814), А. Мюллера (1779—1829), які:
поставили у центр суспільного прогресу людину, стверджуючи, що самоцінність особистості не має приноситись у жертву заради досягнення суспільного добробуту;
підкреслювали пріоритетність морального закону, моральних норм та стимулів людської діяльності;
розглядали державу як важливий суспільний інститут, покликаний створити передумови для розвитку та процвітання нації;
стверджували, що захоплення універсальними схемами шкодить національним інтересам тощо.
Є дві речі, які возвеличують наші душі, — зоряне небо над нами і моральні закони всередині нас.
Ніколи не стався до людини лише як до засобу, але завжди також як і до мети.
Таким чином, особливості соціально-економічного розвитку Німеччини на початку XIX ст., наукові традиції та поширення ідеології романтизму підготували підґрунтя для виникнення альтернативного класичній політичній економії напряму економічної думки, який отримав назву німецької історичної школи.
Історична школа в політичній економії виникла в Німеччині і пройшла в процесі своєї еволюції певні етапи (рис. 7.1).

Однак вона не була суто німець» ким явищем і мала значний успіх в інших країнах.

Видатний німецький мислитель Фрідріх Ліст (1789—1846) народився в м. Рейтлінген у сім'ї заможного ремісника. Після здобуття шкільної освіти працював у майстерні батька, але не виявляв старанності та належного ентузіазму. Врахувавши любов Фрідріха до книжок, батьки віддали його на навчання до писаря. Зарекомендувавши себе здібним учнем, Ф. Ліст швидко просувався по службі: від дрібного чиновника Тюбінгенської філії Вюртемберзького бюро до керуючого справами та політикою Тюбінгена, а згодом — розрахункового радника у столиці королівства Штутгарті. У 1877 р. Ф. Ліста запросили на факультет політичних наук у Тюбінгенському університеті, де він почав займатись викладацькою та науковою діяльністю. Фрідріх Ліст ще з молодих років німецький вчений виявив себе
рішучим прихильником буржуазно-демократичних реформ. У 1818 р. він заснував газету "Друг швабського народу", в якій виступав за підпорядкування адміністрації суспільному контролю, свободу преси тощо. Уряд закрив газету, разом з цим ф. Ліст був вимушений залишити кафедру в Тюбінгені. У 1819 р. вчений заснував у Франкфурті "Генеральну асоціацію німецьких промисловців та комерсантів", діяльність якої була спрямована на лібералізацію внутрішньої торгівлі та ліквідацію внутрішніх митних кордонів.
Пропаганда ліберальних ідей та енергійна агітація за економічну єдність нації поставила німецького дослідника в опозицію до уряду. Він зазнав політичних переслідувань і був вимушений залишити Німеччину. Жив у Франції, Англії, Швейцарії, у 1825 р. виїхав із сім'єю до СІНА. Згадуючи цей період свого життя, Ф. Ліст писав: "коли доля закинула мене в Америку, я залишив усі книги. Життя — найкраща книга з політекономії у цій новій країні... Я жадібно і старанно читав цю книгу, намагаючись скоординувати засвоєні уроки з результатами моїх минулих спостережень і досвіду". В Америці німецький дослідник займався фермерством, підприємницькою діяльністю, був редактором газети, в якій друкував і власні статті, пропагуючи ідеї національної єдності та виховного протекціонізму.
У 1832 р. Ф. Ліст повернувся на батьківщину. Він з ентузіазмом зустрів звістку про митне об'єднання Німеччини у 1834 р. і з новою енергією поринув у громадську діяльність. Пропагуючи необхідність розвитку транспортної системи країни як важливого засобу піднесення її економічного потенціалу, він став засновником одного з перших у країні акціонерних товариств з будівництва залізниць. Але втягнутий у політичні та фінансові інтриги, Ф. Ліст знову був вимушений емігрувати.
Перебуваючи у Франції у 1841 p., вчений опублікував головну працю свого життя "Національна система політичної економії", яка за задумом дослідника мала стати першою частиною фундаментального наукового дослідження і мала підзаголовок "Міжнародна торгівля, торговельна політика і німецький митний союз".
Після повернення на батьківщину Ф. Ліст займався науковою роботою, журналістикою, активною пропагандою ідей "національної економії". Однак психологічне напруження, викликане погіршенням здоров'я та матеріального становища, далося взнаки. У 1846 р. вчений помер за доволі загадкових обставин, які не виключають самогубства.
Хвиля посмертного визнання мислителя принесла йому ступінь доктора наук, монументи у різних містах Німеччини, видання зібрання творів у 10 томах тощо. Фактично друга половина XIX ст. в Німеччині пройшла під знаком реалізації ідей Ф. Ліста, які справили визначальний вплив на еволюцію економічної політики держави і сприяли її економічному відродженню та переходу на передові рубежі світової економічної ієрархії.

Історія економічних учень - Базилевич:7.1.2. Система "національної економії" Ф. Ліста

Теоретико-методологічним підґрунтям формування німецької історичної школи стало учення видатного мислителя, політика та державного діяча, активного поборника національної єдності Німеччини Фрідріха Ліста (1789— 1846).
У своїй головній праці, яка має красномовну назву "Національна система політичної економії, міжнародної торгівлі, торговельна політика і німецький митний союз" (1841), вчений виступив з критикою класичної школи, виокремивши три основні її недоліки:
"химеричний космополітизм", ігнорування специфічних національних інтересів;
"мертвий матеріалізм", виключну увагу до мінових вартостей та ігнорування продуктивних сил;
"дезорганізуючий індивідуалізм", здатний стати на заваді індустріальному піднесенню нації".
Вважаючи підхід класиків до вивчення явищ господарського життя недостатньо глибоким, Ф. Ліст розробив власну теоретичну систему (табл. 7.1), в основу якої поклав історичний метод дослідження, заснований на вивченні економічних явищ та процесів у історичному контексті:
осмисленні еволюції господарського розвитку різних держав у просторово-часовому вимірі;
зіставленні господарського розвитку різних націй;
залученні до аналізу правових, культурних, морально-етичних чинників, особливостей природного середовища, ментальності народів тощо.

Вихідною у теоретичній побудові мислителя була ідея перетворення Німеччини на індустріально розвинену державу, здатну до зовнішньоекономічної експансії. "Національна система політичної економії" була присвячена обґрунтуванню нагальної потреби у захисті "надзвичайних інтересів" Німеччини та інших континентальних держав з метою подолання "острівного панування Англії". Відтак, на думку багатьох дослідників, на противагу класикам Ф. Ліст розробив не просто "національну", а "геополітичну економію", покликану сприяти вирішенню спільних для континентальних країн проблем.
Праця німецького дослідника складається із 4 книг:
Книга 1. "Історія" присвячена дослідженню економічної історії різних країн з урахуванням проблем реалізації національних інтересів.
Книга 2. "Теорія" містить виклад основних ідей теоретичної системи Ф. Ліста ("національної системи політичної економії").
Книга 3. "Системи" присвячена історії економічної думки та практичному аналізу ідей класичної школи.
Книга 4. "Політика" містить виклад історії торговельної політики європейських держав та рекомендації щодо економічної політики, яку повинна, на думку автора, проводити Німеччина.
Провідні ідеї теоретичної системи Ф. Ліста:
Учення про "національну економію", національну своєрідність господарських систем та законів їх еволюції. Відокремлюючи космополітичну економію, покликану досліджувати загальнолюдський добробут, від національної економії, спрямованої на обґрунтування економічної політики, здатної забезпечити процвітання конкретної нації, вчений стверджував, що "наука не має права не визнавати природу національних відносин"1. Відтак він проголосив відмінною ознакою власної теоретичної системи економічний націоналізм, дослідження господарського розвитку нації "як середнього між індивідом і людством".
Вся споруда моєї теорії побудована на ідеї нації як середнього між індивідом і людським родом.
Узалежнюючи економічну спроможність суб'єктів господарювання від розвитку національної системи в цілому, Ф. Ліст стверджував, що лише нація як результат багатовікового удосконалення традицій, досвіду та знань здатна об'єднати людей у єдину спільноту, уможлививши тим самим розвиток кожної конкретної особистості. Відтак вчений не заперечував індивідуальних чинників економічного прогресу, але виступав за свідоме формування соціально-економічного середовища, яке б спрямовувало їх у необхідне русло.
Стверджуючи, що класики прийняли як уже існуючий майбутній стан речей, Ф. Ліст заперечував існування універсальних економічних законів виходячи, із незіставності національних економік, які мають власний шлях розвитку та історичну специфіку. У зв'язку з цим німецький дослідник наголошував на необхідності розробки учення про "національну економію", виявлення істинно національних інтересів та специфічних законів господарського розвитку окремих країн, з метою визначення ролі та функцій держави щодо збудження продуктивних сил нації та створення найсприятливіших умов для реалізації її економічного потенціалу. Він стверджував, що "Політична економія не є наукою, яка вчить лише яким чином мінові цінності виробляються індивідами, розподіляються між ними, споживаються ними... крім цього державний діяч бажає і повинен знати, як збуджуються продуктивні сили всієї нації, як вони зростають, що їм сприяє, від чого вони слабнуть, завмирають і зовсім зникають, як за допомогою національних продуктивних сил найкраще і найдоцільніше розробити національні природні джерела, щоб забезпечувати національне існування, національний добробут і майбутнє нації".
Нове розуміння предмета економічних досліджень зумовило зміну методу дослідження, в основну якого німецький вчений поклав "навчання історії", історичні порівняння, аналіз достовірності історичних фактів, комунітаризм, врахування ролі та значення неекономічних факторів та соціальних інституцій.
Теорія національних продуктивних сил. Визначивши завданням на ціональної економії пошук найсприятливіших умов та засобів розвитку продуктивних сил нації, Ф. Ліст виклав своє розуміння сутності останніх, засноване на визнанні важливості нематеріальних чинників зростання національного багатства.
На думку німецького дослідника, "продуктивні сили залежать не тільки від праці, заощаджень, моральності та здібностей людей або від володіння природними фондами і матеріальними капіталами; вони залежать також від соціальних, політичних і громадських закладів, а також законів і, насамперед, від гарантії їх незалежного існування та національної могутності". Наголошуючи на тому, що зростання національного багатства досягається шляхом узгодженої діяльності суспільства, здатного засвоїти і примножити досвід і знання, успадковані від попередніх поколінь, Ф. Ліст включав до складу продуктивних сил нації:
моральні та фізичні сили людей;
громадські та політичні заклади;
природні ресурси країни;
матеріальний капітал (сільськогосподарський, мануфактурний, торговельний).
Важливою складовою продуктивних сил вчений вважав національну індустрію, трактуючи її не лише як природний результат праці і заощаджень (на що звертали увагу класики), але і як творчу соціальну силу, джерело майбутнього прогресу німецької держави. Критикуючи А. Сміта за "протиставлення сільського господарства промисловості мануфактур"1, вчений стверджував, що розвиток національної індустрії здійснює сприятливий вплив на динаміку всіх складових продуктивних сил нації шляхом:
стимулювання прогресу науки, наукових відкриттів;
удосконалення громадських інститутів;
залучення до використання незадіяних раніше природних ресурсів;
стимулювання розвитку транспортної інфраструктури, внутрішньої та зовнішньої торгівлі;
удосконалення якості сільськогосподарської продукції та відкриття нових ринків її збуту.
"Мануфактури створюють попит на більший асортимент і на більшу кількість сільськогосподарських товарів, збільшують мінову вартість цієї продукції і дають можливість землевласнику отримати максимум користі із своєї землі і праці, — зазначав німецький дослідник, — це сприяє зростанню земельної ренти, прибутку і заробітної плати, а зростання ренти і капіталів виливається у збільшення мінової вартості землі і праці".
Розрізняючи "мінові вартості" і "продуктивні сили", вчений на чільне місце ставив формування людського капіталу шляхом пізнання, засвоєння та примноження накопичених людством знань, ідей, винаходів, відкриттів, навичок професійної діяльності тощо. Відтак важливого значення Ф. Ліст надавав розвитку освітніх, наукових, духовних та правових закладів, мистецтва тих, хто завідує судом та адміністрацією, в чиїх руках освіта та релігійне виховання, хто розвиває науку, культуру тощо. Таким чином, німецький дослідник трактував продуктивні сили:
як постійне джерело суспільного добробуту та найважливішу передумову прогресивного розвитку націй;
здатність створювати багатство, яка набагато важливіша за саме багатство;
інтелектуальні, соціальні, матеріальні сили нації, сукупність суспільних умов, які сприяють економічному зростанню. "Процвітання одного народу не залежить, як думає Сей, від кількості багатства і мінових цінностей, якими він володіє, — зазначав у зв'язку з цим дослідник, — воно залежить від рівня розвитку продуктивних сил".
Концепція стадійного економічного розвитку. Спираючись на теорію продуктивних сил, Ф. Ліст обґрунтував концепцію економічного прогресу нації. Аналіз історичного матеріалу, дослідження еволюції галузевої структури економіки та оцінка рівня розвитку продуктивних сил сучасних йому економічних систем дали змогу німецькому вченому виокремити такі стадії економічного розвитку націй:
— стан дикунства;
— стан розвитку скотарства;
— стан землеробства (цієї стадії, на думку Ф. Ліста, досягли сучасні йому Іспанія, Португалія, Італія);
— землеробсько-ману фактурний стан (на шляху до цієї стадії, на думку вченого, перебували на той час США та Німеччина);
— землеробсько мануфактурно комерційний стан суспільства (Ф. Ліст вважав, що цієї стадії досягла на той час лише Англія, до якої наближається Франція).
Визначаючи п'яту стадію як господарський ідеал, який забезпечує найкращу комбінацію та гармонійний розвиток продуктивних сил нації, вчений стверджував, що досягнення цієї стадії є метою розвитку усіх народів. Водночас він звертав увагу на необхідність певних передумов реалізації зазначеної мети:
вигідного географічного розташування, наявності великих територій та значних запасів природних ресурсів, необхідних для розвитку національної індустрії;
схильності до мануфактурного розвитку нації, її здатності до самовідданої праці заради майбутнього прогресу.
У зв'язку з цим Ф. Ліст зазначав, що дух німецької нації переважає у інші народи. Відтак для економічного піднесення країни необхідно "окрилити" її кордони за рахунок невеликих держав-сусідів (Голландії, Данії), союз яких з Німеччиною буде запорукою їх подальшого успішного розвитку.
Обґрунтування активної економічної ролі держави та політики "виховного протекціонізму". Концепція стадійного економічного розвитку дала Ф. Лісту підстави дійти висновку, що економічна політика держави має враховувати специфіку кожного етапу господарського прогресу нації з метою створення передумов неухильного зростання її продуктивних сил.
На думку німецького дослідника, для країн, які перебувають на III (аграрний) і V (аграрно-мануфактурно-комерційній) стадіях, доцільною є політика свободи міжнародної торгівлі, яка дає змогу повною мірою реалізувати національні інтереси. "Нація, яка досягла переваг в галузі мануфактурного виробництва, — писав учений, — може вберегти своїх фабрикантів і комерсантів від втрати завойованих позицій та апатії лише шляхом вільного імпорту продуктів харчування і сировини та конкуренції з зарубіжними товарами".
Водночас для держав, які перебувають на IV (аграрно-мануфактурній) стадії, украй важливим є протекціонізм, спрямований на захист молодої і ще не зміцнілої національної промисловості. На думку вченого, саме за допомогою протекціонізму держава здійснює "індустріальне виховання нації" на шляху переходу до вищої стадії економічного розвитку. "Протекціонізм — зазначав Ф. Ліст, — не збільшує безпосередньо кількість матеріальних благ, а значить і капіталу, але розвиває і зміцнює продуктивні сили, які створюють цей капітал".
Обґрунтовуючи цю думку, вчений звертав увагу на те, що наслідування принципам економічного лібералізму класичної політичної економії може забезпечити певну абстрактну вигоду для світового господарства в цілому з погляду отримання мінових цінностей. Водночас він виступав з критикою теорії, "яка зайнята лише вартістю і не звертає ніякої уваги на продуктивні сили, розглядаючи весь світ як єдину і неподільну республіку торговців". Ф. Ліст стверджував, що свобода міжнародної торгівлі буде корисною за умов, коли всі держави досягнуть однакової стадії розвитку. У іншому випадку фритредерство буде корисним лише для найрозвинутіших націй, стосовно яких менш розвинені країни опиняться у підпорядкованому становищі "маленького хлопчика, який бореться з дорослим чоловіком".
Саме тому вчений схвально ставився до теорії активного торговельного балансу, яку відстоювали меркантилісти, виводячи з "уроків історії" правило, згідно з яким "нація тим багатша та могутніша, чим більше вона експортує промислових виробів і чим більше вона імпортує сировини"5. Заперечуючи ідею "невидимої руки" та природного порядку А. Сміта, німецький дослідник звертав увагу на те, що "Імпорт та експорт зовсім не регулюються за сучасних умов тим, що теорія називає природою речей: вони залежать в основному від торговельної політики і розвинутості країни, від її значущості у світі і впливу на народи інших країн, від її колоніальних володінь і кредитних закладів, на кінець, від стану миру чи війни"6.
Усвідомлюючи втрати, неминучі в результаті відмови від вільної торгівлі, Ф. Ліст був переконаний, що стратегічні національні інтереси мають бути важливішими за поточні вигоди. Відтак протекціонізм вчений трактував як певну "пожертву вартостей" заради майбутнього зростання економічного потенціалу нації. "Втрата, викликана митними зборами, виражається вартістю, — писав дослідник. — Однак країна здобуває сили, за допомогою яких вона здатна виробляти незліченні обсяги вартостей. Ця втрата вартості повинна розглядатись як ціна промислового виховання нації".
Звичайно, досвід учить нас, що вітер переносить насіння із країни в країну і таким чином пустинні рівнини перетворюються у густі ліси. Але чи розумно вчинив би лісник, століттями чекаючи, поки вітер насадить у його країні насіння? Хіба безглуздо вчинив би він, якби спробував з допомогою розсадників досягнути своєї мети за кілька десятків років? Історія вчить, що цілі нації успішно здійснюють те, що робить наш лісник.
Водночас слід зауважити, що теорія протекціонізму Ф. Ліста має оригінальний характер, оскільки митний захист держави не є для вченого універсальним засобом історичного розвитку всіх націй. Німецький дослідник був переконаний, що політика протекціонізму не має абсолютного значення і є виправданою лише як виховний засіб, спрямований на розбудову продуктивних сил націй та вирівнювання економічного розвитку країн. "Протекціоністські заходи є законними лише тоді, — зазначав дослідник, — коли застосовуються з метою допомогти і зміцнити мануфактурну промисловість країни... щоб зайняти своє місце серед тих, хто досягнув висот одночасно і в сільському господарстві, і в торгівлі, тобто серед перших морських і континентальних держав".
Ліст не є теоретиком протекціонізму, він — теоретик розвитку.
Відтак вчений був впевнений, що у майбутньому, при досягненні високого рівня розвитку усіх країн, вільна торгівля стане загальним правилом поступово будуть створені усі необхідні передумови для формування загальносвітової спільноти людей та міжнародного союзу промислово розвиненні націй. "Країна, яка досягла могутності шляхом обмежень мануфактурної та комерційного панування, коли ця мета досягнута, повинна повертати до свободи торгівлі", — писав Ф. Ліст.
Таким чином, на відміну від класиків, протекціонізм Ф. Ліст трактував не як перешкоду, а як "найпотужнішу рушійну силу кінцевого об'єднання народів і, як наслідок, справжньої свободи торгівлі". У зв'язку з цим вчений виступав за виважений протекціонізм, який "відповідає своєму рівню промислового виховання", оскільки "будь-які надмірності протекціонізму шкідливі, тому що нації можуть прийти до вдосконалення мануфактур лише поступово".
Автор "Національної системи політичної економії" не зводив діяльність держави лише до ролі "нічного сторожа". На думку Ф. Ліста, за умов ринкової економіки держава покликана створювати матеріальні, інституціональні та культурні передумови:
для швидкого індустріального піднесення країни;
формування і розвитку єдиного внутрішнього ринку;
узгодження суспільних інтересів та спрямування зусиль нації на реалізацію стратегічних перспективних завдань.
У цьому контексті на особливу увагу заслуговує обґрунтування Ф. Лістом необхідності розвитку державного сектору економіки як невід'ємної складової народногосподарського комплексу, яка включає "державні засоби уряду, споживання цих засобів та управління ними". На думку вченого, "державна економія" покликана справляти стимулюючий вплив на економічний прогрес країни. Принагідно зазначимо, що Ф. Ліст близько підійшов до розуміння поняття "зовнішніх ефектів". Свідченням цього є його зауваження щодо необхідності урахування довгострокових та побічних наслідків створення нових галузей, які знаходять своє вираження у зміцненні економічного потенціалу країни та зростанні добробуту населення.
Таким чином, науковою заслугою Ф. Ліста стало визначення та обґрунтування нових теоретико-методологічних положень, які не тільки засвідчили обмеженість підходів, заснованих на абстрактних узагальненнях, ігноруванні національної специфіки та нерівномірності розвитку окремих країн, але і збагатили економічну науку новими підходами до трактування предмета та методології економічного аналізу.