Ж. Старобінський. Поетика погляду в Расіна

 

Французький класичний театр, особливо расінівський, майже позбавлений жестів. Прийнято вважати, що вони поступаються місцем мові, можна додати – погляду. Герої на сцені не душать один одного в обіймах і не обмінюються ударами кинджала: вони дивляться один на одного. Расінівські сцени – це побачення. Учасники дійства розмовляють, обмінюючись швидкими поглядами, рівноцінними обіймам або рані. Погляд несе у собі все те, що здатні висловити інші жести, тільки він йде далі, пронизує глибше, вражає сильніше – він бентежить душу <…>.

Погляд вбирає у себе всі жести, пригнічені стилем, та втілює їх символічно, разом з їхньою напругою та спрямованістю. Це, звичайно, «одухотворення» виразної дії, яка відповідає вимогам добропристойності та гарних манер: висловлення пристрасті не порушує ґречності, воно цнотливе й не дуже тілесне <…>.

<…> Як свідчать расінівські експозиції та розповіді, драма поглядів передує словесній драмі: спершу герої бачать один одного, між ними виникає любов або ненависть, і лише потім вони висловлюють свої почуття. Але все те, що вони говорять, неминуче пов’язане з поглядом: вони палають бажанням «побачитися знову», можливо, їм більше не судилося «побачитися, вони ненавидять, коли їх кривдять «в очі». Здається, що слово необхідне для того, щоб супроводжувати та продовжувати інтенції погляду, наче посередник між німотою першого погляду та мовчазністю останнього <…>.

До того ж поезія Расіна позбавлена образності. Жодні предмети, форми, кольори не затримують погляду. Не намагаючись дослідити світ і ледь помічаючи природу, він шукає лише чужі погляди. Неувагу до предметів можна пояснити тим, що він винятково звернений у бік погляду-свідомості, який він ловить та запитує; він прагне кимсь заволодіти та взнати, чи дивляться на нього очі, котрі він шукає, або ні. Тому тут не слід чекати опису зовнішніх деталей: це було б частиною іншого бачення, не настільки спраглого доторкнутися до буття та душі героїв. Расінівський погляд завжди домагається повноти буття, самої суті. Немає часу нюансувати аспекти та принади обличчя: погляд їх вже оминув у гонитві за іншою, нематеріяльною здобиччю.

Отже, майже повна відсутність образів. Оскільки погляд здатен схоплювати тільки саму сутність речей, він погоджується бачити тільки саму сутність світу. Окреслено кілька стилізованих контурів – коні, ліси, береги, вітрила. В цілому видима сутність світу зовсім проста та зводиться до засадничої опозицій день/ніч, тінь/світло. Майже абстрактна бінарність, де космічна реальність набуває людських рис завдяки накладанню етичних символів. Глибока ніч несе в собі жах (сон Гофолії), а дню належить по праву чистота (останні слова Федри). Етичний символ відіграє роль космічного виміру погляду: світло і тінь є не тільки необхідною умовою можливості (або неможливості) зору, але й самі втілюють трансцендентний погляд або сліпоту. В крайньому випадку вони перестають бути об’єктами погляду й набувають власний зір. Світло не лише робить видимими речі, воно саме – абсолютний Зір. Федра соромиться дня й Сонця, його осудливого світла. Вона знає, що належить ночі, тобто знаходиться в полі зору нічного погляду, що йде з пекла <…>.

Це темне полум’я, ця тінь посеред дня – це сама Федра, хоча вона й походить від Сонця, а її ім’я в перекладі з грецького означає «світла». Темрява наповнює погляд Федри, як і видіння Гофолії, – щоби зіткнутися з вбивчим та очисним світлом <…>.

Погляд, попри всю свою власність та насильство, пронизаний слабкістю та усвідомленням слабкості. Навпаки, бути об’єктом погляду – значить негайно виявитися винним у чужих очах. Расінівський герой чекав пестливого погляду, ніжного любовного полону; в дійсності йому відкривається власна вина. Замість щастя бути побаченим – нещастя бути зримим у гріхові. Це стосується не лише Нерона або Пірра, які, намагаючись втримати те, що вислизає, перетворюються на катів: будь-який скерований бажанням погляд від самого початку передбачає порушення заборони, містить у собі зародок злочину. Герой усвідомлює це в той момент, коли зустрічається з іншим поглядом, і вже не може уникнути прогріху; він у буквальному значенні фіксується на своїй вині.

І наче для того, щоб підкреслити ідею вини, Расін, поверх трагічного двобою героїв, вводить ще панівний погляд, котрий спрямований на них зверху або здалеку. Цій меті слугують нечисленні вказівки, розсипані по тексту: погляд всієї Греції скерований на її посланця Ореста та на царя Пірра («Андромаха»); Рим спостерігає за любовним захопленням Тіта («Береніка»); Федра знає, що за нею споглядає Сонце; а сюжети релігійних п’єс розгортаються перед божественним оком. Провинність героїв щоразу з’являється під поглядом цього вищого свідка, вірніше трансцендентного Судді. За обміном поглядами між людьми спостерігає осудливий й невблаганний погляд, який вирікає їм присуд <…>.

Слабкість і гріх: такі постійно присутні й майже тотожні значення, котрі Расін пов’язує і з дією того, хто дивиться, і зі становищем того, на кого дивляться. Єдиний погляд, що не знає слабкості, – погляд трансцендентного Судді – походить з до або надтрагічного універсуму, людині натомість не дано вийти за межі світу трагічного – тобто за межі свого безсилля та вини. Йому немає звідки чекати допомоги. І якщо він відчуває на собі владний погляд Судді, то це не зцілює його, а лише збільшує страждання. Немає спокою ні для того, чиї очі відкриті, ні для того, хто знає, що його видно.

Ця поетика погляду – слабості та гріховності погляду – безперечно, народжується на перетині грецької трагедії та янсеністської думки. Принаймні, расінівська поетика погляду ґрунтується на ідеології Пор-Рояля та на Евріпіді. Християнська трагедія Гріха поєднується з античною трагедією Помилки; а караючий бог трагедій Евріпіда зливається з Богом, під поглядом якого людина неминуче визнає себе грішником [с. 204–216].

 

7.Напишіть і запам’ятайте визначення літературознавчих понять (Див. Довідкова література):

 

Класицизм___________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Поетика_____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Конфлікт____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Олександрійський вірш________________________________________________

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

 

Обов’язкова література

1. Расин Ж. Федра // Расин Ж. Трагедии. – Новосибирск: Наука, 1977. – С. 243–298.

2. Самородницкая Е. И. Классицизма поэтика // Поэтика: словарь актуальных терминов и понятий / Глав. науч. ред. Н. Д. Тамарченко. – М.: Издательство Кулагиновой; Intrada, 2008. – С. 94–95(Подані фрагменти).

3. Старобинский Ж. Поэтика взгляда у Расина // Старобинский Ж. Поэзия и знание: История литературы и культуры / Пер. с франц. М. Неклюдовой. – М.: Языки славянской культуры, 2002. – С. 204–216 (Подані фрагменти).

 

СЕМІНАР 5. ПРОСВІТНИЦЬКИЙ ДИСКУРС У