Суперечливі процеси розвитку культури в 1917-1921 рр.

— Духовне і культурне піднесення викликане боротьбою за утворення суверенної Української держави.

— Деформування природного ходу культурних процесів різними політичними режимами, що утверджувалися в Україні і прагнули вести власну лінію в галузі культури.

— Висунення окремими режимами на передній план вузько класових та кон’юктурних тенденцій.

— Боротьба національної та нової пролетарської культури.

— Ускладнення розвитку культури пануванням у суспільстві нетерпимості, жорстокості, зневаги до людського життя; втрата престижу інтелектуальної діяльності, загибель та еміграція багатьох діячів науки та культури в складній політичній та економічній ситуації, пов'язаній з революцією та. громадянською війною.

— Перетворення культурної сфери на об’єкт ідеологічної боротьби.

Здобутки українських урядів в освітній політиці

— 1917-1920 рр. — докорінна ломка старої системи народної освіти, пошуки нових форм, пошуки нових форм, які відповідали б характеру і завданням різних політичних режимів в Україні.

— Розбудова української школи за доби Центральної Ради (заснування 53 українських гімназій, укладення нових навчальних програм для шкіл, розробка плану українізації школи).

— Українізація шкільної справи у період Гетьманату П. Скоропадського (діяльність 150 українських гімназій, запровадження української мови, історії та географії України як обов’язкових предметів у російськомовних школах, видання мільйонів підручників українською мовою, приділення особливої уваги підготовці кваліфікованих україномовних викладачів шляхом впровадження вивчення української мови в семінаріях тощо).

— Поглиблення українізації школи за доби Директорії.

— Ідеологізація шкільної освіти більшовиками (викладання історії, літератури та інших гуманітарних дисциплін на засадах ідей соціалізму); припинення процесу українізації школи; запровадження безплатного і обов’язкового навчання для дітей віком від 7 до 16 років; експерименти більшовиків в галузі шкільної освіти (створення шкіл-комун, які ґрунтувалися на вільному вихованні, відміна п’ятибальної системи в оцінці знань тощо); нова спроба більшовиків у 1920 р. заснувати життєздатну радянську систему народної освіти, яка вилилася у створення єдиної загальноосвітньої трудової семирічної школи, що мала два ступені: 1-4 класи та 5-7 класи; можливість продовження навчання в середніх професійно-технічних школах; розгортання радянською владою у 1920 р. впровадження в школах УСРР української мови.

— Заходи щодо ліквідації неписьменності дорослих.

Зміни у вищій школі

— Складні і суперечливі процеси у вищій школі.

— Розробка УЦР плану заснування вузів з українською мовою викладання.

— Часткова реалізація цього плану за Гетьманату.

— Ломка дореволюційної системи вищої освіти в умовах більшовицької влади.

— Реорганізація управління вищою школою з метою звуження впливу старої професури і антибільшовицькі налаштованого студентства.

— Запровадження посади комісара вузу з метою політичного контролю та обмеження самоврядування.

— Розширення мережі вищих і середніх спеціальних начальних закладів у 1919-1920 рр.

Це цікаво! Наприкінці 1920 р. а Україні працювало 38 вузів, у яких навчалося 57 тис. студентів. Крім того, існувала мережа середніх спеціальних навчальних закладів, яка налічувала 665 профшкіл і 13 робітфаків, у яких навчалося понад 60 тис. студентів.

— Березень 1919 р. — затвердження нових правил прийому, згідно яких перевага при зарахуванні надавалася представникам робітничого класу і трудового селянства (скасування для них вступних іспитів, необов’язковість надання документа про закінчення середньої школи).

— Погіршення якісних показників роботи вузів.

— Слабка матеріальна база.

— Поповнення викладацького складу за рахунок недостатньо освічених людей.

— Скасування плати за навчання, введення стипендій.

— 1920 р. — створення робітничих факультетів (робітфаків) для підготовки робітничої та селянської молоді до навчання.