Основні відмінності між груповим порушенням громадського порядку (масовими заворушеннями) та хуліганством

	Групове порушення громадського порядку (Масові заворушення)	Хуліганство
Кількість учасників	Наявність групи людей (натовпу)	Може вчинятися і однією особою
Типові дії	Відмова звільнити приміщення чи певну територію, ігнорування розпоряджень адміністрації чи представників влади, відмова припинити незаконні мітинги, пікетування, демонстрації тощо (Супроводжуються насильством над особою, погромами, підпалами, знищенням майна, захопленням будівель або споруд, насильницьким виселенням громадян, опором представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя)	Насильство із заподіянням тілесних ушкоджень або знущання над особою, нанесення їй побоїв або мордування, катування особи; дії, пов’язані зі знищенням чи пошкодженням чужого майна, зривом масового заходу (концерту, зборів, виборів, випускного вечора тощо), з порушенням нічного відпочинку людей, з тимчасовим припиненням нормальної діяльності підприємства, установи, організації чи громадського транспорту; прояв безсоромності (непристойні рухи тіла, публічне оголення і демонстрування статевих органів, публічне вчинення добровільного статевого акту тощо), знущання над хворими, старими, особами, які знаходяться в безпорадному стані
Склад злочину	Матеріально–формальний	Формальний
Динаміка	Число учасників істотно не збільшується (може збільшуватися)	Число учасників істотно не збільшується
Мотив злочину	Мотиви злочину у співучасників різні	Мотив хуліганський

Умисне знищення або пошкодження чужого майна (ч.1 ст. 194 КК) під час масових заворушень повністю охоплюється ч.1 ст. 294 КК.

Заподіяння при масових заворушеннях умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке вчинене способом, що має характер особливого мучення, або вчинене групою осіб, а також з метою залякування потерпілого або інших осіб, чи з мотивів расової, національної або релігійної нетерпимості, або вчинене на замовлення, або таке, що спричинило смерть потерпілого (ч.2 ст. 121 КК), не охоплюється ч.1 ст. 294 КК, а тому потребує кваліфікації за сукупністю з ч. 2 ст. 121 КК. Таке саме правило кваліфікації ми можемо застосувати й щодо вбивства, яке вчинене учасником масових заворушень: ч.1 ст. 115 КК та ч. 1 ст. 294 КК.

Умисне знищення або пошкодження чужого майна під час масових заворушень, вчинене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом, або заподіяння майнової шкоди в особливо великих розмірах необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів за ч. 1 ст. 294 КК й ч. 2 ст. 194 КК.

Умисне знищення або пошкодження чужого майна під час масових заворушень, яке спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки слід кваліфікувати за сукупністю злочинів за ч. 2 ст. 294 КК й ч. 2 ст. 194 КК.

Пригадаємо, що вчинення масових заворушень з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, потребує кваліфікації за сукупністю злочинів: за ст. 295 та ст. 161 КК “Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або релігійних переконань”.

Заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку (ст. 295).

Суспільна небезпека проголошення публічних закли­ків до вчинення дій, що загрожують громадському порядку, полягає у: виникненні обстановки тривоги і навіть паніки в населення, особливо тих його прошарків, яким загрожує заподіяння шкоди внаслідок вчи­нення таких дій; дезорганізації роботи органів управління; у порушенні нормального режиму праці, навчання, відпочи­нку широких верств населення.

Родовим та основним безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст. 295 КК, є громадський порядок.

Його факультативним додатковим безпосереднім об’єктом можуть висту­пати життя та здоров'я особи, відносини власності, авторитет органів державної влади, громадсь­ка безпека та ін.

Об’єктивна сторона злочину полягає в двох формах: 1) публічні заклики до вчинення погромів, підпалів, знищення майна, захоплення будівель чи споруд, насильницьке виселення громадян, що загрожує громадському порядку; 2) розповсюдження, виготовлення чи зберігання з метою розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій, якщо ці дії загрожують громадському порядку або безпеці громадян(41).

Заклик, про який говориться в ст. 295 КК – це активний вплив (усно чи письмово, з використанням магнітофона, радіо, телебачення, інших технічних засобів тощо) на невизначену кількість людей (слухачів, читачів, глядачів) або на членів певної партії, організації чи інше угрупування, пов’язане зі схиленням їх до здійснення погромів, підпалів, знищення майна, захоплення будівель чи споруд. Такий заклик має бути публічним. Це означає, що він повинен бути відкрито звернений до багатьох осіб (не менше двох), що реально сприймають або, на думку розповсюджувача, можуть сприймати ці заклики. Тому заклик до вчинення цього злочину, звернений до окремих конкретних осіб повинен розглядатися як підбурювання до злочину (ч.4 ст. 27 і ст. 295 КК або ч.1 ст. 14 і ст. 295 КК – при невдалому підбурюванні). Заклики можуть бути розраховані на невизначене коло громадян, можуть бути цілеспрямовано звернені до тих або інших прошарків населення, етнічних груп; до членів тих чи інших рухів, партій, інших громадських організацій, але в будь–якому випадку вони мусять бути пов’язані з цілеспрямованим схиленням невизначеного числа осіб до вчинення будь–якої з дій, згаданих у ст. 295 КК.

По­громи – це виступи проти якоїсь групи населення, які супроводжу­ються руйнуванням і пограбуванням майна, насильницьким ви­гнанням людей, масовими вбивствами.

Знищення майна – це приведення його у повну непридатність до використання за цільовим призначенням, воно перестає існувати або повністю втрачає свою цінність.

Особливістю знищення майна є не тільки повний вивід його з господарського обігу, але й неможливість відновлення шляхом ремонту або реставрації. Майно втрачає свою цінність – фізично не перестає існувати, але стає непридатним для використання.

Підпал – це знищення або пошкодження майна вогнем, якщо при цьому існувала загроза життю та здоров’ю людей або загроза заподіяння значних матеріальних збитків.

Під захопленням будівель і споруд слід розуміти протиправний насильницький доступ у приміщення і його зайняття повністю чи частково з метою, перешкоджання чи виключення можливості їх використання законним власником чи користувачем за функціональним призначенням. Ознаками захоплення є: – протиправне і незаконне проникнення в будівлі чи споруди; – якщо це робить неможливим використання їх за функціональним призначенням.

Розповсюдження матеріалів (звернень, листівок, гасел, листів, магнітофонних касет, комп’ютерних компакт–дисків, дискет тощо) полягає в доведенні їх змісту – до погромів, підпалів, знищення майна, захоплення будівель чи споруд, насильницького виселення громадян, що загрожують громадському порядку – до відома невизначеної кількості або певної групи людей. Розповсюдження таких матеріалів може здійснюватися шляхом розсилки поштою, передачі через комп’ютерні мережі, розклеювання їх на стінах будинків, вітринах, підкидання в приміщення державних органів чи установ, підприємств чи організацій тощо. Найвідомішим прикладом використання Інтернет ресурсів для закликів до масових заворушень стало використання соціальних мереж “Twitter” “Facebook” в Єгипті(42).

Сам факт розповсюдження матеріалів з такими закликами є закінченим злочином, незалежно від наслідків вчиненого заклику.

Під виготовленням матеріалів розуміється виготовлення (тобто створення будь–яким способом), листівок, плакатів, гасел із вказаними закликами до вчинення злочинних дій.

Спосіб виготовлення таких матеріалів залежить від їх виду та форми існування (документарна чи бездокументарна). Матеріали у документарній (паперовій) формі існування можуть бути виготовлені типографським способом, шляхом ксерокопіювання, малювання тощо. Виготовленням бездокументарних матеріалів слід вважати створення текстового документа за допомогою комп’ютера, або внесення будь–яких змін до баз даних, сайтів, які змінюють (або доповнюють) зміст зафіксованої в ньому інформації. Тобто виготовлення з метою розповсюдження таких матеріалів може здійснюватися шляхом внесення певних даних (заклики до вчинення погромів, підпалів, знищення майна, захоплення будівель чи споруд) до інформаційних ресурсів інших осіб, тобто є одночасно втручанням у роботу автоматизованої системи, якою є така система реєстру. Такі дії одночасно утворюють і склад злочину, передбачений ст. 361 КК і мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ст. 295 КК та відповідною частиною ст. 361 КК, оскільки внесення змін в бази даних може призвести до підробки, втрати інформації чи спотворення процесу її обробки.

Зберігання зазначених у диспозиції ст. 295 предметів – це вчинення будь–яких умисних дій, пов’язаних з фактичним володінням такими матеріалами, незалежно від місця їх знаходження: тримання при собі (в одязі, валізі тощо), поміщення у сховище, будь–яке приміщення чи будь–яке інше вибране і відоме особі місце.

Суб’єктом злочину є осудна фізична особа, яка досягла 16 років.

При вчиненні службовою особою дій передбачених ст. 295 КК, що є перевищенням влади або службових повноважень (тобто умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень) скоєне слід лише кваліфікувати за ст. 295 КК, а при настанні істотної шкоди(43) вчинене підлягає кваліфікації за ст. 295 КК та ч.1 ст. 365 КК.

Суб’єктивна сторона злочину включає наявність прямого умислу і двох спеціальних цілей, в залежності від форми вчинення злочину – 1) вчинення погромів, підпалів, знищення майна, захоплення будівель чи споруд, насильницьке виселення громадян, що загрожує громадському порядку; 2) розповсюдження матеріалів в яких міститься інформація про заклик до дій передбачених ст. 295 КК. Особа усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій та бажає їх вчинення, переслідуючи при цьому згадані вище цілі. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення дій, спрямованих на досягнення таких цілей. Мотиви вчинення вказаного злочину на кваліфікацію злочину не впливають, але враховуються при встановленні мети злочинців, а також при призначенні покарання. Такими мотивами можуть бути: незадоволеність існуючим громадським порядком або діями представників влади, кар’єризм, помста, корисливість.

Вчинення організації масових заворушень у формі підбурювання до вчинення дій, які являють собою масові заворушення, без настання вказаних наслідків (ч.1 ст. 294 КК) слід кваліфікувати за ст. 295 КК.

Проголошення публічних закли­ків до вчинення дій, що загрожують громадському порядку, якщо при цьому масові заворушення були фактично вчинені, не утворює сукупності злочинів і повністю охоплюється ст. 294 КК. Це пов’язано з тим, що дії передбачені ст. 295 КК є фактично замахом на злочин передбачений ст. 294 КК, і лише при настанні наслідків (погроми, підпали, знищення майна, захоплення будівель або споруд, насильницьке виселення громадян), передбачених ч.1 ст. 294 КК, скоєне є закінченим злочином „масові заворушення”. Лише при публічних закликах до насильства над особами або опору представникам влади із застосуванням зброї (враховуючи відсутність таких дій у ст. 295 КК) скоєне слід кваліфікувати як замах на злочин передбачений ст. 294 КК.

Хуліганство (ст. 296).

Суспільна небезпека таких протиправних дії, як свідчить судова та слідча практика, полягає у негативному їх впливі на цілу низку суспільних відносин, що знаходяться під охороною закону про кримінальну відповідальність, зокрема у сфері життя та здоров’я особи, власності, нормальної роботи органів державної влади, підприємств, установ, організацій тощо.

У кримінально–правовій літературі існує декілька версій появи терміна „хуліганство”(44). Перша версія, умовно назвемо її американською, походить від назви одного з американських індіанських племен, що кочувало між Техасом і Каліфорнією. З цим американським плем’ям індіанців доводилося особливо довго боротися європейським поселенцям у Північній Америці. Тому під «хуліганами» стали розуміти людей, що борються з культурою, мають схильність до глумління над культурою й здебільшого не розуміють її(45).

Така версія була озвучена й руським вченим П. І. Люблінським, який вказав, що вперше про хуліганів («вуличні араби») заговорили в Америці. Під цими особами розуміли шайки молодих людей, які мали суттєву ознаку – кидати виклик закону і порядку, свої потреби задовольняли шляхом застосування насильства до будь–кого. Жорстокість, агресія, озлобленість до всіх і кожного – суб’єктивні якості цих осіб(46).

Друга версія має англійське походження. Однак вона має певні варіації: 1) на думку одних вчених, слово «хуліганство» походить від англійського слова «hoolіgan», під яким з 1890 року почали позначати винятково зухвалих вуличних бешкетників – ґвалтівників з південно–східного кварталу Лондона; 2) дане слово є похідним від прізвища ірландської родини злочинців Hooligan, яка проживала у кінці XVIII столітті в Лондоні(47); 3) дане слово є похідним від імені ірландця Holly, що організував декілька банд, які тероризували оточуючих; 4) слово «хуліган» є похідним від прізвища братів Холіген, що проживали у Шотландії наприкінці XVIII століття. Це були люди злочинного світу, що відрізнялися варварством і надзвичайним буйством(48).

Третя версія має русько–французьке походження. Так К. В. Григорян вказує, що термін «хуліган», можливо, походить від давньоруського «хула» і французького «gens» – люди. Прізвище «хуліган» давали кріпакам, яких бажали образити, принизити(49).

Четверта версія має руське походження. Слова «хуліган», «хуліганство», як вважають деякі дослідники цього злочину, походить від російського слова «хула», хулити – порочити, засуджувати, сварити(50).

Наприклад, Я. Бугайський стверджував, що це слово використав вперше Діонео (популярний Лондонський кореспондент Московських ліберальних газет) в одній зі своїх статей, надрукованих у «Російському багатстві»(51).

Також за іншою версією поява даного терміна пов’язувалася з ім’ям Петербурзького градоначальника Фон–Валя, що застосував у 1892 р. суворі заходи проти організованих груп ґвалтівників, яких він у своєму наказі назвав «хуліганами»(52).

У німецькій мові хуліганство охоплюється поняттям «Unfug», а так само «grober Unfug», тобто груба непокора встановленому громадському порядку(53).

Родовий та основний безпосередній об’єкт злочину – громадський порядок.

В теорії кримінального права громадський порядок як об’єкт хуліганства розглядається на трьох рівнях: а) як безпосередній об'єкт хуліганства; б) у вузькому розумінні, тобто як об'єкт посягання хуліганських дій, що включає у себе і безпосередній об'єкт хуліганства; в) в широкому розумінні, який може бути порушений не тільки хуліганськими діями, а й іншими злочинами або подіями (стихійними лихами)(54).

Його обов’язковими чи факультативними безпосередніми об’єктами, в залежності від форми вчинення злочину та кваліфікуючих ознак, можуть висту­пати життя та здоров'я особи, відносини власності, авторитет органів державної влади, громадсь­ка безпека та ін.

Об’єктивна сторона хуліганства полягає у грубому порушенні громадського порядку, тобто у вчиненні активних дій. КК не пов'язує наявність хуліганства з його вчиненням у гро­мадських місцях. Хоча у практичних співробітників існує домінуюча думка, ніби відповідальність за хуліганство настає лише при вчиненні посягання саме в громадських місцях (так за даними МВС у 2004 р. 75 % зареєстрованих випадків хуліганства припадають якраз на громадські місця).

Можна погодитися з позицією В. Навроцького, який вважає таку думку „пережитком”, і пов’язує її існування з такою минулою ознакою хуліганства, як вчинення його „на підприємствах, в установах і в громадських місцях” за КК УРСР 1927 р(55). Ми схиляємося до слушної думки Г. Є. Болдарь та І. М. Копотуна, що «громадське місце та публічність не є обов’язковими ознаками хуліганства»(56).

Таким чином, громадський порядок може бути по­рушений і за відсутності сторонніх осіб чи у присутності лише по­терпілого (вночі, у безлюдному місці, в квартирі). Однак вчинення хуліганських дій у присутності інших людей, в обстановці прове­дення публічного заходу (покладення квітів до пам'ятника, концерт тощо) є однією із ознак, яка вказує на грубість порушення громад­ського порядку.

Кримінальне караним є саме грубе порушення громадського порядку. Грубість порушення громадського порядку визначається з урахуванням місця вчинення хуліганських дій, їх тривалості, кількості і характеристики потерпілих, ступеня порушення їхніх прав та законних інтересів тощо. Таким чином, грубе порушення громадського порядку має місце тоді, коли йому заподіюється істотна шкода, коли хуліганство пов’язане з посяганням на інші суспільні відносини, задля збереження яких підтримується громадський порядок, коли це зачіпає важливі інтереси чи інтереси багатьох осіб, коли відновлення порядку вимагає значних, тривалих зусиль(57).

Якщо особа в нічний час, із двадцять другої до восьмої години в квартирі буде гучно співати або кричати, користуватися звуковідтворювальною апаратурою та іншими джерелами побутового шуму, проводити салюти, феєрверки, використовувати інші піротехнічні засоби – вона буде притягнута за ст. 182 КУпАП. (Закон України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту населення від впливу шуму” від 3 червня 2004 р.)(58).

За змістом ч. 1 ст. 296 КК, під грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства слід визнавати таке порушення, що супроводжується особливою зухвалістю або винятковим цинізмом. Це поняття вироблене судовою практикою і містить особливі ознаки хуліганства, які дозволяють відмежувати його від дрібного хуліганства (ст. 173 КпАП).

Так, зокрема, вчиненим з особливою зухвалістю може бути визнане злочинне порушення громадського порядку: 1) що виявляє явну неповагу до суспільства і супроводжується, наприклад, насильством із заподіянням тілесних ушкоджень або знущанням над особою, нанесенням їй побоїв або мордуванням, катуванням особи; 2) діє тривалий час і вперто не припиняється; 3) пов’язане зі знищенням чи пошкодженням чужого майна, зривом масового заходу (концерту, зборів, виборів, випускного вечора тощо), порушенням нічного відпочинку людей, тимчасовим припиненням нормальної діяльності підприємства, установи, організації чи громадського транспорту тощо (п. 5 ППВСУ «Про судову практику у справах про хуліганство» від 22 грудня 2006 р. № 10).

Так Ж. 10.11.03 р. о 23 год. 30 хв., знаходячись в торговому залі магазину в м. Ковель, перебуваючи в стані алкогольного сп¢яніння, безпричинно, з хуліганських мотивів, в присутності громадян, почав шарпати за одяг гр. О., в ході чого вдарив його кулаком в голову, спричинивши останньому фізичний біль, чим грубо порушив громадський порядок. Продовжуючи свої хуліганські дії, він витягнув О. з приміщення магазину на тротуар, де безпричинно, з хуліганських мотивів, наніс йому два удари кулаком в голову, спричинивши О. фізичний біль. Внаслідок нанесення ударів О. впав на землю, тоді він, продовжуючи свої хуліганські дії, наніс потерпілому ще кілька ударів ногою в живіт, чим спричинив О. знову фізичний біль. Своїми умисними діями Ж. вчинив хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, а саме скоїв злочин, передбачений ч.1 ст. 296 КК(59).

Характерним прикладом хуліганства, що виявилося у тимчасовому припиненні нормальної діяльності підприємства є справа по обвинуваченню Г. та М. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 296 КК.

29 квітня 2005 року близько 12.00 год. Г. та М., знаходячись у приміщенні КП „Старий Бульвар”, який знадиться за адресою: м. Житомир, вул. Бердичівська, 28, грубо порушуючи громадський порядок вчинили бійку і опір громадянам, що намагалися припинити хуліганські дії. в результаті таких дій було зірвано роботу вказаного підприємства на період часу з 12.00 до 14.00 години, чим завдано матеріальні збитки на суму 400 грн (60).

Вчиненими з винятковим цинізмом можуть бути визнані хуліганські дії, що супроводжуються демонстративною неповагою до загальноприйнятих норм моралі, наприклад проявом безсоромності (непристойні рухи тіла, публічне оголення і демонстрування статевих органів, публічне вчинення добровільного статевого акту тощо), знущанням над хворими, старими, особами, які знаходяться в безпорадному стані.

Судово–слідча практика виробила певні критерії відмежування хуліганства від інших злочинів. При цьому потрібно враховувати спрямованість умислу винного, мотиви злочину, цілі та обставини вчинених ним дій.

Дії, що супроводжувались погрозами вбивством, нанесенням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені в сім’ї, квартирі, відносно родичів, знайомих і викликані особистими неприязними відносинами, неправильними діями потерпілих та інше, повинні кваліфікуватись за статтями КК, що передбачають відповідальність за злочини проти життя та здоров’я особи. Такі дії можуть кваліфікуватись як хуліганство лише в тих випадках, коли вони одночасно були поєднані з грубим порушенням громадського порядку і виражали явну неповагу до суспільства (п. 4 ППВСУ «Про судову практику у справах про хуліганство» від 22 грудня 2006 р. № 10).

Суб’єктивна сторона злочину характеризується наявністю прямого умислу, а також обов’язкової ознаки хуліганства – мотиву явної неповаги до суспільства, тобто очевидна, демонстративна зневага винного до встановлених у суспільстві правил поведінки.

В теорії кримінального права вже на початку XX ст. відзначалось, що хуліганство є особливий, специфічний мотив антигромадської пове­дінки, що «воно є не дія, а лише властивість дії»(61).

В зв’язку з цим і, враховуючи наявність в законодавстві оціночних ознак, за думкою багатьох науковців, в чинному кримінальному законодавстві, фактично, існує інститут аналогії, хоча офі­ційно законодавець і відмовився від нього (ч.4 ст. 3 КК). Зокрема, частина 1 статті 296, що містить такі цілком не визначені, неоднозначні по­няття як “грубе порушення громадського порядку”, “явна неповага до суспільства”, “винятковий цинізм”, “особлива зухвалість” нерідко змушують правозастосовчу практику на порушення закону кваліфіку­вати за цією статтею діяння, що прямо нею не передбачені(62). Тим ча­сом в окремі роки на Україні майже третина з числа засуджених при­тягалася до відповідальності за хуліганство. Тому автори проекту КК України, підготовле­ному за завданням Комісії (тепер Комітету) Верховної Ради України з питань правопорядку та боротьби зі злочинністю взагалі відмовилися від криміналізації хуліганства(63). На нашу думку, такий крок відповідає і сучасним вимогам кримінально–правової політики держави.

Неповага до сус­пільства – це прагнення показати свою зневагу до існуючих пра­вил і норм поведінки в суспільстві, самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, протиставити себе іншим громадянам, су­спільству, державі. Вказана неповага має бути явною. Це означає, що неповага до суспільства є очевидною, безсумнівною як для ху­лігана, так і для очевидців його дій.

В кримінально–правовій науці хуліганський мотив визначають як прагнення до самоствер­дження, самовиразу особи, людини низької культури, невихованої, з нестримним і вкрай розбещеним егоїз­мом; це спосіб самовиразу хама, варвара, дикуна. В ос­нові хуліганських спонукань лежить розгнузданий его­їзм, злобність і незадоволеність, що сягають до беззвіт­ної люті і тупого відчаю, викликаного розбіжністю між рівнем домагань особи та наявними можливостями їх здійснення(64).

Тобто, хуліганський мотив – це усвідомлене прагнення, що породжує у винного прямий намір на вчинення хуліганства, сприяє його подальшому формуванню та розвитку і, як результат цього процесу, – спонукає до активних, навмисних дій, які характеризуються явною неповагою до суспільства та грубим порушенням громадського порядку(65). Хуліганський мотив – це не тільки прагнення, бажання суб’єкта негайно скоїти хуліганські дії, а й процес, в результаті якого у винного виникає намір на їх вчинення.

Саме мотив є відмінною рисою хуліганства. Крім того, останнє відрізняється від інших злочинів тим, що: 1) вчиняється за явно несуттєвим приводом; 2) безпосеред­ня причина злочинного конфлікту при хуліганстві у більшості випадків є внутрішньою, тобто в самому діючому суб’єкті і не викликана необхідністю ззовні (конкрет­ною ситуацією); 3) дії хулігана не завжди логічно обґрунтовані і обумовлені певними обставинами; 4) спрямованість і предмет посягання хуліганських дій часто не визначені(66).

Суб’єкт злочину – фізична осудна особа, якій на момент вчинення злочину виповнилося 14 років, згідно ч. 2 ст. 22 КК.

Ч. 2 ст. 296 передбачає таку кваліфікуючу ознаку злочину, як вчинення хуліганських дій групою осіб. Судова статистика свідчить, що приблизно 14 % осіб вчиняють хуліганство саме групою осіб.

Злочин визнається скоєним групою осіб, якщо в ньому брали участь декілька (два чи більше) виконавців без попередньої змови між собою чи за попередньою змовою групою осіб в незалежності від виконаної ролі.

Так Г. та Ч. 6.11.2002 р. о 19.00 год. в м. Мукачеві, знаходячись в кафе “Дукат” грубо порушуючи громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, перебуваючи обидва в стані алкогольного сп’яніння в присутності відвідувачів кафе вчинили сварку з потерпілим Ч., внаслідок чого йому було заподіяно легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров’я. Їх дії були кваліфіковані за ч.2 ст. 296 КК (67).

Наступними кваліфікуючими обставинами хуліганства, передбаченими ч. 3 ст. 296 КК, є: вчинення хуліганства особою, раніше судимою за хуліганство, чи пов’язані з опором представникові влади або представникові громадськості, які виконували обов’язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії.

За ознакою наявності попередньої судимості за хуліганство (за будь–який його вид) можливо кваліфікувати дії винного за умови, що ця судимість не знята та не погашена у встановленому законом порядку.

Повторність скоєння хуліганства при відсутності судимості особи за цей злочин не є підставою для кваліфікації вчиненого за ч. 3 ст. 296 КК. Проте кожний епізод хуліганства має бути окремо описаний в процесуальних документах.

Опір, вчинений щодо особи, яка клала край хуліганським діям, охоплюється складом хуліганства.

Під опором слід розуміти активну протидію особи, котра вчиняє хуліганство (відштовхування, завдання побоїв, заподіяння тілесних ушкоджень тощо), з метою позбавити зазначених осіб можливості виконати службовий чи громадський обов’язок з охорони громадського порядку (п. 8 ППВСУ «Про судову практику у справах про хуліганство» від 22 грудня 2006 р. № 10). Опір може здійснюватись із застосуванням зброї (як вогнепальної та холодної) або інших предметів (палиці, каміння, металевих прутів тощо), що можуть завдати шкоди життю та здоров’ю особи. Додаткова кваліфікація дій винного у вчиненні хуліганства з цією кваліфікуючою ознакою ще й за ч. 1 ст. 342 КК не потребується.

У зв’язку з цим не можна погодитися з наступним рішенням суду.

Так Б. 4.04.2003 р., знаходячись в приміщенні майстерні по ремонту та пошиттю одягу грубо порушуючи громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння брутально лаявся в адресу власниці майстерні П. та в присутності інших громадян. При цьому спричинив потерпілій П. легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров’я. Продовжуючи хуліганські дії, він вчинив опір дільничному інспектору Б., який зайшов до майстерні та намагався затримати правопорушника. Суд засудив Б. за ч.3 ст. 296 КК та ч.2 ст. 342 КК, інкримінуючи винному вчинення хуліганства особою, раніше судимою за хуліганство та яке пов'язане з опором представникові влади та опір працівнику правоохоронного органу (68).

Опір, вчинений після припинення хуліганських дій, в тому числі і у зв'язку з затриманням винної особи, не повинен розглядатися як кваліфікуюча ознака хуліганства і підлягає кваліфікації за сукупністю злочинів за ч.1 ст. 296 КК та відповідною частиною ст. 342 КК.

Не повинне кваліфікуватися за ч.3 ст. 296 КК дрібне хуліганство, пов'язане з опором працівнику міліції, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, а також військовослужбовцю або представнику влади чи представнику громадськості, які виконують обов'язки по охороні громадського порядку, а так само громадянину, що припиняє дрібне хуліганство.

Цікавою, але в той же час й дискусійною є думка висловлена Г.І. Піщенко щодо виключення з ч. 3 ст. 296 КК вказаної кваліфікуючої ознаки, як опір представникові влади або представникові громадськості, які виконували обов’язки з охорони громадського порядку(69). Науковець наводить ряд аргументів з цього приводу.(70) Безперечно, ці аргументи можуть сприйматися по різному. Але, на нашу думку, законодавець визначив відповідну кваліфікуючу ознаку, зважаючи на поширеність такої суспільно небезпечної дії та її підвищену суспільну небезпеку. Порівняння санкцій за ч. 3 ст. 296 КК та ст. 342 КК також дозволяє зробити однозначний висновок про недоцільність скасування вказаної кваліфікуючої обставини.

Громадянином, який припиняє хуліганські дії, може бути як сам потерпілий від хуліганства, так і стороння особа. Умовляння потерпілого або вимоги сторонньої особи припинити хуліганство не можуть бути визнані присіканням хуліганства, оскільки припинення злочинних дій в такому випадку залежить лише від винної особи.

В той же час, є слушною думка Г.І. Піщенко щодо заміни слова „громадянину” на слово „особі” в складі хуліганства (ч. 3 ст. 296 КК)(71). В даному випадку потерпілими від злочину будуть громадяни, тобто особи, які мають громадянство України. Виникає логічне запитання: як бути, коли подібні дії припиняє особа без громадянства або громадянин іншої держави? Вказані особи залишаються поза законом та його захистом, а це суперечить ст. 26 Конституції України, в якій закріплено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, – за винят­ками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами Укра­їни.

Дії, передбачені ч. 1, 2 або 3 ст. 296 КК, якщо вони вчинені із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, утворюють склад злочину, передбачений ч. 4 ст. 296.

Вирішуючи питання щодо наявності в діях винної особи такої кваліфікуючої ознаки хуліганства, як застосування вогнепальної або холодної зброї(72) чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 296 КК), слід враховувати, що ця ознака має місце лише в тих випадках, коли винний за допомогою названих предметів заподіяв чи намагався заподіяти тілесні ушкодження або коли використання цих предметів під час учинення хуліганських дій створювало реальну загрозу для життя чи здоров’я громадян (п. 9 ППВСУ «Про судову практику у справах про хуліганство» від 22 грудня 2006 р. № 10).

Спеціально пристосованими для нанесення тілесних ушкоджень слід визнавати предмети, які пристосовані винною особою для цієї мети наперед або під час учинення хуліганських дій, а заздалегідь заготовленими ––предмети, які хоч і не зазнали якоїсь попередньої обробки, але ще до початку хуліганства були приготовлені винним для зазначеної мети (п. 11 ППВСУ «Про судову практику у справах про хуліганство» від 22 грудня 2006 р. № 10).

Під заздалегідь заготовленими для нанесення тілесних ушкоджень слід розуміти предмети, які хоч і не піддавались будь–якому попередньому обробленню, але були спеціально підготовлені винним для вказаної цілі та об'єктивно можуть завдати шкоду здоров’ю та життю особи.

При наявності зазначених обставин предмети господарсько–побутового призначення (топор, молоток, кухонний ніж) спеціальні засоби, як–то: гумовий кийок, газовий пістолет з балончиком, ручна газова граната, а також інші подібні засоби, якими можливе заподіяння тілесних ушкоджень, відповідно до ч.4 ст. 296 КК можуть бути визнані предметами, заздалегідьзаготовленими для нанесення тілесних ушкоджень.

Так громадянин Б. 22.02.03 р. приблизно о 10 год. в с. Козлиничі Ковельського р–ну, перебуваючи в стані алкогольного сп¢яніння, біля проїжджої частини прив¢язав мотузкою до опори електропередач за кисті рук свою співмешканку Л. і з метою глуму над нею обрізав її волосся на голові ножем в присутності сусідів, чим грубо порушив громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства. Після цього, продовжуючи свої хуліганські дії, в присутності сусідів тривалий час наносив по ногах та сідницях Л. удари палицею, заздалегідь заготовленою для нанесення тілесних ушкоджень, чим спричинив їй множинні гематоми та садна м¢яких тканин тулуба, нижніх кінцівок, лівої кисті та лівого променевого зап¢ястного суглоба, що відносяться до легких тілесних ушкоджень.

Своїми умисними діями Б. вчинив хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, вчинене із застосуванням предмета заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, а саме скоїв злочин, передбачений ч.4 ст. 296 КК України (73).

Особливо важливо в таких ситуаціях під час досудового слідства встановити: чи були предмети заздалегідьзаготовлені для нанесення тілесних ушкоджень. Тому що при неможливості доказу суб’єктивного моменту, тобто, коли особа умисно з метою використати певний предмет для заподіяння шкоди здоров’ю бере його для вчинення хуліганських дій – не можна ставити у вину особі ч.4 ст. 296 КК.

Так наприклад, є досить сумнівним рішення суду в такій кримінальній справі.

10.03.03 р. приблизно о 01 год. в смт. Голоби Ковельського р–ну по вул. Ткача, перед входом в бар, Ю. в групі з П., перебуваючи в стані алкогольного сп¢яніння, безпричинно, з хуліганських мотивів, в присутності громадян, грубо порушуючи громадський порядок, почали шарпати за одяг О., який знаходився в салоні власного автомобіля, та намагалися витягнути його з автомобіля, при цьому ображали О. та виражалися на його адресу нецензурними словами. На пропозицію Т. припинити хуліганські дії П. та Ю. зреагували агресивно, при цьому Ю. наніс удар рукою в обличчя Т., спричинивши останньому фізичний біль. В продовження своїх хуліганських дій, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, П. та Ю. притисли Т. до автомобіля і почали наносити йому удари руками в голову та по тулубу, спричинивши останньому фізичний біль, а після цього, продовжуючи свої хуліганські дії, Ю. наніс удар ріжучим предметом в живіт Т., спричинивши останньому різану непроникаючу рану передньої черевної стінки, яка відноситься до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров´я.

Суд визнав, що Ю. своїми умисними діями вчинив хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, вчинене групою осіб, із застосуванням предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, а саме скоїв злочин, передбачений ч.4 ст. 296 КК України(74).