Економічна інтеграція в Азії та Африці.

Інтеграційні процеси в Азії представлені передусім Асоціацією держав Південно-Східної Азії (АСЕАН), яка була створена в 1967 році в складі Індонезії, Малайзії, Сінгапуру, Таїланду і Філіппін. Пізніше до них приєдналися Бруней, В’єтнам і Лаос.

Офіційними цілями АСЕАН проголошені:

- прискорення економічного зростання, соціального та культурного розвитку шляхом спільних дій в дусі рівноправності і партнерства;

- сприяння активному співробітництву і взаємодопомозі в економічній, соціально-культурній та науково-технічних сферах;

- надання взаємної допомоги в підготовці кадрів;

- співробітництво з метою більш ефективного використання сільськогосподарського і промислового потенціалу.

Особливістю регіональної інтеграції АСЕАН є те, що її учасники водночас перебувають в складі інших регіональних об’єднань, а також і те, що Асоціація має двосторонню угоду з США.

Система управління АСЕАН включає в себе зустрічі глав держав та урядів, які проводяться раз в три роки і є найвищим органом, а також зустрічі міністрів закордонних справ, економіки та інших галузей діяльності.

В Південній Азії інтеграційні процеси найбільш активно проявляються, в рамках Асоціації регіонального співробітництва Південної Азії (СААРК), до складу якої входять Бангладеш, Бутан, Індія, Мальдіви, Непал, Пакистан і Шрі-Ланка. Асоціація діє з 1985 року і головними цілями її діяльності є:

- прискорення економічного, соціального та культурного розвитку в регіоні;

- сприяння поліпшенню життєвого рівня населення країн-членів;

- зміцнення співробітництва з країнами, що розвиваються;

- спільні дії на міжнародних форумах з метою захисту інтересів країн-членів.

Найвищим органом управління є зустрічі глав держав та урядів. Крім них діють Рада міністрів (складається з міністрів закордонних справ), Комітети і Секретаріат.

Центральне місце в діяльності СААРК посідає Комплексна програма дій, яка охоплює співробітництво у 12 галузях: сільське господарство, комунікації, освіта і культура, охорона навколишнього середовища, охорона здоров’я і народонаселення; розвиток науки і техніки, туризм, транспорт і ін. З метою успішної діяльності країни-члени заснували декілька спеціальних фондів – Регіональний фонд СААРК, Південноазіатський фонд розвитку, Спеціальний фонд СААРК і Японії.

Як зазначалося вище, в сучасних умовах діє кілька інтеграційних об’єднань, учасниками яких є країни кількох континентів. Одним з них є Асоціація Азіатсько-тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС). Вона створена в 1989 році. До її складу входять 18 країн, в тому числі США, Канада, Чилі, Мексика, Австралія, Філіппіни, Китай, Бруней, Гонконг, Кірібаті, Малайзія, Маршалові Острови, Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея, Республіка Корея, Сінгапур, Таїланд, Тайвань.

Діяльність АТЕС спрямована на вирішення цілої низки завдань, серед яких найбільш важливими визнані такі:

- зменшення перешкод на шляху руху товарів, послуг та інвестицій;

- сприяння співробітництву в галузі енергетики, риболовлі, транспорту, телекомунікацій, охорони навколишнього середовища, туризму;

- співробітництво в галузі вищої освіти, підвищення кваліфікації національних кадрів.

Найвищим органом АТЕС виступають зустрічі на рівні глав держав та урядів. Крім них, діють зустрічі міністрів, Тихоокеанський діловий форум, Комітет по торгівлі та інвестиціях, Економічний комітет, Бюджетно-адміністративний комітет, робочі групи і Секретаріат. АТЕС володіє широкою інформацією щодо стану справ в економіці кожної країни і вживає заходів для того, щоб зробити цю інформацію більш доступною для членів об’єднання.

Крім АТЕС, помітну роль в розвитку інтеграційних процесів між країнами Азії і Тихого океану відіграють й інші угруповання, зокрема такі як Комісія для країн південної частини Тихого океану, Південнотихоокеанський форум “План Коломбо” по спільному економічному і соціальному розвитку в Азії і Тихому океані та ін.

Серед інтеграційних об’єднань Африки помітну роль відіграє передусім Економічне співтовариство держав Західної Африки (ЕКОВАС). Воно було створене в 1975 році. Його членами стали Бенін, Буркіна-Фасо, Гана, Гамбія, Гвінея, Гвінея-Бісау, Кабо-Верде, Нігерія, Сенегал, С’єрра-Леоне, Того, Кот-д'Івуар.

Економічна інтеграція в рамках ЕКОВАС розвивається в таких основних напрямах:

- лібералізація регіональної торгівлі;

- створення спільного ринку, економічного і валютного союзу;

- забезпечення вільного переміщення громадян і майна;

- створення і реалізація спільних проектів в галузі енергетики, гірничої промисловості та шляхового будівництва;

- уніфікація національного інвестиційного законодавства;

- взаємний обмін інформацією.

В рамках ЕКОВАС засновано Фонд співробітництва, компенсації і розвитку, який відшкодовує втрати від зниження митних тарифів в результаті створення зони вільної торгівлі, а також фінансує будівництво спільних об’єктів.

Найвищим органом управління ЕКОВАС виступає Рада глав держав та урядів, яка щорічно збирається на свої засідання для вирішення найважливіших питань. Крім того, діють Рада міністрів, Парламент Співтовариства, Економічна та соціальна рада, Суд Співтовариства та Арбітражний суд, Виконавчий секретаріат і спеціалізовані технічні комісії.

Фінансування здійснюється за рахунок внесків країн-членів.

Починаючи з 1966 року на континенті діє Митний та економічний союз Центральної Африки (ЮДЕАК). Його членами є Габон, Камерун, Конго, Центральноафриканська республіка, Чад, Екваторіальна Гвінея. Основними цілями діяльності цього інтеграційного об’єднання проголошено:

- утворення спільного ринку шляхом усунення обмежень у взаємній торгівлі;

- узгодження економічних програм та уніфікація податкових систем;

- будівництво спільних підприємств;

- фінансова взаємодопомога і створення пільгових митних умов для країн-членів, які не мають виходу до моря.

В рамках об’єднання функціонує Фонд солідарності, Банк розвитку, Банк держав Центральної Африки.

Найвищий орган – Рада глав держав. Крім неї, діють Керівний комітет і Генеральний секретаріат. Вони намагаються активізувати інтеграційні процеси в регіоні, однак є чимало причин, які стоять на перешкоді. Серед них найбільш типовими є загальний низький рівень розвитку країн-членів, однотипність їх спеціалізації в міжнародному поділі праці, відсутність розвинутої транспортної мережі.

Важливу роль щодо розвитку інтеграційних процесів на африканському континенті відіграє Спільний ринок Східної та Південної Африки (КОМЕСА). Він почав діяти в 1994 році замість Преференційної зони торгівлі держав Східної та Південної Африки. Членами об’єднання є Ангола, Бурунді, Заїр, Замбія, Зімбабве, Кенія, Коморські Острови, Лєсото, Маврикій, Мадагаскар, Малаві, Мозамбік, Намібія, Руанда, Свазіленд, Судан, Танзанія, Уганда, Еритрея, Ефіопія.

Основними цілями діяльності КОМЕСА проголошені:

- співробітництво в галузі лібералізації торгівлі і розвитку шляхом створення митного союзу, в якому повинні бути ліквідовані митні тарифи і нетарифні перешкоди в торгівлі, запровадження єдиних тарифів на імпорт з третіх країн;

- валютно-фінансове співробітництво з метою врегулювання платежів, створення спільної валютної одиниці в якості розрахункової одиниці країн-членів, створення платіжного союзу, узгодження валютної і податкової політики, досягнення валютної конвертованості, розвитку банківської справи, вільного руху капіталу;

- співробітництво в галузі розвитку промисловості, сільського господарства, транспорту, енергетики, науки і техніки;

- забезпечення умов для вільного руху робочої сили;

- співробітництво в розвитку природних ресурсів та охороні навколишнього середовища.

Керівними органами об’єднання є зустріч глав держав та урядів (найвищий орган), Рада міністрів, Суд, Комітети і Секретаріат. Учасники об’єднання мають на меті з часом замість Спільного ринку утворити Економічне співтовариство (Економічний союз). Це може статися лише тоді, коли Спільний ринок як форма економічної інтеграції вичерпає себе.

Фінансується КОМЕСА за рахунок щорічних внесків країн-членів. Розміри внесків визначає Рада міністрів. За рішенням Ради міністрів можуть залучатися й інші джерела.

Окремо слід сказати про інтеграційні процеси арабських країн. Найпомітнішу роль тут відіграє Рада по співробітництву арабських держав Персидської затоки. Вона була створена в 1981 році в складі шести країн: Бахрейн, Катар, Кувейт, Об’єднані Арабські Емірати, Оман, Саудівська Аравія.

Керівними органами є: Найвища рада в складі глав держав, Міністерська рада, постійні міністерські комітети і Генеральний секретар.

Діяльність об’єднання спрямована на поетапну реалізацію колективних підходів і стратегії економічного співробітництва в галузі промисловості, торгівлі, митних тарифів, фінансів, сільського господарства, транспорту. При цьому накреслено заходи щодо сприяння руху товарів, капіталів. Створюються спільні підприємства, центри та науково-дослідні установи, розглядається питання про створення спільного ринку з метою надання можливості громадянам країн-членів жити, працювати, володіти власністю і займатися бізнесом в будь-якій із країн, що входять до складу об‘єднання.

Ліга арабських держав (ЛАД). Ліга арабських держав, або Арабська ліга, — ЛАД, була утворена в 1945 р. сімома арабськими державами (Єгипет, Ірак, Ємен, Ліван, Саудівська Аравія, Сирія, Трансіорданія — назва Йорданії до 1946 р.) з метою поглиблення зв'язків між державами-членами в різних сферах (економіка, фінанси, транспорт, культура, охорона здоров'я), координації дій для захисту національної безпеки і забезпечення незалежності та суверенітету, реалізації спільних інтересів держав-членів. Крім названих вище країн до складу Арабської ліги сьогодні входять: Алжир, Бахрейн, Джібуті, Катар, Коморські Острови, Кувейт, Лі­вія, Мавританія, Марокко, Об'єднані Арабські Емірати, Оман, Палестина, Сомалі, Судан, Туніс.

Організація має таку структуру: Рада ЛАД, Комітети, Гене­ральний секретаріат, інститути й організації, Рада з економічних питань, Об'єднана рада оборони, Постійна військова комісія. Ра­да, як вищий орган ЛАД, складається з представників держав-членів, має два засідання на рік і приймає рішення, як правило, одноголосно. Комітети, як форум для обговорення широкого ко­ла галузевих та функціональних питань, відкриті для всіх держав-членів, а також для інших арабських країн, які прагнуть до по­глиблення міжарабського співробітництва. Генеральний секрета­ріат, очолюваний Генеральним секретарем (п'ятирічний мандат від Ради), втілює в життя рішення Ліги. ЛАД заснувала ряд ін­ститутів та спеціалізованих організацій: Арабська організація з освіти, культури та науки; Арабська організація менеджменту;

Арабська організація праці; Рада арабської економічної єдності, Арабський фонд економічного та соціального розвитку, Арабсь­кий банк економічного розвитку в Африці, Арабський інститут супутникового зв'язку, Арабська організація аграрного розвитку, Арабська організація стандартизації та метрології, Арабська ака­демія морського транспорту, Рада з цивільної авіації арабських країн, Об'єднання арабських радіостанцій, Арабська поштова спілка, Арабський союз телекомунікацій, Арабський валютний фонд, Арабська організація охорони здоров'я, Арабський інсти­тут нафти та ін. Рада з економічних питань, Об'єднана рада обо­рони, постійна військова комісія, які складаються з голів та пред­ставників відповідних національних установ, створені і діють на основі Пакту про спільну оборону та співробітництво. Штаб-квартира організації знаходиться в Каїрі (Єгипет).

Рада арабської економічної єдності (РАЕЄ). Рада арабської економічної єдності створена в 1964 р. державами-чле­нами ЛАД. До складу організації входять 12 держав: Єгипет, Ірак, Йорданія, Ємен, Кувейт, Лівія, Мавританія, Об'єднані Арабські Емірати, Палестина, Сирія, Сомалі, Судан. Метою організації є створення спільного ринку, в якому існує вільний рух товарів, капі­талу і робочої сили. Діяльність РАЕЄ спрямована на уніфікацію за­конодавства країн-членів, узгодження економічної політики і коор­динацію в усіх найважливіших галузях економіки, створення спіль­них арабських компаній. У межах РАЕЄ для координації підприєм­ницької діяльності та обміну знаннями і досвідом створені такі спе­ціалізовані об'єднання підприємців: Арабський союз текстильної промисловості (Сирія), Арабський союз із цементу і будівельних матеріалів (Сирія), Арабська федерація з цукру (Судан), Арабська федерація виробників хімічних добрив (Кувейт), Арабська федера­ція машинобудування (Ірак), Арабська федерація виробників рибної промисловості (Ірак), Арабська федерація харчової промисловості (Ірак), Арабська федерація з судноплавства (Ірак) та ін.