Значення та місце геодезії при проведенні меліоративних робіт і в організації території господарств.

Нівелювання площ.

Нівелювання (рос. нивелирование, англ. levelling, нім. Nivellieren n, Nivellierung f, Nivellement n, Abwägekunst f) –визначення перевищень між пунктами місцевості або гірничих виробок.

Нівелювання площі — визначення висот точок земної поверхні, рівномірно розташованих за геометрично правильною схемою, наприклад, по прямокутній сітці. Застосовується для зйомки порівняно рівнинних ділянок. За результатами нівелювання площі зручно виконувати планування промислових майданчиків при будівництвішахт, визначати обсяги земляних робіт, виконувати рекультиваційні роботи та ін.

Даний вид геодезичних робіт застосовують для складання проектів вертикального планування поверхні землі перед іншими спорудами (вокзалами, складами, пакгаузами, в населених пунктах, у споруджуваних мостів), при будівництві аеродромів та ін.

Нівелювання площ виконують наступними способами: по квадратах; паралельними лініями; способом полігонів.

Склад робіт при нівелюванні площі по квадратах наступний:

- Рекогносцировка ділянки;

- Побудова на місцевості основних квадратів або прямокутників з їх проектним орієнтуванням;

- Побудова заповнюють квадратів;

- Передача позначки на вершину одного з квадратів або окремо на закріплену точку;

- Нівелювання вершин всіх квадратів;

- Обробка результатів вимірювань і побудова рельєфу;

- Накладання ситуації (при необхідності) і складання плану.

Методи регулювання водного режиму ґрунтів.

Pегулювання водного режиму грунтується на обліку кліматичних і грунтових умов, а також потреб вирощуваних культур у воді.

У виробництві сільськогосподарської продукції особливо важливе місце займає меліорація, спрямована на підвищення врожаїв та зменшення залежності сільськогосподарського виробництва відповідних умов за рахунок регулювання водного режиму земель, осушення, зрошення, обводнення пасовищ та ін..

 

У зоні нестійкого зволоження і посушливих районах регулювання водного режиму спрямовано на максимальне накопичення вологи в грунті і на раціональне її використання. Один з найбільш поширених способів волого накопичення - затримання снігу і талих вод. Для цього використовують стерню, кулісні рослини, вали зі снігу та ін Для зменшення поверхневого стоку води застосовують зяблеву оранку впоперек схилів, обвалування, переривчасте борознування, щілювання, смугове розміщення культур, комірчасту обробку грунту та інші прийоми.

Поняття про зрошувальну систему та вимоги до неї.

Зрошувальна система, земельна територія разом з мережею каналів і ін. гідротехнічних і експлуатаційних споруд, що забезпечують її зрошування. До складу О. с. регулярного зрошування, окрім земельної території, входять: головний водозабірний вузол — забирає воду з джерела зрошування (з річки, водосховища, каналу, свердловини і т.п.) і оберігає систему від наносів, шуги (внутрішньоводного льоду), сміття (див. Водозабірне спорудження); зрошувальна мережа; скидна мережа; колекторно-дренажна мережа — знижує рівень грунтових вод і відводить води і солі за межі зрошуваної території (див. Дренаж сільськогосподарських земель); гідротехнічної споруди — регулюють забір води (шлюзи-регулювальники, підпірні споруди і ін.) і розподіл її за зрошуваною площею; експлуатаційні споруди — дороги, пристрої для спостереження за меліоративним станом зрошуваних земель і др.; лісосмуги і пр.

Осуш. системи можуть бути: з самотечним водозабором — вода в канали поступає з джерела зрошування самоплив, і з механічним водопідйомом — подача води насосною станцією. По конструкції вони підрозділяються на відкритих, закритих (трубчасті) і комбінованих

Лиманне зрошення.

Лиманне зрошування (зрошення) — зволоження ґрунту за допомогою снігозатримання. Лиманне зрошування проводять, створюючи земляні валики навколо поля і глибоко промочуючи його талими водами; Лиманне зрошення, яке забезпечує затримання поверхневих вод на верхніх елементах рельєфу, є одночасно і протиерозійним заходом.

Під впливом зрошення чорноземах змінюються водний, сольовий, тепловий, мікробіологічний, газовий і поживний режими, відбуваються нові, не властиві досі чорноземам, процеси (підняття рівня ґрунтових вод, підтоплення, вторинне засолення, осолонцювання, підлужнення, винесення поживних речовин і зокрема кальцію, погіршення фізичного стану), що спричиняє формування певних негативних властивостей.

 

Значення та місце геодезії при проведенні меліоративних робіт і в організації території господарств.

Геоде́зія (грец. γεωδαισια) — наука про методи визначення фігури і розмірів Землі, зображення земної поверхні на планах і картах і точних вимірювань на місцевості, пов'язаних з розв'язанням різних наукових і практичних завдань.Виділяють вищу геодезію (вивчає фігуру, розміри і гравітаційне поле Землі, а також теорію й методи побудови опорної геодезичної мережі), топографію та прикладну геодезію (використання методів і техніки геодезії для розв'язання спеціальних вимірювальних завдань у різних галузях господарства).

Геодезія тісно пов'язана з математикою, фізикою, радіоелектронікою, радіотехнікою, геофізикою, астрономією, картографією, географією, геоморфологією,геоінформатикою.

Значення геодезії для меліорації

• Вивчення комплексу топографічних, геодезичних та картографічних робіт, які виконуються при вишукуваннях, проектуванні, розплануванні, зведенні та експлуатації інженерних і меліоративних споруд, меліоративнх систем.
• Створення автоматизованих інформаційних кадастрових систем, інформаційних систем та технологій, проектування та виконання землевпорядних робіт, пов’язаних із землекористуванням та моніторингом земель.

 

2. Поняття про масштаб, план, карту, профіль.

Картою називають рисунок, на якому за певними математичними правилами, з урахуванням кривизни фігури Землі, можна зобразити поверхню всієї Землі або будь-якої її частини в узагальненому і зменшеному вигляді.

Карти топографічні (рос. карты топографические, англ. topographic maps, англ. surface contour maps; нім. topographische Karten f pl) — докладні, єдині за змістом, оформленням і математичною основою географічні карти, на яких зображені природні і соціально-економічні об'єкти місцевості з властивими їм якісними і кількісними характеристиками і особливостями розміщення.

Карти можуть мати різне призначення: сільськогосподарські, меліоративні, економічні, політичні і т. ін. – це так звані спеціальні карти, на яких показують контури і спеціальне навантаження. Карти, на яких, крім контурів ситуації, зображено рельєф земної поверхні, називають загальногеографічними. Карти, складені у великих масштабах (від 1: 100 000 і більші, тобто до 1: 10 000, 1:5000), називають топографічними, вони служать основою для складання всіх інших карт.

Карти і плани використовують при вишукуваннях, проектуванні, зведенні та експлуатації інженерних споруд, розв’язуванні багатьох народногосподарських завдань. Тому карти і плани повинні бути точними, подібними, достовірними та повною мірою відображати земну поверхню.

Для позначення об’єктів на картах і планах розроблено умовні знаки. Застосовувати однакові умовні знаки обов’язково для всіх відомств.

Планом називають рисунок, на якому в зменшеному і подібному вигляді зображено горизонтальну проекцію невеликої ділянки земної поверхні.

Земну поверхню можна перетнути вертикальною площиною.

Побудоване на площині за певними правилами зображення сліду перетину рельєфу земної поверхні вертикальною площиною називають профілем місцевості.

Профіль – рисунок, на якому зображено вертикальний розріз земної поверхні в заданому напрямі.

Профілі місцевості використовують для будівництва і монтажу наземних і підземних інженерних споруд мереж.

і профілі місцевості складають на папері в зменшеному вигляді. Ступінь зменшення горизонтальних проекцій ліній місцевості при зображенні їх на плані чи карті називається масштабом.

Масштаб виражає відношення довжини відрізка лінії на плані чи карті до довжини горизонтальної проекції відповідної лінії на місцевості. Розрізняють такі форми масштабу: чисельний і графічний.

Чисельний масштаб – це дріб, чисельник якого одиниця, а знаменник число, яке показує в скільки разів горизонтальні проекції ліній зменшені на плані чи карті. Так на планах масштабів 1:500, 1:1 000, 1:2 000, 1:5 000 горизонтальні проекції ліній місцевості зменшені відповідно в 500, 1000, 2000, 5000 раз. Чим більший знаменник масштабу, тим більше зменшення довжин ліній, тим дрібніше зображення реальних об'єктів на карті або плані, тобто тим дрібніший масштаб карти.

Графічний масштаб викреслюють у вигляді графіка, який спрощує переведення довжин відрізків на карті (плані) у довжини горизонтальних проекцій на місцевості. Графічний масштаб може бути лінійним і поперечним.

Лінійний масштаб – це відрізок прямої, поділений на рівні частини з підписами значень відповідних їм відстаней на місцевості (рис. 1). Відрізок, який визначає величину поділки прямої лінії, називають основою масштабу. Лінійний масштаб, який має основою відрізок а = 2 см, називається нормальним.

 

3. Рельєф його значення у сільському господарстві.

Рельє́ф (англ. relief; нім. Relief; фр. relief від лат. relevo — піднімаю) — сукупність нерівностей поверхнісуходолу, дна океанів і морів, різноманітних за обрисами, розмірами, походженням, будовою, віком та історією розвитку. Сукупність форм земної поверхні, які перебувають на різних стадіях розвитку, у складному поєднанні одна з одною й у взаємозв'язку з навколишнім середовищем.

За своїм характером місцевості бувають гористими, горбистими, долинними, рівнинними... Що до гір, то вони передусім розрізнюються між собою за положенням – одні знаходяться на рівнині і площині, інші – в пересіченій і піднесеній країні, а треті як би нагромаджені одна на одну.

Долини, як і рівнини, бувають також вельми різні. Одні закриті по сторонах, але мають відкриті вхід і вихід, у інших відкритий лише вхід або вихід, з всіх же інших сторін вони закриті; ті та інші, власне, і називаються долинами. Треті, з всіх сторін оточені горами, називаються улоговинами. Далі, одна долина має западини, інша їх не має, одна – широка, інша вузька, одна – довга, інша – коротка; крім того, одна розташована не вище найближчої рівнини, інша підноситься над степовою рівниною, більш низовинною.

4. Орієнтування ліній на місцевості та плані. Кути.

Проектуючи інженерні споруди, їх розміщують з урахуванням природних умов і рельєфу місцевості, умов експлуатації, сонячного освітлення, напрямку вітру тощо. При роботі з топографічною картою доводиться визначати напрямки.

Визначення напрямку ліній на місцевості, осей споруд і т. ін. полягає у визначенні їх щодо іншого напрямку, взятого за початковий називається орієнтуванням ліній.

Напрям ліній на місцевості чи на карті може бути визначений відносно таких початковихнапрямів: географічного (на топографічній карті він має назву істинного) меридіану; магнітного меридіану (збігається з напрямом вільно підвішеної магнітної стрілки), осьового меридіану зони Гаусса-Крюгера чи ліній паралельних до нього – вертикальнихліній кілометрової сітки.

Залежно від прийнятого початкового напряму отримують орієнтирні кути

– азимути –істинний та магнітний;

– дирекційні кути;

– румби.

 

Географічним (істинним, дійсним) азимутом (A_і) називається кут, який відраховують від північного напряму географічного (істинного) меридіана за ходом годинникової стрілки до напряму на даний предмет в межах від 0° до 360°. Для вимірювання на карті географічних азимутів заданого напряму в початковій точці лінії проводять лінійкою географічний меридіан і транспортиром вимірюють кут між меридіаном і заданим напрямом.

Магнітним азимутом (A_м) називається кут, який відраховують від північного напряму магнітного меридіана до напряму на даний предмет за ходом годинникової стрілки в межах від 0° до 360°. Магнітні азимути напрямів вимірюються на місцевості за допомогою приладів, що мають магнітну стрілку (компаси, бусолі). На карті магнітні азимути можуть бути обчислені за зміряним істинним азимутом A_і і величиною магнітного схилення, яке вказується на полях карти, зліва від записів масштабів.

Магнітне схилення (d) (схилення магнітної стрілки) – кут між істинним (географічним) та магнітним меридіанами в даній точці. Схилення від істинного меридіана на схід називається східним (додатнім), а на захід – західним (від’ємним).

Дирекційним кутом напряму (a) .називається кут, який вимірюють від північного напряму осьового меридіана зони Гаусса-Крюгера або від вертикальних ліній сітки до напряму на даний предмет за ходом годинникової стрілки в межах від 0° до 360°.

Для орієнтування ліній використовують також румби. Румб – це горизонтальний гострий кут, який вимірюють від північного або південного напрямку меридіана за рухом годинникової або проти руху годинникової стрілки до заданої лінії в межах від 0 до 90°.

Нівелювання площ.

Нівелювання (рос. нивелирование, англ. levelling, нім. Nivellieren n, Nivellierung f, Nivellement n, Abwägekunst f) –визначення перевищень між пунктами місцевості або гірничих виробок.

Нівелювання площі — визначення висот точок земної поверхні, рівномірно розташованих за геометрично правильною схемою, наприклад, по прямокутній сітці. Застосовується для зйомки порівняно рівнинних ділянок. За результатами нівелювання площі зручно виконувати планування промислових майданчиків при будівництвішахт, визначати обсяги земляних робіт, виконувати рекультиваційні роботи та ін.

Даний вид геодезичних робіт застосовують для складання проектів вертикального планування поверхні землі перед іншими спорудами (вокзалами, складами, пакгаузами, в населених пунктах, у споруджуваних мостів), при будівництві аеродромів та ін.

Нівелювання площ виконують наступними способами: по квадратах; паралельними лініями; способом полігонів.

Склад робіт при нівелюванні площі по квадратах наступний:

- Рекогносцировка ділянки;

- Побудова на місцевості основних квадратів або прямокутників з їх проектним орієнтуванням;

- Побудова заповнюють квадратів;

- Передача позначки на вершину одного з квадратів або окремо на закріплену точку;

- Нівелювання вершин всіх квадратів;

- Обробка результатів вимірювань і побудова рельєфу;

- Накладання ситуації (при необхідності) і складання плану.