ТОП 10:

Поняття та загальна характеристика договору позики



А) поняття готівкових розрахунків та порядок їх здійснення.

Готівковий обіг - це обіг законних платіжних засобів (банкнот та розмінної монети), які обслуговують потреби економіки країни. У свою чергу готівкові розрахунки являють собою платежі готівкою підприємств, підприємців і фізичних осіб між собою за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги) і за операціями, які безпосередньо не пов'язані з реалізацією продукції (товарів робіт, послуг) та іншого майна. Усі підприємства та підприємці, які відкрили поточні рахунки в установах банків, зберігають на них свої кошти на договірних умовах. Для регулювання обігу готівки та підтримання касової дисципліни чинним законодавством передбачено, що готівкова виручка, що надійшла до кас підприємств, має здаватися ними до установ банків для зарахування на їх поточні рахунки. Здавання готівкової виручки здійснюється підприємствами (підприємцями) у денні та вечірні каси установ банків самостійно або через: - інкасаторів Національного банку або установ комерційних банків (далі - інкасація); - Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ України; - підприємства поштового зв'язку для переказування на поточні рахунки в установах банків. Для визначення сум, що можуть залишатися у касі підприємства на кінець робочого дня, банківські установи встановлюють ліміти залишку касової готівки та. умови й строки здавання готівкової виручки. Зокрема, встановлюються такі строки: - для підприємств, що розташовані в населених пунктах, де є установи банку і готівкова виручка здається до установ банків (а за відсутності установ банків - на підприємства поштового зв'язку), - щодня у день надходження виручки до їх кас; - для підприємств, які через специфіку діяльності чи режим роботи, а також за відсутності відповідної домовленості з установою банку на інкасацію чи здавання виручки до вечірньої каси банку не можуть щодня здавати готівкову виручку, - наступного дня; - для підприємств, що містяться у населених пунктах, де немає установ банку чи підприємств поштового зв'язку, - не рідше ніж один раз за п'ять робочих днів. У такі самі строки мають здавати готівку й підприємства, що самостійно встановлюють ліміти каси. Для вдосконалення режиму обслуговування клієнтів та з метою забезпечення максимального і своєчасного здавання виручки підприємствами до установ банків останні можуть створювати вечірні каси для приймання готівкової виручки в робочі, вихідні та святкові дні. Усі підприємства, які здійснюють операції з готівкою в національній валюті та мають поточні рахунки в установах банків, можуть тримати у своїй касі на кінець дня готівку в межах, лімітів каси встановлених їм обслуговуючими установами банків. Такий ліміт визначається з потреб самого підприємства і закріплюється при укладанні договору на розрахунково-касове обслуговування з банківською установою. Клієнт повинен подати до установи банку заявку-розрахунок у двох примірниках для встановлення загального ліміту каси (з урахуванням потреби його відокремлених підрозділів), строків та порядку здавання готівкової виручки. Така заявка-розрахунок є невід'ємною частиною договору на проведення розрахунково-касового обслуговування. Протягом року встановлений ліміт залишку касової готівки може переглядатися за ініціативою підприємства. Ліміт каси для кожного підприємства визначається установами банків з урахуванням режиму і специфіки роботи підприємства, його еквівалентності від установи банку, обсягу касових оборотів (надходжень і видатків) за всіма рахунками, встановлених строків і порядку здавання готівкової виручки, тривалості операційного часу установи банку, наявності домовленості підприємства з установою банку на інкасацію та здавання готівкової виручки у вечірню касу банку тощо: - для підприємств, які мають готівкову виручку зі строком здавання її в банк щодня у день надходження до каси підприємства, - у розмірах, що потрібні для забезпечення їх роботи ранком наступного дня; - для підприємств, які мають готівкову виручку зі строком здавання її наступного дня, - у межах середньоденної готівкової виручки; - для підприємств, що мають готівкову виручку з іншим строком здавання її в банк, - у розмірах, що залежать від установлених строків здавання виручки та її суми; - для підприємств, ліміти каси яким установлюються згідно з фактичними витратами готівки (крім виплат, пов'язаних з оплатою праці, стипендій, пенсій, дивідендів), - у межах середньоденної видачі готівки. Ліміт каси підприємствам (крім підприємств торгівлі, громадського харчування та послуг) встановлюють установи банків за погодженням із керівниками підприємств на підставі розрахунку середньоденного надходження готівкової виручки або середньоденної видачі готівки. Слід зазначити, що Державному казначейству, його територіальним органам, бюджетним установам та організаціям, що утримуються за рахунок коштів державного та/або місцевих бюджетів і обслуговуються органами Державного казначейства, ліміт каси установою банку не встановлюється. Державне казначейство самостійно визначає порядок встановлення такого ліміту в його касі, касах бюджетних установ та організацій, які воно обслуговує. Самостійно визначають розмір готівки, що постійно перебуває в їх касах, селянські (фермерські) господарства, повідомляючи про нього обслуговуючим установам банків. Готівку понад визначені розміри вони мають здавати до установ банків. Ліміт каси для підприємств грального бізнесу, включаючи гральні будинки, казино, ігрові автомати з грошовим виграшем тощо, встановлюється з урахуванням особливостей діяльності та режиму роботи цих закладів відповідно до переліку та правил ведення азартних ігор та затвердженого підприємством положення про призовий фонд у межах середньоденної видачі готівки, але не більше максимально можливого виграшу відвідувача. Також ліміти каси установи банків не встановлюють для фінансових установ (кредитних спілок, ломбардів, лізингових компаній, довірчих товариств, страхових компаній, установ накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційних фондів тощо) та підприємств поштового зв'язку. Зазначені установи самостійно встановлюють ліміт каси. Не встановлюється також ліміт каси фізичним особам - суб'єктам підприємницької діяльності та самим банкам. Чинне законодавство встановлює, що у разі невстановлення лімітів каси підприємствам відповідальність покладається на банки лише тоді, коли за наявності поданої підприємством заявки-розрахунку ліміт каси не був установлений. Банки не несуть відповідальності за неповідомлення підприємством своїм відокремленим підрозділам розміру встановленого банком ліміту каси, порядку і строків здавання готівкової виручки. Для отримання готівки зі своїх поточних рахунків підприємства та підприємці повинні зазначити у грошовому чеку цільове призначення і чітко сформулювати суть операцій, що здійснюватимуться. Установи банків зобов'язані ідентифікувати клієнтів, які проводять значні та/або сумнівні операції, та відповідно до вимог законодавства України повідомляти про ідентифікацію осіб, які їх здійснили, відповідним органам згідно з законодавством, що регулює питання боротьби з організованою злочинністю. Для забезпечення наявності у касах банківських установ готівкових ресурсів у необхідній кількості банки повинні одержувати від підприємств (включаючи установи та організації, що їх обслуговують органи Державного казначейства України) календар видачі заробітної плати, до якого підприємство включає основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати. Строки видачі стипендій установлюються керівниками відповідних навчальних закладів. Для регулювання касових ресурсів установи банків складають зведений календар видачі заробітної плати щодо всіх підприємств, які вони обслуговують. Крім того, у договорі на розрахункового-касове обслуговування підприємців, як правило, передбачається, що, якщо клієнт забажає отримати певну суму готівкою (наприклад, 5000 грн. і більше), він повинен повідомити про це установу банку напередодні. Контроль за додержанням підприємствами встановлених їм лімітів каси здійснюють органи Державної податкової служби України, банківські установи та інші органи в межах своєї компетенції. Так, відповідно до ст. 3 Указу Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" від 12 червня 1995 р. 436/95 контроль за додержанням цих норм, що встановлюються Національним банком України, покладено на органи Державної податкової служби, Державної контрольно-ревізійної служби, Міністерство внутрішніх справ та фінансові органи. Водночас штрафні санкції накладаються органами державної податкової служби, у тому числі і за матеріалами перевірок (подань) органів ДКРС. Розрахунки готівкою підприємств між собою та з підприємцями і фізичними особами проводяться як за рахунок коштів, одержаних з кас банків, так і за рахунок готівкової виручки і здійснюються через касу підприємств з веденням касової книги встановленої форми. Розрахунки готівкою підприємств (підприємців) та фізичних осіб здійснюються також через установи банків шляхом переказування готівки на користь підприємств (підприємців) та фізичних осіб для сплати будь-яких платежів. Готівкова виручка підприємств (підприємців), крім готівки, одержаної з банку та не використаної за призначенням, може використовуватися ними для забезпечення потреб, що виникають у процесі їх функціонування, а також для проведення розрахунків з бюджетами та державними цільовими фондами за податками і зборами (обов'язковими платежами). Підприємства, що мають податковий борг, здійснюють виплати, пов'язані з оплатою праці (крім виплат через екстрені (невідкладні) обставини), виключно за рахунок коштів, одержаних з установ банків. Порядок здійснення розрахунків та ведення касових операцій

регламентується Положенням НБУ про ведення касових операцій у національній валюті в Україні від 19 лютого 2001 р.

Б)………….

Поняття та загальна характеристика договору позики

Поняття та загальна характеристика договору позики. Договір позики належить до зобов´язань, спрямованих на передачу майна, і посідає самостійне місце в системі цивільно-правових інститутів. Це зумовлено правовою природою договору позики, його призначенням та притаманними йому ознаками. Договір позики є загальною моделлю, на основі якої будується регулювання всіх кредитних відносин у цивільному обороті. Позика є однією з цивільно-правових форм кредитування.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов´язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (ст. 1046 ЦК України).

Договір позики є реальним, одностороннім, відплатним або безвідплатним.

За своєю юридичною природою договір позики є класичним різновидом реального договору. У зв´язку з прямою вказівкою в ст. 1046 ЦК України він вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно не матиме будь-якого юридичного значення обіцянка надати річ (гроші) у позику, навіть погоджена сторонами. Якщо позикодавець відмовиться від наданої обіцянки, він не буде нести відповідальності за ненадання позики. Таким чином, договір позики набирає чинності не з моменту його підписання, а з моменту, коли позикодавець передав предмет позики позичальникові. Цей підхід щодо визнання реальності договору позики реалізується і в судовій практиці.

Договір позики є одностороннім договором. Це означає, що після його укладення всі обов´язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права (наприклад, вимагати повернення предмета позики).

Договір позики може бути і відплатним, і безвідплатним. У ч. 1 ст. 1048 ЦК України зазначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. У разі, якщо сторони спеціально не передбачили умову щодо певної періодичності виплати процентів за договором позики, то проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Такий договір має відплатний характер.

У ч. 2 ст. 1048 ЦК України встановлено, що договір позики є безпроцентним, тобто безвідплатним договором, якщо:

а) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п´ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов´язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією зі сторін;

б) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.

Сторони за договором позики - позикодавець і позичальник, якими можуть бути будь-які суб´єкти цивільного права. При цьому позикодавцем може виступати лише власник відповідних грошових коштів або речей, визначених родовими ознаками.

Предметом договору позики є гроші (у тому числі іноземна валюта) і речі, визначені родовими ознаками, тобто речі, що мають ознаки, властиві всім речам того ж роду, та вимірюються числом, вагою, мірою (ч. 2 ст. 184 ЦК України).

З визначення договору позики випливає, що позика надається без цільового призначення щодо її використання позичальником

Строк договору позики (повернення позики) встановлюється за домовленістю сторін і зазначається в договорі. За загальним правилом, строк визначається календарною датою. Якщо договором не встановлено строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред´явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред´явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

У ч. 2 ст. 1049 ЦК України встановлюється можливість повернення позики достроково. Це правило стосується безпроцентної позики, якщо інше не встановлено договором. Можливість дострокового виконання договору позики вирішується, насамперед, з урахуванням інтересів позикодавця. Дострокове повернення позики, що надана за договором процентної позики (відплатним договором), за загальним правилом, є недопустимим, тому що позикодавець втратить відсотки, що мали б бути сплачені йому відповідно до домовленості, досягнутої з позичальником під час укладення договору. Але сторони можуть передбачити в договорі дострокове повернення боргу і за договором процентної позики.

Момент виконання позичальником своїх зобов´язань та повернення позики визначається залежно від того, що є предметом позики. У ч. З ст. 1049 ЦК України зазначено, що позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками. У разі, якщо предметом позики є речі, що потребують, наприклад, транспортування, то момент передання визначається в договорі і ним може бути, зокрема завантаження речей на транспорт позикодавця. Якщо предметом позики є грошові кошти, то позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві грошової суми або її зарахування на банківський рахунок позикодавця

Договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми (ч. 1 ст. 1047 ЦК України). В усіх інших випадках договір позики може бути укладений в усній формі.

Договір позики може бути укладений як шляхом складання єдиного документа, що підписується сторонами договору, так і іншими способами, що передбачені ст. 207 ЦК України. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути надана розписка позичальника або інший документ, засоби аудіо-, відеозапису (ч. 1 ст. 218 ЦК України) тощо, які посвідчують передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Нотаріальна форма укладення договору позики законом не встановлюється, проте на вимогу однієї із сторін даний договір може бути нотаріально посвідчений (ч. 4 ст. 209 ЦК України).

Права та обов´язки сторін за договором позики. Оскільки договір позики є одностороннім, то обов´язки має лише позичальник, які відповідають правам позикодавця. Тому розглянемо лише обов´язки позичальника.

Позичальник зобов´язаний:

1) повернути позикодавцеві позику (грошові кошти, речі, визначені родовими ознаками) у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України);

2) сплатити грошову суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми відповідно до ст. 625 ЦК України, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом - у разі, якщо позичальник не повернув грошову суму позики (ч. 1 ст. 1050 ЦК України);

3) сплатити неустойку відповідно до ст. 549-552 ЦК України, яка нараховується від дня, коли речі мали були повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України - у разі, якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками (ч. 1 ст. 1050 ЦК України).

Договір позики, особливо той, що укладений на тривалий строк, може передбачати виконання договору частинами.

Забезпечення виконання зобов´язання позичальником. З метою забезпечення виконання позичальником зобов´язання договір позики може бути укладений під заставу. Якщо позичальник не виконує або неналежним чином виконує свої обов´язки, передбачені договором позики щодо забезпечення повернення позики, наприклад, не надає позикодавцеві передбачене в договорі позики забезпечення (предмет застави), а також у разі втрати забезпечення виконання зобов´язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець згідно зі ст. 1052 ЦК України має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та оплати процентів^ належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України, якщо інше не встановлено договором.

Оспорювання договору позики. Специфікою укладення договору позики є закріплена в ст. 1051 ЦК України можливість його оспорювання позичальником за так званою "безгрошовістю" у випадку, якщо грошові кошти або речі, визначені родовими ознаками, насправді не були ним одержані від позикодавця або були одержані в меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі (ч. 1 ст. 1047 ЦК України), рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані в меншій кількості, ніж встановлено договором. Свідчення свідків можуть використовуватися позичальником для оспорювання договору позики в разі, коли такий договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини (ст. 230-233 ЦК України).

Новація боргу в позикове зобов´язання полягає в заміні боргу, що виник у позичальника із договору купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, позиковим зобов´язанням (ст. 1053 ЦК України).

Зміст новації для продавця, наймодавця та інших осіб полягає в тому, що перетворивши відносини з контрагентом в частині боргу на процентну позику, вони отримують можливість вимагати від нього сплати відсотків як у зв´язку з позиковим зобов´язанням, так і при простроченні повернення боргу.

Водночас заміна боргу позиковим зобов´язанням не допускається щодо зобов´язань з відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров´я або смертю, зобов´язань зі сплати аліментів та в інших випадках, встановлених законом.

Заміна боргу позиковим зобов´язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (ст. 1047 ЦК України).







Последнее изменение этой страницы: 2017-01-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.107.209 (0.007 с.)