Поняття та ознаки юридичної відповідальності

Поняття та ознаки юридичної відповідальності

Юридична відповідальність — це передбачені законом вид і міра державно-владного (примусового) зазнання особою втрат благ особистого, організаційного і майнового характеру за вчинене правопорушення.

Відповідальність завжди виражається у неприємних, небажаних, невигідних для самого громадянина наслідках. Втім, це властиво не лише юридичній, а й іншим видам відповідальності за антигромадські, аморальні проступки, наприклад, перед батьками, друзями, колективом класу, спор­тивної секції, навчальною групою.

Чим же відрізняються міри юридичної відповідальності від інших мір відповідальності, що застосовуються, наприклад, за неслухняність у сім'ї?

По-перше, усі ці міри передбачені законом, правовими нормами. Це відповідальність лише за законом.

По-друге, усі вони застосовуються лише тоді, коли вчи­нюються дії, що суперечать закону, праву. Отже, це відпові­дальність саме (і тільки) за правопорушення.

По-третє, усі вони здійснюються органами держави, яким громадянин зобов'язаний (причому зобов'язаний юридично, на підставі закону) «дати відповідь» за свої проступки і які, зі свого боку, мають право (причому юридичне право) притягти до відповідальності. Отже, це відповідальність завжди перед державою.

По-четверте, ці міри виражаються у примусовому позбав­ленні (або обмеженні) правопорушника певних благ, цін­ностей, можливостей. Отже. це примусово караюча відпові­дальність.

По-п'яте, ці міри завжди виражають осудження правопо­рушника саме державою, гостро критичну, безумовно неза­довільну оцінку його поведінки. Така оцінка звучить не тільки у «відповіді» держави на правопорушення, а й у реакції на про­ступок з боку громадськості, колективу, батьків. Юридична відповідальність завжди поєднується з моральною відпові­дальністю.

Із розуміння аморальності будь-якого правопорушення ви­пливає практично значущий висновок: якщо не знаєте вимог закону, сумніваєтесь у правомірності своєї поведінки, то оці­ніть її з точки зору моралі. Поведінка, що відповідає мораль­ним ідеалам суспільства, відповідає і приписам його зако­нів. Аморальна поведінка у більшості випадків може викли­кати і негативну оцінку з боку суспільства, і тягти юридич­ну відповідальність.

Юридична відповідальність необхідна насамперед в ім'я справедливості, щоб «відповісти» належним чином на не­гативне (байдуже, безвідповідальне, зневажливе, а іноді навіть вороже) ставлення до людей, суспільства, держави, що виявилося у правопорушенні, щоб обмежити в чомусь, покарати правопорушника.

При цьому покарання не має на меті завдавати фізичних страждань або принижувати люд­ську гідність — так вимагає закон, зокрема ст. 22 Криміналь­ного Кодексу України. (Кримінальний кодекс України

Підстави, принципи та функції юридичної відповідальності.

Державний примус

Для нормального життя будь-якого суспільства необхідний певний порядок, урегульованість суспільних відносин, які досягаються за допомогою соціальних норм, що визначають правила поведінки людей. Однак ці норми діють лише тоді, коли вони виконуються. Необхідність співутворення кожним членом суспільства своїх вчинків з установленими в ньому правилами поведінки, а також усвідомлення ним можливості настання несприятливих наслідків у разі їх порушення обумовлює існування такого суспільного явища, як державний примус.

 

Державний примус - здійснюється на основі закону державними органами, іншими уповноваженими на те організації, посадовими особами фізичне, психічне, майновий чи організаційне примус з метою дотримання і виконання правових приписів. Примус існує в будь-якому людському суспільстві і є одним з необхідних методів підтримування в ньому організованості і порядку. Сутність примусу зводиться до такого впливу, в результаті якого людина поводиться всупереч своїй волі, але в інтересах суспільства і держави. Примушується член суспільства до виконання обов'язків, до дотримання заборон. Протягом століть право і насильство ототожнюються, особливо - в повсякденній свідомості, з правом завжди пов'язувалася готовність його відстоювати. І не випадково богиня правосуддя Феміда тримає в одній руці терези, на яких зважується право, а в іншій - меч, як символ його захисту, сили. За образним висловом Р. Ієрінга, «меч без ваг є голе насильство, терези без меча - безсилля права».

З появою держави, законодавства примус до дотримання і виконання норм права стає державним за своїм характером і здійснюється уповноваженими на те державними органами, виступає одним з методів управлінням громадянським суспільством. Воно виражає негативну реакцію суспільства, громадян на неприйнятний для них варіант поведінки, який вибрала і якому слід чи інша особа. Без примусу не може обійтися жодна держава.

У літературі є точка зору, що якщо законодавство послідовно і чітко висловлює ідею справедливості і свободи, то державний примус до дотримання юридичних норм буде виправданим і в свою чергу справедливим, якщо ж ні, то воно перетворюється на свавілля. В основному це виражено в державах з тоталітарним режимом.

Фактичним підставою застосування державного примусу є найчастіше правопорушення, а також інші небажані для інших громадян, суспільства і держави правові аномалії. Наприклад, ухилення особи від виконання покладених на нього юридичних обов'язків (якщо це не утворює складу злочину). Природною формою реакції суспільства на таке поведінка є застосовуване відносно даної особи державний примус - до виконання покладених на людину, але невиконаних ним юридичних обов'язків (примусове стягнення аліментів на виховання дитини, примусове вилучення речі у незаконного власника і передача її власнику і т.д.).

У певних, чітко визначених у законі випадках державні примусові акції можуть застосовуватися і не у зв'язку з правопорушеннями і явними аномальними явищами.

Наприклад, з метою попередження можливих шкідливих наслідків і забезпечення громадської безпеки - митні огляди, огляди багажу в аеропортах, адміністративний нагляд міліції за особами, що скоїли тяжкі злочини і звільнилися з місць позбавлення волі та ін.. Державний примус, здійснюване правовою державою, має деякі особливості. Воно, по-перше, служить захисту інтересів громадян, держави, суспільства, по-друге, є допоміжним, додатковим методом управління суспільством.

 

Основним, головним методом є метод переконання, який являє собою сукупність засобів, прийомів і способів впливу на свідомість людини з метою формування у нього думки про усвідомлене і добровільному дотриманні та виконанні правових приписів. Таке примус, по-третє, здійснюється в закріпленій нормативно- правовими актами процедурної формі.

У цих актах встановлено види та розміри примусових заходів, підстави їх застосування, визначено суб'єкти юрисдикційної діяльності та їх компетенція, порядок здійснення примусу, права громадян на захист. Чим чіткіше і ясніше (повніше) регламентована процедура державного примусу, тим надійніше правові гарантії прав і свобод громадян, тим менше можливостей для зловживання владою посадовими особами.

У четвертих, воно не носить характеру катування, не ставить метою заподіювати фізичні та інші страждання правопорушникові, а спрямоване насамперед на виховання доброчесного громадянина.

Державний примус різноманітно за видами і охоплює: а) попередження правопорушень та інших небажаних для особистості і суспільства явищ (проведення різних організаційно правових заходів - огляд несправних механізмів і призупинення їх експлуатації, евакуацію з районів стихійного лиха та ін; б) припинення правопорушення (як правило, законні насильницькі дії з припинення протиправної поведінки - затримання правопорушників, арешт злочинця, вилучення у нього знарядь злочинів і т.д.), в) правовостановлення, тобто відновлення раніше порушених прав громадянина (повернення майна, відновлення доброго імені та д.р.); г) юридичну відповідальність, яка полягає у покладанні на правопорушника певних поневірянь (позбавлень волі штраф і д.р.).

Державний примус характеризує собою державну владу і є одним з методів її здійснення, одним із способів регулювання соціальної поведінки суб'єктів суспільного життя. Соціальне призначення примусу дуже широке, воно виконує позитивні функції спонукаючи членів суспільства до соціальних необхідних дій, мотивуючи необхідну поведінку суб'єктів суспільного життя в інтересах всього суспільства. (Базилєв Б. Т. Державне примус і правові форми його здійснення в радянському суспільстві: Автореф. дис... канд. юрид. наук. - Київ, 1968. - 16 c.)

 

 

Список використаних джерел

1) Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2004. — 656 с.

2)Скакун О. Ф. Теорія права і держави: підруч. – 2-ге вид. – / О. Ф. Скакун. – К.: Алер та; КНТ; ЦУЛ, 2011. – 520 с. –С. 438

2) Теорія держави та права: підруч. / [Є. О. Гіда, Є. В. Біло зь о ров, А. М. За валь ний та ін.]; за заг. ред. Є. О. Гіди. – К.:ФОП О. С. Ліпкан, 2011. – 576 с. – С. 314.

Поняття та ознаки юридичної відповідальності

Юридична відповідальність — це передбачені законом вид і міра державно-владного (примусового) зазнання особою втрат благ особистого, організаційного і майнового характеру за вчинене правопорушення.

Відповідальність завжди виражається у неприємних, небажаних, невигідних для самого громадянина наслідках. Втім, це властиво не лише юридичній, а й іншим видам відповідальності за антигромадські, аморальні проступки, наприклад, перед батьками, друзями, колективом класу, спор­тивної секції, навчальною групою.

Чим же відрізняються міри юридичної відповідальності від інших мір відповідальності, що застосовуються, наприклад, за неслухняність у сім'ї?

По-перше, усі ці міри передбачені законом, правовими нормами. Це відповідальність лише за законом.

По-друге, усі вони застосовуються лише тоді, коли вчи­нюються дії, що суперечать закону, праву. Отже, це відпові­дальність саме (і тільки) за правопорушення.

По-третє, усі вони здійснюються органами держави, яким громадянин зобов'язаний (причому зобов'язаний юридично, на підставі закону) «дати відповідь» за свої проступки і які, зі свого боку, мають право (причому юридичне право) притягти до відповідальності. Отже, це відповідальність завжди перед державою.

По-четверте, ці міри виражаються у примусовому позбав­ленні (або обмеженні) правопорушника певних благ, цін­ностей, можливостей. Отже. це примусово караюча відпові­дальність.

По-п'яте, ці міри завжди виражають осудження правопо­рушника саме державою, гостро критичну, безумовно неза­довільну оцінку його поведінки. Така оцінка звучить не тільки у «відповіді» держави на правопорушення, а й у реакції на про­ступок з боку громадськості, колективу, батьків. Юридична відповідальність завжди поєднується з моральною відпові­дальністю.

Із розуміння аморальності будь-якого правопорушення ви­пливає практично значущий висновок: якщо не знаєте вимог закону, сумніваєтесь у правомірності своєї поведінки, то оці­ніть її з точки зору моралі. Поведінка, що відповідає мораль­ним ідеалам суспільства, відповідає і приписам його зако­нів. Аморальна поведінка у більшості випадків може викли­кати і негативну оцінку з боку суспільства, і тягти юридич­ну відповідальність.

Юридична відповідальність необхідна насамперед в ім'я справедливості, щоб «відповісти» належним чином на не­гативне (байдуже, безвідповідальне, зневажливе, а іноді навіть вороже) ставлення до людей, суспільства, держави, що виявилося у правопорушенні, щоб обмежити в чомусь, покарати правопорушника.

При цьому покарання не має на меті завдавати фізичних страждань або принижувати люд­ську гідність — так вимагає закон, зокрема ст. 22 Криміналь­ного Кодексу України. (Кримінальний кодекс України