Перша медична допомога при кровотечах, переломах, опіках.

Тимчасово кровотечу можна спинити одним із таких способів: накласти кровоспинний джгут або тугу пов’язку; притиснути пальцем магістральну судину вище місця кровотечі, притиснути і максимально зігнути кінцівку.

Накладання тугої пов’язки — найпростіший спосіб зупинки незначної кровотечі. Проте, пов’язку не слід накладати занадто туго. Якщо, після накладання пов’язки, кінцівка посиніє, то це означає, що пов’язка здавила вени, відтік крові до серця утруднений і вона застоюється.

Притиснути артерію пальцями до кісток або поверхні суглобів, з метою зупинки кровотечі, можна за будь-яких обставин. Притискання проводиться не в рані, а вище — ближче до серця, перед накладанням джгута або пов’язки.

Коли поранено обличчя, слід притиснути такі судини: на лобі — вискову артерію спереду від вуха; якщо рана на підборідді або щоці — зовнішню щелепну артерію; при пораненні шиї або голови — сонну артерію збоку від гортані до хребта.

При кровотечах із ран стегна, гомілки і стопи притискають стегнову артерію.

Джгут для зупинки крові застосовують при сильній кровотечі з поранених кінцівок. Його накладають вище рани і якомога ближче до неї. Не можна накладати джгут у середній третині плеча через небезпеку перетискання нерва і розвитку згодом паралічу руки. Місце, де накладається джгут, спочатку захищають одягом, рушником, ватно-марлевою пов’язкою або іншими матеріалами.

Для тимчасової зупинки кровотечі при пораненнях кінцівок, треба максимально зігнути кінцівку і зафік­сувати її в цьому положенні.

У разі появи перших ознак внутрішньої кровотечі: раптової блідості обличчя, збліднення і похолодання кистей і стоп, почастішання пульсу, запаморочення, шуму у вухах, холодного поту — постраждалого слід негайно відправити до лікувальної установи. Якщо є можливість, до тієї ділянки тіла, де підозрюється внутрішня кровотеча, потрібно прикласти гумовий міхур з льодом чи холодною водою.

Будь-яка, навіть невеличка, рана становить загрозу для життя постраждалого, оскільки вона може бути джерелом зараження різноманітними мікроорганізмами або причиною сильної кровотечі. Основний засіб профілактики ускладнень при наданні першої медичної допомоги — якнайшвидше накладання на рану стерильноїпов’язки.

Переломи кісток виникають внаслідок різких рухів, ударів, падіння з висоти, інших причин. Розрізняють закриті і відкриті переломи. При закритих переломах не порушується цілісність шкірного покриву, при відкритих — у місцях перелому утворюється рана. Найнебезпечнішими є відкриті переломи.

Розрізняють також переломи із зміщенням і без зміщення кісткових уламків.

Основні ознаки переломів кісток — біль, набряк, гематома, незвична рухливість у місцях перелому, порушення функцій кінцівки.

Основне правило надання першої медичної допомоги при переломах кісток — здійснення в першу чергу тих заходів, від яких залежить збереження життя постраждалого, а саме: зупинка артеріальної кровотечі, попередження травматичного шоку, накладання стерильної пов’язки на рану, проведення іммобілізації кінцівки табельними чи підручними засобами.

Іммобілізація кінцівки — це забезпечення нерухомості кісток у місці перелому; вона зменшує біль, що дає змогу уникнути травматичного шоку. Проводячи іммобілізацію, необхідно щадити постраждалого. Нерухомість кісток у місціперелому досягається накладанням спеціальних шин або підручних засобів і фіксацією двох найближчих суглобів (вище і нижче місця перелому). Така іммобілізація називається транспортною.

При переломах ключиці, на зону надпліч накладають два ватно-марлевих кільця і зв’язують їх на спині. Руку підвішують до шиї на косинці.

При переломі кісток передпліччя, руку потрібно обережно зігнути у ліктьовому суглобі під прямим кутом, повернути долонею до грудей і у такому положенні зафіксувати шиною або підручними засобами. Шину накладають від основи пальців до верхньої третини плеча. При цьому досягається нерухомість у променевозап’ястковому і ліктьовому суглобах. Руку підвішують до шиї на косинці.

Переломи стегнової кістки, особливо відкриті,— дуже тяжка травма, що часто супроводжується крово­течею і шоком. Підручні засоби (наприклад, дошки) при іммобілізації стегна накладають на його бічні поверхні (одну — на внутрішню, другу — на зовнішню) і фіксують до кінцівки і тулуба широким бинтом, поясним ременем, рушником. На кісткові виступи гомілковостопного і колінного суглобів, а також у паховувпадину і в пах підкладають вату.

Опіки виникають під дією високих температур. Опіки від світлового випромінювання, полум’я, окропу і гарячої пари називаються термічними, а від дії на шкіру і слизові оболонки сильних кислот і лугів, що спричиняють не тільки місцеве ураження, а й загальне отруєння організму, — хімічними.

Залежно від глибини ураження шкіри і тканин тіла,розрізняють чотири ступеня тяжкості опіків: легкий (І) —почервоніння шкіри; середньої тяжкості (II) — утворенняпухирів; тяжкий (III) — змертвіння всієї товщини шкіри;надзвичайно тяжкий (IV) — обвуглювання тканин тіла.

При опіках, насамперед, потрібно погасити одяг, для чого на ураженого слід накинути пальто, ковдру тощо. Потім дати потерпілому випити теплої підсоленої води. Обпечену частину тіла звільняють від одягу, обрізаючи і залишаючи на місці ті його шматки, що прилипли до тіла. Не можна розрізати або роздушувати пухирі, торкатись обпаленої поверхні руками, змазувати її жиром, маззю чи іншими речовинами. На опікову поверхню накладається стерильна пов’язка.

При великих опіках, що займають значну поверхню тіла, ураженого слід загорнути в чисте простирадло, вжити всіх необхідних заходів для запобігання шоку і терміново транспортувати його до медичного закладу.