ТОП 10:

Внутрішня політика П. Скоропадського.



 

У своїй внутрішній політиці Скоропадський відмовився від соціалістичних ідей Центральної Ради. У промисловості було ліквідовано робочий контроль на виробництві, встановлювався 12-годиний робочий день (замість 8-годинного), дозволив локаути, були обмежені демократичні права і свободи. Проводилася політика переслідувань більшовиків, представників інших лівих партій, анархістів. Під жорстку цезуру потрапили газети, заборонялося проведення зборів, мітингів, маніфестацій.

Абсолютно протилежним до політики попередникі було ставлення до приватної власності. Курс внутрішньої політики Скоропадського відбивали положення «Грамоти до всього українського народу»: «Права приватної власності як фундаменту культури й цивілізації відновлюються повною мірою, всі розпорядження колишнього українського уряду, так само як і Тимчасового російського уряду скасовуються і анулюються… На фінансовому та економічному полі відновлюється повна свобода торгівлі і відкривається широкий простір приватного підприємництва і ініціативи…»

Відповідно до головного пріоритету у внутрішній політиці – земельного питанняу липні 1918 р. був розроблений «Проект загальних основ земельної реформи», що викликав різкий протест більшості селян і невдоволення великих землевласників. з Кінцевим завданням реформи було подрібнення великих маєтків і передача їх землі у власність хліборобів. Передбачалось, що земля передається хліборобському населенню, але в кількості не більше 25 дес. в одні руки. Поміщикам надається право продати всю землю Державному банкові для утворення земельного фонду держави. Гетьман виступав за створення в Україні широкого прошарку заможних селян-власників, які могли б взяти на себе виробництво товарного зерна та іншої сільськогосподарської продукції.

 

У липні 1918 р. Рада міністрів затвердила тимчасовий закон “Про засоби боротьби з розрухою сільського господарства”. Губернським земельним комісіям надавалося право видавати обов’язкові постанови про примусове використання живого і мертвого інвентаря тих власників, які не повністю використовували його у власних господарствах, для роботи в інших господарствах, а також для перевезень, шо мали державне значення. Фактично селяни разом з кіньми та іншим реманентом віддавалися у розпорядження поміщиків, які вирощували хліб для постачання Центральних держав. За цим законом організатори страйків на польових роботах підлягали ув’язненню на строк до одного року.

Збройні сили Української Держави.Значні зусилля Гетьман спрямував на формування війська. Планувалося створити 8 військових корпусів і 5 кінних дивізій. Загальна чисельність армії в мирний час мала становити 310 тис. осіб. Перший набір новобранців планувався на листопад 1918 р., але за наполяганням німецького командування був перенесений на березень 1919р.

В Українській Державі крім Військового міністерства, в якому діяли Головне артилерійське, Головне інтендантське і Головне інженерне управління, було створено Генеральний штаб.

Законодавча база військового будівництва складалась з кількох актів, зокрема “Закону про загальний військовий обов’язок” від 24 липня 1918 р. (строк служби у піхоті – 2 р., а у кінноті і артилерії – 3 р.), Закону “Про політично-правове становище службовців військового відомства” від 1 серпня 1918 р., який позбавляв їх активного і пасивного виборчого права і права входити до складу будь-яких спілок, товариств, партій, рад, комітетів та інших організацій, що мають політичний характер.

Створювалися спеціальні школи для підготовки військових спеціалістів: Військова Академія, 4 кадетські школи: 2 військових школи старшин для піхоти та по одній для кінноти, артилерії і технічної служби. Мобілізація мала розпочатися в жовтні 1918 р. Тоді ж, у жовтні, Гетьман своїм Універсалом відновив козацтво як окремий стан, але створити козацькі формування не встиг. Загальна чисельність національних військових сил не перевищувала 65 тис. багнетів і шабель.

Спочатку ініціатива створення націального війська наштовхнулася на протидію німецького командування. Окупантам було вигідно, отримувати від України платню за послуги німецького та австро-угорського війська. Побоюючись опору німці спочатку роззброїли українські військові частини, що раніше перебували в розпорядженні Центральної Ради, але потім погодилися на їх переформування гетьманським урядом.

В липні —жовтні в Києві сформовано Сердюцьку дивізію (командир — генерал В.Клименко, 5 тис. осіб), до дивізії набирали представників заможного селянства і вона вважалась опорою гетьманства, але згодом перейшла на бік Директорії.

У серпні гетьманському урядові була передана Сіра (Сірожупанна) дивізія, утворена в Австро-Угорщині з військовополонених українців, вояків колишньої російської армії (командири — підполковник І.Перлик, згодом — генерали В.Сокира-Яхонтов і П.Василіїв-Чечель, 3,5 тис. осіб).

У серпні в Білій Церкві формується Окремий загін Січових стрільців, під командуванням полковника Євгена Коновальця (900 осіб). У жовтні 1918 р. з російських офіцерів почалося укомплектування «Особливого корпусу», який підпорядковувався тільки Гетьман. В листопаді у великих містах було утворено російські добровольчі офіцерські дружини, що також мали увійти до складу української армії.

На момент антигетьманського повстання до збройних сил Української Держави входили: Окрема Запорізька дивізія на Харківщині, 1-ша Козацька стрілецька (Сіра) дивізія на Чернігівщині, Запорізький кіш у містечку Козятин і Чорноморський кіш у Бердичеві, Сердюцька дивізія в Києві, Окремий загін Січових стрільців у Білій Церкві, старшинські та підстаршинські кадри 8-ми армійських корпусів і 4-х кавалерійських дивізій, охоронні сотні, добровольчі офіцерські загони. Загальна чисельність військових формувань становила близько 65 тис. осіб.

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-12-27; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.209.80.87 (0.005 с.)