Цінова політика підприємства.

Ціна грає центральну роль у системі ринкового механізму і є інструментом, який функціонує тільки на основі економічних законів. В будь-якому суспільстві ціна відображає діючу модель управління економікою, являючись її похідною. Ціноутворення – це процес формування цін на товари та послуги. Характерні дві основні системи ціноутворення: ринкове і централізоване державне ціноутворення (формування цін державними органами).

В умовах ринку превалює децентралізоване ціноутворення, яке функціонує на базі взаємодії попиту і пропозиції. В цьому випадку повністю відсутнє директивне сквозне планування, а ціноутворення являє собою багатогранний процес, який підкоряється впливу багатьох факторів. Основним регулятором являється ринок, затвердження цін відсутнє, базою цін стають світові ціни. Формування цін здійснюється на рівні підприємства-виготовника, а узгодження їх з замовником (споживачем) здійснюється в момент заключення з ним прямого договору чи в момент акту купівлі-продажу. При вільних цінах надлишок доходів спочатку відображається на рівні цін, відбувається перерозподіл доходів, змінюється напрямок інвестицій і, таким чином, встановлюється рівновага в економіці.

Цінова політика представляє собою важливий елемент загальної стратегії підприємства, і безпосередньо входить у такий великий її розділ, як ринкова стратегія. Вона з’єднує в собі як стратегічні, так і тактичні аспекти і в найбільш загальному вигляді може бути визначена як діяльність керівництва підприємства по встановленню, підтримці і зміненню цін на продукцію, яка здійснюється в руслі загальної стратегії підприємства і спрямована на досягнення його цілей і задач. Тут необхідно відмітити роль маркетингу, який представляє собою організацію роботи підприємства з орієнтацією на ринковий попит.

Стратегічні аспекти цінової політики включають договірні заходи по встановленню і зміненню цін, які спрямовані на врегулювання діяльності всієї виробничої і товаропровідної мережі підприємства, і підтримку конкурентоспроможності продукції і послуг у співвідношенні з цілями і задачами загальної стратегії фірми.

Тактичні аспекти цінової політики включають заходи короткострокового і разового характеру, які спрямовані на виправлення деформації в діяльності виробничих підрозділів і товаропровідної мережі, яка виникає внаслідок непередбачених змін цін на ринках чи поведінки конкурентів, помилок управлінського персоналу, і можуть іноді йти всупереч стратегічним цілям підприємства.

Стратегічні форми цінової політики,що вибирає підприємство і варіанти її здійснення безпосередньо випливають із її ринкової стратегії. В залежності від застосованої комбінації варіантів ринкової стратегії вибирається форма здійснення цінової політики, а саме:

Ø Домогтися такого рівня цін, верхня границя якого забезпечувала би підприємству максимальний прибуток.

Ø Забезпечити підприємству “нормальний прибуток” (витрати виробництва плюс середня норма прибутку).

Ø Вести політику “цінової” конкуренції.

Ø Здійснювати політику “нецінової” конкуренції.

Ø Встановлювати ціни на рівні “лідера” чи цін конкурентів.

Ø Забезпечити “престижні” ціни, особливо підкреслюючи якість продукції.

Ø Добиватися сталості цін і прибутку маневруванням факторами виробництва.

Ø Встановлювати низькі ціни, включаючи демпінгові, для проникнення на ринок.

 

Процес встановлення ціни складається із шести етапів:

1. Постановка цілей і задач ціноутворення.

2. Виявлення попиту.

3. Оцінка витрат та встановлення початкової ціни.

4. Аналіз цін і товарів конкурентів.

5. Вибір методу ціноутворення.

6. Встановлення кінцевої ціни.

 

Постановка задач ціноутворення – це спроба фірми відповісти на питання: чого бажано домогтися за допомогою політики цін на свою продукцію. Відповіді на це питання можуть бути різними. Можливо, наприклад, що більш за все підприємство зацікавлене в збільшенні обсягів продажу, створенні репутації і захваті якомога більшої долі ринку. В цьому випадку може бути корисною політика цінового проникнення, яка передбачає встановлення знижених цін на продукцію – тобто звернення до моделі цінової конкуренції. Але й може бути зовсім інша комерційна мета – наприклад, отримання найбільшого прибутку у короткий термін. Така потреба визивається необхідністю швидкого повернення взятих у кредит коштів чи виплатою підвищених дивідендів заради підвищення курсу своїх акцій.

Другий етап – це визначення попиту на продукцію. Спеціаліст з маркетингу сформулював би цю задачу так: “оцінка еластичності попиту на продукцію від цін, по яким хочемо її продати”. Мова йде не про те, щоб визначити емкість ринку взагалі, а про те, скільки товару можна буде продати при різних рівнях цін. Необхідно вміти визначити залежність можливого обсягу передбачуваного продажу від рівнів цін.

Найбільший обсяг реалізації досягається зовсім не при самій високій ціні, а при більш низькій ціні. Але не завжди кращій і максимальний обсяг реалізації, якщо він досягається при самій низькій ціні, яка не забезпечує достатньої долі прибутку.

Графік еластичності попиту від цін показує, наскільки зменшується кількість товарів при збільшенні цін на них. Для кожного товару крива еластичності попиту від цін має свій вигляд і змінюється з часом під впливом факторів, розглянутих вище.

На основі відомої інформації можна побудувати ще одну дуже корисну криву. Вона називається кривою сукупного доходу фірми, якщо під ним розуміти виручку від реалізації продукції. Ця крива показує, як при даному стані ринку буде змінюватися виручка по мірі зростання обсягів виробництва.

Третій етап ринкового ціноутворення – оцінка витрат. Оцінка витрат та пошук шляхів їх зниження дуже важливий етап в процесі ціноутворення підприємства, який включає аналіз собівартості виготовленої продукції. Так, від рівня собівартості, а також капіталоємності виробництва, залежить крива еластичності пропозиції для підприємства. Ця крива показує як зростає виробництво продукції, якщо ціна на неї підвищується через незадоволеність попиту. Сенс у тому, що чим вище на ринку ціна продукції, тим у більших обсягах виробник готовий випускати цей товар.

Питання для самоконтролю:

1. У чому полягає сутність витрат підприємств та які їх основні види розрізняють?

2. За якими основними ознаками класифікують витрати?

3. Що таке собівартість продукції (робіт, послуг)? Чому вона характеризує ефективність усього процесу виробництва на підприємстві?

4. Які основні види собівартості розрізняють?

5. Як визначається середньогалузева собівартість продукції?

6. Що таке кошторис виробництва? Як класифікують витрати, що входять до кошторису виробництва?

7. Яке значення має групування витрат за економічними елементами? Коротко охарактеризуйте зміст кожного елемента витрат.

8. Що таке калькуляція? Яке економічне значення має класифікація витрат за статтями калькуляції?

9. Перелічіть основні (типові для більшості підприємств) статті калькуляції продукції.

10. Як визначається собівартість одиниці виробу (робіт, послуг)?

11. Які основні шляхи зниження собівартості продукції (робіт, послуг)?

Тести:

План по собівартості продукції на підприємстві включає такі елементи:

а) складання кошторису витрат на виробництво;

б) складання планових калькуляцій окремих видів продукції;

в) планування зниження собівартості товарної продукції;

г) складання плану підготовки і освоєння виробництва;

 

Витрати на виробництво класифікуються за такими ознаками:

а) за місцем виготовлення;

б) за видами продукції;

в) за стадією економічного циклу;

г) за видами витрат;

д) за способом перенесення вартості на продукцію;

е) за залежністю від обсягу виробництва;

ж) за календарним періодом;

з) за роллю в системі управління підприємством;

 

В залежності від місця формування затрат собівартість класифікується на:

а) цехову;

б) нормативну;

в) виробничу;

г) повну.

Основною є класифікація витрат підприємства за:

а) економічними елементами;

б) кошторисом;

в) калькуляційними статтями;

г) всі відповіді правильні.

 

За зв’язком з обсягом виробництва витрати поділяються на:

а) постійні;

б) прямі;

в) комплексні;

г) змінні.

 

За способом віднесення на окремі види продукції витрати поділяються на:

а) пропорційні;

б) одноелементні;

в) прямі;

г) непрямі.

 

Витрати, загальна сума яких за певний час залежить від обсягу виготовленої продукції, називаються:

а) змінними;

б) постійними;

в) прямими;

г) непрямими.

 

Змінні витрати — це:

а) витрати, безпосередньо пов’язані з виробництвом певного різновиду продукції;

б) витрати, загальна сума яких за певний час залежить від обсягу виробленої продукції;

в) витрати, які прямо обчислюються на одиницю продукції;

г) витрати, які не можна безпосередньо обчислити на окремий різновид продукції;

д) витрати, загальна сума яких не залежить від кількості виробленої продукції.

Виробнича собівартість продукції включає:

а) усі витрати одного виробничого підрозділу на виробництво продукції;

б) усі витрати підприємства на виробництво продукції;

в) усі витрати підприємства на виробництво продукції плюс витрати на її реалізацію;

г) усі відповіді неправильні

.

Калькулювання — це:

а) обчислення собівартості валової продукції;

б) обчислення собівартості окремих виробів;

в) обчислення собівартості товарної продукції;

г) обчислення собівартості реалізованої продукції.

Які з перелічених статей калькуляції включаються у виробничу собівартість:

а) сировина та матеріали;

б) невиробничі витрати;

в) загальноцехові витрати;

г) витрати на утримання та експлуатацію устаткування;

д) інші виробничі витрати;

е) відрахування на соціальне страхування;

є) основна заробітна плата виробничих робітників.

 

На зниження собівартості продукції впливають внутрішньовиробничі техніко-економічні фактори:

а) покращання використання природних ресурсів;

б) підвищення технічного рівня виробництва;

в) покращання структури продукції, що випускається;

г) зміна складу та якості природної сировини;

д) зміна розміщення виробництва.

 

Призначення класифікації затрат на виробництво за економічними елементами затрат:

а) розрахунок собівартості одиниці окремого виду продукції;

б) основа для складання кошторису затрат на виробництво;

в) розрахунок затрат на матеріали;

г) визначення затрат на заробітну плату;

д) встановлення ціни виробу.

До зовнішніх факторів, що впливають на рівень собівартості продукції відносяться:

а) підвищення продуктивності праці;

б) зміна цін на матеріали, пальне,енергію;

в) ліквідація втрат від браку;

г) зміна встановлених розмірів зарплати, податків.

 

До внутрішніх факторів, що впливають на рівень собівартості продукції відносяться:

а) підвищення продуктивності праці;

б) зміна цін на матеріали, пальне,енергію;

в) ліквідація втрат від браку;

г) зниження матеріаломісткості продукції;

д) зміна встановлених розмірів зарплати, податків.

 

Критичний обсяг виробництва продукції (точка беззбитковості), графічний та аналітичний методи його визначення (Додаток до 1-го питання теми)

З метою скорочення витрат і економії ресурсів на будь-якому виробництві спеціалістами розробляються норми витрат усіх видів ресурсів: сировини, основних і допоміжних матеріалів, енергії, трудових ресурсів тощо. Це сприяє дотриманню технологічних параметрів виробництва та підвищенню якості продукції, а також раціонального використання всіх ресурсів. Установлення нормативів витрат на виробництво продукції дає можливість гранично обмежити їх, не допускаючи перевитрат. Це забезпечує режим жорсткої економії і безперечно конкурентоспроможності підприємства. Таким чином, у процесі розробки планових завдань встановлюються граничнодопустимі загальні витрати в виробничих підрозділах і в цілому по підприємству (кошториси) та на одиницю продукції.

Як правило, на кожному виробництві обчислюються загальні витрати і, зокрема, на кожний вид продукції, що випускається. Це дає можливість здійснювати ефективний контроль за витрачанням ресурсів. Особливо це важливо для визначення критичного обсягу виробництва точки беззбитковості як всієї продукції, так і її окремих видів та асортименту.

Підприємець має знати, який рівень обсягу виробництва забезпечує йому беззбитковість і рентабельність. Розмежування витрат на змінні й постійні дає змогу оперативно обчислювати кошториси для різних варіантів обсягу виробництва, графічно знайти точку беззбитковості й сектори збитків і прибутку.

Розрахунок точки беззбитковості дозволяє визначити обсяг продажу, при якому підприємство буде беззбитковим (коли доход від реалізації продукції збігається з витратами виробництва), тобто визначити той обсяг продажу, нижче якого підприємство починає втрачати кошти. Точка беззбитковості – це рівень фізичного обсягу продажу при заданій ціні протягом періоду часу (місяць, квартал, рік), за рахунок якого підприємство покриває витрати. Дохід у підприємства виникає за точкою беззбитковості. Для підприємства має сенс виробляти продукцію, якщо проект дозволить забезпечити виробництво і реалізацію товару в обсязі, що перевищує поріг беззбитковості, тільки тоді проект починає приносити прибуток. За обсягів випуску продукції, що нижчі за поріг беззбитковості, підприємство понесе збитки.

При визначенні цього показника приймається те, що витрати на виробництво продукції можуть бути розподілені на постійні (П) і змінні (З). Постійні витрати найчастіше не змінюються при зміні обсягів виробництва (наприклад, амортизація, управлінські витрати), а змінні – змінюються пропорційно до зміни обсягів виробництва (витрати сировини, витрати на ремонт виробничого обладнання і т.ін.). Тому постійні витрати (П) визначають в цілому на весь обсяг, а змінні (З) – у розрахунку на одиницю продукції.

Точка беззбитковості розраховується за наступною формулою:

О = ,

де О – обсяг виробництва, при якому досягається беззбитковість;

П – умовно-постійні витрати;

З – змінні витрати у розрахунку на одиницю продукції;

Ц – ціна одиниці продукції.

 

Зміни, що постійно мають місце на підприємстві, обумовлюють зміни і точки беззбитковості. Тому точка беззбитковості має бути перерахована відносно цих змін. На підприємстві має здійснюватися постійний її аналіз.