Розділ І. Теоретичні відомості про маркетингову діяльність підприємства

Методичні вказівки

до виконання комплексної курсової роботи з дисциплін

«Маркетинг» та «Стандартизація і сертифікація»

для студентів спеціальності

«Менеджмент організацій, Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності»

усіх форм навчання

 

м. Кривий Ріг

Зміст

Вступ. 2

Структура курсової роботи. 3

Розділ І. Теоретичні відомості про маркетингову діяльність підприємства. 4

1.1. Основні положення маркетингу. 4

1.2. Особливості маркетингової діяльності підприємства та її складові 6

1.3. Диверсифікація як галузь управління маркетинговою діяльність підприємства. 8

Розділ ІІ. Розробка і прийняття управлінського рішення про диверсифікацію підприємства 9

2.1. Розробка і прийняття управлінських рішень. 9

2.2. Стратегії диверсифікації 11

2.3. Аналіз витрат на виробництво продукції 14

2.3.1. Аналіз собівартості продукції 14

2.3.2. Аналіз матеріальних витрат. 18

2.3.3. Аналіз витрат на оплату праці 19

2.3.4. Загальновиробничі витрати. 19

2.4. Аналіз ринків збуту. 20

Розділ ІІІ. Сертифікація і стандартизація продукції 24

3.1. Теоретичні відомості про систему стандартизації та сертифікації продукції 24

3.2. Аналіз виробництва продукції, робіт і послуг. 25

3.2.1. Аналіз обсягів виробництва продукції 25

3.2.2. Аналіз асортименту і структури випуску продукції 26

3.2.3. Аналіз якості продукції 27

3.3. Система управління якістю.. 29

Розділ ІV. Прийняття управлінського рішення про диверсифікацію підприємства. 29

4.1. Вибір оптимального рішення. 29

4.2. Оцінка ефективності прийнятого рішення. 30

Список використаної літератури. 32

 

Вступ

Маркетинг як управлінська діяльність припускає прийняття рішень на базі різноманітних економічних розрахунків, передбачає створення організаційних, економічних і юридичних умов для ефективного розвитку підприємства. Тому так важливо виробляти і приймати обґрунтовані рішення у всіх видах маркетингової діяльності (доцільність розробки, освоєння і випуск нової продукції, орієнтованої на конкретний ринок або споживача, у встановлених обсягах з урахуванням життєвого циклу продукції; доцільність самостійного проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок або закупівель патентів і ліцензій; джерела забезпечення сировиною, матеріалами, устаткуванням; основні напрямки кадрової політики; доцільність проведення комерційних операцій зі збуту продукції і т.д.). Маркетинг містить у собі визначення каналів і методів збуту з кожного конкретного виду товару і ринку; проведення розрахунків витрат на організацію збуту, на рекламу і транспортування виробів

Актуальність розгляду маркетингової діяльності підприємства можна охарактеризувати наступними тезами:

- в еру постіндустріального суспільства, в умовах інформаційного вибуху компанії повинні приділяти таким сферам, як реалізація і збут продукції, збільшенню доходів і поліпшенню свого фінансового стану куди більше уваги, чим власне управлінню виробництвом, з метою зниження витрат;

- сьогодні ж, якщо підприємство шукає шляхи збільшення прибутку тільки за рахунок зниження витрат виробництва, воно рано чи пізно вибуває з бізнесу. Незабаром керівництво цього підприємства переконається, що при всій уяві, використовуючи усі свої творчі здібності, воно не зможе зменшити рівень виробничих витрат у своїй компанії нижче визначеної межі. Разом з тим якщо керівництво зверне свій погляд в іншу сторону і почне вишукувати шляхи збільшення доходів компанії через збільшення обсягу продажів, то перед ним відкриваються безмежні можливості.

Стандарт є основним нормативно-технічним документом, в якому показники якості встановлюються, виходячи з новітніх досягнень науки, техніки і попиту споживачів.

Сертифікація продукції— один із важливих елементів системи управління якістю, який передбачає оцінку відповідності продукції певним вимогам та видачу певного документа-сертифіката.

Метою написання даної роботи є вивчення маркетингової діяльності та проведення маркетингових заходів на підприємстві, реалізація єдиної технічної політики у сфері стандартизації та сертифікації, захист інтересів споживачів і держави з питань безпеки продукції для життя, майна та охорони навколишнього середовища.

 

 

Структура курсової роботи

1. Титульний лист.

2. Зміст.

3. Вступ.

4. Основна частина.

5. Висновки та пропозиції.

6. Список використаних джерел.

7. Додатки.

При виконанні роботи титульний лист не виконується, але враховується, що загальна нумерація сторінок у роботі починається з титульного листа.

Тобто титульний лист має номер 1.

Зміст роботи відображає всі складові частини та структурні питання основного тексту. При цьому проти кожної його позиції вказуються відповідні сторінки роботи. номер сторінки змісту – 2. Цифра на сторінці ставиться.

У вступі (2-3 сторінки тексту для курсових робіт) обґрунтовується актуальність досліджуваної теми, з’ясовується ступінь її розроблення в літературі, визначається мета дослідження і коло питань, аналіз яких направлений на досягнення цієї мети, вказується на методологічну основу дослідження. Тут же варто описати об’єкт аналізу. У розрахункових роботах і роботах різнопланового змісту, якщо не обумовлено інакше, вступ не виконується. Номер сторінки вступу - 3. Цифра на сторінці зазначається.

Отже, у вступі:

- обговорюється актуальність вибраної теми;

- обґрунтовуються мета та завдання роботи;

- вказуються об’єкти та методи досліджень.

В основній частині досліджуються суть, структура та інші теоретико-методологічні питання теми (перший розділ), здійснюється аналіз досліджуваного підприємства та його елементів у поєднанні з характеристикою його практичного прояву (другий розділ), розглядаються можливі шляхи подальшого розвитку його діяльності, робиться спроба спрогнозувати цей розвиток, а також варто спробувати розробити пропозиції щодо подальшого їхнього ефективного розвитку, щодо оптимізації процесу (третій та четвертий розділи).

У висновках (3-4 сторінки) до всієї роботи слід чітко сформулювати основні підсумки (тезиси) щодо досліджуваних проблем теми. При цьому, висновки повинні бути короткими, органічно випливати зі змісту роботи, а не зачіпати ті аспекти, які не розкривались студентом.

У кінці роботи надається список дійсно використаних літературних джерел та інших матеріалів в кількості не менше 10-20 назв публікацій. Він складається у такій послідовності: спочатку наводяться державні та урядові документи, міжнародні угоди, потім за алфавітом перших літер прізвищ авторів або за назвами робіт зазначаються монографії, брошури, статистичні довідники, статті з журналів та газет.

Список використаних літературних джерел необхідно робити за загально прийнятою формулою.

Цифрові, інформативні матеріали, які не використовуються у роботі при аналізі, а тільки підтверджують якість положення, бажано подавати в додатках, які подаються в кінці роботи, після списку використаних джерел інформації. Обсяг додатків у загальному обсязі роботи не враховується.

Стратегії диверсифікації

 

Після ухвалення рішення про диверсифікацію слід вибрати один з декількох альтернативних шляхів. Існує безліч різних стратегічних підходів.

Коли диверсифікація стає серйозним стратегічним вибором, необхідно ухвалити рішення про те, як вона буде здійснена: із спорідненими видами бізнесу, з неспорідненими або при поєднанні цих двох випадків. Після здійснення диверсифікації завдання керівництва полягатиме у визначенні того, яким чином управляти видами бізнесу, в які компанія зробила капіталовкладення.

 

Виділяють шість альтернативних стратегій:

1. Стратегії впровадження в нові галузі. Придбання, створення нової компанії і спільне підприємство.

2. Стратегії спорідненої диверсифікації.

3. Стратегії неспорідненої диверсифікації.

4. Стратегії виключення і ліквідації.

5. Стратегії оновлення компанії, скорочення і реструктуризації.

6. Стратегії багатонаціональної диверсифікації.

 

Перші три пункти визначають шляхи диверсифікації, а останні стратегії зміцнення позицій і поліпшення роботи вже диверсифікованих компаній.

 

Вхід в новий бізнес може мати одну з трьох форм:

1. Придбання вже існуючого бізнесу це найбільш популярний засіб диверсифікованості в іншу галузь, переваг якого полягає в найбільш швидкому виході на цільовий ринок. Цей спосіб допомагає провідній диверсифікованій компанії перебороти такі бар'єри на вході, як необхідність придбання технологічного досвіду, установлення взаємин з постачальниками й ін.

2. Диверсифікованість може здійснюватися шляхом створення нової компанії "під парасолькою" всієї корпорації для участі в конкуренції на бажаному ринку. Нова організація повинна не тільки перебороти бар'єри на вході, але й здійснити капіталовкладення в нові виробничі потужності, налагодити постачання, найняти й підготувати персонал, створити канали розподілу, розширити споживчу базу й т.д.

3. Спільні підприємства є зручним способом одержання доступу до нового бізнесу, принаймні, у ситуаціях трьох типів. По-перше, спільні підприємства це гарна організаційна форма для здійснення такої діяльності, що є неекономічною або занадто ризикованою для однієї компанії. По-друге, спільні підприємства мають сенс, коли об'єднання ресурсів і досвіду двох або декількох незалежних компаній створює організацію, що володіє всім необхідним, щоб стати потужним конкурентом. У цьому випадку кожний з партнерів привносить знання й ресурси, яких немає в інших й які необхідні для досягнення успіху. По-третє, спільні підприємства з іноземними партнерами часом єдиний або найкращий шлях подолання імпортних квот, тарифів, національних і політичних інтересів, культурних перешкод.

При виборі галузі для диверсифікованості існують дві можливості: диверсифікованість у родинному й неспорідненому основному бізнесу компанії галузі. Стратегія родинної диверсифікованості означає впровадження в бізнеси, що володіють певною "стратегічною відповідністю". Стратегічна відповідність існує, коли різні бізнеси мають досить родинні виробничі цикли.

Диверсифікована компанія, що використовуає взаємозв'язок виробничих циклів і витягає переваги зі стратегічної відповідності, досягає більшої загальної продуктивності, ніж сума продуктивностей, які мали б бізнеси, якби працювали незалежно одне від одного. Родинна диверсифікованість має значну привабливість. Вона дозволяє зберегти єдність бізнесу, одержати конкурентну перевагу від переносу досвіду й кваліфікації, диверсифікувати ризик інвестора на більш широкій підприємницькій базі.

Багато компаній вибирають стратегії неспорідненої диверсифікованості, демонструючи тим самим готовність диверсифікувати у будь-яку галузь із гарними перспективами одержання прибутку. Керівники корпорацій не вживають свідомих спроб пошуку таких видів бізнесу, які мали би стратегічну відповідність із іншими видами бізнесу корпорації. Компанії, що здійснюють неспоріднену диверсифікованість, зазвичай виходять на нові ринки шляхом придбання вже працюючих на них компаній, а не формування нової філії в надрах материнської компанії. Вони виходять із того, що ріст шляхом покупки перетвориться в збільшення ринкової вартості акції.

Навіть сама продумана стратегія диверсифікованості може привести до придбання бізнесу, що згодом покаже себе просто непрацездатним. Невідповідність або часткова відповідність не може бути повністю усунуто, тому що неможливо точно пророчити, які наслідки викличе вступ у новий бізнес. Крім того, із часом змінюється довгострокова привабливість бізнесу. Правильні сьогодні дії по диверсифікованості в привабливу галузь завтра можуть виявитися помилковими. При незадовільній роботі якого-небудь бізнесу обов'язково виникає питання, продовжувати роботу в цій галузі або піти з її. Може виявитися й так, що деякі бізнеси, незважаючи на їх гарне фінансове становище, не можуть так працювати з іншими бізнесами компанії, як це спочатку передбачалося.

Якщо керівництво корпорації приходить до висновку, що який-небудь бізнес уже не має стратегічну відповідність або стає непривабливим для інвестування, то необхідно розглянути можливості його ліквідації. Коли певний бізнес губить свою привабливість, найбільш раціональним рішенням є його продаж. Звичайно від таких бізнесів варто позбуватися максимально швидко.

Ліквідація може бути здійснена в одній із двох форм. Материнська корпорація може виділити бізнес в окрему фінансову й управлінську незалежну з, у якій вона може мати свою частку власності, а може й не мати. Або материнська корпорація може продати бізнес як свою частину, але в цьому випадку необхідно знайти покупця

Стратегії перебудови, скорочення й реструктуризації портфеля використаються, коли керівництву необхідно "оздоровити" портфель. Важке положення може бути результатом значних збитків в одному або декількох бізнесах, що знижують загальні фінансові показники корпорації, великого числа бізнесів у непривабливих галузях, спаду в економіці, що негативно позначається на багатьох складених частинах корпорації, надмірного тиску боргів або неправильно здійснених придбань, що не виправдали очікувань.

Стратегія перебудови зосереджує увагу на діях, спрямованих на перетворення збиткових бізнесів у прибуткові, а не на їхню ліквідацію. Завдання полягає в тім, щоб змусити всю компанію працювати із прибутком шляхом рішення проблем тих бізнесів, які найбільшою мірою відповідальні за зниження показників. Стратегії перебудови найбільш прийнятні в ситуаціях, коли причини поганої роботи є короткостроковими, що випробовують проблеми бізнеси перебувають у привабливих галузях і ліквідація збиткових підрозділів не має довгострокового стратегічного змісту.

Стратегії скорочення включають звуження діапазону диверсифікованості до меншого числа бізнесів. Така стратегія звичайно реалізується, коли керівництво корпорації вирішує, що вона занадто широко диверсифікована й що необхідно сконцентрувати зусилля на декількох основних видах бізнесу Скорочення звичайно здійснюється шляхом ліквідації тих бізнесів, які занадто малі, щоб вносити помітний вклад у прибутку, або тих, які мають незначну відповідність (або взагалі не мають ніякої відповідності) з основними бізнесами корпорації. Ліквідація таких бизнесов вивільняє ресурси, які можуть бути використані для скорочення боргу або розширення основних бизнесов корпорації.

Стратегії реструктуризації портфеля включають радикальну перебудову складу портфеля й частки в ньому бізнесов різних типів.

Реструктуризація портфеля звичайно включає як ліквідацію старих, так і створення нових бізнесів. Кандидатами на виключення стають не тільки слабкі або нестабільно працюючі бізнеси або ті з них, які перебувають у непривабливих галузях, але й ті, які втратили стратегічну відповідність (навіть якщо вони залишаються прибутковими й працюють у досить привабливих галузях). Багато хто широко диверсифіковані корпорації, розчаровані роботою деяких придбаних ними бізнесів і труднощі, що випробовують, у керуванні безліччю неспоріднених бізнесів, реструктуризують свої портфелі для звуження області основної діяльності. Ліквідуються бізнеси, не сумісні з новими критеріями родинної диверсифікованості, а ті, що залишилися, перегруповуються й націлюються на одержання максимальних вигід від стратегічної відповідності, а нові придбання робляться з метою зміцнення позицій материнської компанії в тій галузі, на якій передбачається зробити особливий упор.

Відмітними рисами стратегії міжнародної диверсифікованості є диверсифікованість у бізнеси й диверсифікованість у національні ринки. У такій ситуації від керівництва потрібні розробка й реалізація значного числа стратегій, принаймні, по однієї для кожної галузі з таким числом варіантів для національних ринків, що прийнятно для даної ситуації. У той же час керівництво диверсифікованих багатонаціональних корпорацій повинне знати найбільш вигідні шляхи координації стратегічних зусиль своєї компанії по всіх галузях і країнам.

Багатонаціональні корпорації можуть одержати конкретну перевагу шляхом диверсифікованості в глобальні галузі, що використають родинні технології.

2.3. Аналіз витрат на виробництво продукції

Аналіз ринків збуту

 

Від ринків збуту залежать обсяг продажів, середній рівень цін, виручка від реалізації продукції, сума отриманого прибутку і т.д. У першу чергу потрібно вивчити динаміку стану кожного виду продукції на ринках збуту за останні 3-5 років.
З таблиці. видно, що за останні два роки попит на продукцію А почав падати, особливо на зовнішніх ринках. Додаткові витрати на підвищення конкурентоспроможності даного виду продукції на зовнішньому ринку не принесли успіху: обсяг продажів і рівень рентабельності значно знизилися. За виробу В спостерігаються стабільний обсяг продажів і стабільний дохід, а по виробу С і D - зростання обсягу продажів і зростання прибутковості.

 

Аналіз динаміки ринків збуту продукції

Таблиця 1.2.

Показники	Внутрішній ринок		Експорт
	xxxl	ххх2	хххЗ	xxxl	ххх2	хххЗ
Виріб А
Обсяг реалізації продукції, тонн
Ціна одиниці продукції, тис. грн.	4,6	4,8	5,0	8,0	8,0	7,77
Собівартість одиниці продукції, тис. грн.	4,0	4,2	4,4	5,2	5,4	5,78
Прибуток, тис. грн.
Рентабельність,%		12,5			32,5	25,6
Виріб В
Обсяг реалізації продукції, тонн				-	-	-
Ціна одиниці продукції, тис. грн.	5,5	5,8	6,1	-	-	-
Собівартість продукції, тис. грн.	4,7	4,9	5,12	-	-	-
Прибуток, тис. грн.				-	-	-
Рентабельність,%	14,5	15,5		-	-	-
Виріб З
Обсяг реалізації продукції, тонн				-
Ціна одиниці продукції, тис. грн.	6,5	6,7	7,0	-	8,0	8,4
Собівартість продукції, тис. грн.	5,0	5,2	5,4	-	6,0	6,0
Прибуток, тис. грн.				-
Рентабельність,%		22,4		.......		28,5
Виріб D
Обсяг реалізації продукції, тонн
Ціна одиниці продукції, тис. грн.	6,0	6,5	7,2	8,0	8,1	8,3
Собівартість продукції, тис. грн.	4,7	5,0	5,5	5,2	5,6	6,0
Прибуток, тис. грн.
Рентабельність,%	28,3	30,0	30,9	53,8	44,6	38,3

 

За результатами аналізу виділяють чотири категорії товарів:
· «Зірки», які приносять основний прибуток підприємству і сприяють економічному зростанню;
· «Дійні корови» - переживають період зрілості, в незначній мірі сприяють економічному зростанню, не потребують інвестицій, приносять прибуток, який використовується на фінансування «важких дітей»;
· «Важкі діти» - це, як правило, нові товари, які потребують в рекламі, в просуванні на ринок, не приносять наразі прибутку, але в майбутньому можуть стати «зірками»;
· «Мертвий вантаж» або «невдахи» - нежиттєздатні, не сприяють економічному зростанню, не приносять прибутку.
При цьому потрібно враховувати, на якій стадії життєвого циклу перебуває кожен, товар на окремих сегментах ринку:
а) нульова стадія характеризується вивченням і апробацією ідеї розробки нового товару, а потім і самого товару;
б) перша стадія (випуск товару на ринок і впровадження), на якій з'ясовується, чи буде товар мати успіх на ринку. Прибуток на цій стадії невисока, тому що значні кошти йдуть на амортизацію досліджень, просування товару на ринок;
в) друга стадія (ріст і розвиток продажу), на якій товар починає приносити прибуток, він швидко покриває всі витрати й стає джерелом прибутку, хоча вимагає ще більших витрат на рекламну підтримку його просування на ринку;
г) третя стадія (зрілість) - товар має стабільний ринок, користується попитом і приносить регулярний дохід, тобто знаходиться в самому прибутковому періоді, так як не вимагає витрат на просування на ринок, а тільки на рекламну підтримку його «популярності»;
д) четверта стадія (насичення і спад), на якій спочатку обсяг продажу істотно не змінюється, а потім різко скорочується за передбачуваним і непередбачуваним причин: товар, не зазнає ніяких змін, набридає споживачам або ж зникає потреба, Яку він покликаний був задовольняти. Мистецтво полягає в тому, щоб вчасно вловити і передбачити спад попиту на виріб шляхом його вдосконалення або заміни іншим.

Крива життєвого циклу будується на осях координат. На осі X відкладаються життєві цикли вироби на ринку, а на осі Y-виручка з обороту або величина грошового потоку. Крива виторгу зростає зі стадії впровадження на ринок до стадії зрілості, а потім падає. Крива грошового потоку досягає максимуму на початку стадії зрілості, а потім знижується швидше, ніж крива виторгу (рис. 2.1.).

Рис.2.1.. Крива життєвого циклу продукту

На аналізованому підприємстві «зірками» зараз є вироби С і D, що приносять найбільший прибуток і мають високий рівень прибутковості. До «дійним коровам» відносяться вироби А і В. Їхня рентабельність нижче, але вони приносять чималий дохід і виробництво їх є ще вигідним для підприємства. Але оскільки виріб А знаходиться на четвертій стадії життєвого циклу на ринку, намітився спад виробництва, то його потрібно поступово замінювати новим, здатним принести підприємству в майбутньому прибуток «висхідної зірки».
Результати аналізу повинні допомогти керівництву підприємства розробити асортимент товарів відповідно до його стратегією і вимог ринкової кон'юнктури. На аналізованому підприємстві планується скоротити виробництво товару А і значно збільшити виробництво товарів З і D. Крім того, намічається до випуску новий вид продукції Е, від якого підприємство в майбутньому сподівається отримати високий дохід.
У процесі аналізу необхідно також виявити реальних і потенційних конкурентів, провести аналіз показників їх діяльності, визначити сильні і слабкі сторони їх бізнесу, фінансові можливості, цілі і стратегію конкурентів в області експансії на ринку, технології виробництва, якості продукції та цінової політики. Це дозволить передбачити спосіб їхньої поведінки й вибрати найбільш прийнятні способи боротьби зі зміцнення своїх позицій на ринках збуту.
Одним з найбільш суттєвих напрямів маркетингового аналізу є цінова політика підприємства на товарних ринках. Ціни забезпечують підприємству запланований прибуток, конкурентоспроможність продукції, попит на неї. Через ціни реалізуються кінцеві комерційні цілі, визначається ефективність діяльності всіх ланок виробничо-збутової структури підприємства.
Цінова політика полягає в тому, що підприємство встановлює ціни на такому рівні і так змінює їх залежно від ситуації на ринку, щоб забезпечити досягнення короткострокових і довгострокових цілей.
У вивченні цінової політики та аналізі обгрунтованості цін на продукцію підприємства важливими питаннями є наступні:
• встановлення, наскільки ціни відображають рівень витрат;
• якою є ймовірна реакція покупців на зміну цін (еластичність попиту);
• чи використовується політика стимулюючих цін;
• привабливі чи ціни підприємства в порівнянні з цінами конкурентів;
• чим відрізняється політика ціноутворення на даному підприємстві від цінової політики конкурентів;
• як діє підприємство при зміні цін конкуруючими фірмами;
• якою є державна політика в сфері ціноутворення на аналогічні товари.

Важливим показником у системі маркетингової діяльності, у розробці і прийнятті управлінських рішень, у виборі необхідної стратегії диверсифікації виробництва є якість продукції, яка в свою чергу являє собою сукупність відповідних норм і стандартів. Отже, оцінкою якості продукції на етапах її розробки, виготовлення і споживання займається система сертифікації і стандартизації. Адже, збутова діяльність вимагає від виробника товарів (продукції) найвищої якості, які будуть затверджені відповідними міжнародними стандартами. В сучасних умовах існує проблема відповідності продукції нормам, тому і постачальники, і покупці надають особливу увагу даному пункту в умовах контрактів. Розглянемо систему стандартів докладніше у наступному підрозділі.

Таблиця 1.3.

Показник	П’ятирічний період
1-й рік	2-й рік	3-й рік	4-й рік (минулий)	5-й рік (звітний)
Виробництво агломерату (концентрату, обкотишів), тис. т
Відсоток до попереднього року
Відсоток до першого року

 

Дані табл. 1.3. показують, що обсяги виробництва продукції протягом п’ятиріччя невпинно знижувалися і становили у звітний рік половину від того, що було у першому році. Водночас можна стверджувати, що темпи падіння виробництва в останні три роки дещо сповільнилися. Проте загальну динаміку обсягів виробництва слід оцінити як незадовільну.

Аналізуючи динаміку обсягів виробництва, треба обов’язково визначити, які фактори спричинили таку тенденцію, і відокремити ті, що діяли на народногосподарському рівні, тобто були зовнішніми. Дійсно, у наведеному прикладі металургійне виробництво зазнало спаду через брак інвестицій у зв’язку із кризою в економіці України.

Проте внутрішні фактори потребують не меншої уваги. Обсяг виробництва можна збільшити, використовуючи дорожчі матеріали і відповідно збільшуючи ціну виробів, або, навпаки, збільшуючи у складі рецептур дешеві компоненти і спрямовуючи зекономлені дефіцитні матеріали на додатковий випуск продукції. Усі заходи щодо розвитку спеціалізації та кооперації також помітно впливають на обсяги виробництва. Регулювання рівня якості та зміни асортименту були найуживанішими засобами збільшення обсягів виробництва на підприємствах і в цілих галузях промисловості колишнього СРСР. До речі, сучасний ринок України ефективно «бореться» з цими «хитрощами» зниженням (вимушеним) попиту.

 

3.2.2. Аналіз асортименту і структури випуску продукції

Одним із важливих напрямів деталізації обсягу випуску продукції є вивчення його в асортиментно-структурному аспекті. Під асортиментом розуміють перелік вироблюваних видів продукції із зазначенням обсягів випуску. Більш вузьким поняттям є номенклатура випуску, яка характеризує тільки обсяг, різноманітність продукції, що виробляється. І нарешті, структура — це співвідношення окремих виробів у загальному обсязі виробництва, вираженому здебільшого у відсотках. Зміна асортименту в порівняно з планом приводить до асортиментних, а структури випуску — до структурних зрушень. Узагалі, ці явища тісно по­в’язані одне з одним, і тому ми маємо єдині асортиментно-струк­турні зрушення у випуску продукції.

У таблиці наведено дані про виконання плану з асортименту.

Виконання плану виробництва з асортименту

Таблиця 1.4.

Вид продукції	Випуск продукції, тис. грн.	Зараховується у виконання плану, тис. грн.
за планом	фактично	виконання плану, %
А
Б
В
Г
Д
Е^*
Є	—		—	—
Разом

 

Е* - нова продукція замість застарілої Є

 

Розрахунок показників виконання плану з асортименту здійснюють трьома способами. Перший має назву «спосіб найменшого числа», суть якого полягає у виборі меншої із двох сум. Інакше кажучи, береться фактична сума, але за умови, якщо
вона не перевищує планове завдання. В таблицв ці залікові суми разом становлять 860 тис. грн. Звідси коефіцієнт асортиментності

.

За другим способом беруть як загальний показник найменший серед усіх виробів відсоток виконання плану, тобто 50% (коефіцієнт — 0,5).

Третій спосіб пропонує знаходити співвідношення кількості виробів з повним виконанням плану й кількості планових позицій. Цей показник пов’язаний із номенклатурою продукції, звідси і його назва — коефіцієнт номенклатурності:

.

Отже, за всіма способами план з асортименту суттєво не виконано.

При аналізі необхідно звернути увагу на розширення та оновлення асортименту. У нашому прикладі планувалося оновлення асортименту на 12% (120: 1000 × 100), але фактично обсяг оновленої продукції з урахуванням обсягів випуску становив менше 6% (60: 1010 × 100). Суттєвим недоліком є те, що підприємство продовжило виробництво застарілої продукції «Є». Це явна недоречність, адже застаріла продукція не має попиту на ринку.

І ще одне. Нині не можна пояснювати зрушення в асортименті та структурі випуску продукції якимись «об’єктивними» причинами, оскільки всі вони оперативно враховуються на самому підприємстві шляхом коригування планових завдань. Тому будь-які відхилення при виконанні плану — це некваліфікована, неефективна праця виконавців та адміністраторів низових ланок (дільниць, цехів, філіалів).

Закінчуючи аналіз, слід дати оцінку проведеної роботи щодо підготовки нових зразків продукції для виробництва і стану науково-дослідних і конструкторських розробок, які можуть бути запорукою майбутніх успіхів підприємства, взагалі.

Аналіз якості продукції

 

За сучасних умов господарювання великого значення набуває поліпшення якості вироблюваної продукції. Це треба усвідомлювати, але не на словах, як це здебільшого було раніше, а повсякденно й копітко займатися цим питанням. Ті підприємства, які не позбулися старих стереотипів у роботі, зокрема нехтують якістю продукції, нині зазнають відчутних втрат у конкурентній боротьбі з іноземними виробниками. Переконливим прикладом є стан взуттєвої промисловості і всієї легкої промисловості України.

Аналіз якості продукції ґрунтується на системі численних показників, серед яких слід виділити загальні й часткові, прямої й побічної дії. Найбільш узагальнений характер мають питома вага у загальному обсязі випуску продукції зі «знаком якості», або атестованої державою як продукція вищої якості (зараз це не практикується), і питома вага продукції, яка одержала товарні знаки.

Своєрідним знаком якості є фірмовий знак всесвітньо відомих корпорацій, які вибороли славу виробників якісної продукції. Нарешті, достатньо надійним показником якості може бути відповідність міжнародним стандартам. Крім того, використовують такі загальні об’єктивні показники якості:

¾ сортність (легка, харчова, хімічна промисловість, інші га­лузі);

¾ марочність (харчова промисловість, промисловість будівельних матеріалів);

¾ вміст корисних речовин або шкідливих домішок (% до загального обсягу або ваги);

¾ строк служби (ресурс) і надійність;

¾ призначення одного з часткових показників якості як єдиного провідного (міцність металів, калорійність харчів, теплотворність палива тощо).

У процесі аналізу вивчають і такі побічні показники якості продукції:

¾ гарантійний термін роботи, кількість і вартість гарантійних (безкоштовних для споживачів) ремонтів у розрахунку на один виріб;

¾ наявність рекламацій, їх кількість і вартість;

¾ відсоток браку;

¾ зниження сортності продукції за межами підприємства;

¾ відсоток повернення продукції на виправлення дефектів;

¾ відповідність моді;

¾ наявність і рівень попиту на даний виріб тощо.

Оцінюючи зміну якості продукції на підприємстві, слід віддавати перевагу об’єктивним і кількісним показникам якості, які забезпечують належну точність визначення стану якості продукції. Найбільш вдалою ілюстрацією цього може бути аналіз показника сортності продукції.

Сортність використовують щодо продукції, в якій допускаються певні несуттєві відхилення деяких ознак і якостей від чинних стандартів і технічних вимог. Зважаючи на кількість перед­бачених сортів і співвідношення їх у загальному обсязі виробництва, визначають середній показник сортності як за планом, так і фактично.

Частина виробів у процесі виробництва псується через порушення технології, несправності устаткування або низьку кваліфікацію чи несумлінність робітників. Це явище має назву «брак продукції».

Брак може бути остаточним і виправним. Під час аналізу визначають загальну суму браку й відносну його величину (% браку), а також вивчають динаміку цього показника за ряд періодів. Особливу увагу необхідно приділити виявленню так званого прихованого браку, який з різних причин не обліковується. Цей брак фігурує як доброякісні деталі, напівфабрикати і навіть готові вироби і є причиною порушення в майбутньому ритму роботи і несподіваних збитків.

Аналізуючи брак, обов’язково з’ясовують причини та місце його виникнення, час і винуватців.

Важливими умовами профілактики браку є:

¾ висока культура та організація виробництва;

¾ стабільний ритм роботи і постачання;

¾ упровадження у виробництво сучасних технологій та устаткування;

¾ кваліфікація персоналу, його дисциплінованість і відповідальність тощо.

Нарешті, варто пам’ятати, що між якістю продукції і величиною браку існують складні й суперечливі зв’язки. Наприклад, зростання кількості бракованої продукції не обов’язково спричиняє погіршання її якості, як це іноді вважається. Рівень браку — це передусім показник якості роботи, налагодженості технологічних процесів і чіткої організації виробництва, це також показник по