Розкриття теми нещасливого кохання сільської дівчини з паничем у драмі Старицького «Не судилося»

Розкриття теми нещасливого кохання сільської дівчини з паничем у драмі Старицького «Не судилося»

Найповніше образ Михайла розкривається в історії його кохання з Катрею. Граючи роль народолюбця, панич ходить на вечори, де збирається сільська молодь, займається етнографією, вчить і дітей, і молодь у школі. Але нещирість його поведінки відчувається у всьому, навіть у тому, як говорить панич: «…я…зо всіма вами щиро, як з рівними…» Отже, він і справді не вважає селян рівними собі. Зустрівши Катрю, Михайло закохався в неї. Та невдовзі, збезчестивши та знеславивши дівчину, своє ставлення до Катрі змінює. Хоч Михайло ще намагається переконати себе, що кохає її, обов’язково одружиться, насправді вона стала йому байдужою. Бо зустрічі з дівчиною для нього вже не рай. Зрештою, він зовсім зрікається Катерини. І хоч в останньому епізоді приходить до неї, щоб залишитися назовсім, не можна з впевненістю сказати — то було тверде рішення чи тимчасовий порив, який би ні до чого не привів. А він же присягав Катрі: «…я без тебе жити не можу, дихати не можу… мені без тебе один шлях — отуди, під толоки!» І Павла нібито цілком щиро запевняє: «Правда, я не таюся з коханням; я кохаю Катрю, і кохаю на ціле життя, чесно! Я не побоюся перед цілим світом сказати про кохання, назвати її моїм подружжям,— і назову, і повінчаюсь!» Михайло бреше не тільки іншим, а й самому собі, переконуючи в тому, що по-справжньому любить Катрю й піде заради неї на все: відмовиться від батьківської спадщини, зречеться багатства й свого стану. Найточнішу характеристику дає йому Павло, котрий зумів проникнути в глибини його затемненої душі, зрозуміти Михай ла справжнього: «Ет! Одним ви миром мазані: обтешетесь зверху тією культурою, приберетесь у ідеальні химороди та й красуєтесь: а дмухни на вас, подряпай трішки,— то такі ж мироїди у грунті!» У п’єсі Михайлові протистоїть щирий демократ, який стільки працює на благо народу — лікар Павло Чубань.

 

Викриття нестримного прагнення до збагачення в комедії Карпенка-Карого «Хазяїн»

Тематичне і жанрове розмаїття поезій Л.Українки.

Головною темою поезій є тема Батьківщини. Вперше вона звернулася до цієї теми у 1888 році. На цю тематику найвідомішим є «подорож до моря»,»КрасоУкраїни, Подолля»
тема волі і боротьби за волю звучать у циклі поезій «невільничі пісні» «І все таки до тебе думка лине»чільне місце у творчості Л.Українки займає тема ролі письменництва і худ. Літератури у житті людини і всього суспільства. «Божа іскра», «Слово, чому ти не твердая криця?», «Давня казка»

Історія написання, жанр, проблематика поеми Л.Українки «Лісова пісня»

Цікава історія написання цієї п`єси. Останні роки поетеса жила далеко від рідних місць, потребуючи в теплому кліматі внаслідок важкої хвороби. У цей час її чоловік, фольклорист Клімнетій Квітка, записував з голосу поетеси волинські пісні. Спів знайомих з дитинства мелодій і навколишня природа нагадували Лесі Українці рідну Волинь. Ці спогади склалися у чудовий поетичний сюжет. Важко назвати іншу п`єсу, в якій би завжди відроджуваній природі відводилася б така значна роль. Це поетичний і трагічний твір про красу чистого кохання, про мрії, вічного потягу до прекрасного. Мотиви «Лісової пісні» виразно перегукуються з чарівним світом казок Андерсена і його «Русалонькою». П`єса була написана влітку 1911 року в Кутаїсі протягом 10 днів. Незабаром твір було надруковано в «Літературно-науковому Вістнику» (1912 р). Варто окремо згадати і про музичний додаток до драми-феєрії, в якому Леся Українка публікує 16 волинських народних мелодій з точним зазначенням, де і яку з них грає на сопілці Лукаш.

Жанр: Феєрія – твір, в якому діють казкові персонажі і незвичайний фантастичний сюжет.

Проблема кохання. Тема: змалювання кохання мавки та лукаша, зображення природи Волинського краю.

розкриття теми нещасливого кохання сільської дівчини з паничем у драмі Старицького «Не судилося»

Найповніше образ Михайла розкривається в історії його кохання з Катрею. Граючи роль народолюбця, панич ходить на вечори, де збирається сільська молодь, займається етнографією, вчить і дітей, і молодь у школі. Але нещирість його поведінки відчувається у всьому, навіть у тому, як говорить панич: «…я…зо всіма вами щиро, як з рівними…» Отже, він і справді не вважає селян рівними собі. Зустрівши Катрю, Михайло закохався в неї. Та невдовзі, збезчестивши та знеславивши дівчину, своє ставлення до Катрі змінює. Хоч Михайло ще намагається переконати себе, що кохає її, обов’язково одружиться, насправді вона стала йому байдужою. Бо зустрічі з дівчиною для нього вже не рай. Зрештою, він зовсім зрікається Катерини. І хоч в останньому епізоді приходить до неї, щоб залишитися назовсім, не можна з впевненістю сказати — то було тверде рішення чи тимчасовий порив, який би ні до чого не привів. А він же присягав Катрі: «…я без тебе жити не можу, дихати не можу… мені без тебе один шлях — отуди, під толоки!» І Павла нібито цілком щиро запевняє: «Правда, я не таюся з коханням; я кохаю Катрю, і кохаю на ціле життя, чесно! Я не побоюся перед цілим світом сказати про кохання, назвати її моїм подружжям,— і назову, і повінчаюсь!» Михайло бреше не тільки іншим, а й самому собі, переконуючи в тому, що по-справжньому любить Катрю й піде заради неї на все: відмовиться від батьківської спадщини, зречеться багатства й свого стану. Найточнішу характеристику дає йому Павло, котрий зумів проникнути в глибини його затемненої душі, зрозуміти Михай ла справжнього: «Ет! Одним ви миром мазані: обтешетесь зверху тією культурою, приберетесь у ідеальні химороди та й красуєтесь: а дмухни на вас, подряпай трішки,— то такі ж мироїди у грунті!» У п’єсі Михайлові протистоїть щирий демократ, який стільки працює на благо народу — лікар Павло Чубань.