Безпосередні умовиводи, їх види.

3. Опосередковані умовиводи;

а) дедуктивні умовиводи;

- простий категоричний силогізм;

- скорочений силогізм;

- складноскорочений силогізм;

- розділовий силогізм;

- умовний силогізм;

- умовно-розділовий силогізм.

б) індуктивні умовиводи: повна і неповна індукція;

в) умовиводи за аналогією: проста аналогія, строга аналогія, нестрога аналогія.

 

Умовивід – форма мислення, за допомогою якої з одних думок (засновків) одержують нові думки (висновки).

Залежно від кількості засновків, умовиводу поділяються на безпосередні умовиводи (один засновок) та опосередковані умовиводи (два і більше засновків).

За ступенем обґрунтованості висновку умовиводи поділяються на демонстративні (достовірні, необхідні) та ймовірні (правдоподібні).

Ймовірний умовивід – умовивід, в якому з істинних засновків певної структури одержують висновок, що може бути як істинним, так і хибним.

Ймовірність – величина, яка характеризує „ступінь можливості” якоїсь події, що може як відбутися, так і не відбутися.

За способом перебудови судження засновку розрізняють такі види безпосередніх умовиводів: перетворення, обернення, протиставлення.

Перетворення – перебудова судження, внаслідок якої з вихідного утворюють нове рівнозначне судження, але протилежної якості: стверджувальне судження перетворюється на заперечне, а заперечне – на стверджувальне.

Обернення – перебудова судження, внаслідок якої суб’єкт і предмет міняються місцями. При цьому якість судження зберігається, а кількість може змінюватися.

Протиставлення – перебудова судження, в ході якої одночасно здійснюються і перетворення і обернення в тій чи іншій послідовності.

Дедуктивні умовиводи (від лат. виводжу) – умовивід, у якому висновок про окремий предмет класу робиться на підставі класу в цілому.

Дедукція є пізнання в окремому загального, або інакше, пізнання загального в окремому, одиничному.

 

Види дедуктивних умовиводів:

Простий категоричний силогізм – (з грецької – міркую, роблю висновок) – умовивід, який складається з двох засновків і висновку, які є категоричними судженнями.

Аксіома силогізму:

1. те, що належить роду, належить також виду та індивіду;

2. ознака ознаки речі є ознакою самої речі;

3. ви, що стверджується (або заперечується) стосовно певної множини предметів, стверджується (або перечується) стосовно будь-якого предмета, який входить до цієї множини.

Скорочений силогізм (ентимема) (з грец. у думці) – силогізм, у якому із трьох суджень, що входять до його складу, не висловлюється, хоч і мається на увазі.

Складний силогізм (полісилогізм) – силогізм, який утворюється з двох чи кількох простих так, що висновок попереднього силогізму (просилогізму) стає засновником наступного силогізму (епісилогізму).

Складноскорочений силогізм зустрічається у двох видах: сорит і епіхейрема.

Сорит (з грецької купа, нагромадження) – силогізм, в якому не висловлюються, а тільки маються на увазі більші або менші засновки і всі висновки, крім останнього.

Епіхейрема (з грец. - умовивід) – силогізм, до складу якого входять дві засновки, принаймні один з яких є ентимемою.

Розділовий силогізм – опосередкований умовивід, до складу якого входять розділові судження, а перший засновок завжди є розділовим.

Умовний силогізм – силогізм, до складу якого входять умовні судження.

Умовно-розділовий силогізм – (тематичний – з грец. припущення) – силогізм, до складу якого входять крім умовних ще й розділові (одне чи два) судження.

В залежності від кількості (альтернатив у розділовому засновку тематичні силогізми поділяються на дилеми (дві альтернативи), трипеми (три альтернативи), полілеми (понад три альтернативи)).

Індуктивні умовиводи (з лат. наводжу) – умовивід, в якому з одиничних суджень-засновків виводять часткове або й загальне судження-висновок.

Види індуктивних умовиводів: повна індукція і неповна індукція

Повна індукція – умовивід, в якому на підставі знань про належність певної ознаки кожному предметові класу робиться висновок про належність цієї ознаки всім предметам цього класу.

Математична індукція – умовивід, який ґрунтується на специфіці будови і властивостях натурального ряду чисел (у натуральному ряді чисел кожне число більше від попереднього на одиницю): якщо якась ознака характерна для числа один і якщо ця ж ознака, будучи характерною для довільного числа натурального ряду n, належить і наступному числу n+1,то ця ознака характерна для всіх чисел натурального ряду.

Неповна індукція – умовивід, в якому висновок про весь клас предметів робиться на підставі знання тільки деяких предметів цього класу.

Неповна індукція дає ймовірний висновок.

Види неповної індукції: популярна індукція і наукова індукція.

Популярна індукція – індукція через простий перелік за відсутності суперечного випадку.

Наукова індукція – індукція, в якій на підставі пізнання необхідних ознак деяких предметів певного класу робиться загальний висновок про всі предмети цього класу.

Методи наукової індукції:

1. Метод єдиної подібності: - Якщо певна обставина постійно передує досліджуваному явищу при несталості всіх інших обставин, то, ймовірно, що саме вона є причиною явища.

2. Метод єдиної відмінності: - Якщо певна обставина наявна тоді, коли настає досліджуване явище, і відсутня тоді, коли це явище не настає (а все інше залишається незмінним), то ця обставина і є ймовірною причиною цього явища.

3. Поєднаний метод подібності і відмінності: - Якщо два чи більше випадків, подібні лише однією обставиною, яка передувала виникненню цього явища, а два чи більше випадків, коли це явище не виникає, відрізняються тільки тим, що ця обставина була відсутньою, то ця обставина, ймовірно, і є причиною досліджуваного явища.

4. Метод супутніх змін: - Якщо зі зміною однієї з обставин, що передують виникненню досліджуваного явища, змінюється і саме явище, то, ймовірно, що саме ця обставина є причиною виникнення цього явища.

5. Метод залишків: - Якщо дві чи більше сукупних причин породжують стільки ж сукупних явищ (наслідків) і відомо, що частина цих причин породжує відповідну частину явищ, то залишкова причина, ймовірно, породжує останню частину явищ.

Аналогія (з грец. відповідність) – умовивід, в якому на підставі подібності двох предметів в одних ознаках робиться висновок про подібність в інших ознаках.