Міждисциплінарні зв'язки у викладанні української дошкільної лінгводидактики

 

Українська дошкільна лінгводидактика як теоретична і практична навчальна дисципліна перебуває у тісному взаємозв'язку з дисциплінами, які також висвітлюють закономірності й механізми мови, мовлення, мовленнєвої діяльності, процесів розвитку мовлення, зокрема філософією, психологією (особливо віковою, педагогічною, психолінгвістикою), анатомією і фізіологією, лінгвістичними й педагогічними циклами дисциплін. Кожна окрема навчальна дисципліна вивчає в означених явищах, які становлять спільний предмет дослідження різних наук, лише певну групу властивосте!і. Професійна підготовка потребує всебічного розгляду предмета чи явища комплексом дисциплін, що сприятиме ефективній підготовці майбутнього фахівця. Налагодження міждисциплінарних зв'язків має велике значення для свідомого засвоєння знань про предмети та явища реального світу, формування світогляду майбутніх педагогів.

Міждисциплінарні зв'язки в українській дошкільній лінгводидактиці сприяють інтенсифікації процесу навчання. У викладанні цих дисциплін особлива увага приділяється узгодженості дій: між предметному плануванню з урахуванням можливостей кожного курсу впливати на формування фахової готовності; усуненню дублювання та різночитання у визначенні фактів, понять; створенню між предметних схем, таблиць, словників, що дасть змогу раціональніше організувати заняття. Запобігання дублюванню матеріалу сприятиме активізації й поглибленню міждисциплінарних знань, а отже, формуванню інтегрованого фахового знання.

Інтеграція загальної і професійної освіти на рівні міждисциплінарних зв'язків передбачає використання структурних елементів наукових знань з одного циклу дисциплін в іншому. Наприклад, знаннями, отриманими з курсів лінгвістичних дисциплін, артикуляція голосних і приголосних звуків, особливості відмінювання іменників і дієвідмінювання дієслів, способи утворення прикметникових форм, поєднання словосполучень, речень активно послуговуються в таких спеціальних предметах, як методика навчання української мови та практикум з цього курсу. Передавання способів діяльності під час педагогічної практики ґрунтується на використанні вмінь, сформованих при вивченні курсів лінгвістичних і лінгводидактичних дисциплін, зокрема складання зразка розповіді, створення штучної мовленнєвої ситуації, пояснення значення слова, у разі виразного читання твору тощо.

Інтеграція загальної і професійної освіти на основі проблемного підходу сприяє розв'язанню проблем, що виникають у межах навчального курсу за допомогою знань, здобутих при вивченні інших дисциплін. Наприклад, для розв'язання проблемної ситуації: «Як за допомогою наочних засобів та пояснення артикуляції звуків показати дошкільнятам відмінності у вимові українського ч і російського ч'?» використовують знання, здобуті під час вивчення теми «Приголосні звуки» мовних дисциплін. Ця пропедевтична ситуація може бути створена вже на першому курсі під час опанування лінгвістичними дисциплінами, наприклад: «Діти майже не відчувають відмінності у вимові звуків ч і ч'. Як за допомогою отриманих знань з артикуляції приголосних пояснити дітям цю відмінність і навчити правильно вимовляти звуки?». На другому курсі, коли вивчається морфологія, проблеми ускладнюються, тож пропонуються такі ситуації: «Нині у розпорядженні дошкільних установ є кілька альтернативних програм навчання дітей рідної мови. Якщо Ви розробили свою програму, то які граматичні особливості українських іменників (прикметників, дієслів) запропонуєте для вивчення у дошкільних закладах? Чому?».

Отже, саме інтеграція знань є тією важливою ланкою, яка об'єднує загальну і професійну освіту в цілісну систему підготовки фахівців, слугує засобом подолання розриву між теорією і практикою у вищих навчальних закладах.

Між наукова інтеграція знань створює теоретичну основу для розпитку лінгводидактики і забезпечує її відповідність сучасним вимогам. Окремі теорії та положення інших наук виконують роль світоглядних, методологічних орієнтирів і окреслюють шляхи подальшого розвитку лінгводидактичного знання, зокрема це стосується системи загально-філософських принципів і методів наукового пізнання, що допомагають глибше зрозуміти сутність предмета.

У сучасній науці методологічними орієнтирами є не лише філософські підходи, принципи, а й положення конкретно-наукової теорії, як до самої себе, так і до інших галузей наукового пізнання. Наприклад, в окремих працях з української дошкільної лінгводидактики методологічну функцію виконують теоретичні положення з психології (про мовлення і мовленнєву діяльність), фізіології (про механізми походження висловлювання), педагогіки (про пріоритетну роль рідної мови в духовному та інтелектуальному розвитку особистості), мовознавства (про мовлення як знакову діяльність, розуміння мови як засобу комунікації), українського народознавства (про використання духовних і національних цінностей українського народу в мовленнєвій практиці) тощо. Лінгводидактика як прикладна галузь педагогічної науки послуговується також теоретичними положеннями, концепціями педагогіки, які висвітлюють сутність педагогічних, дидактичних явищ, закономірні зв'язки між ними. Педагогічні або дидактичні теорії можуть виконувати функціонально-методологічну функцію щодо лінгводидактики.