Охорона праці жінок, неповнолітніх та осіб з пониженою працездатністю.

Державна політика у сфері правового регулювання охорони

праці жінок спрямована на створення належних умов для повно­цінного відтворення трудового потенціалу, здійснення повної продуктивної зайнятості жінок, поліпшення умов праці жінок, зниження ризику втрати здоров'я і життя. В Україні розроблена система комплексного вирішення проблеми охорони праці жінок на основі національних програм, державних напрямів з соціаль­но-економічних питань. «Довгострокова програма поліпшення становища жінок, сім'ї, охорони материнства і дитинства», за­тверджена постановою Кабінету Міністрів України від 28 липня 1992 р. № 431, та «Програма вивільнення жінок із виробництв, пов'язаних з важкою працею та шкідливими умовами, а також обмеження використання їх праці у нічний час на 1996—1998 ро­ки», затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 27 березня 1996 р. № 381, визначили шляхи реалізації держав­ної політики у сфері охорони праці жінок та поліпшення умов їх праці. Більшість із них не втратили своєї актуальності і визнані як першочергові заходи в «Основних напрямах розвитку трудо­вого потенціалу в Україні на період до 2010 року», схвалених Указом Президента України від 3 серпня 1999 р. № 958/99.

Одним з основних заходів поліпшення умов праці жінок є їх вивільнення з виробництв із важкими і шкідливими умовами праці. До повної реалізації цього положення пропонується роз­ширити пільги і компенсації жінкам, які працюють у таких умо­вах, та усунути вплив негативних виробничих факторів на їх здоров'я.

Система превентивних заходів передбачає технічну модер­нізацію робочих місць, скорочення тривалості дії негативних ви­робничих факторів. З цією метою існує необхідність визначення науково-технічних розробок і технологій, спрямованих на ви­вільнення жінок з виробництв зі шкідливими і важкими умова­ми праці; поетапного обмеження використання праці жінок у нічний час, виведення з нічних змін жінок, передусім тих, які мають дітей; встановлення скороченого робочого дня і неповного робочого часу незалежно від наявності дітей та їх віку.

При вивільненні жінок з виробництв із важкими і шкідливи­ми умовами праці потребують вирішення питання щодо їх пра­цевлаштування та адаптації у нових умовах. Реалізація держав­ної політики у цьому напрямі передбачає навчання жінок новим професіям, які не пов'язані зі шкідливими і важкими умовами праці, організацію спеціальних робочих місць для раціонально­го працевлаштування вагітних жінок згідно з медичними реко­мендаціями.

Поліпшення умов праці жінок можливе лише за безпосередньої зацікавленості роботодавців, що забезпечується шляхом застосу­вання системи економічного стимулювання та надання їм пільг, у тому числі щодо сплати податків і обов'язкових платежів.

Диференціація правового регулювання охорони праці жінок зумовлюється фізіологічними особливостями жіночого організ­му, у тому числі у зв'язку з материнством. Норми, що регулю­ють охорону праці жінок, можна поділити на дві групи:

ті, що регулюють охорону праці всіх працюючих жінок;

ті, що регулюють охорону праці жінок у зв'язку з їх мате­ринством.

Зміст додаткових гарантій прав жінок на безпечні та нешкід­ливі умови праці полягає у встановленні заборони застосування їх праці на певних роботах, обмеження використання праці жінок на нічних роботах та встановлення граничної маси перене­сення жінками вантажів. Наказом Міністерства охорони здоро­в'я України № 256 від 29 грудня 1993 р. затверджено «Перелік важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок». Не до­зволяється застосовувати працю жінок на підземних роботах, крім деяких з них, що пов'язані з виконанням нефізичних робіт, робіт по санітарному та побутовому обслуговуванню.

У законодавчому порядку заборонено залучати жінок до пі­діймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановле­ні для них граничні норми. Наказом Міністерства охорони здо­ров'я України № 241 від 10 грудня 1993 р. затверджені «Гра­ничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками». Маса вантажу, що є допустимою для підіймання і переміщення жінками, обумовлюється характером виконуваних робіт. Вста­новлено два види гранично допустимої маси вантажу: разова та сумарна. Наприклад, сумарна маса вантажу, який переміщуєть-

 

ся з робочої поверхні протягом кожної години робочої зміни, не повинна перевищувати 350 кг.

Законодавством України не допускається залучення жінок до роботи у нічний час (ст. 175 КЗпП України). Водночас встановле­ні виключення, що допускають застосування праці жінок у тих галузях економіки, де це викликано особливою необхідністю, і дозволяється як тимчасовий захід. Перелік цих галузей, видів робіт із зазначенням максимальних термінів застосування праці жінок у нічний час затверджується Кабінетом Міністрів Украї­ни1. Положення законодавства щодо обмеження застосування праці жінок у нічний час не поширюється на жінок, які працю­ють на підприємствах, де зайняті лише члени однієї сім'ї.

Спеціальні гарантії встановлюються жінкам у зв'язку з мате­ринством. Вони надаються для вагітних жінок і жінок, що ма­ють малолітніх дітей, понад гарантії, встановлені для всіх пра­цюючих жінок.

Жінкам у зв'язку з материнством встановлюються пільги і компенсації у сфері робочого часу і часу відпочинку. Забороня­ється залучати вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років, до нічних, надурочних робіт, робіт у вихідні дні та направляти їх у відрядження. Залучення жінок, що мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, до надурочних робіт або направлення у відрядження можливе лише з їх згоди. Жінкам у зв'язку з материнством надано право пра­цювати на умовах неповного робочого часу, першочергове право на надомну роботу. Роботодавці за власний кошт можуть запро­ваджувати для них роботу на умовах скороченого робочого часу, встановлювати інші пільги та гарантії. Для жінок, що мають дітей віком до півтора року, надаються додаткові перерви для го­дування дитини, що включаються у робочий час і оплачуються за середнім заробітком.

На необхідність розроблення та прийняття цього Переліку було за­значено у «Програмі вивільнення жінок із виробництв, пов'язаних з важкою працею та шкідливими умовами, а також обмеження вико­ристання їх праці у нічний час на 1996—1998 роки», затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 27 березня 1996 р. № 381. Нею також встановлено суб'єктів та строки виконання цього зобов'я­зання. Але станом на 2005 р. такий перелік не прийнято.

Жінкам надаються соціальні відпустки у зв'язку з материнст­вом:

відпустка по вагітності і пологах тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 календарних днів після (у разі ненормальних пологів або народження двох чи більше дітей — 70 календарних днів). Працюючим жінкам, які віднесені до 1-4 категорії осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відпустка надається тривалістю 90 календарних днів до і 90 календарних днів піл я пологів;

відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею три­річного віку;

додаткова відпустка працівникам, які мають дітей, три­валістю 7 календарних днів (за наявності декількох підстав — 14 календарних днів);

відпустки без збереження заробітної плати:

матері, що має двох і більше дітей віком до 15 років або дити-ну-інваліда, тривалістю до 14 календарних днів щорічно;

для здійснення домашнього догляду за дитиною тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше як до досяг­нення дитиною шестирічного віку;

для догляду за хворою дитиною тривалістю, визначеною у ме­дичному висновку, але не більше 30 календарних днів.

У зв'язку з материнством для жінок встановлені пільги у поряд­ку надання щорічних відпусток. Вони мають право на одержання відпустки повної тривалості у перший рік роботи до настання шес­тимісячного терміну безперервної роботи, право на одержання що­річних відпусток за другий і наступні роки роботи в зручний для них час, право на перенесення щорічної відпустки у випадку на­стання строку відпустки у зв'язку з вагітністю і пологами.

Забороняється залучати вагітних жінок, як і будь-яких ін­ших працюючих жінок, до роботи у шкідливих і важких умовах праці. Тому вони переводяться на іншу роботу, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, із збере­женням середнього заробітку за попередньою роботою. Якщо ро­ботодавець не може забезпечити вагітну жінку відповідною робо­тою, то до вирішення питання про надання легшої та нешкідли­вої роботи вона підлягає звільненню від роботи із збереженням середнього заробітку за всі пропущені робочі дні. Відповідно до

 

медичного висновку вагітним жінкам знижуються норми виро­бітку, норми обслуговування.

Трудове законодавство України встановлює спеціальні гаран­тії охорони праці неповнолітніх. Система гарантій обумовлена фізіологічними, психологічними й віковими особливостями не­повнолітніх.

Права неповнолітніх у трудових відносинах базуються на принципі їх рівності з повнолітніми особами, а в галузі охорони праці неповнолітні користуються додатковими пільгами, вста­новленими законодавством України.

З метою захисту життя, здоров'я та працездатності непов­нолітніх встановлено мінімальний вік прийняття їх на роботу (ст. 188 КЗпП України) та заборона залучення неповнолітніх до робіт, на яких забороняється застосування праці осіб молодше вісімнадцяти років (ст. 190 КЗпП України, ст. 11 Закону Украї­ни «Про охорону праці»). «Перелік важких робіт і робіт із шкід­ливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх», затверджено наказом Мініс­терства охорони здоров'я України від 31 березня 1994 р. № 46. До цього переліку включені як підземні роботи, так і інші робо­ти із шкідливими та небезпечними умовами праці.

Для виявлення відповідності виконуваній роботі, ранньої діагностики захворювань неповнолітні при вступі на роботу та періодично, до досягнення ними 21 року, проходять обов'язко­ві медичні огляди.

Однією з гарантій забезпечення працездатності неповнолітніх є заборона залучати осіб молодше 18 років до підіймання і пере­міщення речей, маса яких перевищує встановлені для них гра­ничні норми. «Граничні норми підіймання і переміщення важ­ких речей неповнолітніми» затверджено наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22 березня 1996 р. № 59. Заборо­няється призначати неповнолітніх на роботи, пов'язані виключ­но з підійманням, утриманням або переміщенням важких речей, як і заборонено залучати до тривалої роботи по підійманню та пе­реміщенню важких речей осіб віком до 15 років.

Для неповнолітніх встановлюється скорочена тривалість ро­бочого часу, надається щорічна основна відпустка подовженої тривалості у зручний для них час, забороняється їх залучати до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні.

З метою встановлення полегшених умов праці для робітників віком до 18 років норми виробітку встановлюються виходячи з норми виробітку для дорослих робітників пропорційно скороче­ному робочому часу. Для неповнолітніх працівників у встановле­них законодавством випадках (ст. 193 КЗпП України) можуть затверджуватися знижені норми виробітку.

Особи з пониженою працездатністю (далі — інваліди) в Украї­ні володіють повнотою усіх прав, тому їх дискримінація заборо­нена. Трудове законодавство України встановлює ряд гарантій для інвалідів у порядку їх працевлаштування, створенні належ­них і безпечних умов праці. З метою реалізації творчих і вироб­ничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації інвалідам надано право працювати на під­приємствах, в установах, організаціях із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інва­лідів1.

Інваліди працевлаштовуються з врахуванням їх професійної працездатності, що встановлюється медико-соціальною експерт­ною комісією. З метою захисту життя і здоров'я інвалідів та ін­ших осіб інвалідові може бути відмовлено в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, якщо за висновком МСЕК стан його здоров'я перешкоджає виконанню його професійних обов'язків.

Роботодавці, які використовують працю інвалідів, зобов'я­зані створювати для них умови праці з врахуванням індивіду­альних програм реабілітації та адаптації. Для інвалідів мо­жуть створюватися спеціальні робочі місця або їх праця може застосовуватися на звичайному робочому місці, яке за умова­ми праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда мо­же бути використане для його працевлаштування. Створення спеціалізованого робочого місця для інваліда передбачає його обладнання спеціальним технічним оснащенням, пристосу­ваннями і пристроями для праці інваліда, враховуючи анато­мічні дефекти, рекомендації МСЕК, професійні навички і знан-

1 Стаття 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності ін­

валідів в Україні» від 21 березня 1991 р. № 875-ХІІ.

2 Зібрання постанов Уряду України. — 1994. — № 8. — Ст. 190.

 

ня інваліда1. Гарантією створення робочого місця інваліда є не лише його відповідність встановленим вимогам й атестація робо­чого місця спеціальною комісією, а й реальне працевлаштування інваліда на таке робоче місце.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підпри­ємстві, в установі, організації, де настала інвалідність. За інва­лідами внаслідок трудового каліцтва або професійного захворю­вання, які проходять професійну реабілітацію, у тому числі про­фесійну підготовку і перепідготовку згідно з індивідуальною програмою реабілітації, зберігається середній заробіток за попе­реднім місцем роботи із зарахуванням пенсії по інвалідності про­тягом строку, передбаченого програмою.

Законодавство України передбачає ряд пільг і гарантій, спря­мованих на захист трудових інтересів працівників. На прохання інвалідів роботодавець зобов'язаний встановити неповний робо­чий час. Роботодавець вправі залучати інвалідів до надурочних робіт, робіт у нічний час лише за їх згодою та за умови, що не суперечить рекомендація МСЕК. Для інвалідів встановлено що­річні основні відпустки подовженої тривалості залежно від гру­пи інвалідності, додаткові обов'язкові відпустки без збереження заробітної плати, встановлюються пільги щодо отримання що­річних відпусток.

Для інвалідів, як і для жінок, неповнолітніх, законодавством можуть бути передбачені й інші пільги, компенсації та гарантії.