VIII. Короткий словник релігієзнавчих термінів

АБАТ – (лат. abbas, від арам. батько, отець) – 1. Настоятель, глава католицького чоловічого монастиря; 2. Назва католицького священнослужителя, а також звертання до нього

АВАТАРА – (від санскр. "той, хто сходить униз") – 1. У ряді релігій Індії – перевтілення певного божества в ін. божества, людей, тварин, неживі предмети. 2. У буддизмі – втілення божества взагалі.

АВЕСТА (від перс. – основний текст) – священна книга давньоіранської релігії – зороастризму.

АВТОКЕФАЛІЯ – незалежність, самоврядування православних церков.

АГІОГРАФІЯ – життєписи (житія) святих, різновид церковної літератури.

АДВЕНТИЗМ (лат. adventus - пришестя) – течія в протестантизмі, яка виникла в І половині 19 ст. у США. В основу віровчення покладено чекання близького пришестя Ісуса Христа, тисячолітнього Царства Божого, що супроводжуватиметься воскресінням праведників, а в кінці тисячолітнього царювання – і неправедних.

АКАФІСТ – урочистий гімн у православ’ї на честь Ісуса Христа, Богородлиці, святих, а також ікон. Виконується всіма молільниками стоячи.

АЛЛАХ (від араб. Бог) – ім’я єдиного бога в ісламі. Вважається ідентичним Богу іудеїв і християн. Він всемогутній, всюдисущий, всеохоплюючий і милосердний. Творець і володар світу, розпорядник Страшного суду.

АЛЛАХ ТАÁЛЯ – в доісламських віруваннях арабів – верховний бог, володар дощу, управитель світу. Інші божества (розпорядники окремих сфер природи і життя людей) вважаються його дітьми і підкорюються йому.

АМБРОЗІЯ (з гр. безсмертя) – у грецькій міфології – їжа і запашні натирання богів, джерело вічної юності і безсмертя.

АМВОН – підвищення у християнському храмі навпроти престолу.

АМІНЬ (від лат. amen, із давньоєвр. – хай буде так, істинно) – слово, яким завершуються християнські молитви, проповіді, священні тексти; запозичене з богослужіння давніх євреїв.

АНАФЕМА (гр. прокляття, відлучення)– 1. У язичників і перших християн – жертва, присвячена певному божеству. 2. Прокляття, відлучення від церкви – найбільше покарання в християнстві; встановлене на Халкідонському соборі (451).

АНГЕЛ (від грец. άγγελoς - посланець) – в християнстві, іудаїзмі, ісламі – стоврена Богом безтілесна істота, посередник між Богом і людьми. Зображується у вигляді юнака або дитини з крилами.

АНГЛІКАНСЬКА ЦЕРКВА – державна церква Англії, що утворилася в період Реформації (16 ст.). поєднує католицький догмат про рятівну силу церкви і протестантський догмат про спасіння через особисту віру. Глава А.ц. – король.

АНІМІЗМ (від лат. anima - душа) – віра в існування душі та духів. Первісне вірування в те, що в тілі людини живе її двійник – душа, який час від часу покидає тіло. Термін введений Е. Тайлором. Спочатку душу ототожнювали з тінню, диханням, кров’ю, пташкою в грудях тощо. Душа вважалася залежною від речей, з якими ототожнювалася, і поділяла їх долю. Так, у грецькій міфології німфи дерев помирають, коли дерево зрубують. Пізніше виникла віра в нематеріальну душу, дух – активне, не залежне від тіла начало.

АНІМАТИЗМ (від лат. animatus – оживлений) – уявлення про природу як таку, що має людські психічні властивості, ставлення до неї як до живої істоти. В архаїчних спільнотах тісно пов’язаний з анімізмом.

АПОКАЛІПСИС (ОДКРОВЕННЯ АПОСТОЛА ІОАННА БОГОСЛОВА) (грец. άποκάλυψις – одкровення) – одна з книг Нового Завіту, найдавніша із хбережених християнських літературних творів (середина 68 – початок 69). Церква приписує авторство Іоанну Богослову. Містить пророцтво про кінець світу, про боротьбу між Христом і антихристом, Страшний суд, тисячолітнє Царство Боже.

АПОКРИФИ – 1. Релігійні твори, не визнані церквою канонічними. Частина з них була заборонена, окремі дозволені для читання (але не для богослужіння). 2. Твори агностиків, які намагалися зберегти своє вчення у таємниці.

АПОЛОГЕТИКА – розділ теології, присвячений захисту віровчення за допомогою доказів, звернених до розуму. Розглядає сутність певної релігії, особливості її догматики, моральних принципів, роль у розвитку суспільства, співвідношення науки та релігії, релігії і філософії. Апологетика притаманна католицизму і православ’ю. протестантизм її не визнає.

АПОСТОЛИ (від гр. άπόστολος – посланець) – 1. засновники ранніх християнських церков, 12 учнів Ісуса Христа. 2. У ранньому християнстві – мандрівні проповідники, які проповідували вчення серед нехристиян, створюючи нові християнські громади.

АПОСТОЛЬСЬКА СТОЛИЦЯ – офіційна назва папського престолу в Римі, пов’язана з тим, що, за церковною традицією, в Римі перебували аостоли Петро і Павло. Апостольська столиця є суб’єктом міжнародного права, керівним органом життя католиків різних країн.

АРАНЬЯКИ (від санскр. лісові трактати) – філософські коментарі до Вед. Вірогідно, що Араньяки призначалися для усамітнених у лісах (звідси назва).

АРХІЄРЕЙ – загальна назва вищих чинів чорного духовенства у православній церковній ієрархії.

АУТОДАФЕ – ( фр. аutodafe, від португ. аuto da fe – акт віри) – церемонія виконання вироку інквізиції, прилюдне покарання батогами, спалення на вогнищі єретиків, творів, визнаних єретичними.

АХІМСА, АХІНСА – в індуїзмі, буддизмі, джайнізмі – принцип не заподіяння болю і зла живим істотам, пов’язаний з ученням про переселення душі.

АЯТ – окремий вірш Корану.

БРАХМАН – 1. В брахманізмі, індуїзмі – представник вищої варни і касти в Індії, професійний жрець. 2. У релігійно-філософському вченні веданти – безособове божество, Абсолют, єдина реальність в ілюзорному світі, його творець і хранитель, початок і кінець усього, що в ньому існує..

БУДДА (від санскр. просвітлений) – 1. Ім’я засновника буддизму царевича Сіддхартхи Гаутами, який, імовірно, жив у 6-5 ст. до н.е. Після "просвітлення" його назвали Шакьямуні. 2. У буддизмі – людина, яка в результаті великої кількості перероджень досягла досконалості, стану "просвітлення", збагнула вищу істину, стала бодхісатвою і може іншим людям відкрити шлях до нірвани.

ВЕЛИКИЙ ВОГОНЬ – неязичницька духовно-релігійна течія в Україні, яка виникла в 90-х рр. ХХ ст. на Житомирщині. Прихильники обстоюють ідею єдності слов’ян, вірять у присутність у сьогоденні душ великих пращурів. Шанують Перуна, Сварога, Рода, Ладу, Дажбога.

ГУГЕНОТИ – релігійно-політичні угрупованняфранц. кальвіністів, що існувало з 60-х рр. 16 ст. до 20-х рр. 18 ст. Католики під проводом Катерини Медичі влаштували в Парижі масову різню гугенотів у ніч на передодні свята св. Варфоломія (24 серпня 1572 р.).

ДЕКАЛОГ – Десять заповідей.

ДЕМОГРАФІЯ РЕЛІГІЙ – розділ релігієзнавства, який досліджує якісні і кількісні зміни в релігіях світу.

ДЕМОГРАФІЯ РЕЛІГІЙНОСТІ – розділ релігієзнавства, який вивчає релігійність різних верств населення на конкретних етапах розвитку суспільства із застосуванням соціологічних методів.

ДОГМАТ – основне положення певного віровчення, обов’язкове для всіх віруючих, визнається тією чи іншою конфесією істиною, що не підлягає критиці та сприймається на віру, вічною і незмінною.

ДХАРМА (від санскр. – носити, тримати) – 1. У буддизмі, духовні часточки, з яких складається потік індивідуальної свідомості. Їх активність породжує ілюзію зовнішнього світу – сіту страждань. Буддисти називають Д. своє релігійне вчення, для них це синонім буддизму. 2. У більшості релігій і релігійно-філософських учень Індії – сукупність громадянських, етичних і культових норм, закон способу життя, дарований людям богами.

ЕККЛЕЗІАСТ – бібл. пророк, автор написаної у формі монологу повчальної книги Старого Завіту про марноту земного життя, яке без тяжіння до Бога не дає щастя людині. Найвірогідніше, книга Екклезіасті – це відредагована у 3 ст. до н.е. збірка висловів ізраїльських мудреців 6-5 ст. до н.е.

ЕСХАТОЛОГІЯ – релігійне вчення про кінцеву долю людини, людства і світу, притаманне багатьом релігійно-філософським системам.

ЖРЕЦТВО – суспільний прошарок служителів культу, які в ряді релігій (переважно політеїстичних) шанувалися як посередники між людьми і надприродними силами, світом духів і богів.

ЗАРАТУШТРА, ЗОРОАСТР (між ІІ пол. VII ст. і І пол. VI ст. до н.е.) – іранський релігійний реформатор, засновник зороастризму. Проповіді Заратуштри були спрямовані проти старого жрецтва і родоплемінних вождів. Автор Гат – найдавнішої частини Авести. Реальна історична особа, згодом почав уявлятися віруючими у вигляді борця з демонами. Йому приписують багато пророцтв, висловів і книг. У середні віки його вважали магом і астрологом.

ЗООМОРФІЗМ – наділення духів або богів рисами тварин.

ІЄРЕЙ (з гр. жрець) – офіційна назва пресвітера в православ’ї і Східній Католицькій Церкві.

ІМАМ – 1. Духовний керівник, наставник у мусульман. 2. Основоположник кожної з чотирьох мазхабів сунізму. 3. Верховний глава шиїтського напряму ісламу. 4. Верховний правитель мусульманської теократичної держави. 5. Духовна особа, яка проводить богослужіння у мечеті.

ІНКВІЗИЦІЯ (лат. inquisitio – розшук, розслідування) – трибунал католицької церкви, утворений у 13 ст. для боротьби проти єресі. Католицький Латеранський собор (1215 р.) постановив, щоб єретики, засуджені церквою, передавались світській владі для покарання. Діяльність інквізиції особливо активізувалася з 1480 р., коли було створено т.зв. нову інквізицію на чолі з домініканцем Томасом Торквемадою для боротьби з охрещеними євреями, яких підозрювали у відданості іудаїзму, та мусульманами, які прийняли християнство, але підозрювалися у зв’язках з ісламом. Найдовше (до 1965) збереглася після ліквідації в інших країнах папська інквізиція – Конгрегація св. Канцелярії. Згодом її було перетворено на Конгрегацію віровчення.

ІНТРОНІЗАЦІЯ – урочистий акт, церемонія зведення на престол (трон) новообраного Папи Римського (катол.) або патріарха (правосл.).

КАРМА (від санскр. дія, справа, жереб) – одне з центральних понять в філософії індуїзму – закон взаємозв’язку вчинків живої істоти з характером її наступного переродження.

КАТЕХІЗИС (від грец. Κάτήχσις – повчання, навчання) – в перші віки християнства – усні настанови, роз’яснення віри. З 16 ст. – книга, в якій популярно, переважно у формі запитань і відповідей, роз’яснюються вчення християнської церкви. У тих країнах, де вивчають релігію в школах – навчальний посібник. Кожна християнська церква має вій катехізис.

КОВЧЕГ – 1. За Біблією, - корабель, на якому Ной, його сім’я й відібрані ним тварини врятувалися від всесвітнього потопу. 2. Скриня у формі храму для зберігання священних реліквій.

КОНКЛАВ (від лат. conclave – замкнута кімната) – 1. Зібрання кардиналів (з 1274), яке скликають після смерті Папи Римського для обрання нового глави католицької церкви. 2. Приміщення Сікстинської капели, де відбуваються вибори. На цей час вхідні двері зачиняються до обрання нового Папи (звідси й назва).

КОНФЕСІЯ (від лат. confessio – визнання, сповідання) – певна церква, релігійна організація, що має своє віровчення, культ, організаційну структуру.

КУМРАНІТИ – члени релігійної громади, яка існувала в долині Кумран на березі Мертвого моря у 2 ст. до н.е. – 1 ст. н.е. На думку більшості дослідників, кумраніти були відгалуженням руху есеїв. Їх вчення відіграло певну роль у формуванні ідеології раннього християнства.

КУМРАНСЬКІ РУКОПИСИ – рукописи, які належали кумранітам. Знайдені 1947 р. в печерах Вади-Кумран на березі Мертвого моря. Кумранські рукописи можна умовно поділити на три групи: тексти Старого Завіту давньоєврейською мовою. А також у перекладі на грецьку та арамейську; старозавітні апокрифи давньоєврейською та арамейською мовами; твори самих кумранітів. Найбільшу цінність з них має статут, в якому викладено мету громади, обов’язки її членів. У сувої "Війни синів" описано останній бій царства світла і справедливості проти царства пітьми і зла.

МАЗДЕЇЗМ – релігія Старод. Ірану. Назва пов’язана з ім’ям верховного божества зороастризму Ахурамазди. Співіснував із зороастризмом, частково збігався з ним.

МАСОРЕТИ – середньовічні іудейські редактори і коментатори Старого Завіту.

МЕСІЯ (від давньоєвр. – помазаник) – 1. В іудаїзмі, християнстві – посланець Божий, який звільнить людство від гріхів, встановить справедливість, Царство Небесне на Землі. Християнська та іудейська традиції вважають Месією Ісуса Христа. 2. В іудаїзмі – цар, інтронізація якого супроводжувалася обрядом помазання.

МІНАРЕТ (від араб маяк) – башта при мечеті (кругла, квадратна або багатогранна), з якої муедзин закликає віруючих до намазу.

МОНОТЕЇЗМ – форма вірувань і культу, що полягає у шануванні єдиного бога, хоча зберігає деякі елементи політеїзму (віра в ангелів, демонів тощо).

НАГІРНА ПРОПОВІДЬ – проповідь, з якою, за Біблією, звернувся до людей Ісус Христос. Містить основні моральні настанови християнства. Назва пов’язана з тим, що згідно з Євангелієм від Матфея, Ісус проголосив її, стоячи на горі.

НАМАЗ (від перс. - молитва) – обов’язкова п’ятиразова щоденна молитва в ісламі.

НІРВАНА (від санскр. – згасання) – 1. Термін буддизму і джайнізму, який означає відсутність бажань, абсолютний спокій, а також розрив ланцюга перероджень. 2. У брахманізмі та індуїзмі – стан злиття з Брахмою.

ОРТОДОКСІЯ (від грец. – правильно думаю) – в релігії – правовірність, неухильне дотримання традиційного вчення церкви. Поняття ортодоксії з’явилося у християнстві в ІІ ст. як реакція на виникнення перших єресей.

ОСТРОЗЬКА БІБЛІЯ – перше повне видання Біблії в перекладі церковнослов’янською мовою в її східнослов’янському варіанті. Видана 1581 Іваном Федоровим в м. Острог.

ОСТРОМИРОВЕ ЄВАНГЕЛІЄ – найдавніша з датованих пам’яток слов’янської писемності в давньоруській редакції. Містить єванг. читання для кожного дня тижня і свят. Писане зі староболг. оригіналу 1056-1057 у Києві дияконом Григорієм для новгородського посадника Остромира.

ОТЦІ ЦЕРКВИ – церковні письменники, у творах яких християнське віровчення набуло концептуального оформлення. Розробили засади церковної догматики та організації. До отців церкви зараховують церковних діячів 2-8 ст. (іноді рамки розширюються до 12 ст.) і лише тих, хто віднесений церквою до сонму святих і чиє вчення визнано ортодоксальним.

ПАНТЕЇЗМ – релігійно-філософське вчення, в якому Бог зближується або ототожнюється з природою.

ПАНТЕОН – 1. В античних релігіях – храм усіх богів. Найвідоміший пантеон був у Римі. 2. Сукупність усіх богів певної релігії.

ПАПА РИМСЬКИЙ – глава католицької церкви і міста-держави Ватикан. Обирається довічно двома третинами голосів конклаву плюс один голос. Першим почав називати себе Папою Римським єпископ Марцеллін (296-304).

ПАПЕРТЬ – підвищений майданчик або ганок перед входом у християнський храм.

ПАТРИСТИКА (від лат. patres – батьки, отці) – сукупність богословських, філософських та політично-соціальних доктрин християнських мислителів 2-8 ст., відомих як отці церкви.

ПАТРОЛОГІЯ (від лат. patres – батьки, отці, і грец. Λόγος – вчення) – в католицизмі, православ’ї – богословська дисципліна, предметом якої є вивчення і коментування доктрин отців церкви та ін. учителів християнства, опис їх життя та діяльності.

ПОЛІТЕЇЗМ – поклоніння багатьом богам.

РАБИН (від давньоєвр. - учитель) – служитель культу в іудаїзмі, авторитет у витлумаченні витань релігійного і сімейного життя в іудейській громаді.

РЕЛІГІЯ (від лат. religio – побожність, святиня, предмет культу) – форма суспільної свідомості, що ґрунтується на вірі людини в існування надприродного, з яким вона може спілкуватися і від якого залежить.

САНСАРА (від санскр., букв. – переродження) – в індуїзмі та буддизмі – уявлення про перехід душі з однієї тілесної оболонки в іншу в залежності від карми.

СИНАГОГА – молитовний дім в іудаїзмі; а також громада віруючих, які моляться в одній синагозі і становлять спільноту.

ТЕОЛОГІЯ– вчення про Бога, побудоване на основі текстів, які сприймаються як свідчення Бога про скебе самого, тобто Божественне одкровення.

ФАТАЛІЗМ (від лат. fatalis – визначений долею) – концепція, згідно з якою все, що відбувається в природі, суспільстві, житті індивіда, є невідворотною реалізацією одвічного призначення, що виключає вільний вибір і випадковість.

ФАТУМ (лат. fatum – доля) – 1. У давніх римлян – вияв волі Юпітера як правителя світу. 2. Уособлення долі, що визначає життєвий шлях людини, усі події в історії людства.

ФІЛІОКВЕ (лат. filioque – і від сина) – додаток до християнського Символу віри, вперше сформульований на Толедському церковному соборі 589. Згідно з Символом віри, Святий Дух сходить від Бога-Отця. Додаток стверджував, що він сходить і від Бога-Сина. Греко-візантійська (православна) церква не сприйнялафілоокве, що стало однією з причин розділення християнських церков на східну й західну.

ШАК’ЯМУНІ, САК’ЯМУНІ (від санскр. мудрець із племені шак’я) – найпоширеніше ім’я засновника буддизму, яке застосовують до того періоду його життя, коли він уже був "просвітленим", тобто Буддою.

ШАМАН – у первісних віруваннях – людина, за якою визнається здатність бути посередником між світом духів і людьми.

ШЕЙХ – у мусульманстві – видатний богослов, правознавець. Шейхом називають, зокрема, керівників сект.