Тема. Об’єкт і предмет філософії науки.

План

1. Філософія, її об’єкт і предмет. Філософська інтерпретація сутності науки, її цілей, ідеалів і можливостей.

2. Закономірності функціонування і розвитку науки і наукового знання.

3. Наука і суспільство, наука і людина, наука і культура.

4. Онтологія, епістемологія, соціологія, культурологія, праксеологія, аксіологія, антропологія науки.

Заняття № 2-3.

Тема. Поняття методології наукових досліджень та її види (4 год.)

План

1. Філософія як загальна методологія науки.

2. Методологія як система наукових принципів, форм і засобів дослідницької діяльності.

3. Структура методології. Розмаїття підходів у методології.

4. Поняття методу. Філософські, спеціальні, міждисциплінарні методи.

Заняття № 4.

Тема. Природа наукового пізнання.

План

1. Природа і культура. Наука в культурі техногенної цивілізації.

2. Передумови виникнення науки.

3. Специфіка наукового пізнання. Розуміння обмеженості наукового осягнення природи речей.

4. Наукова проблема. Специфіка емпіричного й теоретичного дослідження.

 

Заняття № 5.

Тема. Онтологія науки.

План

1. Образ світу і наукова картина світу.

2. Картина світу класичного періоду розвитку науки.

3. Картина світу некласичного природознавства.

4. Постнекласична картина світу.

Заняття № 6.

Тема. Наукові революції та історичні типи наукової раціональності.

План

1. Поняття наукової революції. Критерії.

2. Внутрішньодисциплінарні та міждисциплінарні наукові революції.

3. Раціональність як цінність культури, засіб пізнання і соціальної діяльності.

4. Глобальні наукові революції як зміни наукової раціональності.

5. Історичні типи раціональності.

 

Заняття № 7.

Тема. Наукова істина та її критерії.

План.

1. Поняття істини. Концепції істини.

2. Методологічні уроки науки в пошуках істинного знання. Постмодерністська орієнтація на плюралізм істини..

3. Конструктивний характер теоретичного мислення. Обмеженість емпіричних і теоретичних моделей по відношенню до предмета. Модельна істинність.

4. Неявне й особистісне знання в науковому пізнанні. Феномен соціальної природи наукового пізнання.

Заняття № 8.

Тема. Структура й динаміка наукового творчого процесу.

План.

1. Поняття істини. Концепції істини.

2. Плюралізм істини в постмодерністській епістемології.

3. Модельна істинність.

4. Неявне й особистісне знання в науці. Соціальна природа наукового пізнання.

 

Заняття № 9.

Тема. Логічні основи теорії аргументації.

План.

1. Поняття аргументації, її структура і види.

2. Поняття доказу. Види доказів.

3. Суперечка та її види.

4. Помилки та виверти, пов’язані з порушенням правил аргументації.

 

Заняття № 10.

Тема. Логічні форми розвитку знання.

План.

1. Проблема як форма розвитку знання, її структура і види.

2. Гіпотеза, її функції та види.

3. Наукова теорія. Складові елементи і функції наукової теорії.

4. Типи наукових теорій.

ЛІТЕРАТУРА

Основна література

1. Войшвилло Е. К. Понятие как форма мышления: логико-гносеологический анализ. – М.: Изд-во МГУ, 1989. – 239 с.

2. Гемпель К. Г. Логика объяснения / пер. с нем. – М.: Дом интеллектуальной книги, Русское феноменологическое общество, 1998. – 240 с.

3. Лебедев С.А. Философия науки: краткая энциклопедия (основные направления, концепции, категории). Научное издание. – М.: Академический проект, 2008. – 692 с.

4. Лебедев С. А. Философия науки: общие проблемы: учебное пособие. – М.: Изд-во Московского университета, 2012. – 336 с.

5. Лебідь Є. О. Етичні проблеми науки і техніки: навч. посібник. – Суми: СумДУ, 2016. – 185 с.

6. Лук’янець В. С., Кравченко О.М., Озадовська Л.В. та ін. Світоглядні імплікації науки. – К.: ПАРАПАН, 2004. – 408 с.

7. Майданов А. С. Методология научного творчества. – М.: Изд-во ЛКИ, 2008. – 512 с.

8. Рузавин Г. И. Методология научного познания: учеб. пособие для вузов. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2012. – 287 с.

9. Современная западная философия: словарь / сост.: В.С. Малахов, В. П. Филатов. – М.: Политиздат, 1991. – 414 с.

10. Современные философские проблемы естественных, технических и социально-гуманитарных наук: Учебник для аспирантов и соискателей ученой степени кандидата наук / под ред. В.В. Миронова. – Гардарики, 2006. – 639 с.

11. Степин В.С. История и философия науки: учебник для аспирантов и соискателей ученой степени кандидата наук. – М.: Академический проект; Трикста, 2011. – 423 с.

12. Философия и методология науки: учеб. пособие / под ред. В.И. Купцова. – М.: Аспект Пресс, 1996. – 551 с.

13. Философия науки: Учеб. пособие / под ред. А.И. Липкина. – М.: Эксмо, 2007. – 608 с.

14. Хоменко И.В. Логика. Теория и практика аргументации. – М., 2013.

15. Энциклопедия эпистемологии и философии науки. – М.: Канон+; РООИ «Реабилитация», 2009. – 1248 с.

Додаткова література

16. Агацци Э. Моральное измерение науки и техники / пер. с англ. – М.: Московский философский фонд, 1998. – 344 с.

17. Ахутин А.В. История принципов физического эксперимента. От античности до XVII в. – М.: Наука, 1976. – 292 с.

18. Вейнгартнер П. Фундаментальные проблемы теорий истины / пер с англ. – М.: РОССПЭН, 2005. – 352 с.

19. Гайденко В.П., Смирнов Г.А. Западноевропейская наука в средние века: общие принципы и учение о движении. – М.: Наука, 1989. – 352 с.

20. Гайденко П.П. Эволюция понятия науки (XVII-XVIII вв.). Формирование научных программ нового времени. – М.: Наука, 1987. – 447 с.

21. Гайденко П. История греческой философии в ее связи с наукой: учеб. пособие для вузов. – М.: ПЕР СЭ; СПб.: Университетская книга, 2000. – 319 с.

22. Гайденко П. История новоевропейской философии в ее связи с наукой: учеб. пособие для вузов. – М.: ПЕР СЭ; СПб.: Университетская книга, 2000. – 456 с.

23. Дэвидсон Д. Исследования истины и интерпретации / пер. с англ. – М.: Праксис, 2003. – 448 с.

24. Деар П., Шейпин С. Научная революция как событие / пер. с англ. – М.: Новое литературное обозрение, 2015. – 576 с.

25. Жмудь Л.Я. Зарождение истории науки в античности. – СПб.: РХГИ, 2002. – 424 с.

26. Зеленов Л.А. и др. История и философия науки: учеб. пособие для магистров, соискателей и аспирантов. – М.: ФЛИНТА, Наука, 2011. – 472 с.

27. Исторические типы рациональности / отв. ред. В.А. Лекторский, П.П. Гайденко. – В 2 т. – М., 1995. – 350 с.; М., 1996. – 348 с.

28. Кирсанов В.С. Научная революция XVII века. – М.: Наука, 1987. – 342 с.

29. Клайн М. Математика. Поиск истины / пер. с англ. – М.: Мир, 1988. – 295 с.

30. Коммуникативная рациональность и социальные коммуникации / под ред. И.Т. Касавина, В.Н. Поруса. – М.: Альфа-М, 2012. – 464 с.

31. Косарева Л.М. Рождение науки Нового времени из духа культуры. – М.: Изд-во «Институт психологии РАН», 1997. – 360 с.

32. Культура, человек и картина мира / отв. ред. А.И. Арнольдов, В.А. Кругликов. – М.: Наука, 1987. – 348 с.

33. Кун Т. Структура научных революций / пер. с англ. – М.: ООО «Изд-во АСТ», 2003. – 605 с.

34. Леонтьева Е.Ю. Рациональность и ее типы: генезис и эволюция: учеб пособие. – М.: Изд-во Моск. Психолого-социального института; Воронеж: Изд-во НПО «МОДЭК», 2006. – 256 с.

35. Mathesis. Из истории античной науки и философии – М.: Наука, 1991. – 256 с.

36. Майоров Г.Г. Формирование средневековой философии (латинская патристика). – М.: Мысль, 1979. – 431 с.

37. Марчукова С.М. Естественнонаучные представления в средневековой Европе: учеб. пособие. – СПб.: Европейский дом, 2001. – 192 с.

38. Наука и ее место в культуре. Сб. науч. трудов. – Новосибирск: Наука, 1990. – 274 с.

39. Никитич Л.А. История и философия науки: учеб. пособие для студентов и аспирантов вузов. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2008. – 335 с.

40. Огородников В.П. История и философия науки: учеб. пособие для аспирантов. – СПб.: Питер, 2011. – 352 с.

41. Огурцов А.П. Философия науки: двадцатый век. Концепции и проблемы. – В 3 частях. – СПб.: Издательский дом «Міръ», 2011.

42. Розин В.М. Наука: происхождение, развитие, типология, новая концептуализация. – М.: Изд-во Моск. Психолого-социального института; Воронеж: Изд-во НПО «МОДЭК», 2008. – 600 с.

43. Рузавин Г.И. Методология научного познания: учеб. пособие для вузов. – М.: ЮНИТА-ДАНА, 2012. – 287 с.

44. Сгречча Э., Тамбоне В. Биоэтика: учебник. – М.: ББИ св. апостола Андрея, 2002. – 413 с.

45. Смирнова Е.Д. Логика и философия. – М.: РОССПЭН, 1996. – 304 с.

46. Соколов В.В. Средневековая философия: учеб. пособие. – М.: Высшая школа, 1979. – 448 с.

47. Соколов В.В. Философия как история философии. – М.: Академический Проект, 2010. – 843 с.

48. Томпсон Л. Р. Механистическая и немеханистическая наука. – М.: Философская книга, 1998. – 302 с.

49. Хорган Дж. Конец науки. Взгляд на ограниченность знания на закате Века Науки / Пер. с англ. – СПб.: Амфора, 2001. – 479 с.

50. Фейерабенд П. Против метода. Очерк анархистской теории познания / Пер. с англ. – М.: АСТ, ХРАНИТЕЛЬ, 2007. – 413 с.

51. Фейерабенд П. Прощай, разум / пер. с англ. – М.: АСТ: Астрель, 2010. – 477 с.

52. Черникова И.В. Постнеклассическая наука и философия процесса. – Томск: Изд-во НТЛ, 2007. – 252 с.

53. Яскевич Я.С. Философия и методология науки. Вопросы и ответы: полный курс подготовки к кандидатскому экзамену. – Минск: Высш. шк., 2007. – 656 с.

 

 

Методи навчання

Для оцінки й вибору методів навчання слід використовувати низку наявних класифікацій, здійснених на основі різних засад:

■ за джерелом знань (виокремлюють словесні, наочні й практичні методи, тому що інших джерел, крім слова, образу й досвіду, не існує);

■ за відповідним етапом навчання, на кожному з яких розв'язують специфічні завдання (орієнтація на методи підготовки тих, кого навчають, до вивчення матеріалу, що передбачає пробудження інтересу, пізнавальної потреби, актуалізацію базових знань, необхідних умінь і навичок; та методи вивчення нового матеріалу; та методи конкретизації й поглиблення знань, набування практичних умінь і навичок, які сприяють використанню пізнаного; та методи контролю й оцінки результатів навчання);

■ за способом керівництва навчальною діяльністю безпосередні або опосередковані (виокремлюють методи пояснення педагога й різноманітні методи організації самостійної роботи студентів);

■ за логікою навчального процесу (опора на індуктивні й дедуктивні, аналітичні й синтетичні методи);

■ за дидактичними цілями виокремлюють методи організації діяльності тих, кого навчають, методи стимулювання діяльності, наприклад, конкурси, змагання, ігри, заохочення й інші методи перевірки й оцінки.

 

Методи та форми контролю

Сучасна дидактика виділяє наступні методи контролю: методи усного контролю, методи письмового контролю, методи практичного контролю, дидактичні тести, спостереження, методи графічного контролю, методи програмованого і лабораторного контролю.

Відповідно до вимог регламенту навчального процесу для успішного засвоєння знань студентами та об’єктивного їх оцінювання здійснюються:

систематичний поточний контроль знань здійснюється під час практичних занять у формі вибіркового усного опитування та тестових завдань, підготовки доповідей за темою заняття, доповнень до доповідей, участі в обговоренні, презентації самостійних завдань;

модульний контроль організовано у формі стандартизованого опитування за теоретичними питаннями, написання студентами поточних письмових тестових завдань, практичних завдань за змістовними модулями;

оцінювання рівня виконання індивідуальної (чи групової) практичної роботи проводиться на основі перевірки її змісту (сценарію, програми, проекту тощо) та форми і процесу її реалізації;

індивідуальне завдання перевіряється на відповідність оформлення згідно з вимогами, а також на повноту, ґрунтовність матеріалу, наявність цікавих фактів та прикладів, висновків, оригінальних форм її практичного втілення.

 

Модуль-контроль (іспит)

 

 

МЕТОДИ НАВЧАННЯ

Викладення теоретичного матеріалу; постановка проблемних питань, виконання навчального проекту, застосування міні-дискусії, виконання пошукових і творчих завдань із використанням теоретичного матеріалу; робота малих творчих груп; самостійний пошук необхідної довідкової інформації в різноманітних електронних ресурсах; консультації викладача, безпосередня практична робота студентів під час підготовки та проведення заходів.

МЕТОДИ ОЦІНЮВАННЯ

Контроль навчальної роботи аспіранта здійснюються за модульно-рейтинговою системою (регламент додається).

Методичне забезпечення

 

1. Підручники та посібники.

2. Методичні розробки із проведення практичних занять.

3. Комплекти завдань для комплексних контрольних робіт.

4..Методичні рекомендації щодо організації лекційних, практичних занять, індивідуально-дослідної роботи, самостійної роботи студентів.

 

Розробник програми проф. Лебідь Є.О.

 

Завідувач кафедри проф. Мозговий І.П.

 

 

Погоджено:

проректор з наукової роботи проф. Чорноус А.М.

 

 

РОБОЧИЙ РЕГЛАМЕНТ