Отруєння органічними сполуками фосфору

Якщо смерть від отруєння миш'яком настає швидко (при паралітичній формі отруєння), то зазначені морфологічні зміни можуть і не спостерігатися. У таких випадках у шлунку найчастіше виявляють білуваті часточки миш'яку, що характерне для самогубства від приймання великої дози отрути.

До отруйних сполук миш'яку належать фарби (шеєлева та швейнфуртська зелень). Дуже рідко спостерігаються отруєння органічними препаратами миш'яку (наприклад, сальварсеном і неосальварсеном тощо).

Миш'як тривалий час зберігається в трупі (зокрема в кістках і волоссі), тому може бути виявлений шляхом судово-токсикологічного дослідження і через досить тривалий час після поховання (наприклад, виявлення великої кількості миш'яку у волоссі Наполеона через більш як 150 років після його смерті).

Слід ураховувати, що грунтові мікроорганізми можуть переносити миш'як із грунту в останки трупа.

Якщо людина після отруєння миш'яком залишається живою, то у неї виникають жовтяниця, висип, а на нігтях з'являються білуваті поперечні смужки, які дістали назву смужок Месса. За кількістю смужок, як встановлено В.І.Прозоровським, можна зробити висновок про те, скільки разів приймався миш'як. При дворазовому прийманні — дві поперечні смужки при триразовому — три тощо. Ці смужки з часом зникають.

Сполуки ртуті. Металева ртуть неотруйна, оскільки вона нерозчинна, або майже нерозчинна. Отруйними є пари ртуті та деякі органічні (гранозан) і неорганічні (сулема) сполуки. Подрібнена ртуть у мазях після втирання легко всмоктується і, якщо доза її відповідна, це спричиняє отруєння, так само як і вдихання парів ртуті.

Сулема — білий дрібнокристалічний порошок, який добре розчиняється у воді, краще в присутності натрію хлориду. Випускається у вигляді таблеток по 0,5 або 1 г, забарвлених у блідорожевий колір. У медичній практиці застосовується як антисептичний, дезинфікуючий засіб. Сулема — сильна протоплазматична отрута, сполучаючись із білками тканин, вона утворює ртутні альбумінати. Смертельна доза — 0,1-0,3 г.

Клінічна симптоматика отруєння сулемою нагадує дизентерію і характеризується тріадою клініко-морфологічних проявів:

1) ртутним стоматитом;

2) ртутним виразковим колітом;

3) нефрозо-нефритом (сулемова нирка).

Після приймання отрути виникає неприємний металевий присмак і пекучий біль у роті та за ходом стравоходу, шлунка, блювання, часто з домішкою крові, кривавий пронос. Пульс частий, ниткоподібний, температура тіла знижується, ясна набухають, з рота чути різкий гнильний запах. Спочатку збільшується виділення сечі, а потім настає анурія (спостерігаються циліндр-протеїн і гематурія). Виникає кривавий пронос із тенезмами, слизом у калі, через що отруєння сулемою може бути прийняте за дизентерію. Смерть настає через 2-3 дні.

Під час судово-медичного розтину трупа виявляється досить характерна картина: на підпухлих яснах сірувато-зеленуватий наліт, виразки з сіруватим дном; нирки збільшені, мутно-білуватого кольору (біла сулемова нирка), на розтині кірковий шар набухлий, стовщений, пронизаний червоними крапками і смугами (крововиливи). Під мікроскопом виявляється некроз епітелію звивистих канальців нефронів із відкладанням вапна і численні крововиливи.

На внутрішній поверхні сліпої кишки і висхідної частини ободової (стінки їхні стовщені) спостерігається різка гіперемія слизової оболонки з численними крововиливами, дрібні виразочки і сірувато-зеленуваті, некротичні ділянки, на поверхні яких тонка, сірувата плівка за типом дифтеритичної, яка легко знімається пінцетом.

Ці зміни схожі на ті, що спостерігаються і при дизентерії. Проте у випадку дизентерії вони виявляються не у верхньому, а в нижньому відділі товстої кишки (прямій і сигмоподібній).

Якщо було прийнято велику дозу сулеми, то смерть настає в перші години при прогресуючих ознаках паралічу центральної нервової системи. Тоді у шлунку і в нижньому відділі стравоходу є сіруваті некротичні ділянки із запальними явищами.

Судово-медична діагностика отруєння сулемою грунтується на результатах токсикологічного дослідження внутрішніх органів. У тканинах трупа отрута зберігається тривалий час (понад рік). Отруєння сулемою найчастіше є нещасним випадком, коли розчин помилково вважають за будь-який напій, спостерігаються випадки самогубства, а також убивства.

Солі свинцю. Отруєння солями свинцю спостерігаються дуже рідко. Гостре отруєння найчастіше зумовлене свинцю карбонатом (свинцеві білила) або свинцю ацетатом (свинцевий оцет). Картина отруєння не має будь-яких характерних ознак. При цьому спостерігаються прояви токсичного гастроентериту з усіма відповідними клінічними і морфологічними ознаками. При розтині трупа на різко гіперемійованій слизовій оболонці шлунка спостерігаються білуваті часточки солей свинцю, тоді як вміст кишок і внутрішня їх поверхня темно-бурого, майже чорного кольору внаслідок утворення сульфату свинцю (сполуки солей свинцю з сірководнем).

Найчастіше хронічне отруєння солями свинцю спостерігається на підприємствах, під час роботи з свинцевими препаратами в скляній промисловості, друкарнях тощо. Клінічні прояви при цьому різні — свинцевий параліч, свинцева подагра, кахексія, свинцевий стоматит та ін. Гостре отруєння солями свинцю іноді є самогубством. Убивства, нещасні випадки, як правило, не спостерігаються, бо смертельна доза солей свинцю велика — 20-30 г.

Солі міді. Із неорганічних сполук міді найбільше судово-медичне значення мають мідний купорос (міді сульфат) і бордоська рідина. Смертельна доза становить 2-3 г, проте спостерігаються випадки, коли смерть настає після приймання 0,5-0,6 г міді сульфату. Картина отруєння характеризується неприємним, в'язким смаком у роті, значною слинотечею, блюванням, болем у животі, кров'янистим проносом, слабкістю, запамороченням, коматозним станом і смертю. Блювотні маси забарвлені в зелений колір, кал — у чорний. При розтині трупа — гіперемія, набухання слизової оболонки шлунка, кишок, дистрофія паренхіматозних органів. Діагностика отруєння солями міді потребує токсикологічного дослідження внутрішніх органів.

Фосфор. Отруєння неорганічним металоїдом фосфором тепер спостерігається надзвичайно рідко. Смертельна доза — 0,05-0,1 г. Надходження фосфору в шлунок спричиняє блювання; блювотні маси світяться в темряві. Повітря, яке видихає потерпілий, має запах часнику. При судово-медичному розтині виявляють різко виражене жирове переродження паренхіматозних органів, особливо печінки, і численні крапкові крововиливи в різних органах і тканинах.

Останнім часом значного поширення набули органічні сполуки фосфору — тіофос, карбофос, фосфанон, метафос та ін., які застосовуються у вигляді порошків (дустів) і емульсій у сільському господарстві і побуті для боротьби з шкідниками зернових культур і комахами, а тому отруєння цими сполуками нерідко має місце в судово-медичній практиці. Отруєння може настати від вдихання парів цих сполук або при споживанні їх з їжею. Спостерігаються приступи клонічних і тонічних судом із непритомністю, різко виражені розлади дихання (бронхоспазм) і кровообігу (гіпотензія). Смерть настає від паралічу дихального центру і має характер асфіксії.

Фосфорні сполуки значно знижують активність холінестерази, що призводить до накопичення в організмі ацетилхоліну.

Враховуючи дію різних сполук фосфору на організм людини, неорганічні сполуки слід віднести до деструктивних отрут, а органічні — до нервово-функціональних.

Судово-медична діагностика отруєння сполуками фосфору грунтується на результатах токсикологічного дослідження внутрішніх органів.

До групи деструктивних отрут належать різні сполуки талію, особливо талію сульфат і талію ацетат, отруєння якими останнім часом являється важливою проблемою. Ці сполуки використовуються на виробництві. Смертельна доза становить близько 1 г (10-15 мг/кг маси тіла). Отруєння має дуже тяжкий перебіг, пошкоджуються майже усі органи і системи (серце, судини, нирки, центральна нервова система, шлунок, кров і кровотворні органи, кістки). Характерний тяжкий поліартрит, поліневрит, випадіння волосся, порушення росту нігтів. Можливий гострий і хронічний перебіг отруєння. Смерть при гострій формі настає через 1-10 діб. Талій є ферментною отрутою. Низькі концентрації його стимулюють АТФ, а високі — пригнічують. Отрута накопичується в мітохондріях, аксонах, пошкоджуючи їх. Виводиться з організму повільно, переважно нирками, а також кишками з ознаками вторинної резорбції. Основним депо накопичення талію є кістки, м'язи, волосся. Накопичення талію в волоссі обумовлює порушення процесів кератиноутворення, внаслідок чого утворюються порожнини, які при звичайній мікроскопії виглядають як поперечні смуги — так звані "талієві смуги". Він міститься також в крові, сечі, калі, де можна його виявити сучасними хіміко-аналітичними методами.

Отрути. Їх класифікація.

Розрізняють такі види дії отрут на організм: місцеву, резорбтив­ну, рефлекторну, первинну, послідовну і метатоксичну. В теперіш­ній час доведена цитогенетична, тератогенна і бластомо­генна дія отрут.
Виражену місцеву дію (подразнення, припікання або некроз) мають так звані корозивні отрути: кислоти, луги, їдкі гази, деякі солі тяжких металів, фенол, формалін та ін. Поняття про місцеву дію отрути досить відносне, оскільки при цьому неодмінно страждає весь організм.
Більшість отрут має резорбтивну дію, яка проявляється після всмоктування отрути в кров. Резорбтивні отрути, як правило, мають вибіркову дію: на гемоглобін крові (кров’яні отрути), голов­ний і спинний мозок (цереброспінальні отрути), на серце (інтра­­кардіальні отрути) тощо. Деякі речовини діють реф­лек­торно, наприклад, нітрогліцерин.
Під первинною дією отрути розуміють зміни, що виникають від безпосереднього контакту отрут на якусь тканину чи орган. Послідовна дія отрути проявляється розладом функції інших органів і тканин у зв’язку з первинним ураженням. Наприклад, гемоліз крові є первинною дією гемолітичних отрут, а порушення функції нирок розвивається внаслідок їх послідовної дії.
Метатоксична дія отрути являє собою віддалені наслідки отруєн­ня, які вже не пов’язані з наявністю отрути в організмі і ді­єю її як такої. Наприклад, метатоксична дія сулеми прояв­ля­ється при тривалих ураженнях нирок і ниркової недостатності, які розвиваються через кілька днів після отруєння.
Цитогенетична (генетичне порушення соматичних клітин), мутагенна (розриви хромосом, затримка мітозу клітин), терато­генна (вплив на ембріон і плід у вагітних), бластомогенна (канце­рогенна) дії отрут на організм в судовій медицині мають лише теоретичне значення, оскільки в практичній діяльності судовий лікар зустрічається переважно з випадками гострого отруєння хімічними речовинами, а зазначені види дії отрут проявляються при малих дозах, але які вводяться в організм тривалий час і які не викликають клінічних проявів отруєння організму.
Отрути, що потрапили в організм, звичайно в тому чи іншому ступені нейтралізуються, окиснюються, відновлюються, з’єд­ну­ють­ся з іншими речовинами. Дія отрут може змінюватися при комбінації їх в організмі з іншими отрутами. Одна отрута може підсилювати або послаблювати дію іншої отрути. Дія отрут у одному напрямку відома під назвою синергізм. Наприклад, алко­голь, хлороформ і ефір – синергісти; дигіталіс (наперстянка), стр­о­фант, глікозиди конвалії – інша група синергістів. При простому синергізмі сила комбінованої дії отрути дорівнює сумі дії окремих компонентів. При посиленому синергізмі комбінована дія за своєю силою переважає суму дії окремих компонентів. Наприклад, лікувальна дія морфію, введена за півгодини до наркозу, у 2-3 рази посилює дію хлороформу. Ліки, введені в організм після лікування іншими засобами, що передувало, можуть несподівано викликати сильне отруєння внаслідок посиленої синергічної дії. Так діють, наприклад, солі кальцію після лікування наперстянкою.
Дія отрут у протилежних напрямках називається анта­го­нізмом. При хімічному антагонізмі отрута, що потрапила в організм, змінюється хімічно під впливом іншої речовини. Наприклад, солі кальцію переводять щавлеву кислоту в неотруйні щавлево-кальцієві солі, гіпосульфіт натрію переводить ціанідні сполуки в малоотруйні роданисті. Загальновідомі хімічні анта­го­ністи: кислоти і луги. При фізіологічному антагонізмі отру­ти, не впливаючи одна на одну хімічно, справляють на організм про­тилежну токсичну дію, завдяки чому отруєння не прояв­ля­ється або буває виражено значно слабше. Наприклад, дія на сер­це антагоністів мускарину і атропіну. На принципах анта­го­нізму засновано застосування антидотів і різних методів етіотропного лікування отруєнь.
Перетворення отрут в організмі можуть бути найріз­но­ма­ніт­ніші. Способи виділення отрути також різні, як і способи вве­ден­ня. Отрути виводяться блювотою, промиванням шлунка, через ор­гани виділення: нирки, легені, печінку, слизову оболонку шлун­ка, стінку кишечника, слинні залози, з потом, з грудним молоком, з калом тощо. Основна кількість отрути виділяється нирками і кишечником, проте в цьому процесі беруть участь всі органи. Деякі органи і тканини здатні затримувати отрути, особливо печінка, кістки і волосся, в яких отрути відкладаються, внаслідок чого утворюються депо, де отрута може зберігатися тривалий час (миш’як, свинець, фасфор, фтор).
За терміном перебігу отруєння поділяють на гострі, підгострі та хронічні. Гостр і отруєння переважно трапляються при прий­нятті токсичних або летальних доз отрути. Вони, як правило, швид­ко призводять до смерті. При гострих отруєннях отрута діє зазвичай однократно і короткий час, але сильно, внаслідок чого хворобливі явища цілком виражені. Прихована стадія тут іноді дуже коротка, а продромальна – слабко виражена або навіть не помітна. В гострих отруєннях можна виділити блискавичні форми, при яких смерть настає протягом кількох хвилин після введення отрути (ціанідні сполуки, карболова кислота тощо). Гострі отруєння тривають переважно від кількох десятків хвилин до кількох годин (рідше – діб).
Хронічні отруєння виникають при тривалій повторній дії на організм невеликих доз однієї і тієї ж отрути і характеризуються тривалим перебігом отруєння (тижні, місяці і навіть роки). Картина отруєння розвивається поступово.
Проміжний стан між цими двома формами займають підгострі отруєння, коли отрута була введена в організм однократно, але внаслідок сповільненого всмоктування або затримки виділення діє на організм довше і викликає більш тривалий перебіг отруєння (від кількох днів до 1-2 тижнів). Смертельні отруєння переважно гострі.
За походженням виділяють побутові, виробничі (професійні), медичні (медикаментозні) та харчові отруєння. Побутові отруєння – це результат частіше недбалості або необізнаності про дію різних речовин, наслідок несправності побутових і санітарно-технічних пристроїв. Наприклад, зберігання отруйних речовин в однаковій посудині і в загальній шафі з господарськими пред­метами (оцтова чи карболова кислота – у пляшках з-під горілки, пива чи вина, оцтова есенція поруч з оцетом, формалін, кислоти по­руч з лікарсь­кими засобами), отруєння окисом вуглецю від несправного отоп­лення, у містах – від несправної газової системи тощо. Побутові отруєння спостерігають внаслідок прийняття от­рути замість меди­ка­ментів, при недбалому зберіганні ліків у до­ступних для дітей місцях і вживанні їх дітьми та інших ситуаціях.
Виробничі (професійні) отруєння трапляються рідко завдяки проведенню певних заходів щодо охорони праці робітників і вимог дотримання правил з техніки безпеки у всіх галузях народного господарства. Частіше вони бувають результатом якихось аварій на виробництві. Судово-медичний експерт стикається з виробни­чими отруєннями переважно у тому випадку, коли вони закін­чуються смертю потерпілих.
Медикаментозними (медичними) називають отруєння лікарсь­ки­ми речовинами, які вводяться медичними працівниками з лікувальною метою. Такі отруєння відбуваються від значно підви­щеної дози ліків, внаслідок псування (розкладання) медикаментів, від заміни одного лікарського засобу іншим. Останнє трапляється найчастіше, буває результатом недогляду, недбалості аптечних працівників, середнього медичного персоналу, лікарів і, як правило, супроводжується притягненням винних до кримінальної відпові­дальності. В групу медикаментозних отруєнь включають отруєння лікувальними речовинами, що застосовуються з метою перери­вання вагітності. Інтоксикація медикаментами з летальним кінцем у нашій країні становить 2-4 % від усіх смертельних отруєнь.
Харчовими називають отруєння складовими частинами самої їжі або домішками до неї, які потрапили туди випадково в процесі вирощування або первинної обробки харчової сировини, або в процесі виготовлення і зберігання харчових продуктів (М.В.Попов, 1950).
За спостереженнями Я.С. Смусіна (1976), в останні деся­тиріччя на зміну розповсюдженим раніше отруєнням каустичною содою, сулемою тощо з’явились нові види побутових інтоксикацій лікарсь­кими препаратами і отрутохімікатами, які відрізняються тяжким клінічнім перебігом і грізними усклад­нен­нями, що нерідко закін­чуються летально.
Всі отруєння за походженням можна розділити на випадкові та умисні (або цілеспрямовані). Найчастіше трапляються ви­пад­кові отруєння, які є внаслідком недбалого зберігання отруйних і сильно­діючих речовин, вживанні їх п’яними, поспіхом, дітьми тощо, про що вже згадувалось. Іноді навіть дорослі, здорові і тверезі люди можуть випадково отруїтися не тільки отруйною речовиною, яка не має запаху і смаку, але й їдкими отрутами.
Отруєння іноді трапляються при самолікуванні або лікуванні знахарями, засобами, які вживаються з метою переривання вагіт­ності. Описаний випадок несмертельного отруєння настойкою тю­тю­ну, введеною ректально з метою самолікування запору. Неодно­разово діти і дорослі отруювались отруйними речовинами, приго­тов­аними для знищення щурів і мишей, оскільки вони зберігались в загальних шафах разом з господарськими і навіть харчовими продуктами.
Убивства за допомогою отруєння сьогодні трапляються рідше. Частіше для цього використовують сильнодіючі речовини, які не мають особливого запаху чи смаку. До таких отрут відносяться сполуки миш’яку, які доступні населенню, оскільки входять до складу препаратів для боротьби з комахами і гризунами. На відміну від самогубства, при отруєннях з метою вбивства отруту переважно домішують до їжі, напоїв у невеликих кількостях, що іноді не супроводжується смертю жертви.