Функційні стилі сучасної української мови та сфера їх застосування. Основні ознаки функційних стилів.

Рекомендована література

1. Бабич Н. Д. Практична стилістика і культура української мови: навч. посіб. для студ. філол. спец. вищ. навч. закладів / Н. Д. Бабич. – Л.: Світ, 2003. – 432 с.

2. Городенська К. Г. Із найновіших рекомендацій щодо складних уживань в українській мові / К. Г. Городенська, Н. І. Кочукова, Г. М. Куцак. – К.; Слов’янськ: Маторін, 2006. – 83 с.

3. Гриценко Т. Б. Українська мова та культура мовлення: навчальний посібник для студентів аграрних вищих навчальних закладів та коледжів / Т. Б. Грищенко. – Вінниця: НОВА КНИГА, 2003. ‒ 472 с.

4. ДСТУ 3582-2013. Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила. – К.: Держстандарт України, 2013 – 26 с.

5. ДСТУ 3844-99. Державна уніфікована система документації. Формуляр зразок. Вимоги до побудови. – К.: Держстандарт України, 2000. – 8 с.

6. ДСТУ 4163-2003. Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів. - [Вперше (зі скасуванням ГОСТ 6.38-90); чинний від 2003-09-01]. ‒ К.: Держспоживстандарт України, 2003. ‒ III, 22 с. ‒ (Національний стандарт України).

7. Єрмоленко С. Я. Нариси з української словесності (стилістика та культура мови) / С. Я. Єрмоленко; Інститут української мови НАН України; Український науково-виробничий центр «Рідна мова». – К.: Довіра, 1999. – 431с.

8. Культура фахового мовлення: навч. посібник / за ред. Н. Д. Бабич. ‒ Чернівці: Книги-ХХІ, 2005.

9. Курс лекцій [Електронний ресурс] ‒ Доступно з: http://www.nubip.edu.ua/node/1874/1

10. Мацько Л. І. Культура фахової мови: навч. посібник / Л. І. Мацько, Л. В. Кравець. ‒ К.: Академія, 2007.

11. Мацько Л. І. Культура фахової мови: навч. посібник / Л. І. Мацько, Л. В. Кравець. – К.: Академія, 2007.

12. Мацюк З. Українська мова професійного спрямування: навч. посібник / З. Мацюк, Н. Станкевич. – К.: Каравела, 2008.

13. Методичні рекомендації щодо застосування ДСТУ 4163-2003. Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів / Держкомархів України, УНДІАСД; уклад.: С. Г. Кулешов, Л. В. Ку­знецова, О. М. Загорецька [та ін.]. ‒ К., 2004. ‒ 62 с.

14. Типова інструкція з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Раді мініст­рів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2011 № 1242 [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу: http://kadrovik01.сот. ua/index.php?option=com_Jaws&view= laws&layout=atricle&Itemid=32&law_id=793. ‒ Назва з екрана.

15. Український правопис. – К.: Наук. думка, 2012. – 236 с.

16. Універсальний довідник-практикум з ділових паперів/ С. П. Бибик, І. Л. Михно, Л. О. Пустовіт та ін. – 2-ге вид., доп. і випр. – К.: Довіра: УН ВЦ «Рідна мова», 1998. – 507 с.

17. Шевчук С. В. Українське ділове мовлення / С. В. Шевчук. – К.: Літера ЛТД, 2012. – 480 с.

 

 

Класифікація документів

Види документів визначаються за такими ознаками:

1. За змістом інформації: документи з адміністративних питань, розпорядчі, бухгалтерського обліку, з кадрових питань, фінансово-кредитних операцій тощо.

2. За походженням виділяють службові й приватні документи; службові виходять від установ, організацій, службових осіб, приватні – від окремих громадян.

3. За призначенням документи поділяють на розпорядчі, де подається інформація про організацію роботи установи, закладу, підприємства; статутні з коротким викладом статуту організації чи установи; виконавчі, в яких подається план або напрям виконання певного обсягу роботи; інформаційні, які містять конкретну інформацію, потрібну для діяльності даної організації чи підприємства.

4. За стадіями створення розрізнять документи чорнові, оригінальні, копії. Копія має бути точним відтворенням оригіналу; у правому верхньому куті ставиться позначка “Копія” і засвідчується у певному порядку.

5. За способом викладення матеріалу можемо виділити такі групи документів:

– документи з низьким рівнем стандартизації: містять лише найзагальніші відомості; добір мовних елементів залежить тут від конкретного змісту чи обставин ділових стосунків; форма викладу – вільна від стандарту;

– документи з високим рівнем стандартизації: мають чітку структуру і форму викладу, свою стилістику тощо; подаються лише конкретні цифрові дані чи назви предметів, прізвища та інше.

6. За ступенем гласності: звичайні, секретні (у правому верхньому куті стоїть позначка “Таємно” або “Цілком таємно”), для службового користування.

7. За строками зберігання: постійного й тимчасового зберігання.

8. За місцем виникнення: внутрішні (мають чинність лише всередині тієї організації, установи чи підприємства, де їх складено) і зовнішні (результат спілкування установи з іншими установами чи організаціями.

9. За напрямком: вхідні й вихідні.

10. За строками виконання: звичайні безстрокові (виконуються в порядку загальної черги), термінові (строк виконання встановлений), дуже термінові (містять відповідно позначку “дуже терміново”).

11. За складністю: прості й складні.

12. За технікою відтворення: рукописні й відтворені механічним способом.

13. За носієм інформації: оформлені на папері, диску, фотоплівці, магнітній стрічці, перфострічці.

Тема: Особливості мови та вимоги до оформлення документів
з кадрово-контрактних питань та обліково-фінансових,

Рекомендова література

1.Бикова Г. П. Українська мова та культура ділового спілкування: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Г. П. Бикова. – К.: НАУ, 2003. – 366 с.

2. Ботвина Н. В. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови: навч. посіб. – К.: АртЕк, 1999. – 261 с.

3.Городенська К. Г. Із найновіших рекомендацій щодо складних уживань в українській мові / К. Г. Городенська, Н. І. Кочукова, Г. М. Куцак. ‒ К.; Слов’янськ: Маторін, 2006. - 83 с.

4.Гриценко Т. Б. Українська мова та культура мовлення: навчальний посібник для студентів аграрних вищих навчальних закладів та коледжів / Т. Б. Грищенко. – Вінниця: НОВА КНИГА, 2003. ‒ 472 с.

5.ДСТУ 3582-2013. Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила. – К.: Держстандарт України, 2013 – 26 с.

6.ДСТУ 3844-99. Державна уніфікована система документації. Формуляр зразок. Вимоги до побудови. – К.: Держстандарт України, 2000. – 8 с.

7.ДСТУ 4163-2003. Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів. - [Вперше (зі скасуванням ГОСТ 6.38-90); чинний від 2003-09-01]. ‒ К.: Держспоживстандарт України, 2003. ‒ III, 22 с. ‒ (Національний стандарт України).

8. Єрмоленко С. Я. Нариси з української словесності: стилістика та культура мови. – К.: Довіра, 1999. – 430 с.

9.Культура фахового мовлення: навч. посібник / за ред. Н. Д. Бабич. ‒ Чернівці: Книги-ХХІ, 2005.

10. Мацько Л. І. Культура фахової мови: навч. посібник / Л. І. Мацько, Л. В. Кравець. ‒ К.: Академія, 2007.

11. Мацюк 3. Українська мова професійного спрямування: навч. посібник / 3. Мацюк, Н. Станкевич. ‒ К.: Каравела, 2008.

12. Методичні рекомендації щодо застосування ДСТУ 4163-2003. Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів / Держкомархів України, УНДІАСД; уклад.: С. Г. Кулешов, Л. В. Ку­знецова, О. М. Загорецька [та ін.]. ‒ К., 2004. ‒ 62 с.

13. Пізнюк Л. В. Лінгвістичні основи документознавства: навч. посібн. для дистанційного навчання. – К.: Університет „Україна”, 2007. – 355 с.

14. Поберезська Г. Г., Волинець І. М. Лінгвістичні основи документознавства та інформаційної діяльності: навч. посіб. / За ред. І. П. Ющука. – К.: Знання, 2008. — 351 с.

15. Типова інструкція з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Раді мініст­рів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2011 № 1242 [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу: http://kadrovik01.сот. ua/index.php?option=com_Jaws&view= laws&layout=atricle&Itemid=32&law_id=793. ‒ Назва з екрана.

16. Універсальний довідник з ділових паперів та ділової етики. – К.: Довіра, 2003. – 623с.

17. Універсальний довідник-практикум з ділових паперів/ С. П. Бибик, І. Л. Михно, Л. О. Пустовіт та ін. – 2-ге вид., доп. і випр. – К.: Довіра: УН ВЦ «Рідна мова», 1998. – 507 с.

18. Чорненький Я. Я. Українська мова за професійним спрямуванням. Ділова українська мова: теорія, практика, самостійна робота: навч. посібн. / Я. Я. Чорненький. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 304 с.

Ключові слова та поняття: текст, суцільний текст, табличний текст, трафаретний текст, анкетний текст, цілісність, зв’язність, завершеність, модальність, граматична єдність, членованість, заява, характеристика, автобіографія, резюме, особовий листок з обліку кадрів, рекомендаційний лист; довідка, доповідна й пояснювальна записки, службові листи, оголошення, запрошення, протокол, витяг з протоколу; акт, розписка, доручення, список, таблиця, накладна; договір, трудова угода, контракт; правила, статут; наказ, постанова, розпорядження.

 

 

Класифікація текстів

Ступінь уніфікації текстів службових документів залежить від міри вияву в них постійної та змінної інформації. Постійна відображає суть управлінської ситуації, загальну тему документа, відому автору й адресату. Змінна інформація конкретизує тему, окреслену постійною частиною документа.

Ррозрізняють такі види текстів: зв'язний (суцільний) текст, трафарет, таблицю, анкету або поєднання цих форм

Суцільний складний текст документа містить граматично та логічно узгоджену інформацію про управлінські дії й використовується під час складання правил, положень, листів, розпорядчих документів.

Формою анкети послуговуються тоді, коли викладається цифрова або словесна інформація про один об’єкт за певним обсягом ознак. Анкетні тексти використовуються в організа-ційнорозпорядчих документах, у документах з матеріально-технічного постачання і збуту, у фінансових документах тощо.

Анкета — це спосіб просторової організації тексту, в якому постійна інформація викладена у формі переліку питань, які передбачають визначений набір відповідей, наприклад, особовий листок з обліку кадрів, зведенні звіти.

Анкетним методом можна змоделювати накази, доповідні, пояснювальні записки.

 

Таблиця ‒ спосіб просторової організації уніфікованого тексту, який містить інформацію про кілька об'єктів за групою ознак. По горизонталі розміщують найменування показників (постійна інформація), а по вертикалі ‒ конкретні дані (змінна інформація). Узагальнені найменування ознак у таблиці відображають у заголовку та підзаголовках граф, а найменування об'єктів ‒ у заголовку й підзаголовках рядків таблиці, розташованих у бойовику. Найменування ознак слід розміщувати у порядку послідовного розкриття інформаційних характеристик об'єктів. Форма таблиці використовується, якщо викладається цифрова або словесна інформація про кілька об’єктів за низкою ознак.

У табличній формі можуть бути подані такі види документів: штатний розпис, структура штатів, графік відпусток, кадрові накази, а також використовують в планових, звітно-статистичних, фінансових, бухгалтерських, організаційно-розпорядчих та інших документах

 

Трафарет (текст-трафарет, трафаретний текст) — текст, в якому постійну частину виготовляють дру­карським способом або за допомогою ПК, а змінну, що за­лежить від конкретної ситуації, вписують від руки чи вдруковують. Трафаретні тексти з постійними та змінними частинами називаються бланками. Процес створення трафаретних текстів полягає у виділенні для групи однотипних текстів постійних частин, які містять заздалегідь відому інформацію, і пробілів для вписування змінних відомостей (номінацій, дати оформлення, підписання документа тощо). Трафаретними часто бувають договори, службові листи. Наприклад, трафаретний текст у довідці про навчання.

 

 

Вимоги до тексту документа

Основою службового документа є текст, який має чітко й переконливо відображати причину й мету його написання, розкривати суть конкретної справи.

Текст ‒ це головний реквізит службового документа, що розкриває його зміст.

Текст переділяється на взаємозумовлені логічні елементи: вступ, основну частину (доказ), закінчення.

У вступі зазначається причина написання документа; в основній частині викладається суть питання, наводяться докази, пояснення, міркування; у закінченні вказується мета, заради якої складено документ.

Під час складання текстів документів слід дотримуватися таких правил:

Текст викладати від третьої особи: Комісія ухвалила Інститут просить Ректорат клопоче....

Від першої особи пишуться заяви, автобіографії, доповідні й пояснювальні записки, накази.

Не вживати образних виразів, емоційно забарвлених слів і синтаксичних конструкцій.

Уживати стійкі (стандартизовані) сполучення типу: відповідно до, у зв 'язку з, згідно з, з метою, необхідний для, в порядку.

Використовувати синтаксичні конструкції типу: Доводимо до Вашого відома, що Нагадуємо Вам, що Підтверджуємо з вдячністю У порядку надання матеріальної допомоги У порядку обміну досвідом У зв'язку з вказівкою Відповідно до попередньої домовленості Відповідно до Вашого прохання....

Дієприслівникові звороти вживати на початку речення: Враховуючи Беручи до уваги Розглянувши Вважаючи....

Використовувати мовні засоби, що відповідають нормам літературної мови і зрозумілі для широкого кола читачів.

Уживати прямий порядок слів у реченнях (підмет передує присудкові, означення стоїть перед означуваними словами, додатки ‒ після опорного слова, вставні слова ‒ на початку речення).

Щоб не виявляти гостроти стосунків з партнером, активну форму дієслів варто заміняти на пасивну. Наприклад: Ви не висловили свої пропозиції-Вами ще не висловлені пропозиції....

Якщо ж важливо вказати на конкретного виконавця, то тоді треба вживати активну форму: Міністерство не гарантує....

Уживати інфінітивні конструкції: створити комісію; відкликати працівників....

У розпорядчих документах слід вживати дієслівні конструкції у формі наказового способу: Наказую Пропоную....

Використовувати скорочення слів, складноскорочені слова й абревіатури, які пишуться у діловодстві за загальними правилами: р-н, обл., км, напр., канд. філол. наук.

Віддавати перевагу простим реченням. Використовувати форми ввічливості за допомогою слів: шановний, високошановний, вельмишановний, високоповажний....

 

Реквізити документа (крім тексту), що складаються з кількох рядків, друкуються через 1 міжрядковий інтервал. Складові частини реквізитів «Адресат», «Гриф затвердження», «Гриф погодження» відокремлюють один від одного через 1,5 міжрядкового інтервалу.

Реквізити документа відокремлюють один від одного через 1,5 ‒ 3 міжрядкових інтервали.

3. Назву виду документа друкують великими літерами.

4. Розшифрування підпису в реквізиті «Підпис» друкують на рівні останнього рядка назви посади.

5. Максимальна довжина рядка багаторядкових реквізитів (крім реквізиту тексту) ‒ 73 міліметри (28 друкованих знаків).

Якщо заголовок до тексту перевищує 150 знаків (5 рядків), його дозволяють продовжувати до межі правого поля. Крапка в кінці заголовка не ставлять.

6. Під час оформлення документів слід дотримуватися таких відступів від межі лівого поля документа:

12,5 міліметра ‒ для абзаців у тексті;

92 міліметри ‒ для реквізиту «Адресат»;

104 міліметри ‒ для реквізитів «Гриф затвердження» та «Гриф обмеження доступу до документа»;

125 міліметрів ‒ для розшифрування підпису в реквізиті «Підпис».

7. Не роблять відступ від межі лівого поля для реквізитів «Дата документа», «Заголовок до тексту документа», «Текст» (без абзаців), «Відмітка про наявність додатків», «Прізвище виконавця і номер його телефону», «Відмітка про виконання документа і надсилання його до справи», найменування посади у реквізитах «Підпис» та «Гриф погодження», засвідчувального напису «Згідно з оригіналом», а також слів СЛУХАЛИ, ВИСТУПИЛИ, ВИРІШИЛИ, УХВАЛИЛИ, НАКАЗУЮ, ЗОБОВ'ЯЗУЮ.

8. За наявності кількох грифів затвердження і погодження їх розміщують на одному рівні вертикальними рядками. Перший гриф ‒ від межі лівого поля; другий ‒ через 104 міліметри від межі лівого поля.

9. Якщо в тексті документа міститься посилання на додатки або на документ, що став підставою для його видання, слова «Додаток» і «Підстава» друкуються від межі лівого поля, а текст до них ‒ через 1 міжрядковий інтервал.

10. Під час оформлення документів на двох і більше сторінках друга та наступні сторінки повинні бути пронумеровані.

Номери сторінок ставлять посередині верхнього поля аркуша арабськими цифрами без зазначення слова «сторінка» та розділових знаків. Першу сторінку не нумерують.

11. Тексти документів постійного зберігання друкують на одному боці аркуша. Документи із строком зберігання до 5 років можна друкувати на лицьовому і зворотному боці аркуша.

 

 

Розпорядчі документи

Розпорядчими називаються документи, за допомогою яких здійснюється розпорядча діяльність, а також оперативне керівництво в навчальному закладі, установі, організації тощо.

Розпорядчими є такі документи: вказівка, наказ, постанова, розпорядження, ухвала.

Вказівка – це розпорядчий документ, що є одночасно і правовим актом, який створюють переважно з питань інформаційно-методичного характеру і для організації виконання правових документів (актів, інструкцій, наказів) вищих органів управління.

Наказ – це правовий акт, що видає керівник установи (структурного підрозділу) на правах єдиноначальності й у межах своєї компетенції для вирішення основних та оперативних завдань, які поставлено перед установою (підприємством)..Якщо наказ видає вища інстанція, то він може стосуватися широкого кола організацій і посадових осіб.

Постанова – це правовий акт, який приймається вищими і центральними органами колегіального управління для вирішення найважливіших принципових питань та встановлення стабільних норм чи правил поведінки.

Розпорядження – правовий акт управління державного органу, що видається у рамках наданої посадовій особі, державному органу компетенції, і є обов’язковим для громадян та організацій, котрим адресовано розпорядження.

Ухвала – правовий акт, що приймається місцевими радами, держ­адміністраціями, виконавчими комітетами в колегіальному порядку для розв'язання найважливіших питань їх компетенції. Ухвалами також на­зивають спільні акти, що видаються кількома неоднорідними органами (колегіальними і тими, що діють на основі принципу єдиноначальності, державними установами, громадськими організаціями тощо). Ухвалою оформляють також результати діяльності інших колегіальних органів-колегії міністерств та відомств, наукових рад тощо.

 

Організаційні документи

Установи, організації, підприємства у своїй робочі керуються положеннями, інструкціями, правилами та діють відповідно до статутів. Усі ці документи належать до організаційних. Вони закріплюють права, обов’язки, визначають функції органів управління.

Інструкція – це правовий акт, що містить директиви, настанови, які регламентують організаційні, фінансові, науково-технічні, технологічні та інші сторони діяльності установ, їх структурних підрозділів, філій та посадових осіб.

Посадова інструкція – це організаційно-правовий документ, що регламентує функції, обов’язки, права й відповідальність працівника під час діяльності на певній посаді. її розробляють для кожної посади, передбаченої штатним розкладом

Положення – це правовий акт, що визначає основні правила організації та діяльності, функції, права та обов’язки державних органів, установ та їх структурних підрозділів.

Статут – це нормативно-правовий акт, з допомогою якого оформлюється створення установи, організації, підприємства будь-якої форми власності та визначається її структура, функції, правовий статус.

Правила – це службові документи, у яких викладено вимоги щодо поведінки, дій службовця

 

 

Рекомендована література

1. Бабич Н. Д. Практична стилістика і культура української мови: навч. посіб. для студ. філол. спец. вищ. навч. закладів / Н. Д. Бабич. – Л.: Світ, 2003. – 432 с.

2. Городенська К. Г. Із найновіших рекомендацій щодо складних уживань в українській мові / К. Г. Городенська, Н. І. Кочукова, Г. М. Куцак. – К.; Слов’янськ: Маторін, 2006. – 83 с.

3. Гриценко Т. Б. Українська мова та культура мовлення: навчальний посібник для студентів аграрних вищих навчальних закладів та коледжів / Т. Б. Грищенко. – Вінниця: НОВА КНИГА, 2003. ‒ 472 с.

4. ДСТУ 3582-2013. Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила. – К.: Держстандарт України, 2013 – 26 с.

5. ДСТУ 3844-99. Державна уніфікована система документації. Формуляр зразок. Вимоги до побудови. – К.: Держстандарт України, 2000. – 8 с.

6. ДСТУ 4163-2003. Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів. - [Вперше (зі скасуванням ГОСТ 6.38-90); чинний від 2003-09-01]. ‒ К.: Держспоживстандарт України, 2003. ‒ III, 22 с. ‒ (Національний стандарт України).

7. Єрмоленко С. Я. Нариси з української словесності (стилістика та культура мови) / С. Я. Єрмоленко; Інститут української мови НАН України; Український науково-виробничий центр «Рідна мова». – К.: Довіра, 1999. – 431с.

8. Культура фахового мовлення: навч. посібник / за ред. Н. Д. Бабич. ‒ Чернівці: Книги-ХХІ, 2005.

9. Курс лекцій [Електронний ресурс] ‒ Доступно з: http://www.nubip.edu.ua/node/1874/1

10. Мацько Л. І. Культура фахової мови: навч. посібник / Л. І. Мацько, Л. В. Кравець. ‒ К.: Академія, 2007.

11. Мацько Л. І. Культура фахової мови: навч. посібник / Л. І. Мацько, Л. В. Кравець. – К.: Академія, 2007.

12. Мацюк З. Українська мова професійного спрямування: навч. посібник / З. Мацюк, Н. Станкевич. – К.: Каравела, 2008.

13. Методичні рекомендації щодо застосування ДСТУ 4163-2003. Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів / Держкомархів України, УНДІАСД; уклад.: С. Г. Кулешов, Л. В. Ку­знецова, О. М. Загорецька [та ін.]. ‒ К., 2004. ‒ 62 с.

14. Типова інструкція з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Раді мініст­рів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2011 № 1242 [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу: http://kadrovik01.сот. ua/index.php?option=com_Jaws&view= laws&layout=atricle&Itemid=32&law_id=793. ‒ Назва з екрана.

15. Український правопис. – К.: Наук. думка, 2012. – 236 с.

16. Універсальний довідник-практикум з ділових паперів/ С. П. Бибик, І. Л. Михно, Л. О. Пустовіт та ін. – 2-ге вид., доп. і випр. – К.: Довіра: УН ВЦ «Рідна мова», 1998. – 507 с.

17. Шевчук С. В. Українське ділове мовлення / С. В. Шевчук. – К.: Літера ЛТД, 2012. – 480 с.

 

 

Функційні стилі сучасної української мови та сфера їх застосування. Основні ознаки функційних стилів.

Стиль мови (грец. stylos – паличка для письма) (у лінгвістиці) – сукупність засобів, вибір яких зумовлено змістом, метою та характером висловлювання і які свідомо використовує мовець у певних умовах і з певною метою.

Слово «стиль» вживають як термін у літературі, мистецтві, архітектурі, соціології, менеджменті та в інших науках.

Стиль – це:

1. Сукупність ознак, які характеризують мистецтво певного часу та напряму або індивідуальну манеру художника стосовно ідейного змісту й художньої форми; сукупність характерних ознак, особливостей, властивих чому-небудь.

2. Сукупність прийомів у використанні засобів мови, властива якому-небудь письменникові або літературному творові, напряму, жанрові та ін. манера.

3. Сукупність прийомів, характерних рис якої-небудь діяльності, поведінки, методу роботи, характер, почерк.

4. Характерна манера поводитися, говорити, одягатися та ін..; мода, фасон, крій.

 

Функціональний стиль – сукупність лексичних, фразеологічних, морфологічних і синтаксичних, орфоепічних та акцентуаційних засобів, що використовуються для реалізації функцій мови (спілкування, повідомлення та впливу) у певній сфері та формі взаємин мовців.

Функціональний стиль є сукупністю стилістично-мовленнєвих різновидів, які виникли під впливом позамовних чинників. Тому кожний текст має ознаки макростилю (наукового, офіційно-ділового, публіцистичного, художнього, конфесійного, епістолярного, розмовного) і його конкретного різновиду – підстилю. До системи стилю належить також жанр – конкретна форма організації мовного матеріалу функціонального стилю, текстова реалізація моделей і структур, що сформувалися і закріпилися в мовних ситуаціях.

Кількість і структура стилів мови залежить від ваги літературної мови у державному, політичному, науковому, культурному житті нації. Розрізняють розмовний і книжні стилі: науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, художній, конфесійний/сакральний. (інколи – епістолярний)

 

Кожний мовний стиль має:

1) сферу поширення й уживання (коло мовців, які ним послуговуються);

2) призначення (виконує функції засобу спілкування, повідомлення, впливу і под.);

3) форму й спосіб викладу (діалог, монолог, полілог);

4) характерні мовні засоби (слова, вирази, типи речень, граматичні форми й т. ін.).

 

Офіційно-діловий стиль – функціональний різновид літературної мови, що використовується в офіційному спілкуванні (між установами, окремою особою й установою, між посадовими особами; ділові взаємини на виробництві тощо).

Сфера використання офіційно-ділового стилю – спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавство, адміністративно-господарська діяльність.

Призначення – регулювати ділові, професійні стосунки мовців у державно-правовій і суспільно-виробничій сферах, обслуговувати громадські потреби людей у типових ситуаціях. Слід зазначити, що всі стосунки регламентовані чинними правовими нормами.

Цьому стилеві притаманні такі специфічні особливості: офіційність, імперативність (обов’язковий до виконання), конкретна адресованість документальність (кожний офіційний папір повинен мати характер документа), регулярність використання, повторюваність, стабільність (довго зберігає традиційні форми), стислість, чіткість, конкретність змісту, висока стандартизація вислову, абстрактність засобів вираження, сувора регламентація й стандартизованість моделі тексту, тематична обмеженість, одноманітність мовних засобів.

Основні мовні засоби: широке використання суспільно-політичної та адміністративно-канцелярської термінології; специфічна фразеологія – канцеляризми, мовні кліше, штампи; емоційно-нейтральна лексика й відсутність мовної індивідуальності автора, обмежена синонімія, наявність безособових і наказових форм дієслів; чітко регламентоване розміщення та будова тексту, обсяг основних частин, наявність обов’язкових стандартних висловів, розповідність.

Підстилі офіційно-ділового стилю:

ü законодавчий: основне призначення – задовільняти потреби законотворчої сфери, обслуговувати стосунки між державою й приватними, юридичними, посадовими особами (Конституція, закони, укази, статути, постанови);

ü дипломатичний використовується у сфері між дер-жавних відносин (конвенції, комюніке, ноти, протоколи);

ü адміністративно-канцелярський використовується в професійно-виробничій сфері, обслуговує та регламентує відносини між підприємствами одного й різного підпоряд-кування, між структурними підрозділами організації, установи тощо, між приватною та юридичною особами, між приватними особами (накази, інструкції, розпорядження, листи, контракти, резюме, звіти тощо);

ü юридичний.

 

 

2. Поняття «документ». Реквізити. ДСТУ 3844-99 «Державна уніфікована система документації. Формуляр-зразок. Вимоги до побудови». Класифікація документів.

Ділова документація відображає характер суспільних відносин, у ній зосереджується інформація про події, явища, стосунки між людьми, тобто вона є джерелом різноманітних відомостей довідкового характеру. Документація становить собою уніфіковану сукупність взаємопов’язаних документів, які застосовуються у певній сфері діяльності.

Документ – матеріальний об’єкт, що містить у зафіксованому вигляді інформацію, оформлений у заведеному порядку і має відповідно до чинного законодавства юридичну силу (ДСТУ 2732 – 94). Інакше кажучи, документ – засіб, закріплений різним способом на спеціальному матеріалі, інформації про факт, події, явища об’єктивної дійсності й розумової діяльності людини.

Документи мають правове й господарче значення.

Загальна властивість усіх документів полягає в тому, що вони є носіями інформації.

До інформації, яку містить документ, ставляться певні вимоги. Інформація повинна бути повною (її обсяг має бути достатнім для прийняття рішення), достовірною (відповідність її змісту об’єктивному стану справ), оперативною (за час її передачі та обробки стан справ не зазнав змін). Документування інформації здійснюється згідно з відповідними законами й постановами органів державної влади, котрими визначається організація діловодства й стандартизація документів.

Обов’язковими структурними елементами будь-якого документа, без яких він не може бути підставою для обліку й не має юридичної сили, – є реквізити

Формуляр-зразок – модель побудови форми документа, яка встановлює галузь використання, формати, розміри берегів, вимоги до побудови конструкторської сітки та основні реквізити (ДСТУ 2732 – 94).

Бланк – друкована стандартна форма документа з реквізитами, що містять постійну інформацію. Бланки заповнюються конкретними відомостями.

Реквізити документа (крім тексту), що складаються з кількох рядків, друкуються через 1 міжрядковий інтервал. Складові частини реквізитів «Адресат», «Гриф затвердження», «Гриф погодження» відокремлюють один від одного через 1,5 міжрядкового інтервалу.

Реквізити документа відокремлюють один від одного через 1,5 ‒ 3 міжрядкових інтервали.

3. Назву виду документа друкують великими літерами.

4. Розшифрування підпису в реквізиті «Підпис» друкують на рівні останнього рядка назви посади.

5. Максимальна довжина рядка багаторядкових реквізитів (крім реквізиту тексту) ‒ 73 міліметри (28 друкованих знаків).

Якщо заголовок до тексту перевищує 150 знаків (5 рядків), його дозволяють продовжувати до межі правого поля. Крапка в кінці заголовка не ставлять.

6. Під час оформлення документів слід дотримуватися таких відступів від межі лівого поля документа:

12,5 міліметра ‒ для абзаців у тексті;

92 міліметри ‒ для реквізиту «Адресат»;

104 міліметри ‒ для реквізитів «Гриф затвердження» та «Гриф обмеження доступу до документа»;

125 міліметрів ‒ для розшифрування підпису в реквізиті «Підпис».

7. Не роблять відступ від межі лівого поля для реквізитів «Дата документа», «Заголовок до тексту документа», «Текст» (без абзаців), «Відмітка про наявність додатків», «Прізвище виконавця і номер його телефону», «Відмітка про виконання документа і надсилання його до справи», найменування посади у реквізитах «Підпис» та «Гриф погодження», засвідчувального напису «Згідно з оригіналом», а також слів СЛУХАЛИ, ВИСТУПИЛИ, ВИРІШИЛИ, УХВАЛИЛИ, НАКАЗУЮ, ЗОБОВ'ЯЗУЮ.

8. За наявності кількох грифів затвердження і погодження їх розміщують на одному рівні вертикальними рядками. Перший гриф ‒ від межі лівого поля; другий ‒ через 104 міліметри від межі лівого поля.

9. Якщо в тексті документа міститься посилання на додатки або на документ, що став підставою для його видання, слова «Додаток» і «Підстава» друкуються від межі лівого поля, а текст до них ‒ через 1 міжрядковий інтервал.

10. Під час оформлення документів на двох і більше сторінках друга та наступні сторінки повинні бути пронумеровані.

Номери сторінок ставлять посередині верхнього поля аркуша арабськими цифрами без зазначення слова «сторінка» та розділових знаків. Першу сторінку не нумерують.

11. Тексти документів постійного зберігання друкують на одному боці аркуша. Документи із строком зберігання до 5 років можна друкувати на лицьовому і зворотному боці аркуша.

Класифікація документів

Види документів визначаються за такими ознаками:

1. За змістом інформації: документи з адміністративних питань, розпорядчі, бухгалтерського обліку, з кадрових питань, фінансово-кредитних операцій тощо.

2. За походженням виділяють службові й приватні документи; службові виходять від установ, організацій, службових осіб, приватні – від окремих громадян.

3. За призначенням документи поділяють на розпорядчі, де подається інформація про організацію роботи установи, закладу, підприємства; статутні з коротким викладом статуту організації чи установи; виконавчі, в яких подається план або напрям виконання певного обсягу роботи; інформаційні, які містять конкретну інформацію, потрібну для діяльності даної організації чи підприємства.

4. За стадіями створення розрізнять документи чорнові, оригінальні, копії. Копія має бути точним відтворенням оригіналу; у правому верхньому куті ставиться позначка “Копія” і засвідчується у певному порядку.

5. За способом викладення матеріалу можемо виділити такі групи документів:

– документи з низьким рівнем стандартизації: містять лише найзагальніші відомості; добір мовних елементів залежить тут від конкретного змісту чи обставин ділових стосунків; форма викладу – вільна від стандарту;

– документи з високим рівнем стандартизації: мають чітку структуру і форму викладу, свою стилістику тощо; подаються лише конкретні цифрові дані чи назви предметів, прізвища та інше.

6. За ступенем гласності: звичайні, секретні (у правому верхньому куті стоїть позначка “Таємно” або “Цілком таємно”), для службового користування.

7. За строками зберігання: постійного й тимчасового зберігання.

8. За місцем виникнення: внутрішні (мають чинність лише всередині тієї організації, установи чи підприємства, де їх складено) і зовнішні (результат спілкування установи з іншими установами чи організаціями.

9. За напрямком: вхідні й вихідні.

10. За строками виконання: звичайні безстрокові (виконуються в порядку загальної черги), термінові (строк виконання встановлений), дуже термінові (містять відповідно позначку “дуже терміново”).

11. За складністю: прості й складні.

12. За технікою відтворення: рукописні й відтворені механічним способом.

13. За носієм інформації: оформлені на папері, диску, фотоплівці, магнітній стрічці, перфострічці.

Тема: Особливості мови та вимоги до оформлення документів