Розвиток в українських землях культури барокко.

Мистецтво барокко, так само як і ренесанс, було занесено на Україну безпосередньо з Італії, батьківщини цього стилю. В перекладі це слово означає: примхливий, вибагливий. Цьому стилю притаманні: пишність, декоративність, монументальність, урочистість. Стиль барокко проявився в усіх галузях мистецтва: архітектурі, поезії, музиці. Вважається, що характер барокко відповідає світосприйняттю українського народу. Важається, що барокко проявився в творчості Сковороди, Яворського. В архітектурі поширений в різних регіонах барокко мав свою специфіку. На правобережжі він розвивався за зах.Євр. зразком. На лівобережжі стиль барокко синтезувався з давньогрецькою традицією. В результаті поєднання барокко та відчизняної архітектурної традиції з’явилося козацьке, або Українське барокко. Відомі архітектори: С.Ковнір, І.Григорович-Барський.

Національні ціннісні орієнтації формуються впродовж століть і тисячоліть. Разом з тим різкі зміни економічного, суспільно-політичного, духовного життя корінної нації приводять до перегляду цінностей. Загальнолюдські цінності залишаються, а політичні, економічні, соціальні та ін. зазнають певних, а часто і значних змін. Нові умови життя диктують необхідність нових цінностей. Старі цінності, що передаються традиційно, часто гальмують процес розвитку суспільства, нації. На це звернув увагу Міністр освіти і науки України академік В.Г.Кремень. Він вимагає не переобтяжувати молодь тим, що не сприяє її розвиткові, відсікати те, що традиційно закріпачувало систему виховання. Властиві українській нації “традиції протистояння, антагонізму, поділу людей на протилежні групи, – говориться в “Доповіді Міністра освіти і науки України на ІІ Всеукраїнському з’їзді працівників освіти” (2001 р.), – на превеликий жаль, заважають рухові вперед, знижуючи рівень цивілізованості суспільства” [1].

Національна і особиста гідність, почуття патріотизму формуються не лише відповідним змістом, формами і засобами виховання, але й врахуванням етнічної своєрідної психіки вихованців [2, 18]. Помилка, яка привела до певної бездуховності і розвитку національного нігілізму у значної частини молоді, полягала саме в тім, що попередня виховна система нехтувала національними рисами українського народу. Недооцінка самобутності того чи іншого народу рівнозначна відсутності об'єднуючого центру, стрижневої ідеї, навколо якої групуються всі інші виховні сили національного виховання.

Сьогоднішній аналіз історико-культурних та геополітичних умов формування українського характеру, нашого національного самоусвідомлення свідчить про ряд відхилень, що сформувались у наших характерах під впливом цих умов. З одного боку вони полягають у відмові від власної гідності, у байдужості до національних цінностей і бідності національних почуттів, з другого – гіпертрофія національної психіки, вважання себе чуть не пупом землі. Ці відхилення є своєрідною реакцією на той національний гніт і те зазіхання на наше національне "я", яке пережив український народ впродовж багатьох століть.

Знання національних рис характеру, психологічних особливостей українського народу необхідне для самовдосконалення кожного індивіда.

Ми розуміємо, що національний характер не є сумою характерів окремих індивідів, але духовне здоров'я нації цілком залежить від духовності, національної самоусвідомленості кожної особистості.

Подолання хиб національної психіки, особливо таких вад характеру як атрофія і гіпертрофія національних почуттів, вимагає знання причин появи цих відхилень.

Різні автори вбачають їх в різному: одні – у відсутності власної державності (Г.Ващенко); другі – в природно-кліматичних умовах (О.Кульчицький, І.Рибчин); треті – у християнстві з його елінізмом і українським барокко (Д.Чижевський) та ін.

Своєрідно чітко узагальнює причини атрофії національної психіки Г.Лозко:

а) антиукраїнська політика Московської держави впродовж кількох століть;

б) обмеження і переслідування національної культури в українському середовищі своїми ж запроданцями;

в) притлумлення національної свідомості та зосередження її на класових чи професійних інтересах;

г) зростання міського населення за рахунок сільських жителів і нівеляція їхніх національних рис, коли своя психіка втрачена, а нова не набута та ін." [4, 90].

На думку Г.Лозко, втрата свого національного образу приводить до дезорганізації всієї психіки. Тоді людині байдуже і мова, і політика, і держава. Увага зосереджується на ситості, добробуті тощо.

З іншого боку – гіпертрофія національної психіки, "поважання" себе більше за інших, зверхнє ставлення до інших народів є реакцією на образи та насильство однієї нації над іншою, формою озлоблення та несприйняття цього насильства.

Національна зарозумілість, пихатість (шовінізм) більш характерні для націй-загарбників. Українці такими ніколи не були. "Для українців, котрі довгий час самі перебували в національному ярмі, – пише Г.Лозко – навряд чи буде характерна національна пиха чи зарозумілість. Швидше навпаки – відсутність національного нахабства часто стає причиною багатьох поразок навіть кращих представників української нації"

Познавательные статьи:



Как правильно слушать собеседника

Типичные ошибки при выполнении бросков в баскетболе

Принятие христианства на Руси и его значение

Средства массовой информации США