ТОП 10:

Причини, характер, рушійні сили та періодизація війни



Відомо, що українську національну революцію середини XVII ст. обумовили соціально-економічні, національні, релігійно-конфесійні та психологічні фактори. Історики зауважують, що після 30-літньої війни Річ Посполита, як один із головних експортерів хліба до Західної Європи, стає на шлях зміцнення феодальної власності та посилення кріпацтва.

Литовські статути 1529, 1566 та 1588 рр. допомогли польським магнатам та полонізованій українській шляхті зміцнити феодально-кріпосницькі порядки, юридично оформити їх, обезцінити життя селянства, перетворити його в кріпосницьке рабство.

Напередодні визвольної війни помітно зростає панщина, яка у Східній Галичині, наприклад, та на Волині становила 5-6 днів на тиждень. Навіть привілейована здавна частина українського суспільства - козацтво у 1648 р. скаржилося польському сейму: "Їх милості пани, державці поводяться з нами, людьми лицарськими, гірше, ніж з невільниками. Хутори, луги, млини і все, що їм вподобається в домах козаків, забирають силою, мучать, убивають… З усякої нагоди відразу садовлять козака у в’язницю і, де чують хабара, не випустять, поки не дасть доброго викупу, примушують робити, що схочуть" [4, с.140]

Французький інженер Г. Боплан, побувавши в українських землях у 1630-1648 рр., писав: "Селяни там (в Україні) надзвичайно бідні. Вони мусять працювати. із своїми кіньми на користь панові і давати йому. багато мірок збіжжя, багато каплунів, курей, гусей і курчат на Великдень, Трійцю і Різдво; крім того, возити дрова їхнім панам і відбувати тисячу інших повинностей. Вимагають від них пани грошову повинність… селяни примушені віддавати своєму панові все, що той захоче. Але це ще не так важливо, як те, що поміщики їх мають необмежену владу не тільки над їхнім майном, а навіть і над їх життям. Така велика свобода польської шляхти (вона живе, як у раю, а селяни - як у чистилищі), і тому, коли селянам трапиться ще попасти в неволю до лихого пана, становище їх гірше ніж: галерних невільників" [8, с.28].

Тогочасне польське фільварочне господарство гальмувало розвиток простої капіталістичної кооперації, українське селянство було затиснуте єврейськими, грецькими та вірменськими орендаторами; міщанство, як і селяни, виконувало повинності та сплачувало податки (20-30 грошів з "диму" та церковну десятину), не витримувало економічної конкуренції у торгово-промисловій сфері.

Українська спільнота зазнала з боку польської шляхти нестерпного національного гноблення. Сеймова "Ординація Війська Запорозького реєстрового" (1638) обмежила самоврядування реєстрового козацтва, скасувала виборність старшин, ліквідувала козацький суд, заборонила українцям обіймати командирські посади. Ось як про це записано у згаданому вище документі:". На вічні часи позбавляємо козаків старшинства, всяких старовинних судових установ, права, доходів і інших відзнак. Реєстровим же козакам, число яких Річ Посполита визначила на своїй службі тільки 6000 і які змирилися перед нами і Річчю Посполитою, ми встановлюємо таку військову організацію. Разом з тим жоден козак не повинен наважуватись ходити на Запорожжя без паспортів комісара: спійманий комендантом козацьким він підлягає смертній карі" [4, с.119].

Українські міщани були усунуті від політичного та економічного життя. Нависла небезпека випадіння українців із загальнолюдських цивілізаційних процесів, перетворення їх у відсталу селянську масу. Автор одного з підручників з історії України І.К. Рибалка зауважує: польські шляхтичі "перешкоджали розвитку шкіл, освіти, української культури. Все це затримувало зростання продуктивних сил України, її економіки і культури, гальмувало розгортання творчих сил українського народу і стало основною причиною визвольної війни" [19, с.129-130].

До сказаного вище варто додати, що напередодні визвольної війни загострилася міжконфесійна боротьба. Річчю Посполитою "проводилася політика на ліквідацію православної віри й впровадження католицтва та уніатства (закриття православних храмів і монастирів, масове спорудження костьолів і кляшторів, знущання над релігійними почуттями православних, насильницьке обернення в католицтво та уніатство тощо)". Каральні органи польської шляхти "вдавалися до елементів етнічних чисток (винищення українців тому, що вони були українцями)". Канадський вчений Ф. Сисина робить висновок, що якби "не повстання Хмельницького, то окрема руська ідентичність та культура були б приречені на повільну, але неминучу ерозію і дезінтеграцію в Польському королівстві" [14, с.77].

Напередодні повстання реєстрові козаки скаржилися в листі до польських сенаторів, що "пани поводяться з нами, людьми лицарськими, гірше, ніж з невільниками". Автори листа вказали на 11 образ, яких зазнали від представників польського панівного класу, хоча реєстровці були все ж таки привілейованою частиною населення. Відоме рішення козацької ради, яка зібралася 1632 р. під Корсунем: не пускати ляхів на Лівобережжя.

Королевич Владислав (у листопаді 1632 р. посів престол Речі Посполитої) ще 1621 р. писав, що польська шляхта, справді, кривдить українців. Тому не випадково козача старшина шукала контактів не лише з Кримським ханством, а й з новим королем Польщі. У свою чергу Владислав ІУ, захоплений ідеєю захисту християнства від наступу ісламу та звільнення балканських народів, вирішив ініціювати війну з султанською Туреччиною, але руками козацтва. Його посланець І. Радзієвський вручив листа козачим сотникам, запросивши до Варшави на зустріч з королем і сенаторами І. Барабаша, І. Караїмовича, М. Нестеренка і Б. Хмельницького. У ніч на 20 квітня 1646 р. вони дістали від короля обіцянку збільшити реєстр до 12 тис. вояків (за іншими даними, до 17 тис.), якщо козаки здійснять морську експедицію проти Порти. Король обіцяв також не розміщати польські гарнізони далі Білої Церкви, вручив сотникам 18 тис. злотих для підготовки операції, прапор і королівські грамоти. Дії на Чорному морі планувалося розгорнути десь у липні - серпні, але зібране під Львовом 16-тисячне козацьке військо, яке мало вести воєнні дії на суходолі, довелося розпустити на вимогу сенату. Не вдалося підготувати необхідну кількість човнів з десантом для морського походу. У той час, коли країна прагнула миру, король мріяв про тріумфальні битви та династичні успіхи [18, с.128].

Закінчення Визвольної війни радянська історіографія пов'язувала з 1654 р., тобто роком Переяславської угоди з Росією, роком "возз'єднання", у якому вбачалася основна мета повстання. У сучасній науковій і навчальній літературі переважає думка, що її закінчення слід пов'язувати зі смертю Б. Хмельницького 1657 р. Проте це трактування видається дещо механічним, оскільки визвольні змагання українського народу після цієї події не припинилися, а лише змінили свій характер, стали менш масштабними. Обґрунтованішим можна вважати висновок В. Смолія та

В. Степанкова про те, що революція закінчилася після падіння гетьмана П. Дорошенка 1676р.

Українська національна революція у своєму розвитку пройшла кілька етапів: I етап (лютий 1648 - серпень 1657 р.) - найбільше піднесення національно-визвольних змагань та соціальної боротьби; II етап (вересень 1657 - червень 1663 р.) - громадянська війна, що призвела до поділу козацької України на два гетьманства; III етап (червень 1663 - вересень 1676 р.) - боротьба за возз'єднання Української держави.

Завершуючи та підсумовуючи аналіз причин, які привели до революційного вибуху українського народу у 1648 р., варто звернути увагу й на психологічний фактор. Зокрема, голодування переважної більшості людей, постійна втрата всіма прошарками української спільноти власності, репресії з боку державних структур, повзучий процес закріпачення створили в Україні складний вузол суперечностей, розв'язання якого міг вирішити лише революційний вибух. Отже, у середині ХУІІ ст. відсутність власної держави, прогресуюча втрата національної еліти, церковний розкол, полонізація, окатоличення, наростаюче закріпачення селянства спонукали українців до масового народного виступу. Народне повстання швидко переросло у визвольну війну, яка згодом трансформувалася в національну революцію. Боротьба, що точилася протягом 1648-1657 р., мала національно-визвольний, релігійний та соціальний характер.

Січень — листопад 1648. Це час, коли ряд блискучих перемог зрушив все українське суспільство, мобілізував широку підтримку для Хмельницького і перетворив суто козацьке повстання на загальноукраїнський антипольський рух.

21. 1. 1648 Хмельницький на чолі невеликого загону реєстрових і запорізьких козаків, напав на польську залогу на острові Базавлук (на Дніпрі) і знищив її. Це звільнило Запорізьку Січ від польського контролю, притягнуло запорожців на бік Хмельницького, обраного гетьманом. Наступні кілька місяців тривала підготовка ширшого повстання; розсилалися універсали, які заохочували козаків, селян і міщан стати проти шляхти. Дуже важливий був договір, який Хмельницький уклав з Туреччиною, а також з кримським ханом Іслямом III Ґераєм, за яким Тугай-бей з 40-тисячним загоном кримців мав допомогти козакам.

Щоб ліквідувати повстання, у квітні 1648 уряд Речі Посполитої вислав 30 000 війська проти Хмельницького. Не сподіваючись поважніших труднощів, польські полководці — Великий гетьман М. Потоцький і польський гетьман М.Калиновський — поділили свої сили. Це була велика тактична помилка. Близько 10 000 повстанців оточили польський 6 000 авангард на чолі з сином гетьмана Стефаном Потоцьким під Жовтими Водами і 16 травня 1648 знищили його, а 26 травня 1648 під Корсунем Xмельницький з кримцями розгромив головне польське військо, керівники якого потрапили в кримський полон.

Після тих перемог по всій Україні розгорілася війна між українськими козацько-селянськими і польськими шляхетськими загонами. Жорстокі бої відбулися на Правобережжі влітку 1648 між загонами полк. М.Кривоноса і шляхетськими частинами під проводом князя Я.Вишневецького. Під час цих боїв населення дуже потерпіло. Польське військо систематично вирізувало всіх козаків і селян, включно з дітьми, жінками і старими, а повстанці так само поводилися зі шляхтою, католицьким духівництвом і євреями, чимало яких допомагали польській шляхті.

Наприкінці літа уряд Речі Посполитої вислав ще одне, добре виряджене, 40-тисячне військо (32 000 поляків, 8 000 найманих німецьких жовнірів) проти Xмельницького. Але провід цього війська (О. Конецпольський, М. Остророг, князь Д. 3аславський) був слабий і недосвідчений. Вишневецький, що хотів стати головним полководцем польських сил, не мав належного контакту з наступаючим польським військом. Певні своєї перемоги, польські полководці дозволили Xмельницькому зайняти дуже вигідні позиції біля Пилявців. У бою, який відбувся 23 Вересня 1648, повстанці (близько 80 000) вщент розгромили польське військо. Військо Xмельницького, яке мало близько 100 000, перейшло на західноукраїнські землі й на початку листопада 1648 облягло Львів. Деякі козацькі відділи дійшли до етнічно польських і білоруських земель, де також вибухли антишляхетські й антипольські повстання. Ідучи назустріч проханням українських міщан, Xмельницький покинув облогу Львова і оточив Замостя, де були залишки військ Вишневецького. На той час Хмельницький мав з собою виснажене 30-тисячне військо, яке потерпало від епідемії чуми, не мало вдосталь провіанту, не мало змоги вести війну при зимових морозах. Також вагомою причиною відступу Хмельницького було те, що в разі взяття Замостя та подальшого просування війська територією Польщі, національно-визвольна війна мала вийти за етнічні кордони українців і перетворитись у загарбницьку. До того ж гетьман тверезо оцінив свої сили та міцність фортець, котрі йому необхідно було подолати по дорозі до столиці, тож він вирішив повернутись до Наддніпрянщини. 2 Січня 1649 військо Богдана Хмельницького урочисто вступило до Києва.

Мобілізуючи всі сили Речі Посполитої, Ян Казімір у квітні 1649 перейшов у наступ проти Xмельницького. Головне польське військо, під проводом самого короля, виступило з Волині, а литовське військо, яким командував гетьман Литви князь Януш Радзивілл, наступало на Київ. При допомозі Іслям-Ґірея Xмельницький на початку липня (10. 7.) оточив частину королівського війська у Збаражі. Коли Ян Казімір і його 25-тисячне військо рушило на поміч обложеним 15 липня 1649, Xмельницький несподівано напав на короля і оточив його біля Зборова. Тим часом у червні й липні литовське військо майже дійшло до Києва, але козацько-селянські напади у запіллі примусили литовців відступити. Виглядало, що Xмельницький остаточно розгромить ворожі сили. Але у цю критичну хвилину Іслям-Ґірей, підкуплений поляками і незадоволений великим зростанням українських сил, відтягнув свої загони і змусив Xмельницького почати переговори з поляками. 18 Серпня 1649 року Xмельницький уклав з польською делегацією під проводом Юзефа Оссолінського Зборівську угоду.

Квітень — серпень 1649. У Xмельницького назріла думка цілком відірвати Україну від Польщі, але хоч він здобув дальші перемоги, проте не міг остаточно розгромити ворога. Кампанія закінчилася Зборівською угодою, якою не були задоволені обидві сторони.

За умовами цього договору:

· Король визнавав самоврядність Війська Запорозького, Гетьманщини, у межах Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств.

· На землях Війська Запорозького влада належала гетьману, резиденція якого розміщувалась в Чигирині. Уряди усіх рівнів на території Гетьманщини мали право займати лише православні шляхтичі.

· У контрольованій козаками Україні не мали права перебувати війська коронні. Євреї не мали права займати державні посади й бути лихварями. Єзуїти не мали права утримувати освітні заклади.

· Чисельність козаків Війська Запорозького обмежувалась реєстром у 40 000 осіб. Усі ті, хто не потрапив до козацького реєстру, мали повернутися до панів.

· Проголошувалась амністія всім учасникам Хмельниччини, православним і католицьким шляхтичам, які примкнули до козаків і воювали проти урядових сил.

· Православна Київська митрополія відновлювалася у своїх правах, а київський митрополит мав увійти до сенату Речі Посполитої. Питання про унію передавалось на розгляд сейму.

Підписаний мирний договір не задовольняв ані козаків, ані уряд Речі Посполитої. Обидві сторони почали підготовку до нового етапу війни.


 







Последнее изменение этой страницы: 2016-12-13; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.227.249.234 (0.007 с.)