Дисципліна Кримінальний процес



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Дисципліна Кримінальний процес



Дисципліна Кримінальний процес

Самостійна робота № 21

Тема 2.10. Постановлення вироку, постанови і ухвали суду

Тема самостійної роботи № 21

Судова практика при постановленні вироку

Мета.

Навчальна.Навчити орієнтуватися в чинному кримінально-процесуальному законодавстві; відображати хід процесуальної діяльності в процесуальних документах; застосовувати набуті знання в майбутній професійній діяльності; аналізувати кримінально-правові норми, знати судову практику в питання постановленні вироку суду, забезпечити якісну фахову підготовку спеціалістів.

Виховна.Розвивати аналітичні здібності, увагу, пам’ять, спостережливість, акуратність, самостійність суджень і висновків.

 

Питання, винесені на самостійне опрацювання:

1.Судова практика
в питаннях постановлення
вироків, постанов та ухвал
суду.
Завдання

1. Скласти тезисний міні-конспект або опорну схему, особливо акцентуючи увагу на судовій практиці в питаннях постановлення вироків, постанов та ухвал суду

Охарактеризувати порядок постановлення вироків, постанов та ухвал суду

 

Методичні рекомендації

Самостійна робота повинна бути виконана в зошиті для аудиторних занять або на

CD- диску.

При виконанні самостійної роботи студенти повинні акцентувати увагу на тому, що КПК України чітко визначає процесуальні порядки винесення вироку (ухвали, постанови) суду.

 

 

ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

N 5 від 29.06.90

М.Київ

Про виконання судами України законодавства і постанов

Пленуму Верховного Суду України з питань судового

Розгляду кримінальних справ і постановлення вироку

{ Із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму

Верховного Суду України

N 3 ( v0003700-93 ) від 04.06.93

N 12 ( v0012700-97 ) від 03.12.97

N 6 ( v0006700-08 ) від 30.05.2008 }

 

 

Обговоривши практику застосування судами

кримінально-процесуального законодавства і виконання постанови

Пленуму Верховного Суду України від 27 грудня 1985 р. N 11 "Про

додержання судами України процесуального законодавства, яке

регламентує судовий розгляд кримінальних справ" ( v0011700-85 ),

Пленум відмічає, що в умовах проведення судово-правової реформи,

посилення незалежності суддів дальше зміцнення законності

неподільно пов'язане з неухильним втіленням у життя закріплених у

ст. 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) засад судочинства.

( Абзац перший преамбули із змінами, внесеними згідно з

Постановою Пленуму Верховного Суду N 12 ( v0012700-97 ) від

03.12.97 )

За останні роки суди України стали пред'являти більш суворі

вимоги до якості попереднього слідства і дізнання, дещо поліпшили

якість розгляду кримінальних справ і постановлюваних по них

вироків.

Поряд з цим у діяльності судів по розгляду кримінальних справ

ще є істотні недоліки, що знижують ефективність правосуддя.

Зокрема, у стадії віддання до суду інколи поверхово вивчаються

матеріали справ, не з'ясовуються питання про достатність зібраних

по справі доказів, додержання вимог процесуального законодавства

під час попереднього слідства чи дізнання, внаслідок чого до

судового розгляду приймаються справи, розслідування яких проведено

з істотними порушеннями закону. Мають місце випадки, коли в

судових засіданнях порушуються гарантовані законом права

підсудних, потерпілих та інших учасників судового розгляду, не

задовольняються їх обгрунтовані клопотання, не завжди повно,

всебічно і об'єктивно досліджуються обставини справи.

Всупереч вимогам закону деякі суди допускають недбалість при

складанні вироків. Іноді у вступній частині вироку не вказуються

всі учасники судового розгляду і перекладач, не зазначаються

необхідні відомості про особу підсудного, які мають значення для

справи. У мотивувальній частині обвинувального вироку інколи

неповно формулюється обвинувачення, яке суд визнав доведеним,

нерідко у формулювання обвинувачення включаються обставини, що не

мають правового значення. Замість аналізу доказів деякі суди

посилаються лише на прізвища потерпілих, свідків та інших

допитаних по справі осіб, не розкриваючи змісту цих та інших

джерел доказів.

Істотні недоліки допускаються при викладі мотивів

кваліфікації дій підсудного, призначення міри покарання, вирішення

цивільного позову та інших висновків суду і прийнятих по справі

рішень. Мають місце серйозні помилки при постановленні і складанні

виправдувальних вироків. Обласні та Київський міський суди

недостатньо використовують їх можливості для забезпечення

неухильного додержання процесуального законодавства судами при

розгляді кримінальних справ.

( Преамбула із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму

Верховного Суду України N 3 ( v0003700-93 ) від 04.06.93 )

 

 

Пленум Верховного Суду України П О С Т А Н О В Л Я Є:

1. Звернути увагу судів на необхідність суворого додержання

кримінально-процесуального законодавства при здійсненні правосуддя

в кримінальних справах незалежно від характеру і тяжкості

вчиненого злочину, недопустимість будь-яких відхилень від вимог

закону, маючи на увазі, що неухильне додержання передбаченої

законом процесуальної форми є неодмінною умовою всебічного,

повного і об'єктивного дослідження обставин справи, встановлення

істини і прийняття по ній законного, обгрунтованого і

справедливого рішення.

 

{ Пункт 2 втратив чинність на підставі Постанови Пленуму

Верховного Суду України N 6 ( v0006700-08 ) від 30.05.2008 }

 

{ Пункт 3 втратив чинність на підставі Постанови Пленуму

Верховного Суду України N 6 ( v0006700-08 ) від 30.05.2008 }

 

{ Пункт 4 втратив чинність на підставі Постанови Пленуму

Верховного Суду України N 6 ( v0006700-08 ) від 30.05.2008 }

 

{ Пункт 5 втратив чинність на підставі Постанови Пленуму

Верховного Суду України N 6 ( v0006700-08 ) від 30.05.2008 }

 

{ Пункт 6 втратив чинність на підставі Постанови Пленуму

Верховного Суду України N 6 ( v0006700-08 ) від 30.05.2008 }

 

7. Звернути увагу судів на необхідність неухильного

додержання кримінально-процесуального законодавства щодо порядку

виконання підготовчих дій у судовому засіданні, маючи на увазі, що

початок розгляду справи у точно призначений час, забезпечення

своєчасної явки всіх учасників судового розгляду, перекладача,

спеціаліста, експерта, свідків, роз'яснення права відводу, прав

підсудного, прав і обов'язків інших осіб, які беруть участь у

розгляді справи, правильне і своєчасне вирішення клопотань

учасників судового розгляду є важливою умовою забезпечення

процесуальних гарантій учасників судового розгляду, повного,

всебічного і об'єктивного дослідження обставин справи.

 

8. Зобов'язати суди поліпшити якість судового слідства з тим,

щоб відповідно до вимог статей 22 і 64 КПК України ( 1001-05 ) та

постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 грудня 1985 р. N

11 "Про додержання судами України процесуального законодавства,

яке регламентує судовий розгляд кримінальних справ" у кожній

справі з достатньою повнотою встановлювались час, місце, спосіб

та інші обставини вчинення злочину; форма вини, спрямованість

умислу, мотиви злочину, його наслідки, характер і розмір

заподіяної шкоди; обставини, що впливають на ступінь і характер

відповідальності, та інші обставини, що характеризують особу

підсудного.

 

9. Зважаючи на те, що відповідно ст.323 КПК України

( 1003-05 ) вирок може бути обгрунтовано лише тими доказами, які

були розглянуті в судовому засіданні, судам належить неухильно

додержуватись вимог ст.257 КПК України про безпосереднє

дослідження всіх зібраних на попередньому слідстві і додатково

поданих доказів. В умовах відкритого, усного і гласного судового

розгляду суд повинен допитати підсудних, потерпілих, свідків,

заслухати висновки експертів, оглянути речові докази, оголосити

протоколи слідчих дій та інші документи. ( Пункт 9 із змінами,

внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3

( v0003700-93 ) від 04.06.93 )

 

10. У випадку відкладення розгляду справи і допиту свідків,

експерта, потерпілого, цивільних позивача і відповідача або їх

представників у порядку, передбаченому ст.292-1 КПК України

( 1003-05 ), наступний розгляд справи тим же складом суду чи

суддею одноособово повинен проводитись у точній відповідності з

правилами, встановленими главами 25-28 КПК України і

роз'ясненнями, даними в п.6 постанови Пленуму Верховного Суду

України від 27 грудня 1985 р. N 11. ( Пункт 10 із змінами,

внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3

( v0003700-93 ) від 04.06.93 )

 

11. Звернути увагу судів на те, що чинним

кримінально-процесуальним законодавством не передбачено проведення

в судовому засіданні відтворення обстановки і обставин події. Якщо

в ході судового слідства перевірку і уточнення результатів допиту

підсудного, потерпілого, свідка або даних, одержаних при

провадженні інших судово-слідчих дій, неможливо зробити за

допомогою інших доказів без відтворення обстановки і обставин

події, справа підлягає направленню на додаткове розслідування.

 

12. Вказати судам, що тільки після розгляду всіх доказів, як

тих, що є в справі, так і поданих в судовому засіданні учасниками

судового розгляду, головуючий повинен опитати учасників судового

розгляду, чи бажають вони доповнити судове слідство і чим саме.

Доповнення судового слідства може полягати, зокрема, в постановці

додаткових запитань підсудному, потерпілому, свідкам, поданні і

оголошенні документів, яких не було в справі, та виконанні інших,

передбачених законом судово-слідчих дій.

 

13. Звернути увагу судів на те, що вирок, постановлений

іменем України, є найважливішим актом правосуддя і до його

постановлення належить підходити з винятковою відповідальністю,

суворо додержуючись вимог статей 321-339 КПК ( 1003-05 ).

Зважаючи на те, що наспіх, непослідовно, неохайно написаний

вирок може викликати сумніви в його законності, обгрунтованості і

справедливості, судді повинні постійно вдосконалювати стиль

написання вироку, який повинен бути викладений офіційно-діловою

мовою, юридично грамотно, з коротким, точним і ясним описом

обставин справи, результатів дослідження доказів і висновків суду.

( Пункт 13 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму

Верховного Суду України N 3 ( v0003700-93 ) від 04.06.93 )

 

14. Роз'яснити судам, що відповідно до ст.333 КПК України у

вступній частині вироку належить зазначати, крім складу суду,

секретаря і перекладача, всіх учасників судового розгляду:

зокрема, обвинувача, захисника, потерпілого, цивільного позивача

і цивільного відповідача та їх представників, а також законного

представника неповнолітнього підсудного, якщо вони брали участь у

судовому розгляді, вказуючи їхні прізвища й ініціали.

До відомостей про особу підсудного, які мають значення для

справи і які належить зазначати у вступній частині вироку, крім

тих, що прямо передбачені у ст.333 КПК України, належать,

зокрема, й такі: місце роботи чи навчання, громадянство, участь у

Великій Вітчизняній війні, інвалідність, нагороди, дані про

непогашену і незняту судимість. Дані про зняту чи погашену

судимість не повинні заноситись до вступної частини вироку.

У вступній частині вироку не слід зазначати також відомості

про обраний підсудному запобіжний захід, посилатись на те, що були

допитані підсудний, потерпілий, свідки, проведена експертиза,

заслухані судові дебати, останнє слово підсудного тощо.

 

15. Судам слід мати на увазі, що згідно зі ст.334 КПК

України ( 1003-05 ) мотивувальна частина обвинувального вироку

має містити насамперед формулювання обвинувачення, визнаного

судом доведеним, з обов'язковим зазначенням місця, часу, способу

вчинення та наслідків злочину, форми вини і його мотивів. Якщо

підсудний визнається винним у замаху на вчинення злочину,

необхідно зазначити причини, з яких злочин не доведено до кінця.

В цій частині вироку потрібно викласти весь обсяг

обвинувачення, визнаного доведеним, а також обставини, які

визначають ступінь винності кожного з підсудних, їх роль у

вчиненні злочину, а після цього - докази, покладені судом в

обгрунтування своїх висновків.

Формулювання недоведеної частини пред'явленого підсудному

обвинувачення з наведенням підстав, з яких воно визнається

недоведеним, повинно бути викладено після доказів, якими

обгрунтовано доведену частину обвинувачення.

 

16. Вказати судам на необхідність точного виконання вимог

ст.334 КПК України про обгрунтування обвинувачення конкретними

доказами не лише кожному підсудному, а й по кожному епізоду

обвинувачення, визнаного судом доведеним.

Суду належить дати аналіз усіх зібраних у справі доказів,

тобто всіх фактичних даних, які містяться в показаннях свідків,

потерпілих, підсудних, у висновку експерта та інших джерелах

доказів, які стверджують чи спростовують обвинувачення, не

обмежуючись лише зазначенням прізвища свідка, потерпілого або

назви проведеної експертизи тощо.

З показань підсудного, потерпілого, свідка у вироку слід

наводити лише ті, в яких йде мова про фактичні дані, що стосуються

доказуваної обставини.

( Пункт 16 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму

Верховного Суду України N 3 ( v0003700-93 ) від 04.06.93 )

 

17. Звернути увагу судів на те, що згідно з вимогами

ст.323 КПК України ( 1003-05 ) в основу вироку можуть бути

покладені лише достовірні докази, досліджені у судовому

засіданні. При постановленні вироку суд колегіально чи суддя

одноособово, в умовах, що виключають будь-яке втручання у

вирішення конкретних справ, за своїм внутрішнім переконанням, що

грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх

обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен дати

остаточну оцінку доказам з точки зору їх стосовності,

допустимості, достовірності і достатності для вирішення питань,

зазначених у ст.324 КПК України.

Висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти у вироку

в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з

приводу достовірності того чи іншого доказу. Прийняття одних і

відхилення інших доказів судом повинно бути мотивовано.

( Пункт 17 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму

Верховного Суду України N 3 ( v0003700-93 ) від 04.06.93 )

 

18. Роз'яснити, що мотивування у вироку висновків щодо

кваліфікації злочину полягає у зіставленні ознак установленого

судом злочинного діяння і ознак злочину, передбаченого тією чи

іншою статтею кримінального закону, його частиною або пунктом, і

формулюванні висновку про їх відповідність.

Додержуючись вимог ст.277 КПК України, суд повинен навести у

вироку мотиви зміни в суді пред'явленого підсудному

обвинувачення. При наявності підстав для застосування закону про

менш тяжкий злочин, ніж той, за яким було пред'явлено

обвинувачення, суду належить обгрунтувати у вироку висновок про

перекваліфікацію дій підсудного на закон, що передбачає

відповідальність за менш тяжкий злочин, не виправдовуючи

підсудного за тим обвинуваченням, яке йому було пред'явлено.

( Пункт 18 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму

Верховного Суду України N 3 ( v0003700-93 ) від 04.06.93 )

 

19. Керуючись ст.39 КК України ( 2001-05 ) і ч.2 ст.334 КПК

України ( 1003-05 ), суди зобов'язані мотивувати свої висновки

щодо виду і міри покарання, яке слід призначити підсудному.

Зокрема, суд повинен мотивувати призначення покарання у вигляді

позбавлення волі, якщо санкція кримінального закону передбачає й

інші покарання, не пов'язані з позбавленням волі; застосування

умовного засудження; застосування умовного засудження до

позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці;

призначення покарання нижче найнижчої межі, передбаченої законом

за даний злочин; перехід до іншого більш м'якого виду покарання;

надання відстрочки виконання вироку; звільнення підсудного від

покарання.

При цьому належить керуватись відповідними нормами КК

України ( 2001-05, 2002-05 ) та роз'ясненнями, які дані в

постановах Пленуму Верховного Суду України з питань застосування

мір кримінального покарання.

Судам слід мати на увазі, що у ст.41 КК України ( 2001-05 )

наведено вичерпний перелік обставин, що обтяжують

відповідальність, і тому суд при мотивуванні міри покарання не

може посилатись на обтяжуючі обставини, не зазначені у цій нормі

закону.

( Пункт 19 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму

Верховного Суду України N 3 ( v0003700-93 ) від 04.06.93 )

 

20. Звернути увагу судів на необхідність мотивувати у вироку

вирішення цивільного позову в кримінальній справі, керуючись при

цьому статтями 28 ( 1001-05 ), 328 ( 1003-05 ) КПК України,

відповідними нормами ЦПК України ( 1501-06, 1502-06, 1503-06 ) та

роз'ясненнями, що містяться у постанові Пленуму Верховного Суду

України від 31 березня 1989 р. N 3 ( v0003700-89 ) "Про практику

застосування судами України законодавства про відшкодування

матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно

нажитого майна".

Вказати судам, що цивільний позов у кримінальній справі може

бути залишено без розгляду лише у випадках виправдання підсудного

за відсутністю в його діях складу злочину або неявки цивільного

позивача чи його представника в судове засідання. Але і у випадку

неявки позивача чи його представника суд може вирішити цивільний

позов за наявності умов, передбачених ч.2 ст.291 КПК України.

Висновок про те, що все майно чи певна його частина придбана

підсудним на кошти, здобуті злочинним шляхом, повинен бути

обгрунтований у вироку відповідними доказами.

( Пункт 20 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму

Верховного Суду України N 3 ( v0003700-93 ) від 04.06.93 )

 

21. Судам слід мати на увазі, що відповідно до ч.4 ст.327

КПК України виправдувальний вирок постановляється:

- за відсутністю події злочину, коли судовим розглядом справи

встановлено, що діяння, у вчиненні якого обвинувачувався

підсудний, взагалі не мало місця або відсутній причинний зв'язок

між діянням підсудного і шкідливими наслідками, настанням яких

обумовлюється злочинність діяння, зокрема, коли шкідливі наслідки

настали внаслідок дій особи, якій заподіяно шкоду, або в

результаті дії сил природи тощо;

- за відсутністю в діянні підсудного складу злочину, коли

встановлено, що діяння, яке ставилось у вину підсудному, ним

вчинено, але кримінальним законом воно не визнається злочинним,

зокрема, якщо воно лише формально містить ознаки злочину, але

через малозначність не являє суспільної небезпеки; відсутні інші

умови, за яких діяння визнається злочинним (повторність діяння,

попереднє притягнення до адміністративної відповідальності тощо);

діяння вчинено у стані необхідної оборони чи крайньої

необхідності; мала місце добровільна відмова від вчинення злочину,

а фактично вчинене не містить складу іншого злочину; підсудний не

є суб'єктом злочину через відсутність спеціальних ознак,

встановлених для суб'єкта даного складу злочину; підсудний не

досяг віку, з якого він може нести кримінальну відповідальність;

- за недоведеністю участі підсудного у вчиненні злочину, коли

факт суспільно небезпечного діяння встановлено, але досліджені

судом докази виключають або не підтверджують вчинення його

підсудним.

 

22. У мотивувальній частині виправдувального вироку належить

викласти формулювання обвинувачення, за яким підсудного було

віддано до суду; результати дослідження, аналізу і оцінки доказів

як тих, що були зібрані на попередньому слідстві, так і поданих в

судовому засіданні, а також мотивовані висновки суду про

недоведеність події злочину; відсутність у діях підсудного складу

злочину чи недоведеність його участі у вчиненні злочину. Включати

у виправдувальний вирок формулювання, які ставлять під сумнів

невинність виправданого, не допускається.

Якщо підсудний обвинувачувався у вчиненні кількох злочинів,

які кваліфіковано різними статтями (пунктами, частинами)

кримінального закону, або у вчиненні кількох злочинів,

кваліфікованих однією нормою кримінального закону, а підстави

виправдання різні, в мотивувальній частині виправдувального вироку

необхідно обгрунтувати і викласти висновок про виправдання по

кожному епізоду обвинувачення із зазначенням підстави виправдання,

передбаченої законом, і мотивів, з яких суд відкидає докази

обвинувачення.

 

23. Вказати судам на недопустимість обвинувального ухилу при

вирішенні питання про винність чи невинність підсудного. Всі

сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути,

повинні тлумачитись на користь підсудного. Коли зібрані по справі

докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання

додаткових доказів вичерпані, суд зобов'язаний постановити

виправдувальний вирок, а не повертати справу на додаткове

розслідування.

 

24. Звернути увагу судів на необхідність точного виконання

вимог ст.335 КПК України ( 1003-05 ) про зміст резолютивної

частини обвинувального вироку, яка повинна бути викладена чітко і

ясно, щоб при виконанні вироку не виникало сумнівів щодо виду і

розміру покарання, призначеного судом, та змісту інших рішень,

викладених у цій частині вироку.

При засудженні винного за вчинення кількох злочинів,

передбачених різними статтями (частинами статті, пунктами, які

мають самостійну санкцію) кримінального закону, міра покарання, як

основна, так і додаткова, має призначатись за кожною статтею

(пунктом, частиною) кримінального закону. Після цього необхідно

визначити покарання за сукупністю злочинів за правилами ст.42 КК

України ( 2001-05 ) і за сукупністю вироків - за правилами ст.43

КК України та викласти рішення з інших питань, зазначених у

ст.335 КПК України.

 

25. Резолютивна частина виправдувального вироку повинна

містити рішення суду про визнання підсудного невинним у вчиненні

злочину, передбаченого статтею (пунктом, частиною статті)

кримінального закону, за якою його було віддано до суду, із

зазначенням передбаченої законом підстави виправдання.

У випадку, коли підсудний обвинувачувався у вчиненні

декількох злочинів, кваліфікованих однією статтею (пунктом,

частиною) кримінального закону, а підстави виправдання по них

різні, в резолютивній частині вироку повинно бути зазначено, за

якою з передбачених законом підстав та у вчиненні яких злочинів

підсудного виправдано.

В цій частині виправдувального вироку необхідно також

викласти рішення про скасування запобіжного заходу, заходів

забезпечення відшкодування збитків і конфіскації майна, якщо таких

заходів було вжито, та рішення з інших питань, які відповідно до

вимог закону повинні бути викладені у виправдувальному вироку.

 

26. Якщо підсудного виправдано за недоведеністю участі його у

вчиненні злочину і особа, яка вчинила злочин, залишається не

виявленою, суд після набрання вироком законної сили відповідно до

вимог ч.5 ст.327 і ст.411 КПК України ( 1003-05 ) зобов'язаний

винести ухвалу (постанову) про направлення справи прокурору для

вжиття заходів до встановлення особи, винної у вчиненні цього

злочину.

З тією ж метою справа підлягає направленню прокурору і у

випадку, коли підсудного виправдано за недоведеністю його участі у

вчиненні злочину лише по частині епізодів обвинувачення, а також у

випадку скасування обвинувального вироку повністю чи частково і

закриття справи з тієї ж підстави судом касаційної (наглядної)

інстанції.

( Пункт 26 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму

Верховного Суду України N 3 ( v0003700-93 ) від 04.06.93 )

 

27. Звернути увагу суддів, головуючих в судових засіданнях,

на їх обов'язок забезпечити неухильне додержання вимог статей

322-325 КПК України ( 1003-05 ) і п.20 постанови Пленуму

Верховного Суду України від 27 грудня 1985 р. N 11

( v0011700-85 ) про умови і порядок наради суддів, вирішення

питань при постановленні вироку і складанні його тексту. ( Пункт

27 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного

Суду України N 3 ( v0003700-93 ) від 04.06.93 )

 

28. Встановивши при розгляді справи факти незаконного

притягнення громадян до кримінальної відповідальності, арешту чи

інших порушень їх прав і законних інтересів, допущені під час

дізнання чи попереднього слідства, суд відповідно до статей 23-2

( 1001-05 ), 340 ( 1003-05 ) КПК повинен винести окрему ухвалу

(постанову), якою звернути увагу прокурора на факти порушення

закону для вжиття відповідних заходів. ( Пункт 28 із змінами,

внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 12

( v0012700-97 ) від 03.12.97 )

 

29. Судам касаційної та наглядної інстанцій посилити нагляд

за законністю і обгрунтованістю вироків, забезпечити своєчасне

виправлення допущених нижчестоящими судами помилок при

постановленні вироків.

При цьому слід мати на увазі, що скасування виправдувального

вироку у зв'язку з порушеннями кримінально-процесуального закону

може мати місце лише у тому випадку, якщо ці порушення

перешкоджали чи могли перешкодити суду об'єктивно, повно та

всебічно розглянути справу і винести законний і обгрунтований

вирок. Маючи на увазі, що скасування виправдувального вироку

погіршує становище виправданого, судам касаційної та наглядної

інстанцій не допускати випадків скасування виправдувальних вироків

з формальних підстав, що не є безумовними для прийняття такого

рішення.

( Пункт 29 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму

Верховного Суду України N 3 ( v0003700-93 ) від 04.06.93 )

 

30. Визнати такою, що втратила силу, постанову Пленуму

Верховного Суду України від 28 лютого 1975 р. N 2 "Про деякі

недоліки при постановленні вироків судами України".

 

Дисципліна Кримінальний процес

Самостійна робота № 21



Последнее изменение этой страницы: 2016-12-12; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.234.221.162 (0.073 с.)