Методичні основи визначення ймовірності банкрутства суб'єктів господарювання

Для успішного господарювання на ринкових засадах сутгєво важливим є можливість оцінки ймовірності банкрутства суб'єктів підприємницької та іншої діяльності. В Україні, де протягом ба­гатьох десятиріч панувала позаринкова система господарювання, що виключала офіційне визнання банкрутства як економічного явища, нема загальновизнаної вітчизняної методики визначення ймовірності банкрутства суб'єктів господарювання. У зв'язку з цим доводиться користуватися зарубіжними методичними підходами, в основу яких покладено факторні моделі прогнозування банкрут­ства підприємств та організацій.

Найпростішою є двофакторна модель оцінки ймовірності банкрутства підприємства (організації). Вона передбачає обчис­лення спеціального коефіцієнта 2 і має такий формалізований вигляд:

 

де k_зл — коефіцієнт загальної ліквідності; q_пк — частка позико­вих коштів у загальній величині пасиву балансу.

За двофакторною моделлю ймовірність банкрутства будь-якого суб'єкта господарювання є дуже малою за будь-якого від'ємного значення коефіцієнта Z і великою — за Z > 1.

Більш обґрунтованою та більш поширеною є п 'ятифакторна модель Альтмана.

Професор Нью-Йоркського університету Едвард Альтман роз­робив алгоритм розрахунку індексу кредитоспроможності, який одержав назву індексу (моделі) Альтмана. Цей індекс дає змогу з достатньою вірогідністю розподілити суб'єкти господарювання на тих, що працюють стабільно, і на потенційних банкрутів.

Свою модель Е. Альтман побудував на підставі дослідження фінансового стану та результатів господарської діяльності 66 ком­паній, розрахувавши 22 фінансові коефіцієнти і скориставшися для своєї моделі лише п'ятьма найбільш вагомими. Ці коефіцієнти ха­рактеризують з різних сторін (усебічно) прибутковість капіталу та його структуру.

Індекс Альтмана «Z» розраховується за формулою

де 3,3; 0,99; 0,6; 1,4 і 1,2 — коефіцієнти регресії, що характери­зують міру впливу на індекс «Z»;

К₁ — характеризує прибутковість основного та оборотного ка­піталу; визначається діленням суми балансового прибутку на за­гальну вартість активів; з певною часткою умовності його можна назвати показником рентабельності виробництва;

К₂ — відображає дохідність суб'єкта господарювання і роз­раховується як співвідношення чистої виручки від реалізації про­дукції і загальної вартості активів підприємства (організації);

К₃ — визначає структуру капіталу фірми; обчислюється як відно­шення власного капіталу (за ринковою вартістю) до позикового капіталу (суми коротко- і довгострокових пасивів);

К₄ — відображає рівень чистої прибутковості виробництва (діяльності); розраховується діленням обсягу реінвестованого при­бутку (суми резерву, фондів соціального призначення та цільового фінансування, нерозподіленого прибутку) на загальну вартість ак­тивів фірми;

К₅ — характеризує структуру капіталу та визначається як відно­шення власного оборотного капіталу до загальної вартості активів суб'єкта господарювання.

Для визначення ймовірності банкрутства того чи того суб'єкта господарювання розрахунковий індекс «Z» необхідно порівняти з критичним його значенням. Для точнішого визначення ступеня ймовірності банкрутства підприємства (організації) рекомендується користуватися таблицею 20.1. Зрозуміло, що в процесі ранжиру- вання (розподілу) підприємств та інших суб'єктів підприємниць­кої діяльності часто виникає потреба врахувати специфіку відпов­ідної галузі (сфери діяльності), а відтак визначити іншу шкалу гра­дації індексів.У вітчизняній практиці господарювання застосуван­ня моделі Е. Альтмана зв'язане з певними труднощами.

По-перше, коефіцієнти регресії К_]—К. розраховувалися авто­ром за результатами діяльності компаній, що функціонували у зовсім іншому конкурентному ринковому середовищі.

По-друге, у шкалі Альтмана не враховано галузевих особливос­тей господарювання.

По-третє, вітчизняним спеціалістам бракує інформації для роз­рахунку коефіцієнта К₃ через недорозвинутість ринку цінних па­перів.

Тому запропоновані Е. Альтманом методичні принципи визна­чення ймовірності банкрутства можна використовувати у вітчиз­няній практиці господарювання за такої умови: коефіцієнти рег­ресії та критичні значення індексу «Z» треба обов'язково розрахо­вувати для конкретних галузей (сфер діяльності) з використанням оптимальних критеріїв, які відображали б специфічні умови гос­подарювання вітчизняних підприємств (організацій).