Стаття 108. Розірвання договору найму жилого приміщення на вимогу наймодавця



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Стаття 108. Розірвання договору найму жилого приміщення на вимогу наймодавця



 

Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду може бути розірвано на вимогу наймодавця лише з підстав, установлених законом, і тільки в судовому порядку, крім випадків виселення з будинків, що загрожують обвалом.

1. На відміну від наймача наймодавець в односторонньому порядку може вимагати розірвання договору найму в державному та комунальному житловому фонді лише з підстав, встановлених законом, і тільки в судовому порядку. Це пояснюється тим, що сторона наймача є юридично більш слабкою, ніж сторона наймодавця в цьому виді договору. Законодавець врівноважує їх правове становище шляхом надання більших прав і гарантій наймачу.

2. Для порівняння договору найму житла державної, комунальної форми власності і договору найму житла приватної форми власності слід навести ст. 825 ЦК, якою передбачено, що договір найму житла може бути розірваний за рішенням суду на вимогу наймодавця у разі:

1) невнесення наймачем плати за житло за шість місяців, якщо договором не встановлений більш тривалий строк, а при короткостроковому наймі - понад два рази;

2) руйнування або псування житла наймачем або іншими особами, за дії яких він відповідає.

За рішенням суду наймачеві може бути наданий строк не більше одного року для відновлення житла.

Якщо протягом строку, визначеного судом, наймач не усуне допущених порушень, суд за повторним позовом наймодавця постановляє рішення про розірвання договору найму житла. На прохання наймача суд може відстрочити виконання рішення не більше ніж на один рік.

Якщо наймач житла або інші особи, за дії яких він відповідає, використовують житло не за призначенням або систематично порушують права та інтереси сусідів, наймодавець може попередити наймача про необхідність усунення цих порушень.

Якщо наймач або інші особи, за дії яких він відповідає, після попередження продовжують використовувати житло не за призначенням або порушувати права та інтереси сусідів, наймодавець має право вимагати розірвання договору найму житла.

 

Приватизація житла

Значне розповсюдження, якого набула приватизація у житловій сфері, обумовлюється тим, що у радянські часи житло за малим винятком перебувало саме у державній власності, а ті, хто безпосередньо проживав у ньому, були лише наймачами. У приватній власності знаходилось переважно житло у сільської місцевості, що було побудовано за власні кошти та власними силами громадян. Адже там житлове будівництво велося значно повільніше, ніж у містах. Тому у міських жителів майже вперше з'явилася можливість отримати житло, що займалося ними на умовах соціального найму у приватну власність. Передумовою тому стало прийняття Конституції України, Законів України “Про власність” та “Про приватизацію державного житлового фонду”. Саме завдяки приватизації житла отримав розвитку ринок житла. Як наслідок, набули значення договори з житлом, які опосередковували перехід права власності на приватне житло. Зараз, щоб здійснити право на житло, не обов'язково дотримуватись процедури постання на облік осіб, що потребують поліпшення житлових умов, знаходитись у черзі на отримання житла, отримувати ордер, а вже потім тільки вселятись у житло. Адже є реальна альтернатива у вигляді отримання житла в приватному житловому фонді у власність чи користування. Житлова сфера все більш підкоряється суто приватноправовим та ринковим законам попиту та пропозиції, потреби та можливостей. Це значною мірою стало можливим завдяки приватизації житла, великі обсяги якої обумовлюються ще й тим, що вона значною мірою замислювалась як безкоштовний процес отримання житла його наймачами у приватну власність. Зараз приватизація житла продовжується, тому необхідно зрозуміти її юридичну природу та ті механізми, що впливають на процес її здійснення.

Приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.Таким чином, можна зробити висновок, що приватизація - це підстава припинення права державної власності та водночас підстава виникнення права приватної власності. Підстави виникнення, зміни та припинення суб'єктивних прав і обов'язків у цивільному праві іменуються юридичними фактами. З цієї позиції доцільно розглянути і приватизацію.

Звичайно, до події приватизацію віднести не можна, оскільки подія - це обставина, яка протікає незалежно від волі людини. Тоді логічно зробити припущення, що приватизація є дією, тобто юридичним фактом, що змінюється по волі особи. Очевидно, що дії, направлені на приватизацію, є правомірними. Виникає питання про те, що має місце при приватизації - юридичний вчинок чи акт? Відомо, що юридичний вчинок - це правомірні дії, що породжують цивільно-правові наслідки незалежно, а іноді навіть всупереч наміру людини, що здійснює юридичний вчинок. У свою чергу, юридичний акт - це правомірна дія, що породжує відповідні юридичні наслідки лише тоді, коли вони здійснені зі спеціальним наміром викликати їх. Не викликає сумніву, що особи, які беруть участь у приватизації, бажають, щоб житлове приміщення перейшло із державної власності у приватну, тобто при приватизації житла має місце дія у вигляді юридичного акту. У свою чергу до юридичних актів відносять правочини та адміністративні акти. Щоб зробити висновок, чи є роздержавлення житла правочином чи це адміністративний акт, необхідно проаналізувати процедуру цього акту.

Відповідно до ст. 8 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” органи приватизації на підставі заяви громадянина приймають рішення про приватизацію, згідно з яким житло передається у приватну власність. Така передача житла у власність громадян оформлюється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), яке реєструється в органах приватизації та не потребує нотаріального посвідчення. Отже, у межах цього акту Закон передбачає, по-перше, наявність волі громадянина на приватизацію житла; по-друге, прийняття відповідного рішення органом приватизації, який у конкретних правовідносинах впроваджує волю держави, що виражена у Законі. Мабуть саме тому, хоч і не у зв'язку з приватизацією житла, передачу об'єктів приватизації відносять до договорів, тобто до двосторонніх правочинів.

Враховуючи способи приватизації, наведені у ст. 38 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду”, можна зробити висновок, що цей договір може бути як безоплатним, так і сплатним. Більше того, останній поіме-новано продажем, тобто передбачається, що це договір купівлі-продажу. Безоплатну приватизацію житла у приватну власність можна віднести до такого різновиду дарування як пожалування.

Об'єктом приватизації житла є житлові приміщення, що знаходяться у державному житловому фонді, тобто житловому фонді місцевих Рад та житловому фонді, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв-заповідників; кімнати в гуртожитках; квартири (будинки), які перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), розташовані в зоні безумовного (обов'язкового) відселення, забруднені внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС (п. 2 ст. 2 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду”).

Отже, Закон містить ряд обмежень щодо об'єктів приватизації та має вичерпний перелік тих категорій житла, що не може бути приватизованим. Але у кожному випадку відмови від приватизації необхідно з'ясувати, чи дійсно мають місце ті підстави, за якими така відмова може статися. Наприклад, службове житло не підлягає приватизації. Тому необхідно з'ясувати, чи є житлове приміщення службовим, чи набуло цього статусу належним чином, або, навпаки, вже позбулося його. Так, постановою КМ України “Про зміну та визнання такими, що втратили чинність, деяких рішень Уряду УРСР з питання надання житлових приміщень у будинках радгоспів” від 11 липня 1992 р. № 391 скасовано статус службового житла у будинках радгоспів. Отже, ті особи, яким раніш надавалося службове житло у радгоспах, вже можуть його приватизувати. Як вже зазначалося вище, приватизації не підлягають кімнати у гуртожитках. Але якщо будинок дійсно є гуртожитком, то для цього не достатньо розпорядження адміністрації підприємства чи навчального закладу. Згідно з п. 5 Примірного положення про гуртожитки, що затверджено Постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 року № 208, жилі будинки повинні реєструватися як гуртожитки у місцевому виконкомі. Тобто без належної реєстрації у місцевому виконкомі житловий будинок не може бути визнаний гуртожитком, а особи, що проживають в ньому, позбавлені права на приватизацію. Це, передусім, стосується так званих малосімейних будинків, які мають жилі приміщення, що складаються з однієї чи кількох кімнат та перебувають у відособленому користуванні сімей. Вважаємо, що не може бути перешкод у приватизації таких жилих приміщень.

 

Договір піднайму житла

 

Стаття 823. Договір піднайму житла

1. За договором піднайму житла наймач за згодою наймодавця передає на певний строк частину або все найняте ним помешкання у користування піднаймачеві. Піднаймач не набуває самостійного права користування житлом. 2. Договір піднайму житла є оплатним. Розмір плати за користування житлом встановлюється договором піднайму. 3. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму житла. 4. У разі дострокового припинення договору найму житла одночасно з ним припиняється договір піднайму. 5. До договору піднайму не застосовується положення про переважне право на укладення договору на новий строк.

 

Коментована стаття надає наймачеві житла право передати все найняте приміщення або його частину в піднайм іншій особі, уклавши з нею відповідний договір. Договір піднайму є похідним від договору найму та повністю слідує його долі. Тобто в піднайм можна здати тільки те приміщення, яке отримане наймачем за договором найму, піднаймачеві можуть бути передані тільки ті права, які має наймач тощо. Піднаймач не набуває самостійного права користування житлом та може здійснювати це тільки на умовах, визначених наймачем. Договір піднайму можна укласти виключно за згодою наймодавця, оскільки останньому не байдуже, хто буде користуватися належним йому житлом. Згода наймодавця на передачу житла в піднайм може бути надана як шляхом вказівки відповідного права наймача у договорі найму, так і шляхом надання її окремо (наприклад, у письмовій відповіді на запит наймача). Договір піднайму житла є оплатним, тобто піднаймач зобов'язаний сплачувати за користування житлом. Розмір плати за договором піднайму визначається самостійно наймачем та піднаймачем в договорі. Розмір плати за договором піднайму не залежить від розміру плати за договором найму. Він може бути як більшим, так і меншим або дорівнювати розміру плати за договором найму. Залежність договору піднайму від договору найму розповсюджується також і на умову про його строк. Строк договору піднайму може бути або меншим, або дорівнювати строку договору найму. В разі дострокового припинення договору найму автоматично достроково припиняється і договір піднайму. Це пояснюється тим, що наймач не може передавати третім особам прав більше, ніж має сам, а в разі припинення договору найму наймач втрачає право користування житлом сам та не може передати таке право іншим особам. Піднаймач не має переважного права на укладення договору піднайму на новий строк. Отже наймач не зобов'язаний звертатися до нього в разі бажання продовжувати здавати житло в піднайм та може укласти договір піднайму з іншою особою за згодою наймодавця.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-12-12; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.206.122 (0.006 с.)