Рання християнська філософія

Філософія раннього християнства одержала назву апологетики, а її представники - апологетів. Пов'язано це з тим, що твори мали характер апологій, спрямованих на захист і виправдання християнського віровчення і діяльності християн. Раннє християнство поставило перед філософією два взаємопов'язані між собою завдання: безпосередньо-практичне та ідей­но-теоретичне. Перше полягало в захисті християнських громад від пере­слідувань, у відстоюванні права на сповідування нової релігії та зміцнення організаційної єдності, а також залучення до християнства широких мас Звертаючись до прибічників християнства, апологети намагалися підбадьо­рити їх, внести ідею богообраності, винятковості нової релігії.

Поряд з вирішенням безпосередньо-практичних завдань християнські апологети багато уваги приділяли розробці та теоретичному обґрунтуванню свого віровчення. Це пов'язано з тим, що початок функціонування христи­янської апологетики збігається з моментом становлення церкви, яка вима­гала чіткого віровчення.

Необхідний теоретичний матеріал для обґрунтування нової релігії апо­логети черпали з великої кількості міфологічних образів і уявлень ем­піричної релігійної свідомості. Цей матеріал запозичався з грецької і римської релігій, близькосхідних і єгипетських культів, а також з нових фактів, що народжувалися безпосередньо під впливом християнства. Великого значення у формуванні християнської філософії набувала елліністична філософія античності. Завданням апологетів було впорядкувати цей різнорідний матеріал, звести його до певної системи, пояснити найбільш важливі положення, зробити їх доступними для сприйняття своїми прибічниками і разом з тим захистити від нападів противників християнства.

• Теоретичним джерелом ранньохристиянської філософії була елліністич­на філософія (II ст. до н. е. - II ст. н. е.), насамперед система єврейського філософа з Александрії Філона, а також вульгаризована грецька, особливо стоїчна філософія. В майбутньому великий вплив на формування христи­янської філософії мало вчення неоплатоніків.

Філософія Філона базувалась на уявленні про Бога як про найвищу істоту, що стоїть поза часом і простором Через свою трансцендентність Бог не може вступити в контакт зі світом, для цього потрібен посередник. На міфологічному рівні цю проблему християнства було вирішено через образ Ісуса Христа, який прийняв жертовну смерть за гріхи людства для його спасіння. Але вимагалося вирішення цієї проблеми на теоретичному рівні.

На цій підставі сформувалась так звана христологічна проблема, яка відкривала широкий простір для філософських роздумів.

Класична антична філософія не створила концепції Бога-осо­бистості. В ній Єдине трактуєть­ся як першопричина, з якої похо­дить усе буття, а також абсолют­на, абстрактна, безособова індиві­дуальність. Особистісне розумін­ня Бога вперше дав Філон Александрійський. Він робить виснов­ки, виходячи з того, що якщо Бог -абсолютне начало, то Він не може не бути особистістю, бо якщо Він не особистість, то Йому щось пе­редувало, отже, Він - не абсолют­не начало. Таким чином, Бог - це особистість і вимагає особистісного ставлення і розуміння. Така характеристика - крок уперед у спрямуванні християнського світогляду, але вона не давала повного розуміння подолання прірви між Богом і світом Для того щоб зняти суперечність між Богом і світом, Філон вводить понят­тя Логосу (одне з центральних понять античної філософії). Логос — це світовий порядок, краса, гармонія, це закон, що приводить різноманітність речей до єдності. Логос у Філона виступає як створений Богом дух, який спочатку є божественним розумом. Взятий сам по собі, абстрагований від тілесних речей, Логос є царством вічних ідей, тотожних з божественними думками. Світ створюється Богом за моделлю цих ідей і служить їх відобра­женням Після створення світу божественний розум став іманентним світу.

У Філона Логос не тотожний з месією - Христом. Ця тотожність з'яв­ляється пізніше, вже після смерті Філона, в Євангелії від Іоанна: «Спочатку було Слово (Логос), і Слово було у Бога, і Слово було Бог». Таким чином, вічно існуючий Логос втілився в Ісуса Христа. Ісус Христос інтерпре­тується як Бог, але поняття «Бог» — не тотожне поняттю «Христос». Між ними існує певна відмінність, інакше важко зрозуміти сенс земного існу­вання Логоса, його мету і призначення у світі Бог-отець невидимий, а Логос-син повинен втілитися серед людей, щоб вони через нього дізналися про отця.

Вчення про божественний Логос розвивали представники стоїцизму. Але головною заслугою стоїцизму в формуванні християнського світогляду було привнесення системи моральних цінностей. Сутність її — в пропо­віді аполітизму, зневаги до реалій конкретного соціального життя, запере­чення цінностей предметно-тілесного характеру, протиставлення тілес­ного духовному, яке вважається більш високою сферою життєвих інтересів.