Сутність та поняття збройних конфліктів

Міжнародні відносини характеризуються великою різноманітністю, що зумовлює потребу в певних міжнародно-правових нормах, які їх регулюють. Для міжнародного публічного права властивим є його внутрішня цілеспрямованість, наявність загальновизнаних принципів, взаємопов'язаність правових норм, погодженість рішень міжнародних організацій, обґрунтованість рішень міжнародних судових органів, а також інститутів міжнародного права.

Міжнародне гуманітарне право, як самостійна галузь міжнародного публічного права містить всі згадані елементи, тому невипадково його називають підсистемою в рамках цілісної системи міжнародного публічного права. Розуміння суті і значення міжнародного гуманітарного права дуже важливо. Особливо це важливо зараз, коли суверенна Україна після проголошення незалежності стала повноправним суб'єктом міжнародних відносин.

Міжнародне гуманітарне право виникло не за бажанням окремих осіб або держав, а внаслідок реальних суспільних процесів. Якщо розуміти первинне значення визначення міжнародного права як права у відносинах між народами (jus іnter gentes), то можна передбачити, що перші звичаєві норми зароджувалися ще до становлення державності, при первісно громадському ладі. Зародившись на початку людської цивілізації ідея захисту людини від бід військового часу є актуальною і зараз.

Міжнародне гуманітарне право (яке ще має назву право збройних конфліктів або право війни) - це сукупність міжнародно-правових норм, які направлені на захист жертв збройних конфліктів і встановлюють заборону або обмеження методів і засобів ведення війни, а також відповідальність за порушення відповідних принципів і норм.

Об'єктом правового регулювання міжнародного гуманітарного права є суспільні відносини, які виникають в ході збройного конфлікту. По дії у відношенні певного кола учасників міжнародних правових відносин - норми міжнародного гуманітарного права є загальноприйнятими універсальними нормами.

При визначенні джерел міжнародного гуманітарного права треба мати на увазі, що термін "джерело права" використовується в двох значеннях: матеріальному і формальному. Матеріальні джерела - це матеріальні умови життя суспільства. Формальні джерела права - це ті форми, в яких виражені форми права. Тільки формальні джерела права є юридичною категорією і можуть бути предметом вивчення міжнародного гуманітарного права як науки [46].

Статтею 38 Статуту Міжнародного Суду ООН встановлюється перелік джерел міжнародного права, які є основою для розгляду Судом переданої для його розгляду справи. Це міжнародні конвенції, як загальні, так і спеціальні, встановлені норми, визнані державами, що сперечаються; міжнародний звичай як доказ загальної практики, визнаної як правова норма; загальні принципи права, які визнані цивілізованими націями; судові рішення і доктрини як допоміжний засіб.

Міжнародне гуманітарне право знаходить своє відображення як у звичаєвому праві, так і у відповідних міжнародних договорах (конвенціях). Тому джерелом міжнародного гуманітарного права є міжнародні договори і конвенції, у яких викладені правила ведення збройних конфліктів.

До таких джерел відносяться: чотири Женевські конвенції про захист жертв війни від 12 серпня 1949 р., а саме: про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях (Перша Конвенція); про поліпшення долі поранених, хворих і осіб, що потерпіли корабельну аварію, із складу збройних сил на морі (Друга Конвенція); про поводження з військовополоненими (Третя Конвенція); про захист цивільного населення під час війни (Четверта Конвенція). Зазначені Женевські конвенції отримали подальший розвиток в двох Додаткових протоколах до них від 8 червня 1977 р.: в Додатковому протоколі І, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів; в Додатковому протоколі ІІ, що стосується захисту жертв неміжнародних збройних конфліктів [52].

Крім того, міжнародне гуманітарне право містить ряд інших міжнародних договорів, які забороняють застосування деяких видів зброї і методів ведення війни. До них відносяться: Санкт-Петербурзька декларація 1868 р., Гаазькі конвенції 1899 року, Гаазькі конвенції 1907 р., Конвенція про заборону бактеріологічної (біологічного) зброї 1972 р., Конвенція про заборону або обмеження звичайної зброї 1980 р., Конвенція про заборону хімічної зброї 1993 р., Гаазька конвенція 1954 р. про захист культурних цінностей в період збройного конфлікту, Отавська конвенція 1997 року.

Гуманітарне право переслідує дві основні цілі. По-перше, обмежити воюючі сторони у виборі засобів і методів ведення воєнних дій (право Гааги). По-друге, захист осіб, які не беруть чи припинили брати участь у бойових діях (право Женеви).

Що стосується першої цілі, то відповідно до вимог міжнародного гуманітарного права забороняється застосовувати засоби і методи ведіння війни, які:

1) не дозволяють проводити відмінність між комбатантами і некомбатантами;

2) призводять до надмірних пошкоджень або надмірних страждань, не виправданих безпосередньою військовою вигодою;