Склад доходів і видатків бюджету

Доходи бюджету — частинка централізованих ресурсів, що використовуються з метою виконання відповідних функцій держави.

1. Податкові надходження — це передбачені податковими законами України загальнодержавні та місцеві податки, збори й інші обов'язкові платежі.

Платниками податків і зборів є юридичні й фізичні особи, на яких відповідно до законів України, покладено обов'язок спла­чувати податки і збори (обов'язкові платежі). Податкові над­ходження в Україну поділяються на шість груп:

1) податок на доходи фізичних осіб, податок на прибуток підприємств.

2 ) внутрішні податки на товари та послуги: податок на додану вартість; акцизний збір; плата за ліцензії на певні види господарської діяльності; плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності

3) податки на власність. До них належить: податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів. Ставки податку визначені для кожної відповідної групи транспортних засобів;

4) збори за спеціальне використання природних ресурсів. У цій групі податкових надходжень вирізняють збори за спе­ціальне використання лісових ресурсів та користування зе­мельними ділянками лісового фонду, спеціальне використан­ня водних ресурсів, геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, платежі за користування надра­ми, плату за землю, плату за використання інших природних ресурсів;

5) податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції. До їх складу входять ввізне і вивізне мито на товари й інші предмети, які перевозять через митний кордон України, кош­ти, отримані за вчинення консульських дій та інші надходжен­ня від зовнішньоекономічної діяльності;

6) інші податки об'єднують групи місцевих фінансових податків і зборів, сільськогосподарський податок, єдиний по­даток для суб'єктів малого підприємництва, збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства.

2. Неподаткові надходження залежно від методів мобілі­зації об'єднуються у п'ять груп:

1) доходи від власності та підприємницької діяльності – над­ходження від перевищення валових доходів над видатками Національного банку України; надходження від грошово-ре­чових лотерей; рентна плата за транспортування трубопровід­ним транспортом територією України природного газу, нафти, аміаку, за перебування Чорноморського флоту Росії на тери­торії України та ін;

2) адміністративні збори і платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу – плата за утримання дітей у школах-інтернатах, державне мито, митні збори, плата за на­дання послуг службою дозвільної системи органів внутрішніх справ, плата за оренду майна, що перебуває в державній або комунальній власності;

3) надходження від штрафів та фінансових санкцій – надходження від штрафів, санкцій за порушення стандартів щодо якості про­дукції, за порушення правил пожежної безпеки та ін;

4) інші неподаткові надходження – надходження коштів від ре­алізації конфіскованого майна, суми кредиторської та депо­нентської заборгованості підприємств, у яких термін позовної давності минув, надходження коштів від реалізації надлишко­вого майна Збройних сил України;

5) власні надходження бюджетних установ – доходи за підготовку, перепідготовку кадрів згідно з укладени­ми договорами; плата за медичні послуги, доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, цехів, підпри­ємств, вхідна плата в музеї, на виставки, плата студентів за проживання у гуртожитку при вищих і середніх спеціальних навчальних закладах тощо.

3. Доходи від операції з капіталом. Ці доходи мобілізу­ються неподатковим методом і серед них вирізняють такі гру­пи надходжень

а) надходження від продажу основного капіталу – кошти від реалізації безгосподарного майна, валютних цінностей, скарбів, надходження коштів від Державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та ін.;

б) надходження від реалізації державних запасів товарів, до яких належать надходження від реалізації матеріальних цінностей державного резерву;

в) надходження від продажу землі та нематеріальних активів. Продаж земляних ділянок здійснюється згідно із Земельним кодексом України.

4. Офіційні трансферти — це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади АРК, органів місцево­го самоврядування, інших держав або міжнародних організа­цій на безоплатній та безповоротній основі. Трансферти від ор­ганів державного управління поділяються на: кошти, що над­ходять з інших бюджетів, дотації, субвенції.

Видатки бюджету — кошти, спрямовані на здійснення програм, передбачених відповідним бюджетом, за виключен­ням коштів на погашення основної суми боргу та повернення надмірно сплачених до бюджету сум.

У видатковій частині Державного бюджету передбачено два фонди: загальний і спеціальний. Видатки спеціального фонду фінансують за рахунок цільових фондів, виділених на певну ціль. Видатки загального фонду фінансують за рахунок доходів загального фонду бюджету, вони не мають конкретних (закріп­лених) джерел фінансування.

Фінансування державних видатків — це планове, цільове та безповоротне надання коштів з метою забезпечення вико­нання загальнодержавних функцій (управління, оборона, без­пека та ін.), утримання соціально-культурної сфери, забезпе­чення соціальних гарантій та обов'язків держави. Суб'єктами бюджетного фінансування є державні органи, підприємства, установи й організації державної та комунальної форм влас­ності.

Розподіл видатків за економічною характеристикою ґрунтується на визна­ченні поточних видатків і капітальних видатків (видатків розвитку), а також кредитуванні за вирахуванням погашень, склад яких визначає Міністерство фінансів України.

Капітальні витрати — видатки бюджету на фінансуван­ня інвестиційної й інноваційної діяльності держави: капіталь­ні вкладення (включаючи субсидії приватному секторові та перекази за кордон для капіталовкладень).

Державні інвестиції посідають особливе місце. Вони ста­новлять значну частину загального обсягу державних витрат, зокрема, в Японії та країнах Західної Європи. Фінансова полі­тика цих країн у галузі державних інвестицій, а також суб­сидій і переказів за кордон для капіталовкладень безпосеред­ньо впливає на розширене відтворення, підвищення норми на­громадження.

Поточні витрати — це видатки бюджету на фінансуван­ня підприємств, установ, організацій і органів, визначені на початок бюджетного року, а також на фінансування з соціаль­ного захисту населення, а саме:

— державне споживання (купівля товарів та послуг);

Сучасна промислово розвинена держа­ва є величезним споживачем, з участю якого реалізується по­над 20% сукупного суспільного продукту. Вона купує потрібні їй товари та послуги приватного сектору. Тим самим держава сприяє реалізації сукупного продукту та розширенню ринку збуту.

— виплати (перекази) населенню (трансферти);

Другою за обсягом групою видатків є грошові перекази на­селенню (трансферти) заробітної платні, пенсій та допомоги. Значна їх частина пов'язана з виплатою пенсій та допомоги із соціального страхування з метою підтримання на певному рів­ні платоспроможного попиту тієї частини населення, що за ві­ком або за станом здоров'я є непрацездатною. Ці витрати дер­жави сприяють реалізації сукупного суспільного продукту

— перекази за кордон;

Перекази іншим державам пов'язані головним чином з пе­реказуванням державного капіталу урядовим установам за кордон, платежами за зовнішніми позиками (або наданням кре­дитів), переказами грошей міжнародним організаціям, видат­ками на утримання військових баз на іноземних територіях.

— державні субсидії.

Державні субсидії, як безоплатний переказ грошових кош­тів приватному секторові, можуть спрямовуватися на покрит­тя збитків, але головна їх частина використовується для підви­щення норми нагромадження.

Співвідношення між окремими частинами видатків визна­чається об'єктивними факторами розвитку суспільства, пов'я­заними з сучасним етапом НТР, структурними зрушеннями в економіці, політичними й економічними умовами, що є у будь-якій країні.

За відомчою класифікацією видатків бюджету визначаєть­ся перелік головних розпорядників бюджетних кошті в. На її основі Державне казначейство України та місцеві фінансові органи ведуть реєстр усіх розпорядників бюджетних коштів

Програмна класифікація видатків бюджету використову­ються у процесі формування бюджету за програмно-цільовим методом.

З позиції використання централізованих у Державному бюджеті коштів його видатки умовно поділяються на дві групи - державне споживання та бюджетне фінансування юридичних і фізичних осіб.

Державне споживання — це видатки на утримання дер­жавного апарату (управлінського, правоохоронного, судового, армії тощо). Формування доходів бюджету в цій частині є пла­тою з боку суспільства державі за послуги, надані нею у сфері управління країною та забезпечення її обороноздатності та правопорядку.

Бюджетне фінансування відображає процес перерозподі­лі у доходів у суспільстві. Бюджетне фінансу­вання видатків відображається у формуванні вторинних, а іноді й первинних доходів юридичних і фізичних осіб. Воно може мати прямий і непрямий (опосередкований) характер. Для прямого характеру властиве формування доходів конкрет­них отримувачів бюджетних асигнувань (розпорядників бю­джетних коштів); опосередкований характер має споживачів суспільних благ, які забезпечуються за рахунок бюджету.

До принципів бюджетного фінансування належать:

— цільовий характер надання коштів;

— досягнення максимального ефекту за мінімуму витрат;

— безповоротність бюджетних асигнувань;

— безоплатність бюджетних асигнувань;

— надання коштів у міру виконання плану і з урахуванням раніше отриманих асигнувань.

Бюджетне фінансування здійснюється у таких формах: бюджетні інвестиції, державні трансферти, бюджетні кредити та кошторисне фінансування.

Бюджетні інвестиції здійснюються в різних формах. Го­ловною формою є фінансування капітальних вкладень. Виді­лення коштів може мати форму проектного фінансування кон­кретного інвестиційного проекту. Бюджетні інвестиції також спрямовуються на придбання частки акцій акціонерних това­риств.

Державні трансферти — цільове, безповоротне та безоп­латне (нееквівалентне) виділення коштів із бюджету конкрет­ним суб'єктам у вигляді державних субсидій, субвенцій і дота­цій.

Субсидії виділяються юридичним і фізичним особам, вони мають форму фінансової допомоги або відшкодування втрат доходів (житлові субсидії в Україні малозабезпеченим грома­дянам на оплату житлово-комунальних послуг). Субвенції тадотації надаються юридичним особам. Субвенції — різновид цільових субсидій, що передба­чають спільну участь отримувача і бюджету в фінансуванні певних витрат. Державні дотації видають на покриття збитків підприємств, але у тому разі, якщо вони зумовлені незалежни­ми від підприємств причинами.

Бюджетні кредити — це надання коштів з бюджету су­б'єктам підприємницької діяльності на поворотній основі, що не властиво бюджетним відносинам. На відміну від банківсь­ких кредитів вони видаються на більших пільгових умовах та за нижчими відсотковими ставками.

Кошторисне фінансування передбачає виділення коштів із бюджету на основі спеціального планового документа – кош­торису. Воно охоплює такі напрями видатків, як соціальна сфера, фундаментальні дослідження, оборона, управління. З погляду бюджетних установ таке фінансування є формою ці­льового, безповоротного і безоплатного фінансування. Праців­ники цих установ отримують на цій основі первинні дохо­ди. З позицій споживачів суспільних послуг у соціальній сфері, це так звані безкоштовні послуги, що характеризують вторин­ні доходи користувачів цими послугами.

Регулювання бюджетних видатків відображається в цільо­вому спрямуванні бюджетних коштів. Найважливішим прин­ципом планування бюджетних видатків є додержання пропо­рцій розподілу коштів із урахуванням потреби в них.

Загалом система видатків бюджету має забезпечувати на­дійне функціонування держави і сприяти економічному зрос­танню, що досягається шляхом раціональної структури видат­ків.