Італія в період економічної кризи

Оскільки італійська економіка була тісно пов'язана з американськими інвестиціями, то і криза в ній розпочалася майже одночасно зі США. Найбільше постраждали текстильна, видобувна, автомобільна, суднобудівна галузі, скоротилося сільськогосподарське виробництво, збанкрутувало понад 55 тис. дрібних і середніх фірм.

В умовах кризи процес фашизації країни значно прискорився. Цьому сприяла так звана корпоративна система — об'єднання підприємницьких організацій і фашистських профспілок під егідою держави в окремих галузях господарства (ця система активно впроваджується з 1934 року), що забезпечувало "класовий мир". На середину 30-х років практично усі італійці стали членами корпорацій.

Корпоративна система перетворилася в один із важелів фашистського державного регулювання економіки і політичного життя Італії. Корпорації схвалили заборону страйків і 40-годинний робочий тиждень, контролювали укладення колективних трудових договорів, розглядали конфліктні ситуації, надавали допомогу фашистським профспілкам(в 1927 році була прийнята «Хартія праці», згідно якої профспілки підпорядковувались державним органам і включені до галузевих корпорацій).

Проте корпорації цілком не виконали покладені на них завдання, так само як і проголошені Муссоліні численні "битви": за урожай, за народжуваність, за меліорацію тощо.

Уряд Муссоліні посилив державне втручання в розвиток стратегічно важливих галузей промисловості та їх сировинної бази, що було пов'язано з агресивною політикою на міжнародній арені та підготовкою до війни.

Фашистський уряд вважав, що Італія була обділеною результатами Першої світової війни, і не приховував своїх загарбницьких планів. 1935 р. італійські війська з території Сомалі напали на Ефіопію. Ліга Націй оголосила Італію агресором. Але США і Англія проголосили нейтралітет і заборонили експорт зброї в обидві країни. Весною 1936 р. загарбання Ефіопії було завершене. Італія разом з Німеччиною надала військову допомогу Франко в боротьбі проти іспанських республіканців, направивши в Іспанію свої війська. Спільна інтервенція Німеччини і Італії в Іспанії прискорила формування військового блоку між ними. 1936 р. в Берліні була підписана угода між Німеччиною й Італією про розподіл сфер впливу на Балканах, подальшу тактику боротьби проти Іспанської республіки, визнання прав Італії на Ефіопію. Так було створено "вісь" Берлін — Рим. 1937 р. Італія приєдналася до німецько-японського " Антикомінтернів ського пакту".

Підтримавши Німеччину в здійсненні аншлюсу Австрії, а також у розчленуванні та загарбанні Чехословаччини, Італія продемонструвала готовність взяти участь у війні на боці Німеччини.

Фашизм в Італії набув характеру тоталітарної диктатури: придушення опозиції, насильницький корпоративізм, культ шовінізму, насилля і війни. Фашистські профспілки залишились єдиними в Італії профспілковими організаціями. Готуючись до світової війни, італійський фашизм накинувся з посиленими репресіями на своїх політичних ворогів. У 1937—1939 роках відбулися численні судові процеси над антифашистами.

 

2 У роки Першої світової війни Іспанія дотримувалася нейтралітету. Активна торгівля Іспанії з воюючими країнами сприяла значному піднесенню її економіки, розширенню експорту сільськогосподарської продукції. Після закінчення війни у країні настав спад економічного життя, скоротився експорт, зростала соціальна нестабільність.

У перші повоєнні роки політичний устрій країни залишався незмінним, законодавча влада належала королю і двопалатному парламенту (кортесам); виконавча — королю та Раді міністрів. У політичному житті провідну роль відігравали Ліберальна, Консервативна, а також Соціалістична робітнича партії. У 1921 р. утворилася Комуністична партія.

Соціальні суперечності, активізація робітничого руху під впливом комуністів, автономний рух націоналістів Каталонії та Країни Басків породили в правлячих колах переконаність, у необхідності встановити сильну владу. Роль диктатора відіграв командувач військовим округом в Каталонії генерал Примо де Рівера. У серпні 1923 р. він здійснив переворот, встановивши в Іспанії військово-монархічну диктатуру. Кортеси було розпущено, заборонено діяльність політичних партій, обмежено конституційні права і свободи, заарештовано радикальних та профспілкових діячів.

До реконструкції іспанської промисловості було залучено іноземні інвестиції, націоналізовано провідні промислові галузі, створено потужні нафтові, вугільні та тютюнові монополії. За прикладом Б. Муссоліні в Іспанії було розпочато створення корпорацій.

Проте, врешті-решт, військово-монархічна диктатура Примо де Рівери виявилася декоративною. Жорстокий і марнославний, донжуан і азартний гравець він негативно настроїв проти себе не лише простий люд, а й іспанську еліту. Проти диктатури виступили всі провідні політичні сили країни і навіть військові. Після придушення двох спроб державного перевороту (1926 і 1929 рр.), у 1930 р. Примо де Рівера подав у відставку.